Самостійна робота ІСТ у фінансах

Самостійна робота №3

Інформаційні мережні технології.

Інформаційні технології (ІТ) – це системно організована для вирішення завдань управління сукупність методів і засобів реалізації операцій збирання, реєстрації, передачі, накопичення, пошуку, обробки і захисту інформації на базі застосування розвиненого програмного забезпечення, використання засобів обчислювальної техніки і зв’язку, а також способів, за допомогою яких інформація надається тим, хто її потребує.

Інформаційні технології в даний час можна класифікувати за рядом ознак, зокрема: способом реалізації в інформаційній системі, ступенем охоплення завдань управління, класами здійснюваних технологічних операцій, типом призначеного для користувача інтерфейсу, варіантами використання мережі ЕОМ тощо.

Управління пов’язане з обміном інформацією між компонентами системи, а також системи з навколишнім середовищем. В процесі управління одержують відомості про стан системи в кожен момент часу, про досягнення (або не досягнення) заданої мети з тим, щоб впливати на систему і забезпечити виконання управлінських рішень.

Автоматизована інформаційна система є сукупністю інформації, економіко-математичних методів і моделей, технічних, програмних, технологічних засобів і фахівців, призначена для обробки інформації і прийняття управлінських рішень.

Стратегічна мета інформаційних технологій – сприяти управлінню, реагувати на динаміку ринку, створювати, підтримувати та поглиблювати конкурентні переваги. Виконання цього завдання вимагає побудови інформаційно-технологічних систем, які мають наступні атрибути: а) максимальна доступність – кожна людина може дістати доступ до ІТ ресурсів у будь-який час і з будь-якого місця; б) будь-який інформаційний об’єкт повинен бути доступний одночасно багатьом; в) маневреність прикладних програм – необхідний перехід до мережевої архітектури, що призводить до серйозних змін в організації і роботі ІТ-відділів.

Міжнародна комп’ютерна мережа Internet.

З технічної точки зору Internet - це об’єднання транснаціональних комп’ютерних мереж, що працюють по різних протоколах, пов’язують різноманітні типи комп’ютерів, фізично передають дані по всіх доступних типах ліній - від витої пари і телефонних ліній до волоконно-оптичних і супутникових каналів. Сьогодні Internet складається з десятків тисяч мереж всього світу та всіх континентів. Можна сказати, що Internet - це мережа мереж, що оповили всю земну кулю.

Мережа побудована на використанні протоколу IP і маршрутизації пакетів даних. В наш час Internet відіграє важливе значення у створенні інформаційного простору глобального суспільства, слугує фізичною основою доступу до веб-сайтів і багатьох систем (протоколів) передачі даних. Часто згадується як всесвітня або глобальна мережа.

Сьогодні при вживанні слова «Internet» найчастіше мається на увазі саме веб і доступна через нього інформація, а не сама фізична мережа, що призводить до різноманітних юридичних колізій та правових наслідків.

В англійській мові якщо слово «internet» написано з малої літери, воно означає просто об'єднання мереж (англ. interconnected networks) за допомогою маршрутизації пакетів даних. У такому разі не мається на увазі глобальний інформаційний простір. У вітчизняній технічній літературі також іноді роблять такий розподіл понять.

На сьогоднішній день Інтернет – це практично нескінченний інформаційний ресурс, він є всесвітнім джерелом знань, глобальним і загальнодоступним по своїй суті.

Технології розподіленої обробки та збереження даних.

До недавнього часу при організації обробки економічної інформації на ЕОМ застосовувався підхід, при якому на основі інформації одного і того ж об'єкту управління (наприклад, матеріальних ресурсів) в залежності від її вигляду (нормативна. розцінкова тощо) і ступеню постійності формувались масиви лінійної структури двох типів: умовно-постійні (з інформацією, яка використовувалась багато разів протягом довгого часу) і умовно-перемінні з фактичною або поточною інформацією). Створення і багаторазове використання масивів з умовно-постійною інформацією має ті переваги, які дозволяють значно спростити первинну документацію шляхом виведення з її складу ряд постійних реквізитів. знизити трудомісткість робіт на стадії заповнення первинних документів, підготовки і вроду фактичної або поточної інформації до ЕОМ. Недоліком таких масивів, які мають лінійну структуру, є то що інформація одного і того я об'єкту управління розосереджується поміж багатьох різних масивів (нормативних, планових та ін.), що неминуче веде до дублювання деяких реквізитів, ускладненню при спільній їх обробці тощо, а головне - не дає змоги реалізувати принцип незалежності від прикладних програм користувача. Лінійні масиви сформовані традиційним способом, ефективні, як правило, а позиції одного застосування.

