Податкова система. Самостійна робота

Самостійна робота № 1

Тема: "Сутність та види податків"

Опрацювавши необхідну літературу, студент повинен вивчити і знати такі питання:

1. Податки та інші форми платежів до бюджету: плата, внески, відрахування, збори.

За економічною сутністю податки є обов'язковими платежами, що вилучаються державою з доходів юридичних чи фі­зичних осіб до відповідного бюджету для фінансування витрат держави, передбачених її конституцією та іншими законодавчими актами. Це одна із форм вирівнювання доходів юридичних i фізичних осіб з метою досягнення соціальної справедливості й економічного розвитку. Вилучаючи частину доходів підприємців і громадян, держава гарантує їх ефективніше використання для задоволення потреб суспільства в цілому й досягнення на цій основі зростання його добробуту. На перший погляд, податки виражають односторонні відносини держави з підприємцями та населенням під час їх .сплати. Однак це лише поверховий підхід до вивчення цих явищ і процесів. На ділі податки дають змогу мати зворотний зв'язок Із платниками завдяки фінансуванню відповідних витрат.

Цьому процесові приділяється велика увага з боку фінансової науки, і в ньому виявляється економічна сутність функцій держави та її реалізація.

За наявних умов недостатньо розглядати податки загалом. У кожній державі є багато податків і зборів, що забезпечують мобілізацію коштів в її розпорядження. Вся сукупність податків, зборів, відрахувань і платежів в державі становить її податкову систему. Податкова система кожної держави має свою структуру, тобто класифікацію податків залежно від різних ознак. Структура податкової системи визначається, здебільшого, рівнем економічного розвитку держави, а також політичними силами, що перебувають при владі.

У класичному плані всі податки поділяються на державні й місцеві, прямі й опосередковані (непрямі), податки з юридичних і податки з фізичних осіб, натуральні й грошові, звичайні і надзвичайні. Податки, які надходять до державного бюджету, називаються державними. Вони встановлюються законами держави або декретами уряду. Місцеві податки та збори теж встановлюються законами держави, але місцеві органи влади мають повні права щодо обкладання цими податками. Вони можуть диференціювати ставки, податків у межах ставки, визначеної законом, надавати додаткових пільг окремим платникам, змінювати строки сплати.

Залежно від об'єкта оподаткування, податки поділяються на прямі і непрямі або опосередковані. Коли об'єктом оподаткування є прибуток, земля, капітал або дохід юридичної чи фізичної особи, то це податок прямий, він залежить від величини певної власності. Прикладом цього можуть бути податки на прибуток підприємств, доходи громадян, на землю, майно тощо.

2. Структура доходів бюджету на 2008-2009 рр. Дати її характеристику (таб.1)

Таблиця № 1

Аналіз структури надходжень в бюджет податків і платежів в 2008- 2009 р. р. (млн. грн.)

3. Види прямих і непрямих податків, їх місце в податковій системі України.

Інструментом формування прибуткової частини бюджету є система податків. Податки це обов'язкові платежі, що нормуються до державного або місцевого бюджету, які вносять окремих осіб, підприємства, організації і установу. Податки розділяють на прямі і непрямі. До прямих податків належать податки з прибутку (прибутковий податок), спадщини, землі, будівель і тому подібне. До непрямих - мито, податок на додану вартість, акцизи і інші.

Податкова система є основою формування державного бюджету і податкової політики. Саме ради формування державного бюджету держава здійснює політику оподаткування і використання накопичених коштів на різноманітні суспільні потреби.

Податкова політика має велике значення для фінансової системи загалом, оскільки від її гнучкості залежить вплив фінансової системи на виробництво, зокрема на стимулювання виробництва. Для збалансування економічної системи найкращої є така система оподаткування, в якій відносно зростає частка прямих податків і меншає частка непрямих.

Прибуткова частина бюджету України сформована такою системою податків (прямі податки):

• платежі підприємств і організацій з прибутку (прибутку),

• прибутки від зовнішньої торгівлі, податки з населення, прибутковий податок, на прибутки від підприємницької діяльності і інші види прибуткового податку;

Непрямі податки:

• податок на додану вартість (НДС);

• акцизний збір;

• державне мито, місцеві податки і прибутки;

• відрахування на геологорозвідувальні роботи;

• надходження в Фонд ліквідації наслідків чорнобильської катастрофи,

• надходження від реалізації державних позик

4. Роль податків у фіскальній політиці держави.

Фіскальна політика - це заходи уряду спрямовані на збереження повної зайнятості та виробництва не інформованого ВВП шляхом зміни державних видатків системи оподаткування та підходів до формування державного бюджету в цілому.

Фіскальна політика - це сукупність заходів держави у сфері оподаткування і державних витрат.

Основні функції фіскальної політики:

1. Вплив на стан господарської кон'юнктури.

2. Перерозподіл національного доходу.

3. Нагромадження необхідних ресурсів для фінансування державних програм.

Основні джерела доходів.

1. Податки

2. Власні доходи держави від виробничої та інших форм діяльності.

3. Платежі за ресурси згідно діючим законодавствам належать державі.

4. Позики у формі облігацій.

Мета фіскальної політики - домогтися макроекономічної стабільності та нормального рівня безробіття на основі розвитку виробництва за допомогою:

Зменшення податків і збільшення державних інвестицій

Зменшення інфляції шляхом збільшення податків і зменшення інвестицій у виробництво.

Використання тих чи інших методів фіскальної політики залежить від стану, в якому знаходиться економіка. Коли при економічному зростанні спостерігається високий сукупний попит, що загрожує вибухом інфляції, уряд підвищує ставки податків, водночас обмежуючи, державні витрати. І навпаки, за умов спаду або кризи економіки ставки податків знижуються, а державні бюджетні видатки зростають.

Виділяють два види фіскальної політики: дискреційну, недискреційну. Дискреційна фіскальна політика проявляється тоді коли держава регулює податки і державні витрати з метою зміни реального обсягу національного виробництва й зайнятості, контролю над інфляцією і прискоренням економічного зростання. Недискреційна фіскальна політика означає використання вмонтованих стабілізаторів (податків, допомоги за безробіттям і малозабезпеченістю тощо).

Література: I – 1, III – 1- 5.

(Закони України "Про державний бюджет на 2008 та 2009р.р.; Підручник під ред. Федосова В.М. "Податкова система України", К., 1994 с.10 –33.; Навчальний посібник під ред. Гега П. "Основи податкового права” , К., 1998 с.67 – 73. Навчальний посібник під ред. Крисоватого А.І. "Податкова система" Т., 2004 с.9 – 31.). Підручник під ред. Онисько С.М. "Податкова система", видав. "Магнолія плюс", Л. 2004 і 2005р.р. с.5 – 32., Щорічний статистичний довідник України (2008р., 2009р.).

Самостійна робота № 2

Тема: "Податкова система і податкова політика держави"

З даної теми студент повинен вивчити: сучасну податкову систему України; етапи становлення та її ефективність; податкову політику держави та її напрямки.

Особливу увагу необхідно звернути на такі питання:

1. Критерії формування податкової політики в правовій державі.

Податкова політика — це діяльність держави у сфері встановлення, правового регламентування та організації справляння податків і податкових платежів у централізовані фонди грошових ресурсів держави. Формуючи свою податкову політику держава шляхом збільшення або скорочення маси податкових надходжень, зміни форм оподаткування та податкових ставок, тарифів, звільнення від оподаткування окремих галузей виробництва, територій, груп населення може сприяти зростанню чи спаду господарської активності, створенню необхідної кон’юнктури на ринку, умов для розвитку пріоритетних галузей економіки, формування збалансованої соціальної політики. Використовуючи ті чи інші податкові пільги, держава регулює пропорції як у економічній структурі виробництва й обміну, так і у розвитку продуктивних сил. Організація оподаткування впливає на реалізацію суспільного продукту, темпи нагромадження капіталу і технічного оновлення виробничого потенціалу держави.

Вся історія податкової політики зводиться до пошуків ідеалів оптимального оподаткування. З одного боку, податки мають забезпечити сталу фінансову базу держави, з іншого — залишити достатньо коштів підприємствам і громадянам з метою збереження максимальної заінтересованості в результатах діяльності. При цьому держава не може задовольнитися лише загальними пропорціями розподілу ВНП. Вона повинна враховувати інтереси кожного підприємства, кожного члена суспільства. Інакше кажучи, податкова політика ведеться за народним прислів’ям “щоб і вівці були цілі, і вовки ситі”. Це досягається за умови наукового поєднання критеріїв податкової політики: фіскальної досконалості, економічної ефективності, соціальної справедливості, стабільності, гнучкості.

