Бухгалтерський облік.Контрольна робота

1. Поняття про систему рахунків бухгалтерського обліку. Класифікація рахунків за їх призначенням, структурою та економічним змістом.

Зафіксована в первинних документах інформація за технологією облікового процесу підлягає реєстрації та класифікації (групуванню) з метою її систематизації з тим, щоб у кінцевому підсумку стати окремою статтею балансу. Відображення господарських операцій безпосередньо в бухгалтерському балансі практично недоцільне, оскільки після кожної операції довелося б складати новий баланс (згадаймо чотири типи змін в балансі). Крім того, баланс як моментний показник складають на перше число місяця і він не містить узагальненої інформації про рух кожної групи засобів джерел. Відомо, що бухгалтерський баланс дає оцінку активів тільки в грошовому вимірнику, а облік, наприклад, матеріальних цінностей потребує ще й натуральних вимірників. Тому поточний облік стану і змін засобів та їхніх джерел, самих господарських процесів у діяльності підприємства забезпечується за допомогою системи рахунків.

Рахунки – це один з елементів методу бухгалтерського обліку, спосіб групування і поточного відображення за певними ознаками наявності та руху засобів підприємництва і їхніх джерел та господарських процесів.

Кожній групі активів, джерел їх формування та господарських процесів відкривають рахунок. Так, для обліку основних засобів відкривається рахунок „Основні засоби”, для обліку товарів – „Товари”, для обліку процесу виробництва – „Виробництво” тощо.

Отже, рахунок є способом групування (узагальнення) активів, пасивів, господарських процесів і контролю за їх станом і рухом у процесі господарської діяльності підприємств.

Зміст, призначення і будова рахунків зумовлені об’єктами, що обліковуються, і завданнями обліку.

У результаті господарської діяльності активи та джерела їх утворення можуть збільшуватися або зменшуватися. Таке збільшення або зменшення рахунку відображається окремо. Тому рахунки бухгалтерського обліку прийнято зображати у вигляді двосторонньої таблиці, ліву сторону якої позначають умовним терміном дебет, а праву – кредит. Назву рахунка пишуть посередині таблиці.

Термін „дебет” походить від лат. Debet , що означає „він винен”, а „кредит” – від лат. Credit, що означає „він вірить”. Тепер дебет і кредит – це умовні технічні позначення сторін рахунка. Таку форму застосовують і розуміють однаково бухгалтерами усього світу. Кожна сторона призначається для роздільного відображення збільшення або зменшення сум. Систематично рахунок має таку форму (рис 1).

Рис. 1 Схема рахунка бухгалтерського обліку

Оскільки об’єкт бухгалтерського обліку характеризується певним станом, тобто наявністю на певний момент часу засобів, коштів і джерел, то перш за все на рахунку фіксують цей стан, що називається початковим залишком, або початковим сальдо. Слово „сальдо” походить від італ. що означає „розрахунок”. Після цього на рахунках відображають господарські операції, тобто зміни засобів і їх джерел. При цьому збільшення об’єкта обліку записують на одній стороні рахунка, а зменшення – на протилежній. Маючи інформацію про початкове сольдо об’єкта обліку та зміни протягом звітного періоду, визначають сольдо на кінець звітного періоду. Накопичена інформація про рух об’єкта обліку, відображено за дебетом і кредитом, називається оборотом.

Підсумки записів за дебетом рахунка називають дебетовим оборотом, підсумки записів за кредитом рахунка – кредитовим оборотом. Залежно від обліку активів чи джерел їх утворення бухгалтерські рахунки поділяють на активні і пасивні.

Активні рахунки призначені для обліку наявності та руху активів і відкриваються для статей балансу(„Основні засоби”, „Нематеріальні активи”, „Виробничі запаси”, „Товари”, „Каса”, „Рахунки в банках”, „Розрахунки з покупцями та замовниками” тощо).

Пасивні рахунки призначені для обліку наявності та зміни джерел утворення і відкриваються для статей балансу, що містяться в пасиві балансу („Статутний капітал”, „Резервний капітал”, „Нерозподілені прибутки”, „Довгострокові позики”, „Розрахунки з постачальниками та підрядниками”, „Розрахунки з оплати праці” тощо).

Рахунки бухгалтерського обліку класифікують за двома основними ознаками: за економічним змістом та за призначенням і структурою.

Класифікація рахунків за економічним змістом встановлює, що саме обліковується на даному рахунку, які конкретно об'єкти відображаються на ньому залежно від їх економічного змісту в процесі господарської діяльності. Ця класифікація дає можливість визначити систему рахунків, що підлягають використанню на підприємствах тієї або іншої галузі.

Класифікація рахунків за призначенням і структурою показує, для чого, для одержання якої інформації призначені ті або інші рахунки та яка їхня структура, тобто зміст дебету, кредиту і характер залишку. Однакові за структурою рахунки можуть відображати різні за економічним змістом господарські засоби і процеси.

