Страхові послуги. Самостійні роботи

Самостійна робота № 1

Тема І. Страхові послуги та особливості їх реалізації

1. Страхова послуга як специфічний товар. Принципи страхових послуг.

2. Сутність маркетингу у страхуванні. Маркетингова політика страховика.

3. Канали реалізації страхових продуктів. Права і обов'язки страхових посередників.

4. Формування споживчого попиту.

5. Роль реклами в реалізації страхових послуг.

1. Страхова послуга як специфічний товар. Принципи страхових послуг.

Страхова послуга як специфічний товар.

Страховик надає своєму клієнту страхову послугу, яка виступає як специфічний товар на страховому ринку.

У порівнянні із звичайним товаром, страховик не створює ніякого матеріального продукту. Його продукт може бути визначений як невідчутна діяльність, у зв’язку з цим відноситься до поняття “послуга”. Страхова послуга належить до категорії фінансових послуг, так як послуги банків, фінансових установ.

Страхова послуга у порівнянні з переліченими послугами – це така послуга, яка потребує від страховика певних зусиль, спрямованих на формування потреби в цій послузі. Тому страховик повинен кожного разу на кожній стадії проходження страхової угоди і протягом всього строку дії договору страхування безперервно демонструвати страхувальнику, що він особливий, має хороший захист, що даній страховій компанії можна довіряти і що інтереси клієнта на першому місці.

Принципи страхових послуг.

Для страхової послуги дуже важливим є демонстрація готовності постійно услужити страхувальнику, адже він сплачує гроші у вигляді страхових внесків, отримуючи натомість від страховика зобов’язання забезпечити страховий захист.

Ці два принципові моменти визначають ряд особливостей, якими характеризується страхова послуга: 1. надавати страхові послуги можуть лише спеціалізовані організації, які можуть надати відповідні фінансові гарантії; 2. Щоб надавати страхові послуги страхова компанія повинна мати ліцензії на відповідні види цих послуг; 3. Оскільки страхова послуга невідчутна, невидима – це означає, страховик не бачить цього продукту, не може відчути одразу користь від нього. Тому для просування на ринку страхових послуг потрібна вичерпна інформація і інтенсивна реклама; 4. Страхова послуга може бути надана як на добровільних засадах, так і примусово; 5. Страхова послуга носить обов’язковий характер тоді, коли надання страхового захисту необхідне з точки зору суспільних інтересів; 6. Дуже часто процес купівлі-продажу страхових послуг здійснюється через посередників, які відіграють дуже важливу роль; 7. При наданні страхових послуг завжди укладається договір страхування (досить часто він має спрощену форму) і виступає у вигляді полісу.

Купуючи страхову послугу страхувальник практично завжди платить повну ціну наперед.

2. Сутність маркетингу у страхуванні. Маркетингова політика страховика.

Сутність маркетингу у страхуванні.

Особливе місце в діяльності страхової компанії відводиться маркетингу - методу дослідження страхового ринку і впливу на нього з метою отримання компанією якомога більшого прибутку.

Слово "маркетинг" походить від англійського "market" - ринок, а "marketing" означає продавати, тобто щодо страхової компанії - реалізовувати послуги (страхові продукти). Офіційно термін "маркетинг" уперше запровадила Національна асоціація викладачів економіки СІЛА (1935 p.). Згодом термін вживається дедалі ширше і на сьогодні є одним із домінуючих і найбільш уживаних в умовах ринкової економіки.

У страхуванні термін "маркетинг" стали вживати з початку 60-х років. Але й досі не існує чітких обмежень його використання.

Маркетинг у страхуванні - це комплекс заходів, що мають на меті формування й постійне вдосконалення діяльності страховика (страхової компанії чи агенції) завдяки розробці конкурентоспроможних страхових продуктів (послуг) для конкретних категорій споживачів (страхувальників), а також упровадженню регіональних форм реалізації цих продуктів і збору й аналізу інформації щодо ефективності діяльності страховика.

Огляд функціональних завдань, які вирішуються зазначеним комплексом заходів, показує, що практично жодний з основних видів статутної діяльності страховика не лишається поза увагою служби маркетингу. Сфера її діяльності починається з пошуку чи вибору потенційного клієнта страховика, визначення насущних потреб цього клієнта у страховому захисті та з'ясування його платоспроможності. Далі служба маркетингу формує характеристики потрібного страхового продукту, пропозиції щодо його реалізації, збирає інформацію в середовищі фактичних споживачів страхових продуктів, розробляє рекомендації, спрямовані на вдосконалення роботи страховика з метою закріплення та розвитку категорій клієнтів, пошуку нових потенційних сегментів ринку.

Маркетинг - це замкнений цикл дій, який постійно перебуває в активній динаміці і має на меті надавати інформаційно-консультативну допомогу насамперед вищим посадовим особам страховика, підрозділам андеррайтингу, аквізиції та зв'язків з громадськістю.

Маркетингова політика страховика.

З визначення маркетингу у страхуванні випливає логічний висновок про те, що цей вид діяльності є невіддільною складовою стратегічної політики страховика. Більш того, це не тільки засіб формування базових умов для вирішення страховиком конкретних завдань, а й механізм моделювання та аналізу ситуацій, що прогнозуються чи поставлені за мету, яка має бути досягнута на певному етапі. То за якою ж схемою і в якому середовищі оперує служба маркетингу страховика?

Насамперед на підставі даних попередніх маркетингових досліджень страховик обирає варіанти можливих стратегічних напрямків своєї діяльності. Для аналізу очікуваної ефективності їх реалізації він за кожним із варіантів формує свою маркетингову політику. Як правило, ця політика містить у собі низку передумов, застережень та намірів щодо остаточних показників. Вони, у свою чергу, залежать від реальних можливостей страховика чи поставленої мети.

Маркетингова політика традиційно поділяється на такі основні види (хоча на практиці це залежить від конкретної ситуації і рішення страховика):

- орієнтована на вибір потенційного страхувальника, тобто на пошук окремих категорій громадян, умовно дібраних за певними ознаками - за видом трудової діяльності; відношенням до майна; регіоном проживання (наприклад, орендарі, власники автотранспортних засобів, вантажоперевізники, працівники ризикових професій тощо);

- орієнтована на окремі види страхування чи групи страхових продуктів - медичне, від нещасних випадків, надання пакета страхових послуг тим, хто від'їжджає за кордон, і т. ін., або за порівняльною вартістю страхових продуктів, сервісним обслуговуванням при їх реалізації, розслідуванні страхової події та виплаті страхових відшкодувань, забезпеченні асистансом, супроводженням ризику (наприклад, при страхуванні вантажоперевезень залізницею);

- орієнтована відносно конкретних каналів реалізації - наприклад, поширення страхових полісів на підприємствах, дібраних за певними груповими ознаками (транспортно-експедиційні, туристичні тощо).

3. Канали реалізації страхових продуктів. Права і обов'язки страхових посередників.

Канали реалізації страхових продуктів.

Головні принципи, які мають перебувати в полі зору служби маркетингу і яким має відповідати штатна мережа з реалізації страхових продуктів, полягають у тому, що штатний реалізатор (у широкому розумінні) є повноважним представником страховика, і, як правило, саме за його роботою та наданою ним інформацією клієнти приймають рішення щодо укладання договору страхування та надання переваги тому чи іншому страховикові.

Існують, як відомо, чотири основні канали реалізації страхових продуктів: 1) офісний метод реалізації, коли клієнт самостійно прибуває чи запрошується до офісу страховика; 2) через відокремлені підрозділи та агентську мережу, які відшукують клієнта й працюють із ним за межами головного офісу; 3) через об'єднання страховиків; 4) брокерське посередництво.

Отже, служба маркетингу має відповідно відстежувати діяльність кожного із зазначених каналів та впливати на їх функціонування.

Головними критеріями оцінювання ефективності та предметом уваги з боку служби маркетингу щодо перших двох каналів має бути рівень реалізації ними страхових продуктів; розвиток контингенту постійних клієнтів; участь фахівців страховика в заходах маркетингових досліджень і вишукуванні потрібної інформації.

Права і обов'язки страхових посередників.

Страховий посередник - одна із трьох головних дійових осіб на страховому ринку поряд зі страхувальником і страховиком.

Страхова індустрія використовує різні типи посередників та їх комбінації. Посередницькі функції можуть виконувати: персонал страхових компаній, агенти, брокери, банки, туристичні агентства, відділення зв'язку, агентства нерухомості, автосалони тощо.

Закон України "Про страхування" дає таке визначення посередників: "Страховики можуть здійснювати страхову діяльність через страхових посередників (страхових агентів і страхових брокерів).

Страхові агенти - громадяни або юридичні особи, які діють від імені та за дорученням страховика та виконують частину його страхової діяльності (укладання договорів страхування, одержання страхових платежів, виконання робіт, пов'язаних з виплатами страхових сум і страхового відшкодування). Страхові агенти є представниками страховика і діють в його інтересах за комісійну винагороду на підставі договору із страховиком.

Страхові брокери - громадяни або юридичні особи, які зареєстровані у встановленому порядку як суб'єкти підприємницької діяльності та здійснюють посередницьку діяльність на страховому ринку від свого імені на підставі доручень страхувальника або страховика.

Посередницька діяльність страхових агентів і страхових брокерів на користь іноземних страховиків на території України не допускається, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України".

4. Формування споживчого попиту.

Взагалі ця проблема є найважливішою серед усіх складових політики зовнішніх стосунків страховика й охоплює такі аспекти його діяльності.

Зв’язки страховика з громадськістю (public relations), форми і методи яких та взаємозв’язок з маркетингом добре висвітлені в популярних виданнях. Зазначимо лише, що ця робота страховика спрямована насамперед на створення і розвиток його позитивної репутації серед фактичних і потенційних клієнтів, а також серед пріоритетних (з погляду перспективи розширення ринку збуту) груп населення.

Реклама.

Формування споживчого попиту.

Остання складова, яку ще називають стимулюванням збуту чи продажу (sales promotion), охоплює практично всі заходи, спрямовані безпосередньо чи опосередковано на збільшення реалізації страхових продуктів. Проте якщо більша частина цих заходів різною мірою реалізується іншими підрозділами страховика і становить їх прямі функції, то є ряд моментів, які відносяться до безпосередніх функцій служби маркетингу:

- роз’яснення специфіки виду страхування, який цікавить клієнта, допомога у визначенні реальної потреби у страхуванні конкретних ризиків та наданні юридичних консультацій із супутних проблем;

- високий сервіс обслуговування іншими засобами (форми розглядалися раніше);

- матеріальні та моральні форми заохочення постійних клієнтів, у тому числі шляхом бонусу чи допомоги в якісній профілактиці страхових випадків;

- якомога ширша реалізація клієнтам «пакетів страхових полісів» на різні види страхування і для кількох членів сім’ї;

- залучення пріоритетних клієнтів до кола акціонерів страховика;

- формування «торговельної марки» страховика, під якою слід розуміти те, що містить у собі поняття його авторитету й ділової репутації та вірності найкращим традиціям.

5. Роль реклами в реалізації страхових послуг.

Розглянемо головні засоби поширення реклами.

Реклама у пресі — газети, журнали (міжнародного, національного, місцевого поширення; популярні; ділові; спеціальні).

Друкована реклама — проспекти, каталоги, довідники; листівки, інформаційні листи, прес-релізи і т.п.

