Державність Західної України в 20—30-х роках. Приєднання західноукраїнських земель до складу УРСР

Проблеми української державності за кордоном. 2 січня 1919 р. уряди УНР і ЗУНР урочисто проголосили об'єднання (злуку) двох українських республіку однак воєнні дії призвели до того, що під польською окупацією опинилися Галичина, Холмщина, Підляшшя, Західна Волинь, Полісся, Посяння, Лемківщина. У Остаточному об'єднанню України перешкодила Антанта, коли Верховна Рада в Парижі 25 червня 1919 р. постановила "уповноваженим силам Польської республіки ввести свої осередки аж по р. Збруч".

Ще раніше, у листопаді 1918 p., Північна Буковина була окупована румунськими військами, а Закарпаття в січні 1919 р. — чеськими.

Деякий час влада Польщі над західними українцями лишалась спірною. Незважаючи на це, розпочалась полонізація Галичини. Вже до січня 1923 р. між поляками було розподілено в Галичині близько 200 тис. гектар землі, на Поліссі — 113 тис. і т. д. Тому восени 1922 р. українці розпочали бойкот виборів до сейму і сенату. Але українське населення Волині, Холмщини, Полісся та Підляшшя все ж взяло участь у виборах. Українське представництво в обох палатах стано­вило 20 депутатів і 6 сенаторів. Політичні засади українського пред­ставництва виклав від імені Українського сеймового клубу 23 січня 1923 р. С.Підгірський: " .ми, представники Волині, Холмської зем­лі, Підляшшя і Полісся, заявляємо з цієї Сеймової трибуни перед цілим світом, що метою українського народу є відродження Самос­тійної Української Держави ";ї^Ііж тим поляки досягли своєї мети. 14 березня 1923 р. Рада послів Антанти у Версалі остаточно визначи­ла приєднання Галичини до Польщі.

Анексовані західноукраїнські землі перебували на становищі напівколоній Польщі, Румунії й Чехословаччини. Під час світової економічної кризи (1929—1933 pp.) безробіття на західноукраїнсь­ких землях набуло небачених масштабів. Протягом майже всього періоду окупації західноукраїнських земель тут зберігався воєнний стан, панували політичний терор, жорстоке переслідування націо­нально-визвольного руху.

Соціальне гноблення, національна та політична дискриміна­ція українського населення викликали рішучий опір. У національ­но-визвольній боротьбі населення Західної України брали участь різноманітні політичні сили, що відстоювали інтереси різних соці­альних груп. Галицькі українці почали організовувати своє полі­тичне життя, створювати політичні партії. Першими з них стали Українська партія національної роботи і Українська Народна тру­дова партія.

Деякі легальні українські політичні партії брали участь у поль­ській політичній системі. Найбільш впливовою і авторитетною серед таких політичних організацій було Українське національно-демократичне об'єднання (УНДО), створене у липні 1925 р. У 1935 р. УНДО мало найбільше серед усіх українських політичних формувань представництво в польському сеймі (17 депутатів) і сенаті (3 депутати).

^ерсальське рішення 1923 p., яким визнано прилучення Гали­чини до Польщі, викликало хвилю протесту і деяке зневір'я до Заходу. Де сприяло утворенню у 1923 p. компартії Західної України, яка пізніше стала складовою частиною компартії Польщі.

і'В 30-х роках обстановка різко змінилася. Встановлення тота­літарної системи СРСР, її злочини проти українського народу у вигляді насильницької колективізації, голодомору 1932—1933 pp., численних політичних процесів внесли істотні корективи в дію політичних чинників на західноукраїнських землях.

Прорадянські, прокомуністичні погляди взагалі не були домі­нуючими у політичній думці галицьких українців. Переважна біль­шість з них стояла на відкрито націоналістичних і антирадянських позиціях і розрізнялась перш за все методами своєї боротьби. У непримиренній опозиції до УСРР перебувала, наприклад, Україн­ська військова організація (УВО), заснована у 1920 p., провід якої складався із старшин Українських січових стрільців. Основним засобом своєї боротьби проти польської влади УВО обрала індиві­дуальний терор.

Наприкінці 20-х років виникає кілька націоналістичних груп: Союз української націоналістичної молоді, Лсгія українських наці­оналістів та ін. На конференціях 1927 і 1928 pp. вони висловлюва­лися за злиття усіх цих груп в єдину Організацію українських націоналістів (ОУН).

. У січні 1929 p. у Відні відкрився конгрес ОУН, який ухвалив устрій ОУН і обрав провід ОУН, до якого увійшли керівники УВО Є.Коновалець, Р.Сушко та ін. — колишні старшини січових стріль­ців та Української галицької армії М)тже, ОУН бхопила усі існуючі націоналістичні групи.

