Античні міста-держави

Численні осілі та кочові племена, що населяли Північне При­чорномор’я, вступаючи у торгові, воєнно-політичні відносини з ан­тичними державами Середземномор’я, тією чи іншою мірою зазнали впливу античної рабовласницької цивілізації. Причому найважливі­шу роль у цих відносинах відіграли грецька колонізація причорно­морських земель і утворення тут грецьких міст-колоній. Переселенці з Стародавньої Греції стали південними сусідами скіфів та сарматів. Вони вступали у взаємовідносини як з грізними степовиками, так і з землеробами українського Полісся та Лісостепу .

Колонізація приносила значні прибутки. Через грецькі міста-колонії у метрополію надходили хліб, сировина, раби, забезпечу­вався збут продукції власного ремесла. Слід зазначити, що ці міс­та-держави стали необхідною складовою частиною всього історич­ного процесу в Північному Причорномор’ї. Вони мали великий вплив на скіфські та інші племена, встановлювали з ними тісні економічні зв’язки. Крім того, існування таких міст на Північному березі Чорного моря було могутнім стимулом для прискорення процесу соціально-економічного розвитку племен, що їх оточували.

Перше поселення грецьких колоністів з’явилося ще у VII ст. до н.е. на невеликому острові Березань біля гирла Дніпро-Бузького лиману .

У VI ст. до н.е. вже було засновано ряд міст: на березі Бузького лиману — Ольвія, у східному Криму — Феодосія, Пантікапей (на місці сучасної Керчі). Пізніше (в останній чверті 1 ст. до н.е.) виникають Херсонес (поблизу Севастополя), Тіра (м. Бєлгород-Дністровський) та багато інших .

Свого розквіту грецькі міста-держави досягають у V—IV ст. до н.е., після чого починається їх занепад. Він був зумовлений рядом факторів: появою у Причорномор’ї нових великих племінних об’єд­нань, пересуванням кочових племен, загостренням внутрішніх кла­сових суперечностей у містах-колоніях та ін. Залежність від Римсь­кої імперії, що розпочалася з І ст. до н.е., не могла істотно змінити це становище, оскільки римляни розглядали ці міста лише як джерело одержання продуктів і рабів, як передаточні пункти у торгових і дипломатичних зносинах з "варварським світом", а тому процес романізації незначною мірою зачепив грецьке населення античних міст-держав Північного Причорномор’я .

У III ст. н.е. міста-колонії на території Північного Причорно­мор’я вступають у період загального економічного та соціально-по­літичного розкладу, що призвів через сто з лишнім років до їх остаточної загибелі. Найсильнішого удару міста зазнали від навали готських і гуннських племен. У IV ст. припиняє своє існування як місто-держава Ольвія. Херсонес, хоч і вцілів, але потрапив під владу Візантійської імперії. Відомий як місто Корсунь, він був знищений золотоординськими завойовниками в середині XV ст. Така ж участь спіткала Пантікапей і Феодосію.

Грецькі міста-колонії Північного Причорномор’я були рабов­ласницькими полісами, які за своєю суттю мало чим відрізнялися віл метрополії.

Важливе місце в економічному житті Ольвії, Херсонесу та інших міст займало землеробство і скотарство. Наприклад, Ольвія мала свою сільськогосподарську територію — хору, на якій її меш­канці могли вирощувати хліб і городину, пасти худобу. Хліборобством і скотарством займалися також мешканці поселень, що оточу­вали Ольвію. У прибережних районах було значно розвинуте риба­льство, хоч воно і не носило товарного характеру . Херсонес з самого початку розвивався як центр сільськогосподарського виро­бництва. Жителі міста володіли значним сільськогосподарським районом. Західне узбережжя Криму, яке херсонесці називали "рів­ниною", було житницею Херсонесу, що поставляла місту зерно. Територія на крайньому південному заході Криму, що називається тепер Гераклійським півостровом, була поділена на велику кількість наділів — клерів розміром від 17 до 26 гектарів. Кожний клер являв собою земельний наділ з укріпленою садибою, що складалася з будинку, різних господарських будівель, цистерни для води. Садиба була огороджена стіною. Головним заняттям власників клерів було виноградарство, але до складу клерів входили також сади, пасови­ська і поля. Такі клери легко поділялися на 3 або 4 менші ділянки, які здавалися в оренду, і тому в Херсонесі переважало саме дрібне землеволодіння .