Реклама засобами мовлення — радіо; телебачення (міжнародне, національне, місцеве).

Поштова реклама — пряме поштове розсилання друкованих рекламних матеріалів; відеокасет чи відеодисків.

Зовнішня реклама — щити, вивіски різної форми та розмірів (панно, ролер, трол, брендбауер); світлотехнічна (електронне табло, світлова вивіска, покажчик, бігборд, басорама і т. ін.); піро- і лазеротехнічна (феєрверки, лазерні розписи, екрани); специфічна (транспортні зупинки, пневмотумби).

Кіно-, відеореклама — кіно-, відеофільми; слайд-фільми; поліекранні фільми.

Реклама на транспорті — написи і наклейки на зовнішніх поверхнях транспорту; плакати і наклейки, розміщені в салонах.

Реклама на місці продажу — вітрини; вивіски, написи, знаки, якщо предмети привертають увагу («ай-стопери»); упаковка; етикетки.

Інші види реклами — виставки; ярмарки; зустрічі, семінари, виступи; комп’ютеризовані джерела інформації; купони знижки і т. ін.; сувеніри, змагання, лотереї; нагадувальна реклама (упакувальний папір, пакети, клеїльна стрічка з друкованими товарними знаками тощо).

Французькі вчені А. Катля і А. Каде виокремлюють п’ять функцій засобів масової інформації (Арманд Дейян. Реклама. — М.: Изд. группа «Прогресс». Универс, 1993. — с. 31).

Функція «антени» — через ЗМІ надходить всіляка інформація, що порушує баланс різних сторін суспільства. Вона характерна для таких ЗМІ, як телебачення, кінематограф; інформаційна преса.

Функція «підсилювача» — підсилює і поширює створений дисбаланс у суспільстві, поки це негативне відчуття не стане масовим. вона характерна для радіо, регіонального телебачення, преси, популярних щоденних видань і т. ін.

Функція «фокуса» — ЗМІ є не джерелом, а місцем, де фокусуються зміни соціокультурних течій. Таку роль беруть на себе, як правило, органи друку, що виражають інтереси певних соціальних груп (політичні журнали і ділова преса).

Функція «призми» — кожний засіб масової інформації фільтрує, деталізує, передає нові тенденції, надаючи їм простої, доступної форми з атрибутами повсякденного життя кожної людини і пропонує нові моделі поведінки, адаптовані до нової соціальної структури. Реалізується через журнали для домогосподарок, журнали мод, видавництва для чоловіків, жінок, юнаків, спеціалізовані технічні журнали і т.ін.

Функція «відлуння» — засоби масової інформації відтворюють і обстоюють інтереси певної соціальної структури. вона характерна для таких ЗМІ, як об’яви, провінційні газети, видання для дітей і сімейного читання.

Реклама використовує кожну з цих п’яти функцій залежно від становища на ринку та мети маркетингу.

Реклама-антена використовується для того, щоб ввести нові настанови поведінки та споживання (як, наприклад, «Зелена карта», страхування непередбачених медичних витрат при виїзді за кордон тощо).

Реклама-підсилювач — має на меті драматизувати, перебільшити зміни в соціальних стереотипах поведінки, наприклад як у разі введення обов’язкового страхування цивільної відповідальності власників автотранспортних засобів.

Реклама-фокус — для пропозиції нового «способу життя» та послуг, які відповідають цьому способу життя.

Реклама-призма — з метою пристосувати рекламні звернення до різних груп споживачів та різних видів страхових послуг.

Реклама-відлуння — нагадування про добре відомі, консервативні та поширені види страхування.

За способом впливу на потенційного споживача рекламу поділяють на раціональну та емоційну.

Раціональна (предметна) реклама — інформує, звертається до розуму потенційного покупця, наводить аргументи, щоб переконати його; докази виражаються у словесній формі та підкріплюються відповідними малюнками й кресленнями.

Емоційна, або асоціативна, реклама, — спираючись на асоціації потенційного споживача, викликає характерні емоції та формує певне ставлення. Вона звертається до почуттів, діє на підсвідомість. Найчастіше — це малюнок, але може використовуватись і звук.

Досить часто страхові компанії в рекламі використовують ефект порівняння, змальовуючи емоційний стан людини, яка не має страхового захисту, і стан людини з полісом.

Проте насправді рекламні повідомлення рідко являють собою лише один із двох видів реклами — раціональну чи емоційну. Найчастіше вони тією чи іншою мірою поєднують у собі обидва ці види.

За способом вираження реклама може бути «жорсткою» та «м’якою».

«Жорстка» реклама за своїм змістом близька до методів стимулювання продажу і часто їх супроводжує. Така реклама має короткострокові цілі, вона намагається впливати на споживача так, щоб спонукати його до негайної купівлі. У рекламі страхових послуг для таких цілей використовуються анкети, які можна заповнити на місці, а на підставі такої анкети оформити згодом страховий поліс. Така реклама називається ще рекламою прямої дії.

«М’яка» реклама не тільки розповідає про страхові послуги, запропоновані компанією, а й створює навколо продуктів цієї компанії та самої компанії сприятливу атмосферу фінансової стабільності, гарантії виплат та професіоналізму. Найчастіше це, звичайно, асоціативна реклама, яка відштовхується від символів, глибоких мотивів і зачіпає почуття. Поступово вона змінює ставлення потенційного покупця до придбання страхового полісу. Така реклама викликає певні асоціації, які змушують потенційного споживача спочатку погодитися на купівлю, внутрішньо підготуватися до неї, а вже потім купити страховий поліс. Така реклама розрахована тривалий час впливати на потенційного страхувальника. крім страхових компаній, її часто використовують банки, виробники та продавці товарів широкого вжитку.

Як уже зазначалося, реклама — це один із тих засобів, що їх має у розпорядженні страховик для вирішення своїх довгострокових та термінових завдань. Починаючи рекламну діяльність, слід насамперед визначити мету, якої намагатимуться досягти за допомогою реклами, а потім продумати, як це зробити.

Метою реклами страхових послуг є сприяння укладанню нових та відновленню раніше діючих договорів страхування. Отже, потрібні такі заходи:

- інформування потенційних страхувальників про діючі види страхування;

- стимулювання бажання докладніше ознайомитися з даним видом послуг — умовами та перевагами страхування;

- формування іміджу компанії.

Самостійна робота № 2

Тема 2. Порядок укладання і ведення страхової угоди

1. Заява про страхування: форма подання, зміст, значення.

2. Сутність андеррайтингу.

3. Правила страхування: призначення, зміст.

4. Зміст і структура договору страхування. Припинення дії договору страхування.

5. Порядок і умови здійснення страхових виплат та страхового відшкодування.

1. Заява про страхування: форма подання, зміст, значення.

Заява про прийняття ризиків на страхування як правило подається страхувальником страховику в письмовому вигляді, хоча іноді буває і усна заява. Заява  це найпоширеніша форма отримання страховиком інформації про ризики, які потрібно застрахувати. У більшості випадків форма або бланк заяви розробляється страховиком самостійно і містить широкий перелік питань стосовно об’єкту страхування, на який повинен відверто відповісти страхувальник. Форму заяви страхувальник отримує у страховика або у страхового посередника. Раніше форма заяви використовувалася страховиками як вид реклами, елементи такого підходу збереглися і нині. Великі страхові компанії вкладають в бланк заяви крім прямого його призначення ще й рекламний зміст.

По деяких видах страхування заява по встановленій формі не заповнюється. Це може бути з 2 причин:

- по розповсюджених стандартних обов’язкових видах страхування заява часто не потрібна;

- по складних видах страхування, напр. в морському страхуванні, страхуванні майна підприємства від пожежі, тому що дуже важко описати в заяві фактори ризику, які супроводжують даний об’єкт.

Отримавши усну заяву страховик направляє агентів або брокерів відвідати об’єкт і обговорити з власником об’єкту ймовірні ризики. І тоді страховий агент готує окремий документ з описанням ризику.

Форма заяви містить як загальні для всіх страховок питання, так і специфічні питання, які стосуються окремо ризику безпосередньо. Перелік питань повинні бути складеними таким чином, щоб дати страховику вичерпну інформацію стосовно об’єкту, бо саме за результатами обмірковування відповідей відбувається укладання договору або відмова. Досить часто ці відповіді заносяться у комп’ютер і він, виходячи із неї визначає ставку страхової премії.

Кожна заява про страхування повинна містити декларацію і застереження. Декларацією страхувальник заявляє, що надана інформація є правдивою і повністю відповідає знанням страхувальника щодо запропонованого на страхування об’єкту.

Застереження попереджує страхувальника про те, що у випадку виявлення обману з боку страхувальника , страховик звільняється від своїх обов’язків перед ним.

2. Сутність андеррайтингу.

Андеррайтинг – це процес прийняття ризику на страхування, він є проміжною ланкою між поданням заяви страхувальником і видачею йому страхового полісу або підписанням договору страхування.

Практичний андеррайтинг вирішує 4 основні задачі:

Треба оцінити запропонований на страхування ризик з точки зору характеристики об’єкту страхування і з точки зору вірогідності настання страхової події з цим об’єктом і з точки зору розмірів ймовірних збитків.

На основі цієї оцінки андеррайтер повинен визначити: чи приймати ризик на страхування, чи ні.

Якщо ж прийнято ризик – визначити строки, умови і розмір страхового покриття, тобто визначити конкретні умови договору страхування.

Обчислити розмір страхової премії.

З метою формування збалансованого страхового портфелю у процесі андеррайтингу необхідно слідкувати за тим, щоб не відбувалось кумуляції ризику (настання страхового випадку по одному договору страхування веде до настання страхових випадків по іншому договору страхування, або концентрація ризику на окремій території, що може призвести до катастрофічних збитків, наприклад, внаслідок повені чи землетрусу), щоб забезпечувалась диверсифікація ризиків, та недопущення підвищення рівня збитковості, або взагалі перевищення можливих виплат над надходженням страхових премій.

Крім того, андеррайтинг має сприяти зменшенню ризику по конкретному договору страхування, що у свою чергу також впливає на збалансованість страхового портфелю, шляхом визначення оптимальних як для страхувальника так і для страховика умов договору страхування.

3. Правила страхування: призначення, зміст.

Правила страхування розробляються страховиком для кожного виду страхування окремо і підлягають реєстрації в Уповноваженому органі при видачі ліцензії на право здійснення відповідного виду страхування.

Правила страхування повинні містити:

- перелік об'єктів страхування;

- порядок визначення розмірів страхових сум та (або) розмірів страхових виплат;

- страхові ризики;

- виключення із страхових випадків і обмеження страхування;

- строк та місце дії договору страхування;

- порядок укладення договору страхування;

- права та обов'язки сторін;

- дії страхувальника у разі настання страхового випадку;

- перелік документів, що підтверджують настання страхового випадку та розмір збитків;

- порядок і умови здійснення страхових виплат;

- строк прийняття рішення про здійснення або відмову в здійсненні страхових виплат;

- причини відмови у страховій виплаті або виплаті страхового відшкодування;

- умови припинення договору страхування;

- порядок вирішення спорів;

- страхові тарифи за договорами страхування іншими, ніж договори страхування життя;

- страхові тарифи та методику їх розрахунку за договорами страхування життя;

- особливі умови.