Загальновідомо, що кожна держава для забезпечення виконання своїх функцій зобов’язана мати відповідні кошти, які концентруються в бюджету. Через прибутки та видатки центрального уряду і місцевої влади, тобто через бюджетну систему, здійснюється пряме державне регулювання економіки.

Джерелом формування коштів бюджету є:

- по-перше власні доходи держави, тобто надходження платежів за ресурси, що належать їй відповідно до законодавства;

- по-друге, податки, які сплачують юридичні і фізичні особи зі своїх доходів.

Перехід до ринкових відносин, розвиток нових форм власності зумовлюють втрату державою значної частини власних доходів. У результаті податки стають основних джерелом формування коштів бюджету.

2. Вплив оподаткування на інвестиції та економічний ріст в країні.

Найбільш реальним джерелом надходжень у національну економіку через високі темпи одержання стали кошти іноземних інвесторів. За обсягом залучених прямих іноземних інвестицій (ПІІ) Україна значно відстає від інших східноєвропейських країн.

Для підвищення інвестиційної привабливості і реформування соціально-економічного становища в Україні указами Президента та відповідними законами були введені спеціальні режими інвестиційної діяльності в 9 регіонах.

До такого режиму входять спеціальний митний, податковий і інші режими економічної діяльності. Спеціальний режим інвестиційної діяльності застосовується на територіях пріоритетного розвитку (ТПР) і спеціальних економічних зонах (СЕЗ).

3. Основні напрями вдосконалення чинної податкової системи України.

Чинна податкова система потребує якісного реформування. Таке реформування має здійснюватися цілеспрямовано, системно, відкрито, виважено за складовими і поступово у часі. Це потрібно аби відбулося вирішення спектру цільових задач системного реформування. До них треба віднести: забезпечення результативності змін; залучення до процесу всіх суб’єктів відносин; базування на інтересах громадянського суспільства і всіх громадян України; забезпечення адекватного і прогнозованого реагування суб’єктів сплати по датків на зміни, що запроваджуються, їх прилаштування до нових вимог.

Окрім того, процес трансформації не може допустити будь-якого, навіть тимчасового зменшення ресурсів державно-фінансового перерозподілу, оскільки це може стати політичною причиною зупинки нововведень. Такий під хід вимагає розробки збалансованої, взаємо узгодженої, послідовно й динамічно виконуваної стратегії реформування податкової системи.

Література: I – 1, III – 1-5

(Навчальний посібник під ред. Крисоватого А.І. "Податкова система" Т., 2004 с 43 –61; Підручник під ред. Соколовської А.М. "Податкова система України: теорія і практика становлення", К., 2001 с.337 – 350; Підручник під ред. Онисько С.М. "Податкова система", видав. "Магнолія плюс", Л. 2004 і 2005р.р. с.20 – 32., Журнал "Фінанси України" №7 2001р. с.115 –119).

Самостійна робота № 3

Тема: "Організація державної податкової служби і податкової роботи"

Студенту необхідно опрацювати Закон України "Про державну податкову службу" та звернути увагу на такі питання:

1. Права й відповідальність працівників державних податкових органів, їх персональні звання;

Посадові особи державних податкових органів зобов'язані дотримуватись Конституції і законів України, інших нормативних актів, прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій, забезпечувати виконання покладених на державні податкові органи функцій та повною мірою використовувати надані їм права. За невиконання або неналежне виконання посадовими особами державних податкових органів своїх обов'язків вони притягаються до дисциплінарної, адміністративної, кримінальної та матеріальної відповідальності згідно з чинним законодавством. Збитки, завдані неправомірними діями посадових осіб державних податкових органів, підлягають відшкодуванню за рахунок коштів державного бюджету.

Посадові особи державних податкових органів зобов'язані дотримуватись комерційної та посадової таємниці.

Скарги на дії посадових осіб державних податкових органів подаються до тих державних податкових органів, яким вони безпосередньо підпорядковані.

Працівники державних податкових органів при виконані посадових обов’язків є представниками держави і охороняються законом нарівні з працівниками правоохоронних органів. Вони зобов’язані суворо додержуватись Конституції та законів України.

2. Соціальний статус працівників державних податкових органів;

Загальні права, обов’язки та обмеження для всіх державних службовців закріплено в основному нормативному акті, що регулює трудову діяльність цієї категорії працівників у Законі України “Про державну службу”. У ньому в загальному вигляді визначені основні права, обов’язки та обмеження державних службовців, які вони незалежно від відомчої належності, державної функції та займаної посади повинні виконувати.

3. Облік платників податків в державних податкових органах. Порядок реєстрації платників податків, облікові документи.

Реєстрація фізичних осіб-платників податків та інших обов'язкових платежів проводиться державними податковими інспекціями по районах, районах у містах і містах без районного поділу за місцем постійного проживання платників, а для осіб, які не мають постійного місця проживання в Україні, - за місцем отримання доходів або за місцезнаходженням іншого об'єкта оподаткування.

Під час реєстрації до облікової картки фізичної особи-платника податків та інших обов'язкових платежів вносяться такі дані:

· прізвище, ім'я та по батькові;

· дата народження;

· місце народження (країна, область, район, населений пункт);

· місце проживання;

· місце основної роботи;

· види сплачуваних податків та інших обов'язкових платежів.

Фізичні особи-платники податків та інших обов'язкових платежів, крім осіб, які через свої релігійні або інші переконання відмовилися від прийняття ідентифікаційного номера та офіційно повідомили про це відповідні державні органи, зобов'язані:

· зареєструватися у Державному реєстрі з моменту виникнення об'єкта оподаткування чи сплати податків та інших обов'язкових платежів;

· подавати до державних податкових інспекцій по районах, районах у містах і містах без районного поділу відомості про зміну вказаних даних протягом місяця з дня виникнення таких змін.

Фізичні особи-платники податків та інших обов'язкових платежів, які не подають інформацію для занесення до Державного реєстру або подають її у перекрученому вигляді, притягаються до відповідальності згідно з чинним законодавством України. Ця норма не застосовується до осіб, які через свої релігійні або інші переконання відмовилися від прийняття ідентифікаційного номера та офіційно повідомили про це відповідні державні органи.

Література: I – 12, 19, II – 14, III – 1 – 5

(Навчальний посібник під ред. Крисоватого А.І. "Податкова система" Т., 2004 с. 70 – 79).

Підручник під ред. Онисько С.М. "Податкова система", видав. "Магнолія плюс", Л. 2004 і 2005рр. с.33 – 57.

Самостійна робота № 4

Тема: "Ухилення від податків та їх перекладання"

З даної теми слід знати такі питання:

1. Особливості ухилення від податків в сфері тіньової економіки;

Українська податкова система формується в складний для країни період переходу від адміністративно-командної економіки до економіки ринкового типу, супроводжуючись кризовими явищами практично у всіх сферах суспільного життя. За таких умов широкого поширення набувають порушення податкового законодавства.

Низький рівень правосвідомості “нових” підприємців у поєднанні з надто високими податковими ставками криміналізували виробництво, торгівлю та інші сфери господарської діяльності. Щоб уникнути оподаткування, деякі підприємці вишукують прогалини в чинних законодавчих актах, замість безготівкових розрахунків впроваджують готівкові, відкривають по декілька гривневих і валютних рахунків, вдаються до інших хитрощів.

2. Боротьба з ухиленням від сплати податків;

Актуальність розробки даної проблеми випливає із необхідності вироблення комплексу правових, організаційно-управлінських та інших заходів, спрямованих на виявлення і попередження правопорушень у сфері оподаткування, які повинні проводитися тільки в рамках чинного законодавства і ні в якому разі не обмежувати або порушувати права і законні інтереси платників податків.

Актуальність проблеми боротьби зі злочинністю у сфері оподаткування обумовлюється тим, що, як свідчить практика боротьби з цими злочинами, в державі спостерігається тенденція росту і підвищення їх суспільної небезпеки. Крім того, на динамічність процесів, які відбуваються в економіці країни, значною мірою впливають об'єктивні і суб'єктивні обставини, які сприяють вчиненню злочинів у цій сфері, що безумовно відбивається на заходах щодо їх попередження.