3 розвитком інформаційного забезпечення систем автоматизованої обробки економічної інформації, прагненням забезпечити виконання нових режимів обробки даних у реальному часі і з мультидоступом до схованих даних позначилась нова тенденція до складення інформаційного забезпечення розподілених баз даних. В умовах використання таких баз створюються комплексні масиви нелінійної структури, які мають усі дані про ту чи іншу предметну область або про керований об'єкт як постійного, так і перемінного характеру.

В інформаційно-обчислювальних системах, які використовують ПЕОМ, необхідність переходу від традиційних баз даних до розподілених диктується прагнення вирішити суперечності про поміж перевагою розподільного схоронення і ведення баз даних і потребою їх інтегрованого використання як цілого.

Розподілена база даних-це сукупність логічно зв’язаних баз даних або частин однієї бази, які розпаралелені поміж декількома територіально – розподіленими ПЕОМ і забезпечені відповідними можливостями для управління цими базами або їх частинами. Тобто, розподілена база даних реалізується на різних просторово розосереджених обчислювальних засобах, разом з організаційними, технічними і програмними засобами її створення і ведення.

До основних переваг розподіленої базі даних можна віднести таке: підвищення продуктивності систем за рахунок розпаралелення процесів обробки даних; підвищення ефективності управління даними і поліпшення експлуатаційних характеристик систем управління даними, поліпшення збалансованості навантаження і синхронізації процесів оброки даних; підвищення надійності і живучості системи; поліпшення гнучкості, нарощуваності і модифікованості баз даних; скорочення вартості організації і затрат на експлуатацію баз даних; збільшення обсягу збережених і доступних для обробки даних; зменшення обсягів даних, які пересилаються.

Гіпертекстова технологія.

Концепція гіпертексту з’явилася ще в некомп’ютерну епоху.

Текстовий матеріал можна представити з використанням значеннєвих зв'язків і без комп'ютерів. Прикладом є довідники й енциклопедії з добре розвиненою системою посилань між текстовими фрагментами. Ці фрагменти можна вважати за вузли сітки. Проте структура таких “ручних” систем ГТ практично не дозволяє читачеві достатньо глибоко аналізувати матеріал через трудомісткість доступу до різних вузлів сітки.

Під гіпертекстовою технологією розуміється формування, підтримка, нарощування і перегляд організованого у виді сітки тексту на комп'ютерній основі.

Комп'ютерна гіпертекстова технологія забезпечує легкість роботи з гіперсіткою або гіпертекстом як об'єктом. З погляду комп'ютерної технології упорядкування або формування гіпертексту, тобто накопичення інформації в базі даних, може мислитися як наступне покоління текстового редактора. На додаток до звичних характеристик гіпертекстовий редактор повинен мати засоби: зміни початкової структури тексту; введення підрядкових зауважень, що не впливають на головний текст; електронні закладинки тощо.

Перегляд або читання гіпертексту - це звертання до гіпертекстової бази через інтерфейс користувача, тобто фактично нове покоління систем керування текстовими БД. Повний текст стає доступним у множині проекцій для різних цілей і при різноманітних стратегіях пошуку. У гіпертекстових системах база даних організується у вигляді відкритої, вільно нарощуваної і змінюваної сітки, вузли якої (лінійні тексти) з'єднуються самим користувачем із уже наявними в базі даних вузлами. Пошук інформації в мережі здійснюється шляхом інтерактивної навігації по зв'язках, де перехід від одних елементів до інших виконується з урахуванням їхньої семантичної близькості, текст одержує як би ще один вимір. Такий підхід якісно відрізняє гіпертекстову технологію від традиційних засобів звернення до інформації через пошуковий образ.

Одним із важливих методів освоєння інформації є запам'ятовування різноманітних шляхів переміщення в гіпертекстовій мережі. Виявлення шляхів або віртуальних структур можна розглядати як альтернативу опрацюванню інформації за правилами логічного виводу.

Програмне забезпечення, що підтримує гіпертекстову технологію, ґрунтується на чотирьох базисних функціях, властивих тільки гіпертексту: заміщення, примітки, запити і посилання.

Технологія мультимедіа.