Значну роль відігравало ремісниче виробництво. Так, великих успіхів досягли ольвійські майстри у виготовленні металевих виро­бів, відлитих із бронзи або міді, дзеркал, прикрас, статуеток, які часто виконувались у "скіфському звіриному стилі". Розвивалися в Ольвії керамічне виробництво, ювелірне, деревообробне, ткацьке та інші ремесла. Металургійні, ювелірні, текстильні підприємства працювали у Херсонесі. Вироблялася різноманітна кераміка. Херсо-неські ремісничі вироби збувалися не тільки у самому місті, а й за його межами — у скіфських поселеннях Криму. По ріках Південної України багато з цих товарів розходилися вглиб суходолу .

Причорноморські міські центри вели жваву заморську торгів­лю Основною статтею у торговому балансі (за винятком Херсоне­су) був вивіз хліба. Крім того, купці продавали у Грецію, а потім в Рим худобу, шкіри. Експортувалися сіль, риба, рибні продукти . Поширеним товаром були також раби. У свою чергу, ці міста ввозили із Греції вино і оливкову олію, різні металеві вироби, тканини, мармур і вироби з нього, предмети розкоші та мистецтва.

Грецькі міста мали високу культуру. Тут споруджувалися ка­м’яні будинки, театри, оздоблені скульптурою, розписом і мозаїкою. На вулицях стояли кам’яні стовпи з висіченими на них офіційними текстами.

Класове розшарування на рабовласників і рабів проявлялося досить виразно.

Панівний клас складався з судновласників, купців, господарів ремісничих майстерень, землевласників, лихварів та ін.

Було також багато вільних землеробів, ремісників, дрібних торговців. У ремісничому виробництві Херсонесу переважали, нап­риклад, дрібні та середні майстерні. Тому не можна недооцінювати тут роль дрібних виробників, що складали значну частину населен­ня .

Вільними повноправними громадянами були тільки чоловіки — уроженці міста. Лише вони користувалися політичними правами, могли обіймати державні посади. Набуваючи повноліття і політич­них прав у повному обсязі, мешканець Херсонесу приймав присягу, в якій говорилося: "Я буду однодумним про врятування і волю держави і громадян . Я не буду скидати демократичного ладу . Якщо я узнаю про якусь змову, що існує або зароджується, я доведу про це до відома посадових осіб" . Чужоземці, навіть ті, що постійно мешкали тут, політичних прав не мали. Однак в окремих випадках за зроблену місту значну послугу їм могли бути надані права повноправних громадян.

З часом склад міського населення поступово змінювався: у містах з’являлося все більше майстрів або багатих громадян з "варварського світу".

Основну масу експлуатованих становили раби. Джерелами рабства були військовий полон, народження від рабині, купівля на невільничих ринках або у сусідніх племен. Праця рабів використо­вувалася у ремісничому виробництві, на розробках солі, у домаш­ньому господарстві, а частково і в сільському господарстві. Так, раби працювали на клерах Херсонесу, де кам’янистий грунт Герак-лійського півострова вимагав дуже великих затрат праці для ство­рення сприятливих умов для землеробства. До того ж раби стано­вили значну частину експорту.

Державний лад грецьких міст Причорномор’я будувався на тих же засадах, що і політичний устрій античних полісів Греції. За формою правління ці міста були демократичними або аристократич­ними республіками. Причому, якщо у V—1I ст. до н.е. тут псрсважаь демократичний елемент і вирішальна роль у політичному житті нале­жала демосу, то, починаючи з І ст. до н.е., основні посади і фактичне управління опиняються у руках невеликої групи аристократичних сімей, влада зосереджується у нової рабовласницької аристократії, демократична республіка замінюється аристократичною .

Вищим органом державної влади у містах Північного Причо­рномор’я були народні збори, які, наприклад у Ольвії, скорочено називалися "Народ" . У роботі цих зборів брали участь лише повноправні громадяни міста (як правило, греки), які досягли 25 років. Раби, чужоземці, жінки були усунуті від управління. Прак­тично це були збори міської общини повноправних вільних грома­дян. Саме такими були збори ольвіополітів — екклесія.