3. Ухилення від податків у сфері міжнародного бізнесу та його напрямки.

Українська податкова система формується в складний для країни період переходу від адміністративно-командної економіки до економіки ринкового типу, супроводжуючись кризовими явищами практично у всіх сферах суспільного життя. За таких умов широкого поширення набувають порушення податкового законодавства.

Низький рівень правосвідомості “нових” підприємців у поєднанні з надто високими податковими ставками криміналізували виробництво, торгівлю та інші сфери господарської діяльності. Щоб уникнути оподаткування, деякі підприємці вишукують прогалини в чинних законодавчих актах, замість безготівкових розрахунків впроваджують готівкові, відкривають по декілька гривневих і валютних рахунків, вдаються до інших хитрощів.

Сьогодні керівники багатьох комерційних структур знають особливості, за якими підприємства звільняються від податків. Тому в їхніх статутах часто зазначаються такі види діяльності, як виробництво і переробка сільськогосподарської продукції, ремонтно-будівельні роботи, роботи з благоустрою та ін. Фактично ж вони займаються торгівельно-закупівельною та посередницькою діяльністю, ухиляючись від сплати податків.

Більш того в статутах багатьох зареєстрованих малих підприємств, фірм відсутні дані про їх місцезнаходження, не передбачається відповідальність засновників та інших осіб по заборгованості. Використовуючи ці обставини, керівники таких підприємств займаються господарською діяльністю, щоб не сплачувати податки, просто зникають.

Література: III – 1 – 5.

(Підручник під ред. Федосова В.М. "Податкова система України" К.1994 с.64 – 94.)

Самостійна робота № 5

Тема: "Податок на додану вартість"

Студент повинен опрацювати Закон України "Про податок на додану вартість" і особливу увагу звернути на такі питання:

1. Пільги по податку на додану вартість та їх значення;

Пільги за податком на додану вартість передбачені на послуги, які надаються у лікувальних закладах, закладах освіти, архівних установах, у сфері соціального захисту дітей, людей похилого віку, інвалідів, службах зайнятості. Надаються пільги на операції з продажу товарів спеціального призначення для інвалідів, лікарських засобів та виробів медичного призначення, путівок на санаторно-курортне лікування, послуг з доставки пенсій та грошової допомоги, а також робіт з будівництва житла за рахунок коштів інвесторів для військовослужбовців, ветеранів війни та членів сімей військовослужбовців, які загинули під час виконання службових обов'язків. Податок на додану вартість платник податку обчислює самостійно виходячи із сум, що становлять його податкові зобов'язання та податковий кредит.

2. Порядок ведення бухгалтерського та податкового обліку податку на додану вартість (податкова накладна, реєстр податкових накладних, книги обліку придбаних та проданих товарів);

Питання обліку податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість досить актуальні для суб'єктів господарювання, враховуючи що більшість з них є платниками цього податку. Насамперед це пов'язано з тим, що методика побудови бухгалтерського обліку за розрахунками з податку на додану вартість прямо залежить від порядку оподаткування окремих господарських операцій згідно із Законом № 168/97-ВР. Нормативно-правовим актом, що визначає ведення бухгалтерського обліку ПДВ, відповідно до вимог податкового законодавства є Інструкція № 141.

Згідно з Інструкцією № 291 у бухгалтерському обліку для узагальнення інформації про розрахунки підприємства за усіма видами платежів до бюджету призначено рахунок 64 “Розрахунки за податками й платежами”. На субрахунку 641 “Розрахунки за податками” ведеться облік усіх бюджетних податків (податок на прибуток, податок на додану вартість тощо). Зокрема, для обліку ПДВ до субрахунку 641 “Розрахунки за податками” відкривається окремий аналітичний рахунок “Розрахунки за податком на додану вартість” (наприклад, 6412 “Розрахунки за ПДВ”). До речі, також можливо запровадити ведення аналітичного обліку з іншою потрібною деталізацією обліку розрахунків з ПДВ (з використанням рахунків третього, четвертого порядку), що дозволить забезпечити узагальнення інформації, необхідної для складання податкової декларації та оперативного контролю розрахунків за цим податком.

3. Декларації з ПДВ, їх зміст, порядок складання і подання в податкові органи.

Щодо подання декларації, то, відповідно до пункту 46.6. статті 46 Кодексу, до визначення нових форм декларацій (розрахунків), які набирають чинності для складання звітності з податкового періоду, що настає за податковим періодом, у якому відбулося їх оприлюднення, є чинними форми декларацій (розрахунків), чинні до такого визначення.

Враховуючи зазначене, податкова звітність з податку на додану вартість за лютий 2011 року подається до органів державної податкової служби за старими формами, тобто, затвердженими наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.97 № 166 (з урахуванням змін і доповнень); наказом Державної податкової адміністрації України від 23.10.98 № 499 (із змінами і доповненнями); наказом Державної податкової адміністрації України від 28.04.2009 № 221 (із змінами і доповненнями); наказом Державної податкової адміністрації України від 12.05.2010 № 313 (із змінами).

З урахуванням положень пункту 201.15 статті 201 Кодексу платники податку щомісяця в терміни, що передбачені для подання податкової звітності (календарний місяць), у тому числі для яких цим розділом встановлено звітний податковий період - квартал, подають органу державної податкової служби копії записів у реєстрах виданих та отриманих податкових накладних за такий період в електронному вигляді за формою, затвердженою наказом Державної податкової адміністрації України від 24.12.2010 № 1002 „Про затвердження форми Реєстру виданих та отриманих податкових накладних та Порядку його ведення” (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 29.12.2010 за № 1402/18697).

Починаючи із звітності за березень та І квартал 2011 року податкова звітність з податку на додану вартість подається до органів державної податкової служби за формами податкової звітності, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 25.01.2011 № 41 „Про затвердження форм та Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість”, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 16.02.2011 за № 197/18935.

4. Порядок відшкодування податку на додану вартість з бюджету.

З 1 червня 2005 р. почав діяти новий порядок бюджетного відшкодування податку на додану вартість, який введено Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік» та деяких інших законодавчих актів України» від 25.03.2005 р. № 2505-IV (Далі — Закон № 2505). Тепер він однаковий для всіх платників податків, за винятком тих, які згідно із законом не мають права на бюджетне відшкодування.

Замість різновидів відшкодувань — звичайне, бюджетне, експортне, тепер є лише бюджетне.

Порядок відшкодування: загальні моменти

Порядок відшкодування ПДВ описано в п. 7.7 Закону про ПДВ.

За підсумками першого періоду, в якому виникло від’ємне значення різниці між сумою податкових зобов’язань та податкового кредиту звітного періоду (далі — від’ємне значення), платник бюджетного відшкодування не одержує. В залежності від результатів попередніх податкових періодів суму такого від’ємного значення може бути враховано в цьому ж (першому) періоді:

а) у зменшення суми податкового боргу щодо ПДВ попередніх податкових періодів (у тому числі розстроченого чи відстроченого).

б) за відсутності такого боргу сума від’ємного значення враховується в складі податкового кредиту наступного (другого) звітного періоду (пп. 7.7.1 Закону про ПДВ).

Відшкодування грошима

Порядок отримання грошового відшкодування описано в пп. 7.7.4, 7.7.5 Закону про ПДВ.

Визначимо дії платника податків поетапно.