Мультиме́діа — комбінування різних форм представлення інформації на одному носієві, наприклад текстової, звукової і графічної, або, останнім часом все частіше — анімації і відео. Характерна, якщо не визначальна, особливість мультимедійних веб-вузлів і компакт-дисків — гіперпосилання. Поняття, що означає сполучення звукових, текстових і цифрових сигналів, а також нерухомих і рухомих образів. Так, мультимедійна база даних буде вміщувати текстову і образну інформацію, відеокліпи і таблиці, і все це має однаково легкий доступ. Мультимедійна телекомунікаційна послуга дозволяє користувачеві посилати і одержувати будь-яку форму інформації, взаємозамінну за бажанням.

Мультимедіа може бути грубо класифікована як лінійна й нелінійна. Аналогом лінійного способу подання може бути кіно. Людина, що переглядає даний документ жодним чином не може вплинути на його зміст. Нелінійний спосіб подання інформації дозволяє людині брати участь у поданні інформації, взаємодіючи якимось чином зі засобом відображення мультимедійних даних. Участь людини в даному процесі також називається «інтерактивністю». Такий спосіб взаємодії людини й комп'ютера найбільш повно представлений у категоріях комп'ютерних ігор. Також, нелінійний спосіб подання даних називається «гіпермедіа».

Як приклад лінійного і нелінійного способу подання інформації, можна розглядати таку ситуацію, як проведення презентації. Якщо презентація була записана на плівку й показується аудиторії, то цей спосіб повідомлення інформації може бути названий лінійним, тому що глядачі не мають можливості впливати на доповідача. У випадку ж живої презентації, аудиторія має можливість задавати доповідачеві питання і взаємодіяти з ним в інший спосіб, що дозволяє доповідачеві відходити від теми презентації, наприклад пояснюючи деякі терміни або більш докладно висвітлюючи спірні частини доповіді. Таким чином, жива презентація може бути представлена, як нелінійний(інтерактивний) спосіб подачі інформації…

Особливості системи управління державною податковою службою.

Функціональна структура органу ДПС України – це сукупність різних видів, напрямів діяльності, що обумовлені його метою та завданням, а також сукупність функцій підрозділів, які його складають, і функціональних обов’язків їх працівників.

Функціональна структура кожної системи визначається, формулюється і нормативно закріплюється так званими управлінськими регламентами, тобто положеннями, інструкціями, переліками функціональних обов’язків тощо.

Конкретний зміст функцій системи управління залежить від її цільового призначення та специфіки діяльності.

Головна мета діяльності органів ДПС України полягає у забезпеченні контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів, а також неподаткових платежів, установлених законодавством.

Ця стратегічна мета деталізується низкою нормативних актів до такого рівня, при якому кожна конкретно визначена мета виступає як завдання безпосередньої управлінської діяльності:

– внесення у встановленому порядку пропозицій щодо вдосконалення податкового законодавства;

– прийняття у випадках, передбачених законом, нормативно-правових актів і методичних рекомендацій з питань оподаткування;

– формування та ведення Держреєстру фізичних осіб-платників податків та інших обов’язкових платежів та Єдиного банку даних про платників податків-юридичних осіб;

– запобігання злочинам та іншим правопорушенням, віднесеним законом до компетенції податкової міліції, їх розкриття, припинення, розслідування та провадження у справах про адміністративне правопорушення тощо.

Мета управління і завдання, які необхідно виконати для їх досягнення, визначають функції органів ДПС України.

Функція – це науково обґрунтований та логічно завершений набір процедур, видів діяльності, спрямований на досягнення мети, виконання завдання та отримання чітко визначеного кінцевого результату.

Процедура – це логічно завершений набір операцій, які виконуються у визначеній технологією послідовності.

Відповідно до завдань, поставлених перед ДПС України, Законом України “Про державну податкову службу в Україні” регламентуються функції органів ДПС України.

Функції органів ДПС України як систем управління можна поділити на основні, ресурсні та управлінські.

До основних належать функції, заради яких створена система – ДПС України. Вони пов’язані зі ст. 8 Закону “Про державну податкову службу в Україні” і реалізуються галузевими структурними підрозділами органів ДПС України, для яких виконання цих функцій становить головний зміст їх роботи (наприклад, управління (відділи) оподаткування фізичних осіб, прямих та непрямих податків, місцевих, ресурсних, рентних і неподаткових платежів, валютно-фінансового контролю, примусового стягнення податків, податкового аудиту, апеляцій, правового забезпечення тощо).

Ресурсні функції – це функції, за допомогою яких створюються належні умови для реалізації основних функцій: забезпечувальні, допоміжні, дещо другорядні. Це функції кадрового, інформаційного, документального, фінансового, матеріально-господарського, технічного, медичного забезпечення тощо, які виконуються підрозділами кадрів, інформаційними бюро, секретаріатами, канцеляріями, бухгалтеріями, фінансово-економічними та господарськими службами тощо.