\ОУН ставила перед собою завдання боротися проти польсько­го режиму, а також "уздоровити відносини внутрі нації, викликати в українському народові державотворчі зусилля" Акції ОУН (те­рор, саботаж, підпали) стали приводом для масових репресій проти українців, викликали в 1935—1936 pp. судові процеси над членами ОУН.

У більш сприятливому становищі перебували українці Закар­паття В 1919 p. Закарпаття опинилося у складі Чехословацької Республіки, у 1928 p. стало Підкарпатським краєм, але без права на автономію. Празький уряд 11 жовтня 1938 p. після Мюнхенської змови нарешті надав автономію Карпатській Україні (Підкарпатсь­кій Русі) і дозволив їй створити перший автономний уряд, до якого увійшли А.Бродій, А.Волошин та ін.

Згідно з рішенням німецько-італійськото арбітражу у Відні від 2 листопада 1938 p. Карпатська Україна змушена була віддати значну частину своєї території з такими містами, як Ужгород та Мукачево, Угорщині. Після цього столицю Карпатської України перенесено до Хуста.

Навіть у таких важких умовах було зроблено ще один крок до незалежності;;22 листопада 1938 p. прийнято закон Чехословацької Республіки про конституцію Карпатської України. На цій основі автономний уряд розгорнув роботу з підготовки виборів до першого Сейму Карпатської України. На виборах, які відбулися 12 лютого 1939 p Українське національне об'єднання отримало 92,4% голосів.

М5 березня 1939 р. Сейм, до якого було обрано 32 посли, розпочав у Хусті свою роботу і проголосив незалежність Карпат­ської України, яка ставала республікою на чолі з президентом, вибраним Сеймом. Державною мовою Карпатської України визна­валась українська мова, барви державного прапору — синя і жов­та. Президентом Карпатської України обрано Волошина.

Але ще 13 березня 1939 р. хортисги Угорщини за вказівкою Берліна направили в Прагу і Хуст ультиматум про окупацію всього Закарпаття нібито з метою "підтримання порядку". 14 березня відбувся перший напад угорських військ на територію Закарпатсь­кої України, а вслід за цим — її повна окупація.

За умовами Ризького договору заборонялось перебування на території Польщі антибільшовицьких організацій. Таким чином, Директорія і уряд Української Народної Республіки і всі їх органі­зації втратили право на легальне існування в Польщі. Вони продов­жували своє існування нелегально. Ця обставина мала велике зна­чення, бо підкреслювала національну свідомість українців і їх праг­нення мати свою державу.

Приєднання Західної України, частини Бессарабії та Північної Буковини до складу УРСР. Перш ніж розпочати відкриту агресію проти Франції та Англії Гітлеру потрібно було забезпечити тил на сході. Тому він почав шукати порозуміння з Москвою, яке готовий був купити ціною західних українських і білоруських земель. Це йому вдалося, і 23 серпня 1939 p. був підписаний радянсько-німе­цький пакт про ненапад.

До пакту входив секретний протокол, в якому Гітлер і Сталін домовилися про розподіл Європи і відповідні сфери впливу та окупації. Так, Литва входила у сферу інтересів Німеччини, а Есто­нія, Латвія, Фінляндія були віднесені до сфери впливу СРСР. Відповідно до протоколу у випадку збройного німецько-польського конфлікту німецькі війська не повинні були просуватися далі рубе­жу рік Нарев, Вісла, Сян.

1 вересня 1939 p. фашистська Німеччина напала на Польщу, розв'язавши другу світову війну. За три тижні польська держава перестала існувати. 17 вересня 1939 p. згідно з таємною угодою Червона армія вступила в Східну Польщу і за 12 днів захопила Західну Волинь та Галичину. Але на цьому розподіл суверенної польської держави, а разом з тим і західноукраїнських земель не закінчився. Торгівля чужою територією продовжувалась. Сталіну стало відомо, що Гітлер планує перетворити Литву в протекторат і готується до вторгнення. Тому він запропонував Гітлеру частину Польщі взамін Литви, яка повинна була перейти у сферу впливу СРСР. На цій підставі новий радянсько-німецький договір "про дружбу і кордони" від 28 вересня 1939 p. "устійнив кордони між Німеччиною та СРСР вздовж Сяну та Бугу".

На території Західної Волині і Галичини, яка була зайнята Червоною армією, розгорнулась підготовка до виборів у Народні збори Західної України. 22 жовтня 1939 p. виборці, які голосували згідно з радянськими традиціями за наперед ухвалений список кандидатів, обрали 148 депутатів.