1) платник податків подає за підсумками відповідного податкового періоду до ДПІ:

– декларацію з ПДВ (оригінал та копію) із зазначенням суми бюджетного відшкодування в ряд. 25.1. Службова особа податкового органу на першій сторінці копії декларації ставить позначку про її прийняття (штамп податкового органу, дата, вхідний номер). Далі копія з позначкою повертається платнику податків для подання до Держказначейства. При цьому в службовому полі декларації платник податків проставляє позначку про отримання цієї копії (пп. 4.1.3 Порядку № 213);

– додаток 3 до декларації з ПДВ «Розрахунок суми бюджетного відшкодування»;

– заяву про повернення суми бюджетного відшкодування за формою згідно з додатком 4 до декларації з ПДВ;

2) платник податків подає протягом 5 днів після подання декларації податковому органу до Держказначейства:

– копію декларації з ПДВ з позначкою ДПІ;

– розрахунок суми бюджетного відшкодування;

– копії погашених податкових векселів (розписок) за їх наявності;

– оригінали п’яти основних аркушів (примірників декларанта) ВМД за наявності експортних операцій;

3) податковий орган протягом 30 днів, наступних за днем отримання декларації з ПДВ, проводить документальну невиїзну (камеральну) або в певних випадках — позапланову виїзну (документальну) перевірку (див. пп. 7.7.5 Закону про ПДВ);

4) податковий орган протягом 5 днів після закінчення перевірки надає Держказначейству висновок щодо сум, що підлягають відшкодуванню;

5) Держказначейство протягом 5 операційних днів після отримання висновку від ДПІ перераховує суму відшкодування на банківський рахунок платника податків.

Література: I – 2, 3, 15. III 1 – 3.

(Навчальний посібник під ред. Крисоватого А.І. "Податкова система" Т., 2004 с. 107 – 119, Підручник під ред. Онисько С.М. "Податкова система", видав. "Магнолія плюс", Л. 2004 і 2005рр. с.33 – 57.Вісник Державної податкової служби України №11-12 2003р.).

Самостійна робота №6

Тема "Акцизний збір"

З даної теми студенту необхідно опрацювати такі питання:

1. Сутність марок акцизного збору та їх види.

Марка акцизного збору - спеціальний знак, яким маркуються алкогольні напої та тютюнові вироби. Її наявність на цих товарах підтверджує сплату акцизного збору, легальність ввезення та реалізації на території України цих виробів. Марки акцизного збору для алкогольних напоїв та тютюнових виробів, вироблених в Україні, відрізняються від марок для імпортованих алкогольних напоїв та тютюнових виробів дизайном та кольором відповідно до зразків, затверджених Кабінетом Міністрів України.

Плата за марки акцизного збору - плата, що вноситься українськими виробниками та імпортерами алкогольних напоїв і тютюнових виробів на покриття витрат на виробництво, зберігання та реалізацію марок акцизного збору. Розмір плати за марки акцизного збору встановлюється Кабінетом Міністрів України.

2. Порядок маркування підакцизних товарів марками акцизного збору.

Маркування алкогольних напоїв та тютюнових виробів - наклеювання марки акцизного збору в порядку, передбаченому Положенням про виробництво, зберігання, продаж марок акцизного збору, маркування алкогольних напоїв та тютюнових виробів. Марка акцизного збору — спеціальний знак, яким маркуються алкогольні напої та тютюнові вироби. її наявність на цих товарах підтверджує сплату акцизного збору, легальність ввезення та реалізацію на території України цих виробів. Марка акцизного збору для алкогольних напоїв та тютюнових виробів, вироблених в Україні, відрізняються від марок для імпортованих алкогольних напоїв та тютюнових виробів дизайном та кольором.

3. Відповідальність платників податків за зберігання, реалізацію, перевезення підакцизних товарів без наявності марок акцизного збору.

У разі виявлення фактів ввезення на митну територію України, зберігання, транспортування та продажу на митній території України алкогольних напоїв і тютюнових виробів без наявності марок акцизного податку встановленого зразка, контролюючі органи, зазначені у пункті 228.2 цієї статті, вилучають такі товари з вільного обігу та подають відповідні матеріали до суду для винесення постанови про їх вилучення в дохід держави (конфіскацію).

Виконання постанови суду про вилучення в дохід держави (конфіскацію) алкогольних напоїв і тютюнових виробів здійснюється відповідно до закону.

Вилучені в дохід держави (конфісковані) підакцизні товари (крім спирту етилового, алкогольних напоїв і тютюнових виробів) у разі їх реалізації (продажу) в установленому законодавством порядку обкладаються акцизним податком та іншими податками відповідно до законів України.

Вилучені в дохід держави (конфісковані) спирт етиловий та алкогольні напої підлягають знищенню або промисловій переробці у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Вилучені в дохід держави (конфісковані) тютюнові вироби підлягають знищенню у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У разі виявлення нестачі марок акцизного податку у їх покупця (у зв’язку з їх розкраданням, знищенням, маркуванням алкогольних напоїв і тютюнових виробів, призначених для продажу на експорт, тощо), виробники такої продукції несуть повну майнову відповідальність у розмірі розрахункової суми податку, яка повинна бути сплачена до бюджету в разі реалізації підакцизних товарів, для маркування яких придбавалися марки акцизного податку. Зазначені суми нараховуються за формою, встановленою центральним органом державної податкової служби.

Відповідальність за недодержання порядку маркування, продажу алкогольних напоїв і тютюнових виробів, несплату чи несвоєчасну сплату податку несуть виробники (замовники), імпортери, продавці таких товарів та їх посадові особи згідно із законом.

Література:

1. Указ Президента України від 18.09.1995р. "Про запровадження марок акцизного збору на алкогольні напої та тютюнові вироби" (із змінами та доповненнями) (22).

2. Підручник під ред Онисько С.М. "Податкова система" , видав. "Магнолія плюс", Л. 2004 та 2005р.р., Роз №8.

Самостійна робота №7

Тема: "Мито"

З даної теми студент повинен опрацювати і знати такі питання:

1. Основні поняття: митна територія; митний контроль; митна декларація і декларант; ввезення, вивезення та транзит товарів;

Територія України, зайнята сушею, територіальне море, внутрішні води і повітряний простір, а також штучні острови, установки і споруди, що створюються у виключній морській економічній зоні України, на які поширюється виключна юрисдикція України, становлять єдину митну територію України. Території спеціальних митних зон, розташованих в Україні, вважаються такими, що знаходяться поза межами митної території України, крім випадків, визначених законами України.

Митний контроль - сукупність заходів, що здійснюються митними органами в межах своєї компетенції з метою забезпечення додержання норм Митного Кодексу України, законів та інших нормативно-правових актів з питань митної справи, міжнародних договорів України, укладених в установленому законом порядку.

Митна декларація - письмова заява встановленої форми, яка подається митному органу і містить відомості щодо товарів і транспортних засобів, які переміщуються через митний кордон України, необхідні для їх митного оформлення або переоформлення.

Декларант - це будь-яка особа, що робить декларування товарів самостійно або таке декларування проводиться від її імені

2. Пільги для юридичних і фізичних осіб;

Митні пільги є важливим інструментом тарифного регулювання. Митні пільги — встановлене законодавством звільнення (повне або часткове) осіб, що переміщають через митний кордон товари або інші предмети, від митних платежів. Митні пільги також визначаються як встановлені на умовах взаємності або в односторонньому порядку пільги щодо переміщуваних через митний кордон товарів у вигляді повернення раніше сплаченого мита, звільнення від сплати мита, зниження ставки мита, встановлення квот на преференційне ввезення (вивезення) товарів. Прийнято розрізняти митні пільги та митні тарифні пільги. З урахуванням міжнародної практики встановлення пільг здійснюється Верховною Радою за поданням KM України. Митні пільги не можуть носити індивідуального характеру, тому що надаються виключно шляхом прийняття відповідного закону. Підставою для надання митних пільг може бути або належність особи до осіб, які мають на це право згідно зі своїм правовим статусом (представники іноземних держав та їх співробітники і інші іноземні особи), або факт переміщення через митний кордон України товарів та інших предметів, ввезення на митну територію яких або вивезення за їх межі цієї території дозволяється законодавством України за умови несплати мита, зниження ставок мита, встановлення тарифних квот (тарифні пільги).

3. Інші митні доходи держави;

Види митних платежів:

Митний збір;

Податок на додану вартість;

Акцизи;

Митні збори за митне оформлення;

Митні збори за зберігання товарів;

Митні збори за митне супроводження товарів;

Інформування та консультування;

Прийняття попереднього рішення;

Збори за видачу ліцензії митними органами;

Збори за видачу кваліфікаційного атестата фахівця з митного оформлення;

Плата за участь в аукціонах.

Література: I – 12 . III – 1, 5.

(Навчальний посібник під ред . Крисоватого А.І. "Податкова система" Т., 2004 с. 107 - 119), 2. Підручник під ред Онисько С.М. "Податкова система" , видав. "Магнолія плюс", Л. 2004 та 2005р.р., Роз №8.