У разі, якщо страховик запроваджує нові правила страхування чи коли до правил страхування вносяться зміни та (або) доповнення, страховик повинен подати ці нові правила, зміни та (або) доповнення для реєстрації до Уповноваженого органу.

Уповноважений орган має право відмовити у видачі ліцензії та реєстрації правил чи змін та (або) доповнень до них, якщо подані правила страхування або зміни чи доповнення до них суперечать чинному законодавству, порушують чи обмежують права страхувальника або не відповідають вимогам цієї статті.

Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.

4. Зміст і структура договору страхування. Припинення дії договору страхування.

Зміст і структура договору страхування.

Договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Страховики, які здійснюють страхування життя, зобов'язані вести персоніфікований (індивідуальний) облік договорів страхування життя в порядку та на умовах, визначених Уповноваженим органом.

Договори страхування укладаються відповідно до правил страхування.

Договір страхування повинен містити:

- назву документа;

- назву та адресу страховика;

- прізвище, ім'я, по батькові або назву страхувальника та застрахованої особи, їх адреси та дати народження;

- прізвище, ім'я, по батькові, дату народження або назву вигодонабувача та його адресу;

- зазначення об'єкта страхування;

- розмір страхової суми за договором страхування іншим, ніж договір страхування життя;

- розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат за договором страхування життя;

- перелік страхових випадків;

- розміри страхових внесків (платежів, премій) і строки їх сплати;

- страховий тариф (страховий тариф не визначається для страхових випадків, для яких не встановлюється страхова сума);

- строк дії договору;

- порядок зміни і припинення дії договору;

- умови здійснення страхової виплати;

- причини відмови у страховій виплаті;

- права та обов'язки сторін і відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору;

- інші умови за згодою сторін;

- підписи сторін.

Припинення дії договору страхування.

Про намір достроково припинити дію договору страхування будь-яка сторона зобов'язана повідомити іншу не пізніш як за 30 днів до дати припинення дії договору страхування, якщо інше ним не передбачено.

У разі дострокового припинення дії договору страхування за вимогою страхувальника страховик повертає йому страхові платежі за період, що залишився до закінчення дії договору з вирахуванням нормативних витрат на ведення справи, визначених при розрахунку страхового тарифу, фактичних виплат страхових сум та страхового відшкодування, здійснених за цим договором страхування. Якщо вимога страхувальника зумовлена порушенням страховиком положень договору страхування, то останній повертає страхувальникові сплачені ним страхові платежі повністю.

При достроковому припиненні дії договору страхування за вимогою страховика страхувальникові повертаються повністю сплачені ним страхові платежі. Якщо вимога страховика зумовлена невиконанням страхувальником умов договору страхування, то страховик повертає страхувальникові страхові платежі за час дії договору з вирахуванням витрат на ведення справи, визначених нормативом у розмірі страхового тарифу, виплат страхових сум та страхового відшкодування, що були здійснені за цим договором страхування.

Не допускається повернення коштів готівкою, якщо платежі було здійснено в безготівковій формі за умови дострокового припинення договору страхування.

Правові наслідки, пов'язані з достроковим розірванням договору, визнаються залежно від того, допущені чи ні будь-якою зі сторін порушення правил страхування. Так, у разі дострокового припинення договору страхування за вимогою страхувальника страховик повертає йому внески за відкиданням певних витрат на ведення справи. Якщо

вимога страхувальника зумовлена порушенням страховиком правил страхування, то він (страховик) повертає страхувальнику всі внески.

Такий самий порядок передбачено у разі дострокового розірвання страхового договору на вимогу страховика. У тому разі, коли ініціатива дострокового розірвання договору не пов'язана з порушенням правил страхування з боку страхувальника, страховик повертає йому страхові внески в повному обсязі. Якщо вимоги страховика зумовлені порушенням страхувальником правил страхування, страхові внески повертаються страхувальникові за відкиданням витрат на ведення справи.

5. Порядок і умови здійснення страхових виплат та страхового відшкодування.

Здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Аварійні комісари - особи, які займаються визначенням причин настання страхового випадку та розміру збитків, кваліфікаційні вимоги до яких встановлюються актами чинного законодавства України.

Страховик та страхувальник мають право залучити за свій рахунок аварійного комісара до розслідування обставин страхового випадку. Страховик не може відмовити страхувальнику в проведенні розслідування і повинен ознайомити аварійного комісара з усіма обставинами страхового випадку, надати всі необхідні матеріальні докази та документи.

У разі необхідності страховик або Моторне (транспортне) страхове бюро можуть робити запити про відомості, пов'язані із страховим випадком, до правоохоронних органів, банків, медичних закладів та інших підприємств, установ і організацій, що володіють інформацією про обставини страхового випадку, а також можуть самостійно з'ясовувати причини та обставини страхового випадку.

Підприємства, установи та організації зобов'язані надсилати відповіді страховикам та Моторному (транспортному) страховому бюро на запити про відомості, пов'язані із страховим випадком, у тому числі й дані, що є комерційною таємницею. При цьому страховик та Моторне (транспортне) страхове бюро несуть відповідальність за їх розголошення в будь-якій формі, за винятком випадків, передбачених законодавством України.

Підставою для відмови страховика у здійсненні страхових виплат або страхового відшкодування є:

1) навмисні дії страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, спрямовані на настання страхового випадку.

2) вчинення страхувальником - фізичною особою або іншою особою, на користь якої укладено договір страхування, умисного злочину, що призвів до страхового випадку;

3) подання страхувальником свідомо неправдивих відомостей про предмет договору страхування або про факт настання страхового випадку;

4) отримання страхувальником повного відшкодування збитків за майновим страхуванням від особи, винної у їх заподіянні;

5) несвоєчасне повідомлення страхувальником про настання страхового випадку без поважних на це причин або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків;

6) інші випадки, передбачені законом.

Самостійна робота № З

Тема 3. Страхування життя і пенсій

1. Умови проведення страхування дітей.

2. Особливості страхування до вступу в шлюб.

3. Довічне страхування.

1. Умови проведення страхування дітей.

Страхування дітей можна назвати різновидом змішаного страхування життя. Страхувальниками з цього виду страхування є батьки та родичі дитини, які укладають договори страхування і сплачують страхові внески. Вік і стан здоров'я страхувальника взагалі не має значення при укладанні договору страхування, але страхові компанії їх можуть оговорити. Крім того, договори страхування дітей можуть бути укладені й юридичними особами - підприємствами, установами, організаціями.

При укладанні договору страхування враховується вік застрахованої дитини. На страхування приймаються діти віком від дня народження до 15 років (страхова компанія може обумовити й інші вікові межі). Стан здоров'я дитини при укладанні договору не має значення. Договір страхування укладається на підставі заяви страхувальника встановленої форми. Укладаючи договір страхування, страхувальник насамперед цікавиться можливістю накопичити до закінчення договору страхування певну суму. Здебільшого договори страхування дітей укладаються на дожиття до закінчення строку страхування. Договір страхування передбачає також виплату страхової суми у випадку смерті застрахованої дитини і при втраті нею здоров'я від нещасного випадку, який стався в період дії договору страхування. При укладанні договору страхування за домовленістю сторін визначається розмір страхової суми. При цьому страхова компанія може обумовити й мінімальний її розмір.

Розмір страхового внеску залежить від розміру страхової суми і тарифної ставки, яка, в свою чергу, залежить від віку застрахованого, а також від строку страхування. Страховий внесок може бути сплачений за один раз, щорічно, щоквартально або щомісячно, готівкою чи безготівкове.

Договір страхування вступає в силу після надходження першого (або одноразового) внеску на рахунок страхової компанії чи після сплати першого (або одноразового) внеску готівкою працівникові страхової компанії.

Максимальний строк страхування дорівнює, як правило, 18 рокам (якщо вік дитини на момент укладання договору страхування до 6 місяців). В інших випадках він визначається як різниця між 18 роками і віком дитини на момент укладання договору. Мінімальний строк дії договору становить 3 роки.

2. Особливості страхування до вступу в шлюб.

Страхування до вступу в шлюб (весільне) передбачає, що договір може бути укладений із батьками (усиновителями) та іншими родичами дитини, опікунами (піклувальниками), тобто з фізичними особами, а також із юридичними особами - підприємствами, установами, організаціями. При укладанні договору з фізичною особою страхова компанія оговорює її вік (наприклад, від 18 до 72 років з умовою, що на момент закінчення договору цій особі буде не більш як 75 років) і стан здоров'я. Так, договори страхування не можуть бути укладені з непрацюючими інвалідами І групи. Договори страхування можуть укладатися відносно дітей віком від дня народження до 15 років на випадок дожиття застрахованого до закінчення строку страхування і вступу в зареєстрований шлюб або досягнення 21 року. Період вступу у шлюб обмежується дожиттям застрахованого до 21 року. Договір страхування до вступу в шлюб може передбачати й відповідальність страховика при настанні смерті застрахованого під час дії договору або при втраті здоров'я у зв'язку із нещасним випадком.

У страхуванні до вступу в шлюб необхідно розрізняти строк страхування і вичікувальний період. Строк страхування визначається як різниця між 18 роками і віком дитини на момент укладання договору страхування. Період між закінченням строку страхування і 21 роком вважається вичікувальним періодом. Протягом цього періоду діє тільки страхування на дожиття до обумовленої події на відміну від періоду між вступом договору в силу і закінченням строку страхування, коли має місце більш широкий обсяг відповідальності страховика.

Особливістю цього виду страхування є те, що в разі смерті страхувальника дія договору страхування не припиняється, він продовжує діяти без подальшої сплати внесків до кінця строку страхування і дає право застрахованому одержати страхову суму на підставі дожиття.

3. Довічне страхування.

Договори довічного страхування поширюються на фізичних осіб, які перебувають у певних вікових межах, наприклад у віці від 20 до 70 років, і не укладаються з інвалідами І групи.

Основою для укладання договору страхування є письмова заява, яка підписується страхувальником особисто. Страхувальником визначається особа (фізична або юридична), яка при настанні страхового випадку одержить страхову суму. Страхова сума встановлюється за домовленістю між страховиком і страхувальником. Правила страхування можуть встановлювати мінімальний і максимальний розміри страхової суми. Розмір місячного внеску залежить від віку страхувальника на день подання заяви про страхування, страхової суми і встановлюється окремо для чоловіків і жінок за таблицею, яка прикладається до правил страхування. У разі припинення сплати внесків договір діє довічно, якщо страхувальник сплатив усі внески, або протягом певного часу, якщо внески сплачені за два роки і більше (строк виплати залежить від віку страхувальника на день подання заяви про страхування і кількості років і місяців, за які були сплачені внески).

Страхувальнику надається право в період дії договору зменшити розмір страхової суми (але не менш ніж до встановленого правилами страхування рівня) і далі сплачувати внески у зменшеному розмірі. У цьому разі частина сплачених внесків може бути за бажанням страхувальника йому повернена або зарахована як внески за наступний період.

У разі настання смерті страхувальника виплачується страхова сума, обумовлена договором, призначеній ним особі. Винятками вважаються ті випадки, коли страхувальник помер, перш ніж минуло 2 роки від початку вступу договору в силу, від злоякісного (онкологічного) захворювання чи захворювання серцево-судинної системи, або внаслідок самогубства (наслідків замаху на самогубство); смерть страхувальника настала у зв'язку зі здійсненням дій, у яких слідчими органами або судом встановлені ознаки умисного злочину.