Обидві класифікації рахунків науково обґрунтовані, тісно взаємопов'язані і доповнюють одна одну.

2. Визнання нематеріальних активів, їх оцінка. Облік операцій з руху нематеріальних активів, їх амортизації.

Нематеріальний актив – немонетарний актив, який не має матеріальної форми, може бути ідентифікований та утримується підприємством з метою використання протягом періоду більше одного року (або одного операційного циклу, якщо він перевищує один рік) для виробництва, торгівлі, адміністративних цілей чи надання в оренду іншим особам.

Нематеріальні активи відображають у балансі, якщо вони відповідають установленим критеріям визнання активів, тобто існує ймовірність того, що підприємство в майбутньому матиме економічну вигоду від них і їхня вартість може бути достовірно визначена.

До нематеріальних активів належать:

- права використання майна, природних ресурсів;

- права промислової власності;

- права інтелектуальної власності;

- ділова репутація (гудвіл);

- привілеї;

- патенти;

- інші нематеріальні активи.

Первісною вартістю нематеріальних активів є собівартість їхнього придбання або створення. Придбані (створені) нематеріальні активи зараховуються на Баланс за первісною вартістю. Якщо нематеріальний актив надійшов унаслідок обміну на інший актив, його первісна вартість визначається за справедливою вартістю одержаного активу, яка дорівнює справедливій вартості переданого активу з урахуванням будь-яких грошових доплат, здійснених під час обмінної операції.

Якщо нематеріальний актив одержаний підприємством безоплатно, його первісна вартість дорівнює ринковій вартості цього активу на дату його одержання.

Первісна вартість нематеріального активу, створеного підприємством, охоплює витрати, прямо пов’язані з його створенням і доведенням до стану, придатного для використання за призначенням (витрати на оплату праці, матеріали, накладні та ін.).

Наступна оцінка балансової вартості нематеріального активу може відрізнятися від його первісної вартості, якщо було здійснено додаткові витрати, у результаті яких очікується збільшення майбутніх економічних вигод для підприємства.

Витрати на придбання або створення нематеріального активу капіталізуються і підлягають розподілу в часі протягом строку його корисного використання, тобто амортизації. Підприємство може здійснювати переоцінку за справедливою вартістю на дату балансу тих нематеріальних активів, щодо яких існує активний ринок. У разі переоцінки окремого об’єкта нематеріального активу переоцінюють усі інші активи групи, до якої належить цей нематеріальний актив (крім тих, щодо яких не існує активного ринку).

Обов’язковою ознакою нематеріального активу є відсутність матеріальної форми по відношенню до будь-якого об’єкту, що приймається на облік, проте, повинні бути документи, що його ідентифікують, тобто підтверджують існування самого об’єкту та права підприємства на його використання в тій чи іншій формі.

До таких документів відносяться, насамперед, документи, що описують нематеріальний актив або порядок його використання, а також документи, що підтверджують ті чи інші майнові права підприємства. Зарахування нематеріального активу на баланс здійснюється на підставі акту про його отримання, після оформлення картки обліку НМА. В акті, зокрема, мають бути зазначені:

– назва підприємства;

– назва об’єкту нематеріальних активів;

– його коротка характеристика;

– структурний підрозділ, у якому даний нематеріальний актив буде використовуватись;

– спосіб придбання нематеріального активу;

– термін корисного використання;

– перелік документації, яка свідчить про придбання (створення) нематеріального активу;

– висновок комісії з обґрунтуванням терміну корисного використання НМА;

– відомості про матеріальні носії, на яких НМА був отриманий.

Нарахування амортизації нематеріальних активів здійснюється протягом строку їх корисного використання, який установлює підприємство під час визнання цього об’єкта активом (зарахування на баланс), але не більш як 20 років.

Визначаючи строк корисного використання об’єкта нематеріальних активів, беруть до уваги:

- строки корисного використання таких активів;

- передбачуваний моральний знос;

- правові та інші подібні обмеження щодо строків його використання й інші чинники.

Метод амортизації нематеріального активу підприємство обирає самостійно, виходячи з умов одержання майбутніх економічних вигод. Якщо такі умови визначити неможливо, амортизація нараховується із застосуванням прямолінійного методу. Розрахунок амортизації із застосуванням відповідних методів нарахування здійснюється згідно з П(С)БО 7 “Основні засоби”.

Під час розрахунку амортизованої вартості ліквідаційна вартість нематеріальних активів прирівнюється до нуля, крім таких випадків:

- якщо існує безвідмовне зобов’язання іншої особи щодо придбання цього об’єкта наприкінці строку його корисного використання;

- якщо ліквідаційну вартість можна визначити на підставі інформації існуючого активного ринку й очікується, що такий ринок існуватиме наприкінці строку його корисного використання цього об’єкта.