Самостійна робота №8

Тема: "Прибуткове оподаткування підприємств та організацій"

Студенту необхідно опрацювати Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств та організацій" та вивчити такі основні питання:

1. Прибуткове оподаткування в системі податків з підприємств та організацій. Варіанти прибуткового оподаткування: податок на доход і податок на прибуток;

На початку формування на Україні власної податкової системи система оподаткування прибутку підприємств знаходилася під значним впливом догм та підходів до формування та оподаткування прибутку в Радянському Союзі . Довгий час концепція оподаткування прибутку не зазнавала суттєвих змін .Головні ідеї цієї концепції були наступними :

Високі прибутки підприємств сфери матеріального виробництва – це нормально , високі ж прибутки підприємств посередників та громадян є аморальними .

Основним доходом громадян має бути заробітна платня , яка є майже однаково невисокою для всіх галузей .

Амортизація є витратою а не зменшенням податкового зобов’язання

Така політика стала причиною формування ситуації коли :

Податок на доходи громадян займав незначне місце в формуванні дох одної частини бюджету держави , а основний тягар був перенесений на підприємства .

Громадяни не мали можливості розпочати власну справу ( власних доходів не вистачало , а держава не займалася кредитуванням приватних підприємців )

Амортизаційний фонд не є реальним джерелом інвестицій

Через це на певному етапі зневажання ролі посередницьких фірм та малих приватних підприємств призвело до того , що в умовах переходу до ринкової економіки більшість державних промислових підприємств не змогла самостійно ефективно займатися забезпеченням ресурсами власного виробництва та збутом продукції . Це призвело до зниження обсягів виробництва та ефективності діяльності підприємств , що в свою чергу стало причиною зменшення надходжень до бюджету від оподаткування прибутку підприємств.

Через те ж , що надходження від даного податку завжди займали друге місце за обсягами в дохідної частини держбюджету таке зменшення вимусило державу перейти від оподаткування прибутку підприємств до оподаткування їх доходів . Це ще більше посилило податковий тягар на підприємства через те , що тепер оподаткуванню підлягали не тільки прибуток , а й витрати виробництва . Бажаного ефекту зростання надходжень держава досягла лише на короткий період після чого знову відбулося зниження , що вимусило законодавців знову перейти до оподаткування прибутку.

Особливе місце в розвитку оподаткування прибутку підприємств на Україні займає надання пільг. Як правило такі пільги надавалися не за здійснення якоїсь суспільно необхідної діяльності , а окремим юридичним особам з метою “протекціонізму”. Досвід застосування таких пільг засвідчив , що будь яка пільга призводила до миттєвої реакції ринку та виникнення диспропорцій у розподілі ресурсів .

2. Передумови, переваги й недоліки застосування податку на доход чи податку на прибуток, єдність і відмінності між цими видами прибуткового оподаткування;

3. Пільги по податку на прибуток, види пільг, їх направленість та регулююче призначення;

Особливе місце в розвитку оподаткування прибутку підприємств на Україні займає надання пільг. Як правило такі пільги надавалися не за здійснення якоїсь суспільно необхідної діяльності , а окремим юридичним особам з метою “протекціонізму”. Досвід застосування таких пільг засвідчив , що будь яка пільга призводила до миттєвої реакції ринку та виникнення диспропорцій у розподілі ресурсів .

Так надання пільг окремим благодійним фондам ( низка указів Президента за 1994 – 1995 роки призвело до згортання ділової активності та монополізації деяких продуктів підакцизної групи . Надання пільг “ чорнобильцям “ ( 1991 рік ) зруйнувало легальну торгівлю автомобілями та тютюновими виробами .

Також викликає подив надання пільг або відстрочення податкових платежів для державних підприємств ( березень 1996 року ) через нестачу обігових коштів. Я вважаю , що нестача обігових коштів свідчить про неспроможність підприємства функціонувати, про його фактичне банкрутство. В дійсності ж держава тягне на собі борги багатьох підприємств не визнаючи їх банкрутами. Без сумніву є підприємства без яких не можливе ефективне функціонування економіки, для них повинна існувати підтримка держави. Інші ж через механізм банкрутства повинні або змінити власника, залишаючись єдиним комплексом, або бути розпроданими для виплати боргів.

Найбільш парадоксальним є також те що фактично при ставці податку 30 % фактично підприємства сплачують на 10 – 15 % більше . Таке переоподаткування витікало насамперед з наступних правил обліку фінансових результатів діяльності підприємства :

Не дозволялося переносити збитки отримані в поточному податковому періоді на майбутні періоди.

Не дозволялося відносити на витрати виробництва в поточному періоді видатки по придбанню матеріальних запасів , що будуть використовуватися в майбутніх періодах.

Не дозволялося вести амортизацію основних фондів не введених в експлуатацію.

Не дозволялося проводити самостійну індексацію вартості основних фондів на рівень інфляції та впроваджувати інший ніж лінійний метод амортизації .

Досі діє правило , що забороняє продаж товарів за ціною нижчою за собівартість , не зважаючи на значне зростання товарних запасів.

4. Особливості прибуткового оподаткування різних галузей і форм власності (нерезидентів, сільгосптоваровиробників, неприбуткових організацій, операцій особливого виду, територій пріоритетного розвитку та вільних економічних зон);

Платниками податку на прибуток підприємств з числа нерезидентів є фізичні або юридичні, створені у будь-якій організаційно-правовій формі, які отримують доходи з джерелом їх походження з України, за винятком установ та організацій, що мають дипломатичний статус або імунітет згідно з міжнародними договорами України або законом.

Згідно з статтею 10 Закону про податок на прибуток базовою ставкою податку на прибуток для платників податку, включаючи підприємства, засновані на власності окремої фізичної особи, є ставка 25% до об'єкта оподаткування. Але окремі види діяльності оподатковуються за іншими ставками. (Для нерезидентів ставки визначені статтею 13 Закону про податок на прибуток).

Будь-які доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться у гривнях) оподатковуються у порядку і за ставками, визначеними статтею 13 Закону про податок на прибуток.

Від оподаткування звільняються доходи неприбуткових організацій, визначених у абзаці "а" підпункту 7.11.1, отримані у вигляді: коштів або майна, які надходять безоплатно або у вигляді безповоротної фінансової допомоги чи добровільних пожертвувань; пасивних доходів; коштів або майна, які надходять до таких неприбуткових організацій як компенсація вартості отриманих державних послуг.

4. Порядок патентування окремих видів підприємницької діяльності. Види патентів і порядок їх отримання.

Правову основу патентування підприємницької діяльності складають Закон України від 23 березня 1996 р. № 98/96-ВР "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності", а також підзаконні нормативні акті, що були прийняті на його виконання: постанова Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1998 р. № 576 "Про затвердження переліку послуг, що належать до побутових і підлягають патентуванню" та Положення про виготовлення, зберігання і реалізацію торгових патентів, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 13 липня 1998 р. № 1077.

Згідно зі ст. 2 Закону України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" торговим патентом є державне свідоцтво, яке засвідчує право суб'єкта підприємницької діяльності чи його структурного (відокремленого) підрозділу займатися видами підприємницької діяльності, що зазначені в Законі України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності".

Патент, як і ліцензія, виступає своєрідним обмеженням підприємницької діяльності.

Література: I - 5, 29, 10. II – 25, 26. III - 1 – 5, 7,8

(Журнал "Вісник Державної податкової служби" №34, 2004р.)

Самостійна робота №9

Тема: "Податок з доходів фізичних осіб"

З даної теми студенту необхідно опрацювати відповідні статті Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" та вивчити такі питання:

1. Прибуткове оподаткування у системі оподаткування населення. Основи прибуткового оподаткування .

У сучасних умовах перебудови економіки України, становлення та розвитку ринкових відносин у державі важливе місце займає державне регулювання фінансово-господарської діяльності фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, а також накопичень громадян. Оподаткування доходів фізичних осіб є складовою частиною фінансового механізму держави. У результаті перерозподілу доходів (платежів) фізичних осіб, з одного боку, реалізується економічна доктрина щодо рівня добробуту різних верств населення, а з іншого - формується фінансова база держави. Сфера перерозподілу доходів фізичних осіб є одним з основних фінансових ресурсів держави. Одним із вагомих важелів регулювання розподілу між державою та населенням фінансових ресурсів є прибутковий податок з громадян та інші податки, які входять до складу податкової системи України.