У разі відмови у виплаті страхової суми страхувальникові повертається обумовлена частина сплачених внесків.

Самостійна робота № 4

Тема 4. Страхування від нещасних випадків

1. Умови проведення державного обов'язкового особистого страхування від нещасних випадків.

2. Страхування дітей (школярів) від нещасних випадків.

3. Страхування туристів і спортсменів від нещасних випадків.

4. Страхування працівників за рахунок коштів підприємств.

1. Умови проведення державного обов'язкового особистого страхування від нещасних випадків.

Метою обов'язкової форми страхування, яку встановлює держава, є захист інтересів не лише окремих страхувальників, а й усього суспільства в цілому та його складових зокрема.

Законодавчими актами визначається перелік об'єктів страхування, обсяги страхової відповідальності, норми страхового забезпечення, порядок сплати страхових платежів, права та обов'язки учасників страхування, а також коло страхових організацій, яким доручається здійснення обов'язкового страхування.

Обов'язкове особисте страхування залежно від джерела сплати страхових платежів поділяється на державне обов'язкове й обов'язкове.

Державне обов'язкове особисте страхування охоплює:

- військовослужбовців і військовозобов'язаних, призваних на збори;

- осіб рядового, начальницького та вільнонайманого складу органів і підрозділів внутрішніх справ;

- медичних і фармацевтичних працівників на випадок інфікування вірусом імунодефіциту людини під час виконання ними службових обов'язків;

- працівників митних органів;

- працівників прокуратури;

- народних депутатів;

- службових осіб державної контрольно-ревізійної служби;

- службових осіб державних податкових інспекцій;

- службових осіб державних органів у справах захисту прав споживачів;

- посадових осіб інспекцій державного архітектурно-будівельного контролю;

- спортсменів вищих категорій;

- працівників державної лісової охорони;

- суддів;

- донорів крові і (або) її компонентів.

Поняття "державне обов'язкове особисте страхування" означає, що джерелом сплати страхових платежів є Державний бюджет і в разі неплатоспроможності страховика з таких видів страхування держава гарантує виконання зобов'язань перед страхувальниками. Що ж до інших видів обов'язкового особистого страхування, то держава за ними не відповідає за зобов'язання страховика, а лише у формі закону зобов'язує юридичних і фізичних осіб вносити кошти для забезпечення суспільних інтересів.

2. Страхування дітей (школярів) від нещасних випадків.

Застрахованими можуть бути діти віком від одного до 16 років, а страхувальниками - як батьки, так і родичі дитини, з якими вона проживає, або її опікуни (піклувальники). Можуть укладатися й договори колективного страхування учнів загальноосвітніх шкіл, ліцеїв, гімназій, професійно-технічних училищ, середніх спеціальних навчальних закладів, а також дітей у дошкільних дитячих закладах та оздоровчих таборах.

Розмір тарифної ставки для страхування дітей залежить від віку дитини і строку страхування. Передбачена також знижка розміру страхового тарифу залежно від кількості дітей, які приймаються на страхування.

Особливістю цього Доповнення є визначення серед страхових випадків моральної травми у застрахованої дитини внаслідок її викрадення чи зґвалтування, за що передбачено виплату в розмірі 50 % страхової суми.

3. Страхування туристів і спортсменів від нещасних випадків.

Тарифні ставки для страхування туристів та осіб, що їх супроводжують, прирівнюються до другої групи страхування громадян від нещасних випадків.

У разі колективного страхування туристів надається знижка залежно від кількості застрахованих у групі.

Для спортсменів період страхування визначається від дня прибуття учасників спортивного заходу до місця його проведення, але не раніше ніж за певну кількість днів до офіційного відкриття заходу, і закінчується о 24.00 дня його офіційного закриття (закінчення).

Розмір тарифної ставки для страхування спортсменів, які безпосередньо беруть участь у змаганнях, а також запасних гравців, встановлюється залежно від групи, до якої належить вид спорту, і строку страхування.

Якщо договір страхування укладається терміном на один рік, то страхувальникові надається знижка від страхового платежу, визначеного тарифними ставками.

4. Страхування працівників за рахунок коштів підприємств.

Фонд цього виду страхування створюється виключно за рахунок підприємств, розмір якого диференціюється в залежності від ступеня ризику для здоров’я на тому чи тому підприємстві.

Кошти фонду спрямовуються на:

- виплату пенсій за інвалідністю в зв’язку з нещасним випадком та професійним захворюванням на виробництві;

- виплату допомоги за тимчасовою непрацездатністю у зв’язку з нещасним випадком, професійним захворюванням на виробництві;

- компенсацію шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, пов’язаним з виконанням ним трудових обов’язків, а також на виплати особам, які мають право на відшкодування збитків у разі втрат годувальника у зв’язку з нещасним випадком на виробництві;

- заохочення підприємств за систематичне зниження рівня або відсутність виробничого травматизму, професійних захворювань.

Страхування працівників від нещасних випадків за рахунок коштів підприємств має на меті повернення 50% страхових внесків після закінчення термінів страхування.

Самостійна робота № 5

Тема 5. Медичне страхування

1. Вітчизняна і зарубіжна практика добровільного медичного страхування.

2. Умови проведення медичного страхування громадян, що виїжджають за кордон.

1. Вітчизняна і зарубіжна практика добровільного медичного страхування.

Добровільне медичне страхування є доповненням до обов'язкового. У рамках добровільного медичного страхування передбачається оплата медичних послуг понад програму обов'язкового медичного страхування. Добровільне медичне страхування має на меті забезпечити страхувальникові (застрахованому) гарантії повної або часткової компенсації страховиком додаткових витрат, пов'язаних із зверненням до медичної установи за послугою, яка надається згідно з програмою добровільного медичного страхування.

Програми добровільного медичного страхування розрізняються між собою залежно від переліку медичних послуг (наприклад, у разі стаціонарного лікування або виклику лікаря додому); контингенту застрахованих (послуги дітям або дорослим); переліку медичних установ, що їх пропонує страхова організація для виконання програми добровільного медичного страхування; від вартості надаваних послуг.

Добровільна форма медичного страхування передбачає застосування видів страхування, в яких відповідальність страховика виникає за фактом захворювання або лікування. Виплату за цими видами страхова організація здійснює у вигляді фіксованої страхової суми або добових. Добровільною формою охоплені й ті види страхування, згідно з якими відповідальність страхової організації настає в разі звернення страхувальника (застрахованого) до медичної установи за одержанням медичної допомоги або послуг відповідно до умов договору страхування. Виплата має вигляд компенсації вартості необхідного лікування.

Поява добровільної форми медичного страхування зумовлена тим, що обсяг послуг й умови надання медичної допомоги за програмами обов'язкового медичного страхування обмежені.

Програми добровільного медичного страхування передбачають заходи, які розширюють можливості й поліпшують умови надання профілактичної, лікувально-діагностичної та реабілітаційної допомоги населенню. До цієї роботи через систему добровільного медичного страхування вдається залучати найкваліфікованіші медичні кадри, підвищуючи якість медичних послуг.

Об'єктом добровільного медичного страхування є майнові інтереси страхувальника або застрахованого, які пов'язані з витратами на одержання медичної допомоги. Добровільне медичне страхування базується на залученні вільних коштів підприємств, організацій і населення до сфери охорони здоров'я.

Суб'єктами добровільного медичного страхування є страховики, страхувальники, застраховані та медичні установи.

Страховиками у сфері добровільного медичного страхування є незалежні страхові компанії (організації1), які мають статус юридичної особи, ліцензію на право здійснювати добровільне медичне страхування.

Страхувальниками в системі добровільного медичного страхування є дієздатні фізичні або юридичні особи. Страхувальники — фізичні особи мають право укладати договори страхування на свою користь або на користь третіх осіб. Основними страхувальниками з добровільного медичного страхування є підприємства, які укладають договори колективного страхування на користь усіх своїх працівників або окремих професійних груп. Підприємства сплачують страхові внески із одержаного прибутку.

Застраховані — це громадяни, на користь яких укладаються договори страхування. Якщо фізична особа укладає договір страхування відносно себе самої, то страхувальник і застрахований є однією особою.

Медичні установи — це установи, які мають ліцензію на право надання медичної допомоги і послуг у системі добровільного медичного страхування (лікувально-профілактичні установи, науково-дослідні установи, медичні інститути, інші установи, що надають медичну допомогу. Страхові медичні організації укладають із медичними установами договори про співробітництво щодо надання медичної допомоги і лікування застрахованих за умовами договорів добровільного медичного страхування. Договір звичайно передбачає контроль за якістю надання застрахованим медичних послуг, відповідності останніх переліку, що гарантується програмою добровільного медичного страхування.

Медична допомога в системі медичного страхування може бути надана і самостійно практикуючими лікарями, які мають на це право.

Досвід зарубіжних країн показує, що добровільне медичне страхування має не лише багато позитивних якостей, а й певні недоліки, а саме: охоплення страхуванням нечисленних видів медичної допомоги; жорсткий відбір страхувальників за критері­єм імовірності здійснення виплат; витратний порядок фінансу­вання; залежність обсягу медичної допомоги від платоспромож­ності клієнта або фінансового становища роботодавця.

Розвиток медичного страхування в Україні пов'язаний зі ство­ренням відповідної інфраструктури. Враховуючи це, 4 грудня 1998 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову «Про створення мережі закладів з організації надання медичної допо­моги "Асистанс—Україна"». Створення її може сприяти збіль­шенню кількості страхових компаній, які пропонують послуги з медичного страхування. «Асистанс—Україна» повинна не тільки взяти на себе функцію щодо укладення договорів з медичними установами, а й координувати роботу з обслуговування страху­вальників.

2. Умови проведення медичного страхування громадян, що виїжджають за кордон.

Правила страхування громадян, які виїжджають за кордон, не передбачають відшкодування витрат у разі лікування хронічних захворювань, стоматологічного протезування тощо.

При укладенні договору страхування страхові організації зви­чайно встановлюють максимальний розмір страхової суми, яка може бути виплачена застрахованому у разі настання страхового випадку, і встановлюють розмір франшизи.

Самостійна робота № 6

Тема 6. Страхування підприємницьких ризиків

1. Страхування відповідальності товаровиробників за якість продукції.

2. Страхування відповідальності роботодавця.

3. Страхування відповідальності за екологічне забруднення.

1. Страхування відповідальності товаровиробників за якість продукції.

Виробник може застрахувати себе на випадок нанесення шкоди життю чи здоров'ю споживачу його продукції. Розмір страхової суми виробник, як правило, визначає сам. Деякі страховики можуть встановити мінімальний чи максимальний розмір такої відповідальності. Тарифи коливаються від 0,1% до 2% страхової су ми. їх розмір коливається залежно від рівня технологічного оснащення і технічного стану підприємства, надійності зберігання продукції, виду упаковки тощо.

Підприємець може додатково застрахувати себе на суму юридичних витрат на ведення процесу чи обумовити в страховому договорі відшкодування морального збитку, нанесеного третім особам.

Страхові компанії, які займаються страхуванням відповідальності за якість продукції (робіт, послуг) повинні мати високопрофесійні кадри із страхування й управління якістю, що дозволить гарантувати високий рівень обслуговування та ефективність роботи.