Нарахування амортизації починають з місяця, наступного за тим, у якому нематеріальний актив став придатним для використання, і припиняють з місяця, наступного за місяцем вибуття нематеріального активу.

Строк корисного використання нематеріального активу і метод його амортизації переглядають наприкінці звітного року, якщо в наступному періоді очікуються зміни строку корисного використання активу або зміни умов одержання майбутніх економічних вигод.

3. Облік довгострокових та поточних інвестицій.

Більшість підприємств має у своєму розпорядженні інвестиції — тимчасово не зайняті грошові кошти, крім мінімальних коштів, необхідних для здійснення щоденних операцій. З метою отримання прибутку такі тимчасово вільні кошти підприємство може інвестувати в окремі об'єкти різних галузей економічної діяльності.

Інвестиції — це грошові, майнові, інтелектуальні цінності, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту.

В умовах ринкової економіки предметом купівлі-продажу можуть бути не лише основні засоби (земельні ділянки, будівлі, автомашини тощо), матеріальні оборотні засоби (сировина, матеріали, готова продукція, товари і т. д.), нематеріальні активи (патенти, ліцензії, торгові марки і т. д.), а й фінансові інвестиції.

За чинним законодавством України, фінансова інвестиція - це господарська операція, яка передбачає придбання корпоративних прав, цінних паперів, деривативів та інших фінансових інструментів.

Фінансові інвестиції - це активна форма ефективного використання вільного капіталу підприємства.

Залежно від мети інвестування, терміну перебування на підприємстві й ліквідності, фінансові інвестиції поділяють на довгострокові та поточні.

Довгостроковими фінансовими інвестиціями є фінансові інвестиції на період понад один рік, а також усі інвестиції, що не можуть бути вільно реалізовані в будь-який момент.

Поточні інвестиції - це фінансові інвестиції терміном, що не перевищує одного року, які можуть бути вільно реалізовані в будь-який момент (окрім інвестицій, які є еквівалентами грошових коштів). Інвестиції можуть класифікуватися як еквіваленти, якщо вони:

- вільно конвертуються у відому суму грошових коштів;

- характеризуються незначним ризиком зміни вартості;

- мають короткий строк погашення, наприклад три місяці.

Еквіваленти грошових коштів, як правило, утримуються для погашення короткострокових зобов'язань, а не для інвестиційних цілей.

До інших поточних інвестицій відносять:

1. Інвестиції терміном менше одного року (крім еквівалентів грошових коштів).

2. Інвестиції в асоційовані й дочірні підприємства, які придбані й утримуються для продажу протягом 12 місяців.

3. Інвестиції у спільну діяльність, які придбані й утримуються для подальшого продажу протягом 12 місяців.

Порядок обліку фінансових інвестицій і розкриття інформації про них у фінансовій звітності мають відповідати вимогам Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 12 "Фінансові інвестиції" (П(С)БО 12).

П(С)БО 12 мають застосовувати ті підприємства, які володіють акціями, іншими цінними паперами (наприклад, облігаціями підприємств, державних і місцевих позик), а також є засновниками інших підприємств, створених як на території України, так і за кордоном тощо.

Під час придбання всі інвестиції оцінюються й відображаються в бухгалтерському обліку за собівартістю, що формується відповідно до активів, які було передано в оплату. Згідно з П(С)БО 12 існують три способи придбання фінансових інвестицій, які, за визначенням, мають охоплювати всі можливі варіанти компенсації їхньої вартості:

1) за кошти;

2) в обмін на інші активи (не на кошти);

3) в обмін на цінні папери власної емісії.

Список використаної літератури:

1. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 12 „Фінансові інвестиції”. Затверджено наказом Мінфіну України від 26.04.2000 р. № 91;

2. Бутинець Ф.Ф., Олійник О.В., Шигун М.М., Шуленова CM. Організація бухгалтерського обліку. Навчальний посібник: 2-ге видання доповнене і перероблене. -Житомир: ЖІТІ, 2001;

3. Бухгалтерський облік в Україні. Навч. Посібник. За ред. Р.Л. Хом’яка. -2-ге вид.-Львів:Націоальний університет “Львівська політехніка”, “Інтелект-Захід”, 2003;

4. Кім Г.Г., Сопко В., Кім С.Г. Бухгалтерський облік: первинні документи та їх заповнення. Київ: Центр навчальної літератури, 2004;

5. Нашкерська Г.В. Бухгалтерський облік: Навчальний посібник.-Київ: Центр навчальної літератури, 2004;

6. Сахарцева І.І., Семенов Г.А., Безкоста ГМ. Бухгалтерський облік. Навчалний посібник. Київ: Кондор, 2005.