Ресурсні функції мають внутрішній характер (добір, розстановка, навчання та виховання кадрів, діловодство, фінансове забезпечення, матеріально-технічне постачання, медичне обслуговування тощо).

Основні та ресурсні функції тісно пов’язані між собою, тому діяльність ДПС України не може бути успішною без їх комплексного виконання.

Управлінські функції – це загальні функції управління, тобто аналіз, прогнозування, планування, організація, регулювання та контроль. Дані функції виконуються як структурними підрозділами ДПА України, АР Крим, областей, міст Києва та Севастополя, так і посадовими особами цих структур у межах компетенції, визначеної законодавством: Законом України “Про державну податкову службу в Україні”, Положенням про ДПА України, ДПА АР Крим, областей, міст Києва та Севастополя.

Необхідно мати на увазі, що рядом нормативно-правових актів для означення функцій системи управління використовується термін “функції-завдання”, а відповідно завдань визначаються функції конкретних органів (ст. 2 вище згаданого Закону “Завдання” та ст. 8 “Функції ДПА”, ст. 9 “Функції ДПА в АР Крим, областях, містах Києві та Севастополі.”, ст. 10 “Функції податкових інспекції у районах, містах без районного поділу”).

З метою вдосконалення діяльності органів державної податкової служби, їх структурних підрозділів та чіткого розмежування функціональних повноважень між ними ДПА України розроблений та затверджений деталізований перелік функцій та процедур. Відповідно до нього на орган державної податкової служби України може покладатися виконання більше ніж 70 функцій.

Характеристика функціональних задач податкової служби.

До пріоритетних напрямків інформатизації ДПАУ на даному етапі слід віднести:

- створення і розвиток програмно-апаратних комплексів для забезпечення функціонування автоматизованих інформаційно-аналітичних систем центрального та обласних рівнів податкової служби;

- створення корпоративного комп’ютерно-телекомунікаційного середовища, що пов’язує воєдино всі рівні податкової служби;

- створення та насичення районних податкових адміністрацій АРМ, об’єднаними локальними інформаційними мережами, для забезпечення ефективної взаємодії користувачів з корпоративним комп’ютерно-телекомунікаційним середовищем;

- створення типового математичного забезпечення для розв’язання функціональних задач податкової служби обласного та районного рівнів;

- впровадження новітніх методів, засобів, технологій для автоматизованого виявлення прихованих неплатників податків і тіньових елементів економіки, підвищення ефективності оперативно-розшукових заходів;

- підготовка і перепідготовка кадрів у галузі нових інформаційних технологій і їх використання в податковій службі.

Особливості інформаційного забезпечення.

Інформаційне забезпечення органів податкової служби, як сукупність методичних та інструктивних документів, систем класифікації й кодування, інформаційних баз, має свої особливості, спричинені специфікою функціонування податкової служби.

Методичні та інструктивні документи — це сукупність законодавчих актів, урядових керівних документів, відомчих нормативних документів, пов’язаних з нормуванням процесу сплати податків і зборів, а також стандарти та проектні рішення зі створення та ведення інформаційного забезпечення. На основі цих документів створюються текстові файли, які використовуються спеціалістами як нормативно-довідкова інформація. При цьому запроваджуються їх класифікація та ключі для пошуку.

Система класифікації і кодування — це сукупність методичних вказівок і конкретних проектних рішень для створення класифікаторів з конкретних номенклатур. У Державній податковій службі використовуються загальнодержавні класифікатори і відомчі довідники. Загальнодержавні класифікатори в основному розробляються, підтримуються Держкомстатом і передаються в електронній формі іншим державним і недержавним установам. До таких класифікаторів належать: єдиний державний реєстр підприємств, організацій України (ЄДРПОУ), державний реєстр фізичних осіб (ДРФО), класифікатор видів економічної діяльності (КВЕД), класифікатор форм власності (КФВ), класифікатор організаційно-правових форм господарювання (КОПФГ), класифікатор валют (КВ), класифікатор адміністративно-територіального устрою України (КОАТУУ), класифікатор управлінських документів (КУД) та ін. Ці класифікатори підтримуються в центральних БД — на кожному рівні ієрархії ІАС ДПС.