Відповідальність перед споживачем може включатися й до полісу відповідальності товаровиробника за якість продукції, що поширює надане покриття. Наприклад, вантажники, які заносили в дім нові меблі, ненавмисне розбили антикварну вазу, яка була в кімнаті. Усі витрати будуть компенсовані за полісом, який містить ризик відповідальності перед споживачем. Можливо, це буде поліс відповідальності роботодавця, можливо, товаровиробника.

2. Страхування відповідальності роботодавця.

Роботодавець несе відповідальність перед службовцями в разі:

- особистої необережності роботодавця (якщо роботодавець є фізичною особою);

- якщо роботодавець не зміг забезпечити поставляння відповідного та безпечного обладнання, обладнати безпечне робоче місце та організацію роботи, а також підібрати кваліфікованих, компетентних Службовців;

- порушення законодавчих актів, які можуть призвести до відповідальності роботодавця:

- необережності одного із службовців, що призвела до травми іншого службовця.

Службовці - це особи, які працюють за наймом або навчаються, стажуються на підприємстві роботодавця. Службовцем вважається також будь-яка особа, найнята за договором субпідряду.

Кожний службовець під час роботи має додержувати розумної обережності щодо свого здоров'я та безпеки, а також щодо здоров'я та безпеки інших осіб. які можуть постраждати від його хибних дій.

Обов'язок кожного роботодавця полягає ось у чому:

- забезпечити охорону здоров'я, безпеку та благополуччя своїх службовців під час робіт:

- вжити всіх заходів, що запобігають будь-якому ризику для здоров'я та гарантувати безпеку осіб. які не є службовцями роботодавця;

- усіма можливими засобами запобігати викидам у атмосферу отруйних та шкідливих речовин.

Якщо працівникові було завдано шкоди під час виконання роботи у будь-якому місці, не пов'язаному з діяльністю роботодавця, останній жодної відповідальності за це не несе і компенсація не виплачується.

Умови страхування. За договором страхування відповідальності роботодавця страховики відшкодовують збитки страхувальникові в разі притягнення його до відповідальності за шкоду, якої було заподіяно життю та здоров'ю службовця, і сталося це в період дії договору страхування, коли службовець працював на страхувальника, виконуючи службові обов'язки. Додатково страховики сплатять витрати страхувальника, понесені ним за згодою страхової компанії і пов'язані з розслідуванням, медичними та технічними звітами про обставини пригоди, а також із захистом у суді.

Компенсація за рішенням суду виплачується страхувальникові або за дорученням останнього - потерпілому працівникові, якщо це передбачено договором страхування. Проте в українській судовій практиці позови щодо відшкодування збитків працівникові трапляються поки що рідко. Роботодавець сам відшкодовує постраждалому збитки, не доводячи до суду. Тому в договорі страхування страховим випадком може визнаватися не тільки рішення суду, а й претензія службовця.

Винятки з договору страхування. Зауважимо, що страховий захист надається тільки стосовно відповідальності роботодавця за тілесні пошкодження, смерть та професійні захворювання. Майнова шкода, якої завдано службовцям, покривається полісом цивільної відповідальності.

Страховик не відшкодовує витрати:

- за будь-якими видами штрафів та неустойок;

- викликані навмисними діями страхувальника;

- особі, що не є страхувальником або партнером страхувальника, на якого поширюється страховий захист.

Для певних видів діяльності страховик може вводити обмеження. Наприклад, щодо роботи з деякими механізмами. Такі роботи, як підривні, виключаються, але можуть прийматись на страхування за додаткову платню.

Поліси страхування відповідальності роботодавця виключають ризик шкоди службовцям під час використання транспортних засобів (покривається транспортними страховиками) та ризик під час роботи на морських бурових установках та платформах (із 1993 року).

Якщо службовець дістав травму при виконанні робіт, не пов'язаних із його безпосередніми обов'язками (визначеними контрактом) та кваліфікацією, то компенсація за полісом не відшкодовується.

3. Страхування відповідальності за екологічне забруднення.

Невід'ємним правом людини є право мешкати поза забрудненим навколишнім середовищем. Згідно з вітчизняним законодавством забруднювач несе відповідальність за забруднення навколишнього природного середовища та зниження якості природних ресурсів, а також за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Підприємства, які є джерелами підвищеної екологічної небезпеки, звільняються від відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, тільки коли доведуть, що шкода виникла внаслідок стихійних природних явищ чи навмисних дій потерпілих. Що ж до підприємств, не віднесених до власників джерел підвищеної екологічної небезпеки, то вони звільняються від покриття шкоди, якщо доведуть, що шкоду заподіяно не з їхньої вини. Особи, яким завдані збитки, мають право на відшкодування неодержаних прибутків за час, необхідний для відновлення здоров'я, якості навколишнього природного середовища, відтворення природних ресурсів до стану, придатного для використання за цільовим призначенням.

Ряд директив ЄС порушують питання, що стосуються забруднення, примушують здійснювати обов'язкове страхування підприємств - джерел небезпеки.

Початкове ризик забруднення вводився багатьма страховиками у поліс страхування цивільної відповідальності. Страхове покриття поширювалося тільки на раптове та випадкове забруднення. Великі суми позовів, складності у виявленні характеру та винуватця забруднення призвели до виділення такого страхування у окремий вид.

Одночасно з формуванням ринку екологічного страхування починається розвиток перестрахувального ринку по таких ризиках. Для надання більш розширеного покриття та забезпечення високих лімітів, достатніх для компенсації збитків, почали утворюватись спеціальні страхові пули. В Україні у 1997 році створений пул зі страхування ядерних ризиків.

Умови страхування. Починаючи з 60-х років страховики Ллойда надавали покриття компенсацій за позовами, висуненими третіми особами за шкоду їх здоров'ю та нерухомому майну внаслідок забруднення, а також при ущемленні інших прав та погіршенні умов життя, що захищаються законом. В страхове покриття включались і витрати на превентивне очищення. Поліс покривав не лише забруднення внаслідок нещасного випадку.

Складність у визначенні умов страхування та ризиків, що страхуються, викликана тим, що ризики, які призводять до забруднення навколишнього середовища, нині ніхто не в змозі оцінити. Страхування відповідальності за шкоду, що заподіюється навколишньому середовищу, базується сьогодні на таких умовах:

- компенсувати страхувальникові усі суми, присуджені за законом постраждалим третім особам у зв'язку з настанням страхового випадку. До суми компенсацій вносяться також судові витрати;

- страхуванням покриваються лише випадкові забруднення. Навмисні дії або помилки, які можуть збільшити ймовірність шкоди третім особам, страхуванням виключаються;

- суми штрафів не включаються у страхове покриття. Винятки з договору страхування. Формулювання винятків можуть варіюватись у кожному конкретному випадку. Поліси страхування відповідальності за екологічні забруднення не покривають шкоди внаслідок навмисного порушення страхувальником законодавчих актів, постанов, розпоряджень та інших нормативних документів, що регулюють питання екології.

Самостійна робота № 7

Тема 7. Сільськогосподарське страхування

1. Особливості сільськогосподарського страхування за кордоном.

2. Порядок та умови проведення обов'язкових видів сільськогосподарського страхування в Україні.

1. Особливості сільськогосподарського страхування за кордоном.

Страхування сільськогосподарських підприємств характеризується комплексністю. Воно включає в себе страхування врожаю сільськогосподарських культур та багаторічних насаджень, тварин, будинків, машин, транспортних засобів, кормів, насіння, готової продукції та інших матеріальних цінностей. Усе це об'єкти майнового страхування.

Страхування сільськогосподарських підприємств здатні здійснювати лише ті страховики, котрі мають достатні страхові резерви, розгалужену мережу філій та представництв, а також фахівців, добре ознайомлених з особливостями аграрного виробництва.

У більшості країн Західної Європи застосовується виключно добровільна форма страхування ризиків у рослинництві й тваринництві. При цьому страхові поліси купують майже всі фермери. У Великій Британії, Нідерландах, Франції та багатьох інших країнах фермери створили товариства взаємного страхування (ТВС), котрі тісно взаємодіють з національними фермерськими спілками, банками та іншими суб'єктами бізнесу. Дані показують, що ТВС за обсягами премій, резервів та прибутку значно випереджують українських страховиків, які лідирують у сільськогосподарському страхуванні. Вони свідчать про вищий рівень фінансової надійності товариств взаємного страхування і відносно низькі суми прибутку.

2. Порядок та умови проведення обов'язкових видів сільськогосподарського страхування в Україні.

Можна сподіватися, що в перспективі в Україні страховий захист всіх сільськогосподарських товаровиробників здійснюватимуть на добровільних засадах. Уже нині саме таким є страхування тварин; будівель, транспортних засобів, готової продукції та інших матеріальних цінностей у державних, колективних і приватних господарств. У перспективі, з появою в сільськогосподарських підприємствах країн фінансових можливостей, може стати реальністю і створення товариств взаємного страхування.

Об'єкти страхування розбито на чотири групи.

1. Урожай сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень плодоносного віку. Виняток становить урожай природних сінокосів і пасовищ, культур, посіяних на зелене добриво, сіяних підпокривних та безпокривних багаторічних трав, а також культур, які господарство висівало протягом трьох - п'яти років, але жодного разу не отримувало врожаю.

2. Дерева і плодово-ягідні кущі, що зростають у садах, та виноградники. Не приймаються на страхування багаторічні насадження, знос або зрідження яких становить понад 70 %, а також ті, що підлягають списанню з балансу.

3. Сільськогосподарські тварини, птиця, кролі, хутрові звірі, сім "і бджіл у вуликах, крім господарств, де щодо тварин установлено карантин або інші обмеження у зв'язку з інфекційними захворюваннями.

4. Будівлі, споруди, сільськогосподарська техніка, об'єкти незавершеного будівництва, передавальні пристрої, силові, робочі та інші машини, транспортні засоби, сировина, матеріали, продукція. Риболовецькі господарства можуть страхувати також судна та засоби лову.

Не підлягають страхуванню тимчасові, дуже старі та непридатні для використання будівлі, а також споруди, що перебувають у зоні зсуву, обвалу, повені або іншого стихійного лиха (з моменту відповідного оголошення, зробленого органами влади, гідрометеослужбою тощо). Не є об'єктом страхування ділова деревина та дрова на лісосіках і під час сплаву, документи, цінні папери, готівка.

Страхові ризики. Тривалий час перелік страхових подій у сільському господарстві був надто великий. Він містив практично всі можливі випадки загибелі або пошкодження врожаю сільськогосподарських культур та іншого майна радгоспів, колективних і фермерських господарств. Страховикові важко було визначати справжні причини та розміри конкретних ризиків. До того ж існував порядок, згідно з яким платежі з добровільного страхування могли здійснюватися тільки за рахунок прибутку, що залишався в господарстві після оподаткування. За таких умов плата за страхові послуги для більшості господарств була непосильною.

Самостійна робота № 8

Тема 8. Страхування технічних ризиків

1. Умови страхування машин.

2. Умови страхування електронних пристроїв.

3. Особливості страхування технічних ризиків в Україні.

1. Умови страхування машин.