Народні збори, яким були надані законодавчі функції, прий­мали декрети і постанови. В Ольвії ці документи висікали на камені і виставляли на горі — громадському центрі міста.На зборах вирішувалися усі найважливіші питання внутрішньої та зовнішньої політики: регулювання морської торгівлі, прийняття у громадянст­во, нормування грошової системи, укладання зовнішньополітичних угод і договорів, звільнення іноземних купців від мита, нагороджен­ня грамотами громадян, які мали відповідні заслуги перед містом, та ін. До компетенції народних зборів входили також вибори поса­дових осіб і контроль за їхньою діяльністю.

Значну роль в управлінні відігравала також Рада міста, яка була постійно діючим органом влади. Обиралася вона народними зборами і являла собою виконавчу владу. Рада міста готувала рішен­ня народних зборів, перевіряла кандидатури на виборні посади, контролювала діяльність виборних посадових осіб. Керував робо­тою цього органу голова Ради, великим впливом користувався її секретар. Обиралися вони на один рік.

У Херсонесі законодавчий процес мав такий вигляд. Проект декрету розробляла спеціальна комісія, до складу якої входили три номофілаки і діойкет ("той, хто стояв на чолі управління"). Підго­товлений таким чином декрет передавався до Ради, а потім надхо­див до народних зборів. Характерно, що на розгляд Ради і народних зборів пропонувалося вже готове рішення, яке приймалося без будь-яких змін і доповнень . У результаті декрет видавався від імені "Ради і народу" .

Третьою ланкою міського управління були виборні колегії — магістратури або окремі посадові особи-магістрати. Обрані з числа повноправних громадян магістрати очолювали окремі галузі управ­ління. Вони займалися фінансами, роботою судових установ, війсь­ковими справами. Найбільш впливовою серед міських магістратур була колегій архонтів. Вона складалася з п’яти-шести чоловік, очолював її перший архонт. Колегія архонтів керувала усіма інши­ми колегіями, могла скликати у разі необхідності народні збори. Магістратом з справ культу був базілевс, ім’ям якого позначався рік. Питаннями оборони відала авторитетна колегія з шести стра­тегів. Щоправда, військами міста командував перший архонт. Пра­вовими питаннями займалася колегія продиків — юридичних рад­ників.

Агораноми та астіноми наглядали за порядком в місті, станом шляхів і громадських будівель, перевіряли правильність мір і ваги. У Херсонесі вони, крім цього, контролювали керамічне виробниц­тво, ставили тавро на всі вироби з кераміки. До екстраординарних магістратів можна віднести епімелетів, які стежили за вжиттям термінових заходів, виконували спеціальні державні завдання .

Особлива увага приділялася фінансовим справам, у тому числі регулюванню грошового обігу. Наприклад, у Херсонесі така впли­вова посадова особа, як діойкет, була найвищим фінансовим магі-^ стратом, що контролював державні доходи і витрати. Крім того, існували нижчестоящі фінансові магістрати — скарбники.

Основу державного бюджету Ольвії становили єдина система ввізних і вивізних мит на товари, а також різні види податків. Збирання їх звичайно віддавалося на відкуп. Всіма грошовими надходженнями у міську казну займалися спеціальні колегії "семи" і "дев’яти". Значною статтею доходів у містах Північного Причор­номор’я, особливо в останні століття до нової ери, були пожертву­вання багатих громадян, які вносили гроші у міську казну, безплат­но забезпечували місто хлібом у неврожайні роки. Народні збори і Рада міста нагороджували таких громадян почесним декретом, зо­лотим вінком або статуєю. Подібних почестей міг удостоїтися й іноземець, який зробив місту велику послугу. Йому надавалися торгові привілеї та права громадянства.

В античних містах-державах функціонував суд. Так, в Ольвії суд складався з декількох відділів, кожний з яких відав певним колом питань. У судочинстві брали участь судді, обвинувачені, свідки.