Відомчі довідники створюються відповідним відомством (наприклад, ДПС, НБУ, Мінфіном, Держказначейством та ін.). Основним довідником ДПС є державний реєстр фізичних осіб. У 1995 р. розроблено програмний комплекс для створення державного реєстру фізичних осіб, який функціонує з 1996 р. на районному, обласному і державному рівнях. Створено центральну БД фізичних осіб, в якій нагромаджено інформацію приблизно щодо 20 млн. громадян України та іноземних громадян, які отримують доходи і сплачують податки в Україні. В районних ДПІ виділено спеціальне АРМ для ведення обліку фізичних осіб — платників податків. Крім функцій формування та підтримки БД і передавання інформації про внесення змін до державного реєстру фізичних осіб, на цьому АРМ видаються довідки громадянам про їхні ідентифікаційні коди.

Основною складовою інформаційного забезпечення органів ДПС є інформаційна база (ІБ), яка за загальними принципами декомпозиції поділяється на зовнішню і внутрішню. Зовнішня ІБ являє собою сукупність вхідних і вихідних повідомлень. Для кожного рівня ієрархії ІАС ДПС, у тому числі локальних систем районного, обласного і державного рівнів, існує свій перелік вхідних і вихідних повідомлень.

Внутрішня інформаційна база ІАС ДПС — це власно бази даних, які створюються і підтримуються на районному, обласному і державному рівнях податкової служби. В цих БД підтримується нормативно-довідкова, оперативна та архівна інформація.

Зовнішні інформаційні зв’язки.

Ефективність функціонування податкової служби значною мірою залежить від своєчасності надходження інформації. Обмін інформацією між рівнями управління в межах податкової системи України здійснюється за допомогою електронної пошти. З верхнього рівня (Головної ДПА України) до підлеглих рівнів (обласних, районних ДПА) направляються різного роду законодавчі, методичні та нормативні матеріали, нові версії та засоби програмного забезпечення і ін. Знизу, тобто з ДПА районного рівня до обласного направляються файли, в яких міститься регламентна звітна інформація про платників, стан податкових платежів, виконання платіжної дисципліни і ін. згідно зі строками її надання, а також інформація щодо неформалізованих запитів. На обласному рівні нагромаджуються дані, які надходять із районних ДПА, агрегуються в цілому по ДПА обласного рівня і передаються до Головної ДПА України. На підставі цієї інформації органи законодавчої та виконавчої влади мають змогу оцінювати виконання прибуткової частини бюджету України, а також робити висновки про те, як працюють Закони за кожним із податків. Водночас зростає актуальність підготовки законодавчих та нормативних актів для забезпечення взаємодії податкової адміністрації з банками, фінансовими органами, органами державної влади на місцях, правоохоронними та митними органами. Документи мають відображати як питання отримання інформації ДПА, так і питання надання інформації податковими службами іншим організаціям.

Основні джерела надходження інформації до ДПА: платник, банк, фінансовий відділ райдержадміністрації. Споживачі інформації районної ДПА — це платник, ДПА вищого рівня, фінансовий відділ райдержадміністрації. Інформація щодо окремих платників передається:

- до арбітражного суду — застосування закону про банкрутство;

- до податкової поліції — застосування статті 148 Кримінального кодексу України.

Одним із напрямків вдосконалення зовнішніх інформаційних зв’язків, а також підвищення ефективності діяльності ДПА, є розв’язання проблеми ідентифікації платежів до державного та місцевого бюджету. Ідентифікація податків та інших видів неподаткових платежів виконується за бюджетною класифікацією Міністерства фінансів України, яка є обов’язковою для використання в усіх фінансових установах нашої держави. ДПА обмінюється відповідною інформацією про нарахування та фактичне надходження податків і деяких видів неподаткових платежів до місцевих бюджетів з фінансовими відділами райдержадміністрацій. Вирішення питання ідентифікації платежів місцевого бюджету уможливило отримання інформації про їх надходження безпосередньо з банку і оперативну підготовку для фінансового відділу інформації у відповідній формі (файли електронної пошти та реєстри до них).

Проблеми створення автоматизованих банківських систем.

Автоматизована банківська система сучасного банку має задовольняти наступним вимогам, що слідують з принципів проектування та функціонування автоматизованих систем взагалі, а також рівня розвитку банківської справи в Україні. Однією з найголовніших вимог до АБС, є функціональна повнота та інтегрованість, що забезпечує виконання всіх банківських операцій і взаємозв'язок всіх інформаційно та функціонально пов'язаних компонентів. Очевидно, що чим більше проблем банківської діяльності автоматизовано, тим повніша система і якщо автоматизовані всі напрямки банківської діяльності, що взаємно пов'зані між собою, то можна говорити про інтегровану АБС. Зазвичай банківська справа в Україні знаходиться в постійному розвитку, ставляться нові задачі та вдосконалюється нормативно-правова база тощо. Тому не менш важливою є вимога гнучкості АБС.