В Україні платники прибуткового податку розподіляються за такими ознаками:

- робітники та службовці (наймані працівники);

- фізичні особи-суб'єкти підприємницької діяльності та громадяни, які

здійснюють незалежну професійну діяльність;

- громадяни, які отримують інші доходи від регулярної діяльності;

- іноземні громадяни та особи без громадянства. За характером

оподаткування доходи, отримані громадянами, класифікуються за такими ознаками;

- доходи, отримані не за основним місцем роботи; доходи, отримані від здійснення підприємницької діяльності або незалежної професійної діяльності;

інші доходи громадян від регулярної діяльності;

пасивні доходи (дивіденди, проценти, роялті).

2. Порядок оподаткування доходів одержаних нерезидентами, операцій пов’язаних з іпотечним житловим кредитуванням, операцій з продажу об’єктів нерухомого майна.

В залежності від джерела отримання доходу визначається податковий агент нерезидента. Так, якщо доходи з джерелом їх походження з України виплачуються нерезиденту іншим нерезидентом, то податковим агентом вважається банк – резидент, через який відбувається така виплата.

У разі виплати нерезидентом таких доходів іншому нерезиденту готівкою або у формі, відмінній від грошової, нерезидент - отримувач такого доходу зобов'язаний самостійно нарахувати та сплатити податок до бюджету протягом 20 календарних днів, наступних за днем одержання таких доходів, але не пізніше закінчення його перебування в Україні.

Якщо ж такі доходи виплачуються нерезиденту резидентом, то податковим агентом вважається такий резидент.

Законом також визначені особливості оподаткування доходу від надання нерухомості в оренду (суборенду), житловий найм (піднайм), процентів, дивідендів, роялті, виграшів та призів, інвестиційного прибутку, благодійної допомоги, доходів, отриманих за договорами довгострокового страхування життя та недержавного пенсійного страхування, доходів нерезидентів, іноземних доходів, а також операцій, пов'язаних з іпотечним житловим кредитуванням, операцій з продажу об'єктів нерухомого майна та інше.

Порядок, визначений Законом щодо оподаткування операцій, пов'язаних з іпотечним житловим кредитуванням, операцій з продажу об'єктів нерухомого майна, процентів, нарахованих податковим агентом, доходів, отриманих платником податку внаслідок прийняття ним у спадщину коштів, майна, майнових чи немайнових прав, доходів, одержаних як подарунки впроваджується з 1 січня 2005 року.

3. Особливості нарахування та сплати податку з окремих видів доходу: від надання нерухомості в оренду, процентів; дивідендів; виграшів та призів; інвестиційного прибутку; благодійної допомоги; за договорами довгострокового страхування життя та недержавного пенсійного страхування; іноземних доходів.

Закон України від 22 травня 2003 року № 889-ІУ «Про податок з доходів фізичних осіб", який набрав чинності з 1 січня 2004 року.

Законом визначені особливості оподаткування доходу від надання нерухомості в оренду (суборенду), житловий найм (піднайм), процентів, дивідендів, роялті, виграшів та призів, інвестиційного прибутку, благодійної допомоги, доходів, отриманих за договорами довгострокового страхування життя та недержавного пенсійного страхування, доходів нерезидентів, іноземних доходів, а також операцій, пов'язаних з іпотечним житловим кредитуванням, операцій з продажу об'єктів нерухомого майна та інше.

5. Податок на промисел, його призначення, порядок обчислення і сплати в бюджет.

Сплата податку на промисел здійснюється в Україні відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України «Про податок на промисел» від 17 березня 1993 р.

Особливістю цього податку є те, що його застосування поширюється тільки на торгову діяльність фізичних осіб, не за­реєстрованих як суб'єкти підприємницької діяльності. З торгової діяльності, власне, розпочався процес демонополізації економіки.

Платниками податку на промисел є громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства (далі — грома­дяни), які мають або не мають постійного місця проживання в Україні, якщо вони не зареєстровані як суб'єкти підприємництва і здійснюють несистематичний, не більше чотирьох разів протягом календарного року, продаж виготовленої, переробленої або купленої продукції, предметів або товарів.

Платниками виступають громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства та особи, що не мають постій­ного місця проживання. Підставою для подібного розмежування є статус громадянина, що визначається Законом України від 18 січня 2001 р. «Про громадянство України». Громадянство України визначає постійний правовий зв'язок особи і держави, що полягає в їх взаємних правах і обов'язках.

Об'єктом оподаткування є сумарна вартість товарів за ринковими цінами, що визначається громадянином у декларації, поданій до державної районної (міської) податкової інспекції за місцем проживання, а громадянином, що не має постійного місця проживання в Україні,— за місцем реалізації товару.

Література: I – 18, 19. . II – 22. III – 1-5.

(Журнал Баланс бюджет № 1, 2004р. )

Самостійна робота №10

Тема "Майнове оподаткування"

З даної теми студенту необхідно опрацювати наступні питання:

1. Сутність майнового оподаткування та його значення в сучасних умовах.

До майнових податків, які справляються в Україні та які тільки передбачається ввести, належать: податок на майно підприємств, податок на нерухоме майно громадян, податок із власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів. Із цих трьох податків поки що стягується лише останній, два інших готуються до введення. Як свідчить назва цих податків, об’єктом оподаткування тут є майно. Що перебуває у власності юридичних осіб та громадян, при цьому перший податок справлятиметься виключно з юридичних осіб, другий – з фізичних осіб (громадян), третій стягується і з юридичних і фізичних осіб.

Джерелами сплати цих податків є особистий дохід громадян або доход (прибуток) підприємств. Податки цієї групи поповнюють дохідну базу бюджетів усіх рівнів. Так, податок із власників транспортних засобів надходить до бюджетів Республіки Крим, областей та міст Києва та Севастополя. Податок на нерухоме майно громадян має надходити виключно до бюджетів місцевого самоврядування. Податок на майно підприємств розподіляється між державним бюджетом, бюджетами Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя у порядку, що визначається в Законі України про державний бюджет України на відповідний рік.

2. Види майнового оподаткування та світовий досвід його застосування.

До майнових податків, які справляються в Україні та які тільки передбачається ввести, належать: податок на майно підприємств, податок на нерухоме майно громадян, податок із власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів.

3. Податок на нерухоме майно в контексті проекту Податкового кодексу України.

До платників податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки належать власники об’єктів житлової нерухомості – фізичні особи, тобто громадяни як учасники цивільних відносин, а також юридичні особи – організації, створені та зареєстровані у встановленому порядку. Крім того, платниками даного податку можуть бути власники об’єктів житлової нерухомості нерезиденти – громадяни, які мають постійне місце проживання за межами нашої держави, в тому числі ті, що тимчасово перебувають на території України; юридичні особи і суб’єкти підприємницької діяльності, які не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо) з місцезнаходженням за межами нашої держави, які створені та здійснюють свою діяльність відповідно до нормативно-правового поля іноземної країни.

Також визначено перелік платників податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в разі перебування об’єктів житлової нерухомості у спільній частковій або спільній сумісній власності кількох осіб. У цьому випадку механізм визначення платників податку на нерухоме майно наступний.

Об’єкти оподаткування – це житлова нерухомість, а саме: будівлі, віднесені, згідно з нормативно-правовим полем, до житлового фонду, дачні та садові будинки.

У Податковому кодексі України передбачаються у вигляді зменшення бази оподаткування об’єктів житлової нерухомості та повне або часткове звільнення від сплати податку.

Сплачується податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за місцем розташування об’єкта оподаткування і зараховується до доходів загального фонду місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів.

Фізичні особи сплачують даний податок протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення, а юридичні – щоквартально до 30 числа, що наступає за звітним кварталом, тобто, до 30 березня, 30 червня, 30 вересня і 30 грудня.

Література: Навчальний посібник “Податкова система” під ред. Крисоватого А.І. Т., Карт-бланш, 2004р., Розділ 11, с.237 -245.

Самостійна робота №11

Тема "Плата за землю"

Студенту необхідно опрацювати Закон України "Про плату за землю", відповідну літературу та звернути увагу на такі питання:

1. Плата за землю як інструмент раціонального використання земельних угідь і регулювання розміщення виробництва та населення в регіональному розрізі. Форми плати за землю.