Народні збори Західної України, що відбулися 26—28 жовтня 1939 р. у Львові, проголосили встановлення радянської влади на всій території Західної України, а також звернулись з проханням до Верховної Ради СРСР і Верховної Ради УРСР про прийняття Захід­ної України до складу СРСР і УРСР. Для передачі цього прохання було обрано повноважну комісію у складі 66 чоловік. Було також прийнято Декларацію про конфіскацію поміщицьких і монастир­ських земель, про націоналізацію банків і великої промисловості.

11 листопада 1939 p. Верховна Рада СРСР прийняла Закон про включення Західної України до складу Союзу Радянських Соціалі­стичних Республік із з'єднанням її з Українською Радянською Соціалістичною Республікою. 5 листопада 1939 p. Верховна Рада УРСР розглянула заяву повноважної комісії Народних зборів і вирішила "прийняти Західну Україну до складу Української Радян­ської Соціалістичної Республіки і возз'єднати тим самим великий український народ в єдиній українській державі".

У секретному протоколі до пакту від 23 серпня 1939 p. Німеч­чина визнала зацікавленість СРСР у Бессарабії. 1 28 червня 1940 p. Червона армія переходить р. Дністер, а ЗО червня виходить на новий кордон з Румунією. За порадою німецької сторони румунська армія відходила організовано, без бою. Так сталінський режим змусив Румунію зректись на користь СРСР Північної Буковини та Бесса­рабії.

2 серпня 1940 р. Верховна Рада СРСР задовольнила прохання представників Бессарабії та Північної Буковини про прийняття їх до складу СРСР. Було також схвалено закон про включення Півні­чної Буковини і трьох повітів Бессарабії — Хотинського, Акерманського та Ізмаїльського до УРСР.

Указом від 4 грудня 1939 р. Верховна Рада СРСР встановила новий адміністративний поділ Західної України і утворила 6 облас­тей — Волинську, Рівненську, Львівську, Дрогобицьку, Станіслав-ську. Тернопільську, які було поділено на райони. у7 серпня 1940 р. у складі УРСР з Північної Буковини і основної частини Хотинсь­кого повіту Бессарабії було створено Чернівецьку область, а на основі Акерманського та Ізмаїльського повітів — Акерманську об­ласть, яка 3 грудня 1940 р. стала називатися Ізмаїльською.

Включення у 1939—1940 pp. споконвічних українських земель — Західної України, Північної Буковини і населених українцями трьох повітів Бессарабії до складу УРСР, без сумніву, було подією історичної ваги, оскільки вперше за багато століть українці з'єдна­лися в межах однієї державної структури. Нарешті ідею "злуки" було втілено в життя.

Чимало соціально-економічних заходів було проведено на за­хідноукраїнських землях. Наприклад, в Західній Україні було про­ведено конфіскацію поміщицьких земель та експропріацію польсь­ких землевласників. Безземельне і малоземельне селянство одержа­ло понад 1 млн. гектарів землі, велику кількість худоби, насіння тощо. Багато було зроблено для зміцнення системи освіти, значно поліпшилось медичне обслуговування населення та ін.

Але приєднання українських земель до УРСР було проведено тоталітарним режимом шляхом насильства і сталінських репресій.

Тому навіть потрібні й корисні починання, здійснені за "радянсь­кою адміністративно-командною методикою", часто призводили до негативних наслідків. Так, націоналізація великих підприємств за­чіпала й дрібні ремісничі майстерні і кустарів, грубо порушувались закони в галузі оподаткування, хлібозаготівель. Уже з весни 1940 p. розпочалася явно передчасна колективізація, яка супроводжувалась широкомасштабними репресіями. У селах насильно відбирали зем­лю не тільки отриману, а й приватну.

Ліквідація старої системи управління поєднувалась з висил­кою із Західної України службовців колишнього держапарату, орга­нів суду, прокуратури, поліції разом з їх родинами. І відразу почали­ся арешти і заслання колишніх функціонерів буржуазних партій, підприємців, поміщиків. Жертвою сталінщини стала також україн­ська інтелігенція, діячі науки, культури, мистецтва. Висипалися і колишні члени КПЗУ. Як метод політичного переслідування або адміністративного покарання, широко використовувався такий вид репресій, як депортація — висилка і заслання без правових на те підставну ніфікація державного ладу і управління в нових областях здійснювались жорстокими адміністративними методами. Зі сходу прибували керівні кадри, які зовсім не рахувалися із специфікою місцевого економічного і духовного життя. Усе це призвело до того, що перше знайомство з радянською системою мало для західних українців в основному негативні наслідки.