Як показує практика найбільш розвинених країн світу, найпоширенішим видом майнового страхування є страхування автотранспортних засобів. У США, скажімо, на цей вид страхування припадає близько 45% загального збору премій за майновим страхуванням. Це пояснюється, з одного боку, стрімким зростанням чисельності власників автотранспортних засобів та високим рівнем небезпеки цього виду транспорту — з іншого.

Одночасно із транспортним засобом можуть бути застраховані (за бажанням страхувальника) водій та пасажири, додаткове устаткування до транспортного засобу, вантаж, який на ньому перевозять. В автострахуванні до об'єктів страхування відносять:

- страхування "авто-каско";

- страхування цивільної відповідальності;

- страхування від усіх видів ризиків;

- страхування автомобілів на час ремонту, парковки та зберігання в гаражах;

- страхування експортно-імпортних вантажів;

- страхування вантажів при перевезеннях внутрішнього сполучення;

- страхування від нещасних випадків під час ДТП.

Страхування від усіх видів ризиків передбачає найповніше страхове покриття. Воно забезпечує відшкодування збитків, спричинених втратою або пошкодженням застрахованого транспортного засобу, фізичними травмами людей та пошкодженням майна третьої сторони.

Страхування "авто-каско" передбачає страховий захист від будь-яких збитків, котрі можуть виникнути внаслідок пошкодження, повної загибелі або втрати автотранспортного засобу чи окремих його частин за настання обумовлених у страховому полісі подій. Цей вид страхування поширюється на всі автотранспортні, водні та наземні види транспортних засобів.

Страхування "авто-каско" може бути повним або частковим.

Страхування автомобіля має певні особливості. Правилами страхування автомобіля передбачається можливість укладення договору за умови:

- власної участі страхувальника у відшкодуванні збитків (франшиза), розмір якої обирає сам страхувальник;

- відшкодування без урахування знижки на знос запасних частин, що потребують заміни в разі їх пошкодження (з додатковою оплатою). Величина додаткового платежу при цьому визначається в розмірі 5% від страхової суми — якщо строк експлуатації автомобіля не перевищує 5 років; 10% — зі строком експлуатації 5 — 8 років; 20% — від 8 до 12 років; 30% — від 12 років;

- відшкодування вартості втрати товарного вигляду внаслідок страхової події, обумовленої в укладеному договорі (теж зі сплатою додаткового платежу), але за умови, що автомобіль застрахований за дійсною вартістю. Доплата в даному випадку прив'язується до оцінки дійсної вартості і визначається в розмірі: 20% — коли термін експлуатації не перевищує 5 років; 15% — від 5 до 8 років; 10% — від 8 до 12 років; 5% — понад 12 років.

2. Умови страхування електронних пристроїв.

В Україні страхування електронних пристроїв не становить окремого виду, а предмети, що належать до електронних пристроїв, страхуються на умовах страхування майна.

Становлення ринкових відносин в Україні, приватизація державної власності, розвиток інвестування та збільшення числа власників - потенційних страхувальників, а також вихід нашої держави на міжнародну арену в плані економічних взаємовідносин - усе це позитивно вплине на ситуацію з проведенням технічних видів страхування.

3. Особливості страхування технічних ризиків в Україні

У світовій практиці страхування технічних ризиків включає у себе:

- страхування будівельного підприємця від усіх ризиків;

- страхування всіх монтажних ризиків;

- страхування машин;

- страхування електронних пристроїв.

В Україні страхування технічних ризиків здійснюється як страхування майнових інтересів при виконанні будівельно-монтажних робіт і охоплює розглянуті далі галузі страхування.

- майнове страхування, яке включає такі об'єкти страхування:

- продукцію будівельно-монтажних та інших робіт, прямо пов'язаних з будівництвом, реконструкцією та капітальним ремонтом;

- продукцію пусконалагоджувальних робіт;

- будівельні машини, а також засоби та обладнання для виконання монтажу;

- обладнання будівельного майданчика;

- будови та споруди, які реконструюються або капітально ремонтуються;

- відповідальність перед третіми особами.

Через нестабільність економічної ситуації як в Україні в цілому, так і на окремо взятих підприємствах потенційні страхувальники не мають змоги спрямовувати кошти на страхування. Тому на цей час в Україні технічні види страхування, на жаль, ще недостатньо розвинені, і при розгляді страхування технічних ризиків увагу буде приділено світовому досвіду.

Самостійна робота № 9

Тема 9. Страхування фінансово-кредитних ризиків

1. Характеристика організаційних форм страхування кредитів.

2. Страхування депозитів: світовий і вітчизняний досвід.

1. Характеристика організаційних форм страхування кредитів.

Страхова практика, спираючись на спільні засади кредитного страхування та враховуючи особливості обслуговування ризиків, які виникають при здійсненні різних видів кредитних відносин, виробила ряд організаційних форм страхування кредитів. Назвемо їх у порядку економічної значущості.

1) Страхування товарних кредитів;

2) страхування кредитів під інвестиції;

3) страхування споживчих кредитів;

4) страхування кредитів, виданих під заставу;

5) страхування кредитів довіри.

Страхування товарних кредитів є операцією делькредерного типу, що передбачає відшкодування втрат, які настали внаслідок невиконання короткотермінових кредитних вимог з товарного постачання та надання послуг. Сфера застосування товарних кредитів у високорозвинених ринкових системах є майже необмеженою. Понад 80 % світової торгівлі здійснюється наданням кредитів. Воно охоплює всі галузі господарства. Поряд із класичними сферами виробництва й торгівлі останніми роками таке страхування дедалі більше проникає у сферу послуг.

Страхування кредитів під інвестиції здійснюється на базі операції з придбання інвестиційних засобів за рахунок наданих постачальниками кредитів. Кредити під інвестиції можуть надаватися не лише в товарній, а й у грошовій (готівковій чи безготівковій) формі. У першому випадку редиторами є виробники і продавці Інвестиційних засобів, а в другому — кредитні установи, однаково зацікавлені у своєчасному і повному поверненні заборгованості.

Страхування споживчих кредитів здійснюється на випадок настання неплатоспроможності тих позичальників, які отримали банківські чи товарні кредити на споживчі потреби, тобто для невиробничого споживання. Оскільки користувачами споживчих кредитів є фізичні особи, то основні причини виникнення їхньої неплатоспроможності або неплатоспроможності їхніх сімей можуть бути такі: випадки смерті позичальників чи позбавлення їх можливостей отримувати повноцінний, регулярний дохід через повну або часткову втрату ними працездатності чи джерела постійного заробітку.

Страхування кредитів, виданих під заставу, може здійснюватися тоді, коли позичальник забезпечує повернення кредиту переданим у заставу належним йому нерухомим чи рухомим майном.

Страхування кредитів довіри пропонує підприємцям захист від

незадовільних фінансових наслідків, збитків, завданих власним

персоналом, якому з огляду на виконувані ним службові обов'язки

необхідно довіряти майнові цінності. Зазначене страхування дає змогу:

• уникати зайвої турботи про матеріальні цінності, що полягає у виникненні особливих вказівок та інструкцій;

• запобігати прямим збиткам і втратам;

• уникати в кожному випадку потреби отримувати докази цілості матеріальних цінностей.

Страховик відшкодовує страхувальникові майнові збитки, котрі йому завдані його довіреними особами шляхом чи в результаті вчинення ними недозволених дій. Отже, це страхування є специфічним видом страхування відповідальності службових осіб.

2. Страхування депозитів: світовий і вітчизняний досвід.

Страхування депозитів – це комплекс заходів, спрямованих на захист вкладів і забезпечення їх гарантованого повернення у повному або частковому обсязі в разі банкрутства фінансової установи.

Необхідність широко впроваджувати систему страхування банківських депозитів зумовлюється ось чим:

- загальним спадом довіри до банків;

- потребою надання допомоги тим банкам, які потрапили у скрутну фінансову ситуацію;

- потребою стабілізації фінансових ресурсів банків — усунення причин до передчасної ліквідації депозитів вкладниками, занепокоєними станом їх надійності;

- обов'язком захисту споживача-клієнта, який не завжди володіє достатньою інформацією про фінансову кондицію банку, якому довіряє свої заощадження.

Страховий захист депозитів в Україні здійснюється за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у порядку, передбаченому законодавством.

Самостійна робота № 10

Тема 10. Автотранспортне страхування

1. Функції Моторного (транспортного) страхового бюро України.

2. Міжнародна система "Зелена карта".

3. Страхування вантажів, що перевозяться автомобільним транспортом.

4. Обов'язкове страхування від нещасних випадків на автотранспорті.

1. Функції Моторного (транспортного) страхового бюро України.

Моторне (транспортне) страхове бюро України є єдиним об'єднанням страховиків, які здійснюють обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам.

Членство страховиків у МТСБУ є обов'язковою умовою здійснення діяльності щодо обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

МТСБУ є непідприємницькою (неприбутковою) організацією і здійснює свою діяльність відповідно до Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», законодавства України та свого Статуту.

Основними завданнями МТСБУ є:

- виконання гарантійних функцій стосовно відшкодування шкоди, завданої третім особам при експлуатації наземних транспортних засобів, відповідно до чинного законодавства України та угод, укладених Бюро з уповноваженими організаціями інших країн зі страхування цивільно-правової відповідальності;

- забезпечення членства України в міжнародній системі автомобільного страхування "Зелена картка" та виконання загальновизнаних зобов'язань перед уповноваженими організаціями інших країн-членів цієї системи;

- управління централізованими страховими резервними фондами, що створюються при Бюро для забезпечення виконання покладених на нього функцій — Фонд захисту потерпілих, Фонд страхових гарантій (ці фонди наповнюються лише за рахунок страхових компаній—членів МТСБУ);

- координація роботи страховиків - його членів у сфері страхування цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну третім особам внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, як на території України, так і за її межами;

- виконання страхових зобов'язань з обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у тому числі, за договорами міжнародного страхування) за страховиків-членів Бюро у разі недостатності коштів та майна цих страховиків, що визнані банкрутом та/або ліквідовані;

- співробітництво з органами Міністерства внутрішніх справ України та іншими органами державної влади з питань обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності;

На даний час більш ніж 80 страхових компаній активізували своє членство.

2. Міжнародна система "Зелена карта".

"Зелена карта" - обов’язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів на території країн-учасниць міжнародної системи “Зелена карта”.

При виїзді транспортного засобу на територію країн, що є членами міжнародної системи страхування цивільної відповідальності автовласників "Зелена карта", його власник зобов’язаний придбати сертифікат єдиної форми. Цей сертифікат забезпечить власнику транспортного засобу захист його майнових інтересів, якщо він стане винуватцем дорожньо-транспортної пригоди на території країн-членів міжнародної системи автострахування.

Таким чином, "Зелена карта" - це договір обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів (але діє він за межами України), згідно якого страхова компанія буде відшкодовувати витрати пов’язані з нанесення шкоди транспортному засобу, іншому майну, життю і здоров’ю третіх осіб внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Страхова сума (ліміт відповідальності) по договору міжнародного страхування "Зелена карта" встановлюються відповідно до законодавства країни в якій скоєно ДТП.

3. Страхування вантажів, що перевозяться автомобільним транспортом.

Умови страхування вантажів, що перевозяться авіа та наземними видами транспорту, базуються на правилах морського страхування (CARGO), що сформувалися значно раніше. Відмінність полягає у визначенні специфічності ризиків, які виникають у разі експлуатації цих засобів перевезення.