Плату за землю в Україні введено з 1 липня 1992 року відповідно до Закону України від 03.07.92 р. № 2535-ХП "Про плату за землю". 31 січня 1997 року набрала чинності нова редакція Закону України "Про плату за землю" від 19.09.96 р. № 378 ВР, яким було змінено ставки земельного податку та порядок справляння цієї плат пільги щодо оподаткування землі та відповідальність платників, а також визначено,» використання землі в Україні є платним.

Об'єктом плати за землю є земельна ділянка, а земельна частка (пай), перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди.

Платником є власник земельної ділянки і землекористувач, у тому числі оренда;

Плата за землю справляється у двох формах:

- земельний податок;

- орендна плата.

Земельний податок сплачують власники земельних ділянок та землекористувач ( крім орендарів та інвесторів - учасників угоди про розподіл продукції.

За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата за землю.

2. Сутність та призначення фіксованого сільськогосподарського податку. Платники. Порядок обчислення і сплати в бюджет.

Фіксований сільськогосподарський податок - це податок, який не змінюється протягом визначеного Законом "Про фіксований сільськогосподарський податок" терміну і справляється з одиниці земельної площі.

Фіксований сільськогосподарський податок належить до загальнодержавних податків та сплачується сільськогосподарськими товаровиробниками у грошовій формі та/або у вигляді поставок сільськогосподарської продукції.

Запровадження фіксованого сільськогосподарського податку передбачає суттєве спрощення механізму нарахування та сплати податків, адже фіксований сільськогосподарський податок сплачується в рахунок 12 податків і зборів (обов'язкових платежів). Серед них:

• податок на прибуток підприємств;

• плата (податок) на землю;

• податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;

• комунальний податок;

• збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету;

• збір до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення;

• збір на обов'язкове соціальне страхування;

• збір на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних доріг загального користування;

• збір на обов'язкове державне пенсійне страхування;

• збір до Державного інноваційного фонду;

• плата за придбання торговельного патенту на здійснення торговельної діяльності;

• збір за спеціальне використання природних ресурсів (щодо користування водою для потреб сільського господарства).

Платниками фіксованого податку можуть бути:

• сільськогосподарські підприємства різних організаційно-правових форм;

• селянські та інші господарства, які займаються виробництвом, переробкою та збутом сільськогосподарської продукції;

• власники земельних ділянок та землекористувачі, в тому числі орендарі, які виробляють товарну сільськогосподарську продукцію.

Література: I – 7. III- 1, 2, 4,5.

Самостійна робота №12

Тема "Місцеві податки і збори"

Опрацювавши рекомендовану літературу студенту необхідно вивчити такі основні питання:

1. Роль місцевих податків і зборів в забезпеченні доходів бюджетів органів місцевого самоврядування.

Досвід застосування місцевих податків і зборів в Україні засвідчує поки що незначну їх роль у формуванні фінансів органів місцевого самоврядування. Порівняно з практикою західних країн інститут місцевих податків і зборів в Україні фактично залишається недієздатним.

Аналіз фінансових проблем місцевих органів влади, проведений відомим ученим В. Кравченком, свідчить, що подат­кові доходи на території України формуються досить нерівномірно. Лідером у податкових доходах на душу населення є Київ. Друге та третє місця за показником абсолютного обсягу податкових доходів займають відповідно Донецька та Дніпропетровська області. До категорії «багатих» територій, тобто до тих, де середні показники доходів на душу населення були вищі, ніж у середньому по Україні, крім зазначених, належали Полтавська, Запорізька, Львівська, Сумська та Харківська області. В той же час дуже низькі середні податкові доходи на душу населення в Тернопільській та в Івано-Франківській області.

У таких умовах проблеми бюджетного вирівнювання продовжують загострюватися. При збільшенні диспропорцій у територіальному розміщенні податкової бази центральній владі дедалі важче здійснювати бюджетне вирівнювання для забезпечення єдиного стандарту послуг, які надаються за рахунок бюджету на всій території держави.

2. Місцеві збори та їх склад. Платники, об’єкти оподаткування, порядок обчислення і сплати в бюджет.

Місцевий збір - обов'язковий платіж, який згідно із законом запроваджується i зупиняється органом місцевого самоврядування на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці та зараховується до його бюджету. Місцевий збір запроваджується у якості компенсації вартості комунальних послуг, які надаються платнику місцевого збору відповідною територіальною громадою.

Органи місцевого самоврядування самостійно встановлюють і визначають порядок сплати місцевих податків і зборів відповідно до переліку, встановленого статтею 15 Закону України "Про систему оподаткування" і статтею 1 Декрету Кабінету Міністрів України "Про місцеві податки і збори" та в межах установлених Декретом граничних розмірів ставок, крім збору на проїзд по території прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон, який встановлюється обласними радами.

В межах своєї компетенції, органи місцевого самоврядування мають право запроваджувати пільгові податкові ставки, повністю відміняти окремі місцеві податки і збори або звільняти від їх сплати певні категорії платників та надавати відстрочки у сплаті місцевих податків і зборів.

Платники зобов'язані сплачувати місцеві податки і збори, відповідно до вимог рішення органу місцевого самоврядування про впровадження платежу і тільки після набрання чинності цього рішення.

На сьогодні в Україні справляються такі місцеві збори:

· Збір за паркування транспортних засобів;

· Ринковий збір;

· Збір за видачу ордера на квартиру;

· Збір з власників собак;

· Курортний збір;

· Збір за участь у бігах на іподромі;

· Збір за виграш на бігах;

· Збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі;

· Збір за право використання місцевої символіки;

· Збір за право проведення кіно- і телезйомок;

· Збір за право проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей;

· Збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі;

· Збір за проїзд територією прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон.

3. Місцеве оподаткування в контексті проекту Податкового Кодексу України.

Місцеве оподаткування є однією з точок перетину двох різних систем: складаючи частину системи оподаткування держави, місцеві податки і збори є атрибутом місцевого самоврядування. У світовій економічній і правовій думці місцеві фінанси та місцеве оподаткування можуть розглядатися як структурна ланка в державному управління фінансами країни або як природне право територіальних общин (громад) та ін.

Місцеві податки і збори повинні втілювати в собі ту частину дохідної бази місцевих бюджетів, щодо якої центральні органи влади не мають жодних повноважень відносно вилучення і навіть урахування в складі доходів при складанні проектів місцевих бюджетів. Ці кошти повною мірою повинні бути власністю місцевого самоврядування, на яке вони опираються при виконанні своїх завдань і функцій.

Література: I – 25. III – 1, 4 , 5. (Проект податкового кодексу України)

Самостійна робота № 13

Тема “Плата за ресурси та послуги”

З даної теми студенти повинні вивчити такі питання:

1. Порядок обчислення і сплати в бюджет плати за спеціальне використання водних ресурсів.

Плата за спеціальне використання водних ресурсів - це загальнодержавний збір за використання природних ресурсів, який установлюється з метою стимулювання раціонального та комплексного використання та відновлення, вирівнювання соціальне – економічних умов господарювання при використанні водних ресурсів різного ступеню доступності, проведення природоохоронних та ресурсозберігаючих заходів.

Розрахунок плати за спеціальне використання водних ресурсів подається платниками до податкових органів щоквартально протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного кварталу. За неподання розрахунків ресурсних платежів у зазначені строки платник сплачує штраф у розмірі 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Сплачується цей збір щоквартально протягом 10 днів наступних за останнім календарним днем граничного строку подання декларації. Граничний строк подання розрахунку і сплати у разі, якщо він припадає на вихідний (святковий день) переноситься на перший робочий день, що слідує за цім вихідним (святковим) днем.

2. Сутність і призначення відрахувань на геологорозвідувальні роботи. Платники, порядок обчислення і сплати в бюджет, звітність платників.

Плата за відшкодування витрат на геологорозвідувальні роботи вводиться з метою відображення в собівартості і ціні на добувну продукцію складу витрат на роботи, пов'язані з пошуком і розвідкою родовищ корисних копалин, а також з метою компенсації видатків бюджету.