Гнучкість полягає в можливості подальшого розвитку та модернізації АБС як фахівцями банку так і розробником при зміні якісного складу, тобто автоматизації нових банківських операцій чи послуг, або кількісного складу - росту числа філій, клієнтів тощо. Загалом ріст кількісного складу може призводити до необхідності нарощування системи шляхом встановлення більш потужної техніки на рівні головних серверів у головному банку або збільшення продуктивності обчислю вальних комплексів на рівні філій. Досить важливим моментом в даному випадку є правильний та обґрунтований вибір схеми побудови АБС.

Очевидно, що система гнучка, якщо вона має можливість або резерв розширення як в кількісну сторону, тобто збільшення кількості робочих станцій, місць, торгових точок, каналів зв'язку тощо, так і в якісну сторону - перехід на більш потужну техніку. Слід зазначити, що в даному випадку зміни програмного забезпечення, структури баз даних, технології експлуатації системи, інтерфейс користувача мають бути виключені або зведені до мінімуму.

Технічне забезпечення автоматизованих банківських систем.

На рівні технічного забезпечення банківські технології повинні будуватися згідно сучасних вимогах до архітектури апаратних засобів. Тому вони повинні передбачати використання різноманітних телекомунікаційних засобів зв’язку, багатомашинних комплексів, архітектури клієнт – сервер, використання локальних, регіональних і глобальних швидкісних мереж, уніфікацію апаратних засобів.

Кількість та склад технічних засобів, що використовуються, визначається інтенсивністю і обсягами інформаційних потоків, режимами роботи і часовими особливостями реалізації функцій банківської системи. Зростання складу і обсягів банківських послуг, числа філіалів, клієнтів і зв’язків примушує банки купляти та встановлювати потужніші комп’ютери і краще розвинене технічне забезпечення. Широко поширені мережні банківські технології. Мережний парк стає все різноманітнішим. Потрібно відмітити також і прискорений розвиток засобів міжбанківської телекомунікації.

Основою сучасного підходу технічних рішень в побудові інформаційних технологій банків є архітектура “клієнт - сервер”. Вона передбачає організацію технічного забезпечення і розподіл обробки інформації між двома компонентами, які відповідно називають клієнтом (робочою станцією) і сервером. Обидві частини виконуються на різних по потужності комп’ютерах, об’єднаних мережею. У цьому випадку клієнт посилає серверу запити, а сервер їх обслуговує. Така технологія реалізована на професійних системах керування базами даних, які мають спеціальну мову структурованих запитів.

Одним з варіантів реалізації технології “клієнт - сервер” є її трьохрівнева архітектура. В мережі повинні бути присутні не менше трьох комп’ютерів: клієнтська частина (робоча станція), сервер прикладних процесів та сервер бази даних. В клієнтській частині організується взаємодія з користувачем (користувацький інтерфейс). Сервер прикладних процесів проводить бізнес - процедури для клієнтської частини. Сервер бази даних обслуговує бізнес – процедури, які відіграють роль клієнтів. Гнучкість такої архітектури полягає в незалежному використанні і заміні обчислювальних і програмних ресурсів на всіх трьох рівнях.

Для підвищення надійності, стійкості до відмов технічних рішень в банківських автоматизованих системах практикується об'єднання серверів в групи (кластери). В такому випадку ресурси і навантаження розподіляються між серверами (вузлами системи) так, що користувач не знає, з яким конкретно сервером він працює в даний момент, а використання технічних засобів в цьому випадку виявляється найефективнішим.

Програмне забезпечення автоматизованих банківських систем.

Процес розробки програмного забезпечення АБС, є творчим і проблемним, успішність якого залежить від правильного вибору технологічної платформи для реалізації задуманого. Як ми вже знаємо, одна з технологій - "Файл/серверна", за якою база даних зберігається на спеціально виділеному для цієї мети комп'ютері, що називається сервером. На сервері виконується вся обробка інформації, а комп'ютер користувача, виступає в ролі робочої станції, як джерело даних. Друга технологія "Клієнт/сервер", за якою база даних зберігається на сервері, а всі прикладні задачі виконуються на робочих станціях користувачів. Ця технологія буває двох та трьох рівнева. Дворівнева базується на класичній роботі сервера і робочої станції, трьохрівнева використовує ще один проміжний так званий "сервер додатків", для логіко-математичноі обробки інформації від робочих станцій. Таким чином робочі станції можуть бути малопотужними.