Застереження про страхування вантажів Інституту Лондонських граховиків з морського страхування мають три типи застережень:

"А", "В", "С". Для всіх трьох типів застережень однаковими є застереження 8 - 19, а відмінність полягає у визначенні перших семи застережень. Застереження типу "А" надає найширше страхове покриття, застереження типу "С" - найдужче покриття, а застереження типу "В" - середнє страхове покриття. Щодо їх застосування, то найбільшою популярністю користуються застереження типу "А" (понад 80% укладених полісів), на найдешевші із застережень - застереження типу "С" - припадає близько 15 %, а застереження типу "В" застосовуються найрідше - не більш як 5 %. Така світова тенденція характерна й для вітчизняного страхового ринку.

Застереження страхування вантажів Інституту Лондонських Страховиків типу "А" з морського страхування передбачає страхове покриття за загибель та пошкодження від усіх ризиків, окрім небезпек, зазначених у застереженнях 4 - 7, а саме:

- Застереження 4 виключає навмисні порушення умов страхування страхувальником, погане пакування, особливі властивості і природні властивості товару, пов'язані з притаманними йому дефектами, затримку, неплатоспроможність перевізника, використання ядерної зброї.

- Застереження 5 виключає втрати через непридатність судна для плавання (транспортного засобу до рейсу), якщо страхувальникові про це відомо.

- Застереження 6 виключає військові ризики (за винятком піратства);

- Застереження 7 виключає страйки, громадські заворушення, тероризм, народні заворушення за політичними мотивами.

4. Обов'язкове страхування від нещасних випадків на автотранспорті.

Обов’язкове особисте страхування від нещасних випадків на транспорті здійснюється на умовах, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 14 серпня 1996 р. № 959 із змінами та доповненнями на випадок настання смерті, тимчасової або постійної непрацездатності водія та/або пасажирів транспортного засобу під час дорожньо-транспортної пригоди.

Застрахованими вважаються:

- пасажири з моменту оголошення посадки в морське або річкове судно, поїзд, автобус або інший транспортний засіб до моменту завершення поїздки;

- водії тільки на час обслуговування поїздки.

Не поширюється на пасажирів:

- морського і внутрішнього водного транспорту на прогулянкових лініях;

- внутрішнього водного транспорту внутрішньо-міського сполучення і переправ;

- автомобільного і електротранспорту на міських маршрутах.

Розмір страхової суми для кожного застрахованого становить 3000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто 51000 грн.

Страховий тариф залежить від терміну страхування, кількості застрахованих осіб та визначається у розмірі до 1 % страхової суми за кожного застрахованого.

Страховик виплачує страхову суму:

У разі загибелі або смерті застрахованого внаслідок нещасного випадку на транспорті сім’ї загиблого або його спадкоємцю у розмірі 100% страхової суми;

У разі одержання застрахованим травми внаслідок нещасного випадку на транспорті при встановленні йому інвалідності:

I групи – 90% страхової суми;

II групи – 75% страхової суми;

III групи – 50% страхової суми.

у разі тимчасової втрати працездатності за кожну добу – у розмірі 0,2% страхової суми, але не більше 50% страхової суми.

у разі смерті або встановлення інвалідності застрахованому після тимчасової втрати працездатності та отримання ним страхового відшкодування потерпілому або його спадкоємцеві виплачується різниця між максимальною страховою сумою, передбаченою в разі смерті або встановлення інвалідності, та вже отриманим відшкодуванням.

Самостійна робота № 11

Тема 11 Морське страхування

1. Страхування вантажів, що перевозяться морським транспортом.

2. Стан та перспективи розвитку морського страхування в Україні.

1. Страхування вантажів, що перевозяться морським транспортом.

Таке страхування необхідне при відвантаженні товарів значної вартості.

Договір страхування може укласти або продавець, або покупець перевезеного товару. Такий договір страхування може належати:

- тільки до окремого вантажу (одноразова страховка);

- до всіх вантажів, що перевозяться на ризик страхувальника.

Міжнародні угоди й організації з права водного транспорту. Існує три основних види міжнародних морських перевізників:

- перевізники в складі міжнародних лінійних конвенцій;

- незалежні перевізники;

- судна "дикого плавання".

Міжнародні лінійні конвенції - це організації, що встановлюють єдині тарифи і правила морського перевезення. Вони складаються з перевізників, що працюють на визначеній території, як, наприклад, конвенція морських перевізників Північної Атлантики (між США і Великою Британією).

Міжнародні лінійні конвенції, як правило, встановлюють два рівні тарифних ставок за послуги:

- звичайний;

- контрактний (нижчий від звичайного).

Контрактні тарифні ставки діють для тих вантажовідправників, що уклали з конвенцією договір, за яким взяли на себе зобов'язання користуватися тільки послугами конвенції на весь термін дії договору.

Незалежні перевізники встановлюють тарифи й умови перевезення самостійно і приймають замовлення від будь-яких вантажовідправників. Як правило, ставки незалежних перевізників на 10 % нижчі ставок членів конвенцій перевізників.

2. Стан та перспективи розвитку морського страхування в Україні.

Український ринок страхових послуг має значні можливості, проте потреби національної економіки та населення у якісних страхових послугах не задовільнено. На страховому ринку існують серйозні проблеми, які перешкоджають подальшому його розвиткові, серед них:

- недосконала законодавча та нормативна база;

- низький рівень ефективності державного регулювання страхової діяльності;

- недосконала система державного контролю за фінансовою надійністю страховиків;

- недостатня використаність інвестиційних можливостей страховиків;

- питомої ваги страхування життя на страховому ринку зниження постійне;

- впровадження обов’язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів зіткнулося з перепонами на законодавчому рівні;

- є поодинокі випадки зволікання страховиками з виплатами страхових сум і страхового відшкодування, неправомірні відмови від виплати та порушення страхового законодавства.

Подальший успішний розвиток ринку морського страхування залежатиме від:

- розширення переліку страхових послуг, підвищення їхньої конкурентоспроможності;

- розширення інфраструктури;

- вдосконалення порядку оподаткування страхової діяльності;

- посилення вимог до порядку створення та діяльності страхових організацій;

- подальшого розвитку законодавчої та вдосконалення нормативної бази;

- створення об’єднань страховиків з найважливіших проблем страхування;

- подальшої інтеграції України до міжнародних структур;

- створення оптимальної структури співвідношення між обов’язковим і добровільним страхуванням;

- створення комплексної системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів;

- посилення впливу держави на проведення інвестиційної політики з боку страховиків;

- підвищення платоспроможності страховиків.

Щоб усунути протиріччя у законодавчому регулюванні системи страхування в Україні, необхідно:

1) прискорити розробку та прийняття нового цивільного кодексу України, в якому передбачити правові основи регулювання страхової діяльності в Україні;

2) внести зміни та доповнення до Закону України «Про страхування», в якому:

- уточнити головні страхові поняття і терміни;

- уточнити порядок припинення договорів страхування;

- уточнити процедуру санації та порядок ліквідації страховика;

- провести комплексний аналіз законодавчих актів з питань обов’язкового державного страхування з метою його впорядкування.

Самостійна робота № 12

Тема 12. Авіаційне страхування

1. Космічне страхування.

2. Добровільні види авіаційного страхування.

1. Космічне страхування.

Космічне страхування як вид є одним із наймолодших у світі і з кожним роком відіграє все більшу роль у забезпеченні економічного захистукосмічної діяльності держав при реалізації космічних проектів. Щорічно страхуються більше 15 космічних об’єктів.

Для кожного космічного проекту розробляється консолідована програма управління ризиками. Вона передує укладенню договору страхування. Така програма узгоджується з усіма учасниками космічного проекту.

Ризики, що виникають при реалізації космічних проектів, поділяються на 4 види:

- технічні;

- відповідальність перед третіми особами;

- контрактні та фінансові;

- політичні та фокс-мажорні.

2. Добровільні види авіаційного страхування.

Добровільні вили авіаційного страхування це види, передбачені Законом “Про страхування” ст. 6, п. 7 “Страхування повітряного транспорту” та п. 13 “Страхування відповідальності власників повітряного транспорту”.

Поняття “повітряний транспорт”, - багато ширший і виходить за межі регламентації цивільної авіації. Якщо страхувальник бажає застрахувати, наприклад, військовий літак при виконанні ним показових виступів чи страхувальник страхує мото-дельтаплан або повітряну кулю, то він укладає договір добровільного страхування.

Але договори добровільного страхування можуть укладатися і для страхового захисту різних ланок авіаційно-транспортної системи.

Функціонування авіаційно-транспортної системи цивільної авіації забезпечується широким спектром робіт, без яких неможливо здійснити політ. Це – технічне обслуговування і ремонт літака та двигунів, підготовка пілотів та авіаційних техніків, отримання аеронавігаційне забезпечення польоту тощо. Усі ці ризики можуть бути застрахованими.

Самостійна роботі № 13

Тема 13. Страхування майна і відповідальності громадян

1. Необхідність і значення страхового захисту майна громадян.

2. Страхування будівель, тварин у господарствах громадян, домашнього майна .

З. Страхування загальної цивільної та іншої відповідальності громадян.

4. Обов'язкові види страхування в Україні: професійної відповідальності осіб, діяльність яких може заподіяти шкоду третім особам; відповідальності власників собак щодо шкоди, яка може бути заподіяна третім особам; цивільної відповідальності громадян України, що мають у власності чи іншому законному володінні зброю, за шкоду, яка може бути заподіяна третій особі або її майну внаслідок володіння, зберігання чи використання цієї зброї.

1. Необхідність і значення страхового захисту майна громадян.

У страхуванні майна громадян, як правило, розглядаються такі види майна: будівлі, тварини та домашнє майно.

У страховій практиці застосовуються комплексні види страхування — це страхування будівель та тварин, ще належать громадянам; тварин та домашнього майна. Сутністю цього є те, що за одним договором страхування вважається застрахованим не один, а кілька видів майна. Основні умови комплексного страхування містять умови конкретних видів страхування, що входять удану комбінацію.

У страхуванні будівель, споруд та тварин страхова сума встановлюється за бажанням страхувальника, але вона не повинна перевищувати вартості будівель та видів тварин за ринковими цінами даного регіону.

Страхові платежі визначають за розміром страхової суми, терміном страхування та ступенем ризику з одночасним використанням граничних розмірів тарифних ставок.

Укладені договори страхування свідчать про те, що в разі настання страхового випадку (ризику) страхувальникові буде відшкодовано збиток.

У страхуванні домашнього майна давно стали звичайними страхування таких складних та цінних побутових предметів, як телевізори, холодильники, комп’ютери та інші предмети довгострокового користування. Як правило, страхування проводиться у добровільній формі, де страхувальниками виступають фізичні особи – власники домашнього майна.

2. Страхування будівель, тварин у господарствах громадян, домашнього майна .

Будівлі за ступенем важливості належать до пріоритетного майна. Знищення або пошкодження будь-якої будівлі завдає її власникові величезних збитків. Тому кожний власник будівлі чи будівель повинен заздалегідь подбати про те, щоб у разі виникнення таких збитків мати змогу покрити їх. У пригоді тут можуть стати грошові заощадження та страхування. При цьому страхування має переваги, які полягають у тому, що зобов’язання за договором страхування починають виконуватися з моменту його укладення. А для нагромадження значних заощаджень потрібний тривалий час. Тому страхування будівель відіграє велику роль у захисті економічних інтересів громадян, які можуть зазнати матеріальних збитків унаслідок непередбачуваних подій.