Обчислення і справляння відрахувань за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету, здійснюються на підставі Кодексу України про надра, Закону України “Про систему оподаткування” та Постанови Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку встановлення нормативів збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету, та його справляння” від 29 січня 1999 р. № 115. Відрахування мають здійснюватися усіма користувачами надр незалежно від форм власності та відомчого підпорядкування. Сплата відрахувань за геологорозвідувальні роботи не звільняє користувачів надр від сплати платежів за користування надрами при видобутку корисних копалин, за спеціальне використання прісних водних ресурсів, від інших обов'язкових платежів.

Платниками відрахувань за геологорозвідувальні роботи є користувачі надр усіх форм власності, включаючи підприємства з іноземними інвестиціями, які видобувають корисні копалини (в т. ч. підземні прісні, мінеральні і термальні води) на родовищах, розвіданих за рахунок коштів Державного бюджету. Нормативи відрахувань за геологорозвідувальні роботи визначаються як частка вартості одиниці видобутої мінеральної сировини (за винятком підземних прісних, мінеральних і термальних вод, для яких норматив визначається як ставка відрахувань за одиницю видобутку їх).

Об'єктом обчислення відрахувань за геологорозвідувальні роботи є вартість видобутої мінеральної сировини або продукції її переробки.

Розмір відрахувань за геологорозвідувальні роботи визначається користувачами надр самостійно, з вартості видобутої мінеральної сировини або продукції її переробки за відповідний період, з нормативів відрахувань і знижувальних коефіцієнтів (щодо підземних прісних, мінеральних та термальних вод — з обсягів видобутку їх та ставок відрахувань) і відображається у бухгалтерській звітності. Вартість видобутої мінеральної сировини визначається із обсягів видобутку та ціни одиниці реалізованої мінеральної сировини за відповідний період.

Платники несуть відповідальність за повноту обчислення і вчасну сплату відрахувань за геологорозвідувальні роботи до Державного бюджету, а також правильне складання і вчасне подання розрахунків до органів державної податкової служби відповідно до чинного законодавства.

3. Збір за забруднення навколишнього природного середовища.

Збір за забруднення навколишнього середовища - це загальнодержавний збір за користування природними ресурсами, який установлюється з метою відшкодування витрат та оточуючого середовища.

Платники - суб'єкти підприємницької діяльності не залежно від форм власності, включаючи їх об'єднання філії тощо; бюджетні, громадянські установи та організації; постійні представництва нерезидентів, що одержують доходи в Україні;

Об'єкт - викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин стаціонарними та пересувними джерелами забруднення; скиди забруднюючих речовин безпосередньо у водні об'єкти; розміщення відходів

Ставки встановлюються у вигляді фіксованої плати відповідно кожного інгредієнта забруднюючої речовини і виду шкідливого впливу на довкілля.

Література: II – 1, 3, 5, 6. III – 1-5. (Вісник податкової служби України № 14-15 2001р.).

Самостійна робота № 14

Тема "Державне мито та інші неподаткові платежі"

Опрацювавши рекомендовану літературу студенти повинні вивчити такі питання:

1. Доходи від реалізації майна, що перейшло у власність держави згідно з діючим законодавством і вироками судів.

Облік, вжиття заходів щодо охорони й оцінки майна, що перейшло у власність держави, покладається на державні податкові інспекції.

Оцінка конфіскованого, безхазяйного майна, майна, що за правом успадкування перейшло у власність держави, та скарбів провадиться комісією у складі представників державної податкової інспекції та організації, якій передається це майно для реалізації або вирористання, у 5-денний строк з дня взяття на облік податковою інспекцією.

У необхідних випадках для оцінки окремих предметів комісією запрошуються спеціалісти-експерти.

Оцінка майна, взятого на облік державними податковими інспекціями, провадиться:

а) товарно-матеріальних цінностей (крім імпортних), на які встановлено державні регульовані ціни, - за цими цінами з урахуванням зносу;

б) товарно-матеріальних цінностей, на які не встановлено державних регульованих цін, імпортних товарів, а також будівель і споруд (у тому числі житлових будинків) - за цінами, визначеними комісією за участю спеціалістів-експертів, з урахуванням діючих ринкових цін на момент оцінки;

в) продуктивної і робочої худоби (крім племінної), птиці, кролів, сімей бджіл, а також шкіряної і хутрової сировини, зерна, фуражу, овочів та іншої сільськогосподарської продукції, на які встановлено державні закупівельні ціни, - за цими цінами, а сільськогосподарської продукції, на яку не встановлено державних закупівельних цін, - за цінами можливої реалізації;

г) валютних цінностей, а також іншого майна, не переліченого у даному пункті, - у порядку, встановленому Міністерством фінансів України.

2. Збори митного характеру, що стягуються різними державними структурами. Штрафні санкції, що направляються в бюджет.

Митні збори можна класифікувати по різних підставах. Залежно від характеру здійснюваних зовнішньоекономічних операцій або про об'єкт стягнення розрізняють ввізні (імпортні), вивізного (експортного) мита та провізні (транзитні) мита.

Залежно від способу нарахування (за способом стягнення) митні збори поділяються на адвалерні, специфічні і комбіновані.

За способом введення мита підрозділяються на автономні (автономно-конвенційні), сезонні, особливі (спеціальні, антидемпінгові, компенсаційні).

Залежно від країни походження товарів мита підрозділяються на наступні основні групи: мінімальні (базові), преференційні, максимальні (генеральні), каральні.

У практиці міжнародних митних відносин існують також інші види митних зборів: протекціоністські, фіскальні, контингентні, вирівнюючі, зверхньо-кумулятивні, експансіоністські та інші митні збори, які в більшості своїй не отримали поширення. Наприклад, протекціоністські мита встановлюються державою (або групою держав) для захисту національної промисловості і сільського господарства (або промисловості та сільського господарства держав, об'єднаних у Митний союз) від конкурентних імпортних товарів іноземного походження. Ставки цих мит зазвичай є найвищими, що в значній мірі перешкоджає можливості конкуренції імпортного товару (за ціною) з товаром, виробленим на даній митній території. Однак згідно з принципами Заключного акта першої Конференції ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД) (1964 р.) право на стягнення протекціоністських ставок митного оподаткування було надано лише країнам, що розвиваються. У митні тарифи деяких країн передбачені вирівнюючі митні збори. Приміром, у Німеччині такі мита визначаються комісією Європейського Союзу на прохання Уряду ФРН, якщо виявляються економічні труднощі, особливо у зв'язку з регулюванням в рамках Європейського Союзу ринків сільськогосподарських товарів. Контингентні мита встановлюються на контингентні товари і передбачають стягнення зниженою мита до тих пір, поки не буде вичерпано кількісний їх контингент.

3. Збори і платежі за використання радіочастотного ресурсу. Платники, ставки зборів, порядок обчислення і сплати в бюджет.

Використання радіочастотного ресурсу в Україні здійснюється на платній основі. Користувачі радіочастотного ресурсу в Україні сплачують такі збори і платежі:

- одноразовий платіж за видачу ліцензії за використання радіочастот (що дає право використовувати радіочастоти);

- щомісячний збір за використання радіочастотного ресурсу.

Від сплати цих платежів звільняються спеціальні користувачі радіочастотного ресурсу в Україні. Ставки одноразових платежів за видачу ліцензії та щомісячних зборів визначаються КМУ не частіше одного разу на рік.

Збір за використання радіочастотного ресурсу - це загальнообов'язковий збір, який сплачується з метою формування джерела коштів на фінансування заходів щодо ефективного його використання.

Платники - юридичні та фізичні особи - користувачі радіоелектронних засобів, або радіовипромінювальних пристроїв, які мають ліцензію на використання радіочастот.

Об'єкт - операції по використанню радіочастот.

Ставка - диференційована, в залежності від шкали поділу видів радіозв'язку (за 1 мГц смуг радіочастот в гривнях).

Користувачі радіочастотного ресурсу до 15 числа кожного поточного місяця сплачують збір за його використання.

У разі несплати щомісячного збору протягом шести місяців відповідна ліцензія на використання радіочастотного ресурсу України, а також дозволи на використання відповідних радіоелектронних засобів і радіовипромінювальних пристроїв анулюються без компенсації збитків користувачу із стягненням суми заборгованості у судовому порядку.

Література: I 28, 29. Ш – 1, 5

(Вісник Державної податкової служби України № 30, 2002р., с. 17-26).