Під базовим елементом будемо розуміти елементарну структурну одиницю, що обирається за основу системи. Це може бути бухгалтерська проводка, тобто зазначення кореспонденції рахунків та суми, операція, документ або угода. Перші покоління АБС використовували саме банківську проводку. В поколіннях починаючи з четвертого почали використовувати в якості базового елемента наприклад банківський документ, а проведення його вже стало невід'ємною частиною. П'яте та шосте покоління оперує з угодою, що може включати ряд документів та проведень.

Автоматизація міжбанківських розрахунків.

Банківська система України пройшла шлях від міжбанківських розрахунків поштовими та телеграфними авізо до розрахунків документами в електронному вигляді. З 1994 року в Україні впроваджено систему електронних платежів Національного банку (СЕП НБУ). Наявність власної платіжної системи в країні свідчить про певний розвиток ринкової економіки. СЕП НБУ - класична система брутто-розрахунків, що працює в режимі псевдореального часу та пакетної обробки, об 'єднує всю мережу комерційних банків України. Сьогодні СЕП НБУ є складовою частиною системи електронних міжбанківських переказів (СЕМП) НБУ, яка є мультивалютною та надає для банків вісім моделей автоматичного управління кореспондентськими рахунками філіалів. Наявність такої кількості моделей обслуговування консолідованого коррахунку банку забезпечує оптимальний вибір моделі в залежності від структури банку та завдань щодо управління коррахунками.

Системи міжбанківських розрахунків призначені для здійснення платіжних транзакцій між банками, що зумовлені виконанням платежів клієнтів банків або власних зобов'язань одного банку перед іншим. Системи міжбанківських розрахунків різних країн можуть значно відрізнятися. В світі не існує єдиної платіжної моделі, але існують загальні принципи побудови платіжної системи.

Залежно від характеру стосунків між учасниками платіжного процесу розрізняють два основних методи здійснення розрахунків:

- з використанням двосторонніх кореспондентських рахунків;

- з використанням рахунків у центральному банку, який відіграє роль посередника у розрахунках.

За повнотою здійснення міжбанківських розрахунків розрізняють дві системи розрахунків:

- систему міжбанківських розрахунків на чистій основі або нетто-систему (net);

- систему міжбанківських розрахунків на валовій основі або брутто-систему (gross).

Механізм розрахунків на чистій основі використовується з метою скорочення потреби в коштах та спрощення порядку обміну платіжними документами і заснований на принципах взаємозаліку — клірингу.

Кліринг - процедура періодичного взаємозаліку за зобов 'язаннями учасників розрахунків певної платіжної системи, що включає процес отримання, сортування та розподілу розрахункових документів кожного учасника розрахунків, а також визначення остаточного розрахункового сальдо.

За цим механізмом розрахунки і документи не проводяться в реальному часі, а накопичуються на протязі певного часу. Розрахунки здійснюються на чистій основі, тобто залік дебіторської та кредиторської заборгованості проводиться у визначений час в кліринговій палаті, яка на кінець дня проводить розрахунки залишку кожного банку, що приймає участь у взаємозаліку з урахуванням всіх відправлених та отриманих платежів, виконанням проведення на суму чистого залишку. Якщо по банку отримано дебетове сальдо, то банк має погасити заборгованість, шляхом перерахування в клірингову палату відповідної суми. В кінці всіх розрахунків сума взаємних зобов'язань банків має бути нульовою.

Системи електронних грошей.

Велика кількість розрахункових операцій, які здійснює населення через банківські установи чи торгівельну мережу в готівковій формі за надані послуги, куплений товар тощо, може виконуватись в безготівковій формі з допомогою електронних грошей. Еквівалентом грошей в електронному вигляді сьогодні є пластикові платіжні картки, які дозволяють легко та зручно проводити розрахунки в магазинах, супермаркетах, аптеках, комунальних службах. Звичайно, що за такою формою розрахунків є вигода клієнту - це сервіс та певний захист своїх грошей чи заощаджень, банкові та державі. За наданим клієнту сервісом стоїть ціла платіжна система, що дозволяє проводити розрахунки в реальному часі та в якій задіяний цілісний комплекс програмно-апаратних засобів всієї банківської системи України.

Пластикова платіжна картка - це персоніфікований платіжний інструмент, що надає клієнту можливість здійснення безготівкових платежів за куплені товари чи надані послуги і при необхідності отримувати чи поповнювати готівковими коштами поточний картковий рахунок.