У перших століттях нашої ери міста-держави Північного Причорномор’я змогли зберегти колишню полісну структуру управління. Спроби вчинити державний переворот, як це було, наприклад у Херсонесі в IV ст. до н.е. і І ст. н.е., закінчилися невдачею. І все ж певні зміни відбувалися: здійснювалася аристократизація міського управління, вищі адміністративні посади передавалися невеликій групі аристократичних сімей тощо. Так, у Херсонесі/ під тиском римських властей відбувалося скорочення кількості 1 магістратур, заміщення вищих магістратур римськими громадянами з числа місцевих жителів, зосередження влади в руках першого архонта .

Про посилання аристократизації державного ладу свідчить і така немаловажна обставина: в Ольвії приблизно до середини 111 ст. до н.е. найважливіші закони створювалися у формі псефісмів, які пропону­валися приватними особами. Псефісми поділялися на дві категорії — проксенічні та почесні. Починаючи з середини III ст. до н.е., усі проксенії висуваються приватними особами, а почесні декрети — різними колегіями магістратів, окремими чи їх сукупністю: архонта­ми, архонтами і колегією "семи", комісією сінедрів. Таким чином, приблизно з середини III ст. до н.е. прерогатива вносити у Раду та далі в народні збори проекти відповідних постанов (почесних декретів, законів та ін.) відбирається ольвійськими колегіями магістратів у приватних осіб, за останніми ж резервується лише право виступати ініціаторами пропозицій зі скромних проксенічних псефісмів .

В основу права міст Північного Причорномор’я було покладе­но правову систему афінської рабовласницької демократії. Разом з тим на правовий розвиток міст певним чином впливали звичаї і традиції місцевих племен, які перебували у сфері впливу цих міст-держав або проживали по сусідству з ними.

Основними джерелами права у зв’язку з цим були закони народних зборів, декрети рад міст, розпорядження колегій посадо­вих осіб, а також місцеві звичаї.

Правовій регламентації підлягали майнові відносини. Існувала приватна власність на жилий будинок, рухоме майно, худобу тощо. Земля могла знаходитися як у приватній власності, так і в держав­ній. У Херсонесі, наприклад, клери належали приватним особам, але змогли бути і власністю держави. Про це свідчить херсонеський напис, де йдеться про розпродаж державою земельних ділянок. Поряд з приватними рабами були також й міські раби. У Херсонесі практикувався відпуск на волю у формі посвяти раба якомусь божеству. Причому храм або релігійна громада ставали ніби покро­вителями вільновідпущеника. В Ольвії у 331 р. до н.е., коли місто

було оточене військами Запріона, одного з воєначальників Олек­сандра Македонського, міська влада була змушена піти на такий надзвичайний захід, як відпуск рабів на волю.

Розвинутим було зобов’язальне право. Жвава зовнішня торгів­ля, роль купецтва в економічному житті міст — зумовили появу таких договорів, як позики, дарування, поклажі та ін. Багатий ольвіополіт Протоген був удостоєний почесного декрету за те, що позичав Ольвії великі суми грошей, коли місто перебувало у важкому становищі. Як правило, більшість важливих угод купівлі-продажу здійснювалася при свідках, у державних установах, у присутності чиновників, відку­пщиків податків на торговельні угоди. У Херсонесі, наприклад, якщо така угода здійснювалася у приватному порядку, на ринку або на вулиці, продавець заявляв про це агораномам, вказував розмір одер­жаної суми і разом з покупцем сплачував податок .

Відома була і оренда землі. Поширеною вона була в Херсонесі, де громадяни легко здавали в оренду свої земельні ділянки. Прак­тикувалася тут і наймана праця.

Щодо злочинів і покарань, то згідно з такою епіграфічною пам’яткою як Херсонеська присяга, на першому місці у праві грецьких міст стояли злочини державного характеру. До нихможна віднести: змову, спроби повалення демократичного ладу, розголо­шення державної таємниці. Суворому покаранню піддавався кож­ний, хто зраджував ворогам місто або його володіння, замишляв щось проти Херсонсса або його громадян. Захищалася, зрозуміло, і приватна власність.

До вільних людей застосовувалися такі покарання, як смертна кара, штрафи, конфіскація майна. Фізичне знищення повсталих рабів свідчило про те, що панування рабовласницького ладу обері­галося тут, як і в метрополії, найжорстокішими покараннями.