Страхування будівель не передбачає відшкодування збитків, що виникли через гниття, знос, ураження домовим грибком; ремонтні роботи, конструктивні недоліки будівель, які були відомі страхувальникові до настання страхового випадку; навмисні дії страхувальника; ведення воєнних дій, виникнення громадських заворушень, конфіскацію майна, екологічні катастрофи.

Страхування тварин — вид майнового страхування, який забезпечує страховий захист власникам на випадок загибелі, падежу або вимушеного забою тварин. Нині цей вид страхування не набув належного розвитку на вітчизняному страховому ринку. Але бажання власників тварин заручитися захистом на випадок можливих втрат відкриває широкі можливості для страхових компаній у розвитку такого виду страхування.

Договори добровільного страхування тварин укладаються з фізичними особами, які є власниками тварин.

Характер страхування тягне за собою ряд обов’язкових вимог до укладання договорів.

1. Визначається об’єкт страхування (це можуть бути здорові тварини з певними віковими обмеженнями):

- велика рогата худоба, коні — віком від 1 місяця;

- свині — від 6 місяців;

- мули та невелика рогата худоба: вівці, кози, віслюки — від одного року;

- хутрові звірі: нутрії, кролі — з 45-денного віку;

- собаки — від 6 місяців до 10—12 років;

- бджолосім’ї, коти, декоративні птахи: папуги;

- екзотичні тварини: мавпи, змії і т. ін.

На страхування не приймаються тварини хворі, виснажені, а також ті, які перебувають у місцевості, де оголошений карантин (крім тварин тих видів, які до даного захворювання несприйнятливі).

2. Такі тварини, як собаки, приймаються на страхування, якщо вони зареєстровані у спілці собаководів-аматорів, Українському товаристві мисливців та рибалок або в Товаристві сприяння обороні України; а бджолосім’ї — після перевірки ветеринарно-санітарного паспорта пасіки (характеристики пасіки, ветеринарно-санітарного стану).

3. Власники тварин зобов’язані суворо додержувати установлених у даній місцевості рекомендацій щодо догляду за тваринами, їх годівлі й утримання, а також вжити всіх заходів, аби попередити їх захворювання та загибель. Тому до укладання договору страховик повинен перевірити, чи можна прийняти на страхування тварин у даному господарстві. Якщо в господарстві не додержують зазначених умов, договір страхування не укладається.

Для населення давно стали звичними такі складні та цінні побутові предмети, як телевізори, холодильники та інші предмети довгострокового користування. Тому природним є намагання власників домашнього майна захистити себе від будь-яких випадковостей. Вирішити ці проблеми можна за допомогою добровільного страхування домашнього майна.

Страхувальниками домашнього майна можуть бути фізичні особи — власники домашнього майна.

Страхуванням охоплюється різне майно, що належить на праві приватної власності страхувальникові і членам його родини, які разом з ним проживають і ведуть спільне господарство. Зокрема, це таке майно: меблі, радіо-, відео- і телеапаратура, електроприлади, килимові вироби, одяг, білизна, взуття, вироби з дорогоцінних металів, предмети домашнього господарства та вжитку, господарський та спортивний інвентар; книги, предмети образотворчого мистецтва тощо. На страхування приймаються не лише предмети домашньої обстановки, побуту та особистого споживання, а й будівельні матеріали, корми, паливо, сільськогосподарські культури, елементи оздоблення та обладнання житлових і господарських приміщень у будинках державного, громадського фонду, житлово-будівельних кооперативів, приватизованих квартир, а також цивільна відповідальність страхувальника за шкоду, яку він може завдати третій особі.

На страхування може прийматися все домашнє майно, яке є в господарстві, окремі групи предметів (наприклад, меблі, одяг, радіо-, теле-, відеоапаратура) або окремі предмети (скажімо, лише персональний комп’ютер або телевізор). Особливо цінне майно (вироби з дорогоцінних металів, коштовне, напівкоштовне каміння, картини, колекції, унікальні та антикварні речі тощо) може прийматися на страхування за спеціальним договором.

З. Страхування загальної цивільної та іншої відповідальності громадян.

Страхування загальної цивільної відповідальності дуже популярне у світі. Законодавства багатьох країн вимагають здійснювати таке страхування обов’язково. Покриття надається стосовно компенсації третім особам за будь-яку шкоду, нанесену страхувальником їхньому життю, здоров’ю, майну, за винятком випадків, що обумовлюються у договорі окремо. Страхувальниками є фізичні або юридичні особи.

4. Обов'язкові види страхування в Україні: професійної відповідальності осіб, діяльність яких може заподіяти шкоду третім особам; відповідальності власників собак щодо шкоди, яка може бути заподіяна третім особам; цивільної відповідальності громадян України, що мають у власності чи іншому законному володінні зброю, за шкоду, яка може бути заподіяна третій особі або її майну внаслідок володіння, зберігання чи використання цієї зброї.

Страхування професійної відповідальності осіб, діяльність яких може заподіяти шкоду третім особам.

Будь-яка професійна діяльність пов'язана з ризиком завдання шкоди третім особам. Ненавмисні упущення, помилки, які були допущені під час виконання професійних обов'язків, можуть призвести до завдання майнової шкоди клієнтам, які Вам довіряють і впевнені у Вашому професіоналізмі.

Якщо Ви лікар, бухгалтер, юрист, аудитор, косметолог, реєстратор, чи займаєтесь будь-якою іншою професійною діяльністю, то вимоги третіх осіб, можуть не тільки поставити під сумнів Ваш професіоналізм, а й призвести до значних фінансових труднощів та неприємностей з їх урегулюванням.

Страхування професійної відповідальності покликане захистити майнові інтереси Страхувальника, пов'язані з його обов'язком відшкодувати шкоду, заподіяну третім особам під час здійснення професійної діяльності і, водночас, захищає інтереси третіх осіб (Ваших клієнтів).

Страхування відповідальності власників собак щодо шкоди, яка може бути заподіяна третім особам.

До переліку видів обов’язкового страхування в Україні включене, зокрема, страхування відповідальності власників собак щодо шкоди, яка може бути заподіяна третім особам (п. 28 ст. 7 Закону про страхування).

Для здійснення обов’язкового страхування Кабінет Міністрів України встановлює порядок і правила його проведення, форму типового договору, розмір страхових сум, страхові тарифи тощо.

Страхування цивільної відповідальності громадян України, що мають у власності чи іншому законному володінні зброю, за шкоду, яка може бути заподіяна третій особі або її майну внаслідок володіння, зберігання чи використання цієї зброї.

Обов'язкове страхування цивільної відповідальності громадян України, що мають у власності чи іншому законному володінні зброю (у тому числі нагородну), за шкоду, яка може бути заподіяна третій особі або її майну внаслідок володіння, зберігання чи використання цієї зброї здійснюють з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної третім особам, унаслідок виникнення страхових випадків, які призвели до заподіяння шкоди життю, здоров'ю та/або майну третіх осіб.

Суб'єктами страхування відповідальності власників чи користувачів зброї є страхувальники, страховики і треті особи, яким заподіяна шкода.

Об'єктом страхування відповідальності власників чи користувачів зброї є майнові інтереси, що не суперечать законодавству, пов'язані з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди життю, здоров'ю та/або майну фізичних і юридичних осіб, унаслідок володіння, зберігання чи використання зброї. Страхувальниками є громадяни України, які володіють, зберігають або використовують:

— бойову нарізну вогнепальну зброю армійських зразків або зброю, виготовлену за спеціальним замовленням;

— вихолощену та навчальну зброю;

— несучасну стрілецьку зброю;

— мисливську нарізну вогнепальну зброю (карабіни, малокаліберні гвинтівки, комбіновані рушниці тощо);

— мисливську гладкоствольну вогнепальну зброю;

— спортивну вогнепальну зброю (спортивні пістолети, револьвери, гвинтівки, рушниці, призначені для використання в спортивних цілях тощо);

— холодну зброю (арбалети, луки, мисливські ножі, катани, мечі, палаші, ятагани, фінські ножі, кортики, кинджали, багнети, багнети-ножі, які не перебувають на озброєнні військових формувань);

— пневматичну зброю (пістолети, револьвери, гвинтівки калібру більш як 4,5 міліметра та швидкістю польоту кулі понад 100 метрів за секунду, в яких снаряд (куля) приводиться в рух за рахунок стиснутих газів).

Страхувальниками є також громадяни, які на законних підставах зберігають та використовують зброю, власниками якої є юридичні особи (крім військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань, працівників органів внутрішніх справ, прокуратури, суду та інших правоохоронних органів під час виконання ними службових обов'язків).

Страховиками є юридичні особи — резиденти України, які одержали в установленому порядку ліцензію на проведення страхування відповідальності власників чи користувачів зброї.

Треті особи — фізичні та юридичні особи, яким (або майну яких) заподіяна шкода внаслідок володіння, зберігання чи використання зброї. Розмір шкоди встановлюється та визначається у встановленому законодавством порядку. Страховий випадок — це подія, в результаті якої настає цивільно-правова відповідальність страхувальника щодо відшкодування ним шкоди, заподіяної третій особі та/або її майну внаслідок володіння, зберігання чи використання зброї.

Список використаної літератури:

1. Александрова М. М. Страхування: Навчально-методичний посібник. -К.: ЦУЛ, 2002;

2. Базилевич В.Д., Базилевич К.С. Страхова справа. - 3-е вид., перероб. і доп,- К.: Т-во «Знання», КОО, 2005;

3. Безугла В.О. Страхування: Навчальний посібник. -К.: ЦУЛ, 2008;

4. Внукова Н.М., Временко Л.В., Успаленко В.І. Страхування: теорія та практика: Навчальний посібник / За загальною редакцією д.е.н., проф Н.М. Внгукової. – 2-ге видання, перероблене та доповнене. –Харків: Бурун Книга, 2009;

5. Вовчак О. Д. Страхування: Навчальний посібник. - Львів: «Новий світ - 2000», 2004;

6. Вовчак О. Д., Завійська О.І. Страхові послуги: Навчальний посібник. – Львів: Видавництво «Компакт-ЛВ», 2005;

7. Дьячкова Ю.М. Страхування: Навчальний посібник. -К.: ЦУЛ, 2008;

8. Плиса В.Й. Страхування: Навч. посіб. 2-е вид. – К.: Каравела, 2008;

9. Ротова Т.Л., Руденко Л.С. Страхування: Навч. посібн.- К.: КІІЕУ, 2001;

10. Страхові послуги: Підручник / С.С. Осадець, Т. М. Артюр, О.О. Гаманкова та ін.,; Кер. Авт. Кол. Й наук. ред проф С.СМ. Осадець і доц Т.М. Артюр. – К.: КНЕУ, 2007;

11. Страхування: Підручник / Керівник авт. колективу і наук. ред. С. С. Осадець. - Вид. 2-ге, перероб. і доп. - К.: КНЕУ, 2002;

12. Ткаченко Н. В. Страхування: Підручник.— К.: «Ліра-К», 2009;

13. Шумелда Ярослав Страхування. Навчальний посібник для студентів економічних спеціальностей. Тернопіль: Джура, 2004.