Суб'єкти підприємництва, які приймають пластикові картки для розрахунків створюють мережу торгових точок для швидкого та якісного обслуговування клієнтури.

Сучасна пластикова картка являє собою пластину стандартних розмірів (85.6 мм 53.9 мм 0.76 мм), виготовлену зі спеціальної, стійкої до механічних і термічних впливів, пластмаси. Одна з основних функцій пластикової картки - забезпечення ідентифікації особи, що використовує картку, як суб'єкта платіжної системи. Для цього на пластикову картку наносяться логотипи банку-емітента і платіжної системи, що обслуговує картку, ім'я власника картки, номер його рахунку, термін дії картки тощо. Крім цього, на картці може міститись фотографія власника та його власний підпис. Алфавітно-цифрові дані - ім'я, номер рахунку тощо можуть бути ембосовані, тобто нанесені рельєфним шрифтом. Це дає можливість при ручній обробці прийнятих до оплати карток швидко перенести дані на чек за допомогою спеціального пристрою - імпрінтера, що здійснює "зчитування" картки.

Графічна інформація, що нанесена на платіжну картку, забезпечує можливість візуальної ідентифікації картки. Картки, обслуговування яких базується на такому принципі, можуть з успіхом використовуватися в малих локальних системах - як клубні, магазинні картки і т.п. Однак для використання в банківській платіжній системі візуальної "обробки" виявляється явно недостатньо.

Особливістю безготівкових розрахунків за пластиковими платіжними картками є фактична продажа товарів торговими точками в борг. Адже товари та послуги надаються клієнтам відразу, а кошти на поточні рахунки суб'єктів, що надають послуги чи товар будуть зараховані дещо пізніше. Тому гарантом здійснення таких операцій виступає банк, який випустив або кажуть емітував платіжну картку. Банк, який випускає платіжну картку для обслуговування відповідного карткового рахунку свого контрагента називають банком-емітентом (issuing bank). Саме тому всі картки які надає в користування банк-емітент своїм клієнтам є його власністю. Клієнти (cardholder), що отримали платіжні картки в користування є фактично орендарями карток на час їх терміну дії.

При видачі картки клієнтові здійснюється її персоніфікація - на неї заносяться дані, що дозволяють ідентифікувати картку та її власника, а також здійснити перевірку платоспроможності картки при прийомі її до оплати або видачі готівки.

Звичайно клієнт може використовувати свою картку для отримання послуг в мережі й інших банків, які теж можуть обслуговувати платіжні картки хоча не є їх емітентами. Такі банки називають еквайрами (acquiring bank, acquirer).

Банк-еквайр - це банк, що обслуговує рахунки підприємств торгівлі та сфери послуг і виконує операції видачі готівкових коштів за платіжними картками банків-емітентів.

Процес здійснення купівлі чи продажу товарів або видачі чи приймання готівки з допомогою пластикових карток називається авторизацією. Для проведення авторизації торгова точка, в якій обслуговується клієнт, робить запит платіжній системі про підтвердження повноважень пред'явника картки та його фінансових можливостей.

Технологія авторизації залежить від побудови платіжної системи, типу картки та технічних засобів обслуговування в торговій точці. В наш час для авторизації в торговій точці використовується POS-термінал (POS -Point Of Sale) - пристрій, що забезпечує зчитування даних з картки, введення касиром суми платежу та авторизацію з платіжною системою.

З 1 січня 2004, в банківській системі України, НБУ прийняв рішення використовувати лише POS-термінали з можливістю роботи в ON-line режимі та обов'язковим введенням таємного ПІН - коду (Персонального ідентифікаційного номеру).

Список використаної літератури

1. Карпенко С. Г., Попов В. В., Тарнавська Ю. А., Шпортнюк Г. А. Інформаційні системи і технології. – К.: МАУП, 2004;

2. Олійник А. В., Шацька В. М. Інформаційні системи і технології у фінансових установах. – Львів: «Новий Світ-2000», 2006;

3. Рогач І. І., Сендзюк М.А., Антонюк В.А. Інформаційні системи у фінансово-кредитних установах. – К.: КНЕУ, 2001;

4. Рогач І. І., Сендзюк М.А., Антонюк В.А. Денисова О. О. Інформаційні системи у фінансово-кредитних установах. – К.: КНЕУ, 2001;

5. Ситник В. Ф. та ін. Основи інформаційних систем. – К.: КНЕУ, 1997.

.