Темпи та тенденції сучасного економічного розвитку країн Західної Європи

Як вже було зазначено на попередній лекції à великі розвинуті країни з частиною 55% ВВП регіону, малі та середні розвинуті країни à 22%; менш розвинуті країни à 10% і карликові держави – 2%-3%. Як бачимо, лідерами у обсягах виробництва та споживання є 4 країни: ФРН, Франція, Великобританія та Італія. Це приблизно 15% світового ВВП, загалом Західно-Європейський регіон відповідає за 22%-24% сукупного світового продукту. Середні теми приросту ВВП в регіоні складають 2-2,5%. Екоміці Зах.-Європейського ринку притаманні наступні риси:

1. високий рівень концентрації виробництва і капіталу:

а) 3/4 концернів регіону походять з ФРН, Франції, Великобританії та Італії.

б) 2/3 наукових розробок і досліджень проводяться підрозділами ТНК Зах.-Європейських країн.

в) об’єм капіталу накопиченого у банківській сфері в абсолютних величинах перебільшують сукупний ВВП країн регіону.

2. ключова підприємницька структура Зах.-Європейського регіону – диверсифікований концерн, що при заснуванні мав галузеву орієнтацію. Продукція є переважно капітало та наукоємкою.

Якщо аналізувати на деяких країнах то за 15 років спостереження (1984-1998) середні темпи економічного розвитку складали:

1. В Ірландії – 5,6 %

2. В Туреччині – 4,6%

3. В Норвегії – 3,4%;

Основна частина країн відзначається 2,5% темпами росту. Замикає групу Зах.-Європейських країн 2 представники Скандинавії: Швеція та Фінляндія – 0,1%,та Швейцарія – 0,2%. (Німеччина 2,2%)

За галузевою структурою ВВП країн Західної-Європи, що відзначаються найбільшими обсягами виробництва, не дуже відрізняються одна від одної. Як бачимо, промисловість – друга за вагою утворююча складова ВВП регіону. Кожна з країн Європи має власну політику розвитку промисловості, що є с кладовою регіональної економічної політики. В країнах Європейського Економічного простору формується під впливом екзогенних факторів, викладенних в базових документах Європейських Співтовариств мається на увазі Європейських Співтовариство вугілля та сталі.

Розвитку промисловості регіону, а також базовими є положення Маастрихтської угоди та директиви і норми, що походять від неї. Відокремлюють умови підтримки конкурентного середовища і збалансованого розвитку промисловості. Це завдання виконується завдяки реалізації в кожній окремій галузі програм розвитку. Промислова політика в ЄС реалізується відповідно до концепції “Спільного ринку”, яка отримала реальний зміст у 1987 році з підписанням Єдиного Європейського Акту. Остаточно ініціативи проведення спільної узгодженої політики, в тому числі і промислової були закріплені у Маастрихтській угоді, що була підписана 7 лютого 1992 року.

З початку 90-х, в ЄС почала працювати єдина система стандартів, мета яких забезпечити захист охорони здоров’я безпеки навколишнього середовища і споживача. Стандарти мають поступово витіснити торгівельні бар’єри, збільшити конкуренцію і технологічний рівень виробництва.іншою важливою характеристикою промислової політики ЄС є наявність державних замовлень. На них припадає до 16% ВВП регіону. Акцент у державних замовленнях робиться на високотехнологічну продукцію і розвиток найбільш конкурентноздатних галузей. Згідно з “промисловою політикою відкритого конкурентного середовища”, схваленою Європейською Радою 26.11.90 року, комісією розроблена промислова стратегія Спільного ринку. Існують 3 ключові принципи цієї стратегії:

1. Сприяння диверсифікації промислової діяльності і підвищення конкурентності;

2. Покращення доступу виробників країн ЄС на ринки третіх країн, захист від несумлінної конкуренції і діц, що не узгоджуються з принципами вільної торгівлі;

3. Моніторингове сприяння позитивним змінам у структурі промислового виробництва.

З 1993 року усі заходи промислової політики регіону спрямовані на підвищення конкуренції і конкурентоспоможності національних виробників, що закріплено у преамбулі Маастрихтської угоди про ЄС. Спільна промислова політика ЄС має наступні засади:

ü Прискорення пристосування промисловості до структурних змін;

ü Сприяння підприємницькій ініціативі і малим та середнім підприємствам;

ü Півищення ефективності використання промислового потенціалу, використання інновацій, новаторських технологічних рішень і ринкових стратегій.

ü Спряння співробітництву між підприємствами.

Деякі характерні риси галузевої структури промисловості Західно-Європейського регіону:

Паливно-енергетична галузь – характеризується стабільними темпами розвитку, високою питомою вагою гідро та а атомних джерел енергопостачання.

Металургія – з 1974 року, ця галузь знаходиться у стані стагнації. Відчувається нестча сировини, яка імпортується з країн Африки, Латинської Америки та СНД. Головними виробниками є Німмечина, Франція, Великобританія і Швеція. В середньму підприємства забезпечені на 30% сировиною з країн-членів ЄС та на 7% з третіх країн.

Машинобудування – одна з провідних промислових галузей у якій зайняті до 30% усіх працюючих у промисловій сфері.

Електротехнічна галузь – забезпечує до 20% світової торгівлі. Лідерами у Західно-Європейському регіоні є Німеччина, Швеція, Італія.

У Франції створений інститут державних контролерів. Вони аналізують діяльність підприємств та інформують відповідні міністерства про рішення, що приймаються на підприємствах. З іншого боку, вони доводять думку міністерств до підприємств. Фінансове забезпечення приватних і державних підприємств здійснюється через Фонд економічного та соціального розвитку. Економічна динаміка, економічні прогнози для економіки Франції.

За останні роки Франція пережила кілька криз:

І. 1974 – 1975 рр. Þ у зв’язку із зростанням ціни на паливо спостерігалось (6-7%) падіння обсягів виробництва в судобудуванні, чорній металургії, машинобудуванні.

ІІ. 1980 – 1982 рр. – криза охопила поряд з названими такі галузі як автомобілебудування та текстиль.

ІІІ. 1991 – 1993 Загальна рецесія у Західній Європі. Збільшення безробіття на 10 %, зростання інфляції. За 50 років у Франції відбувся перехід домінування легкої промисловості до важкої промисловості. Основних досягнень було здобуто у хімічній промисловості, аерокосмічній промисловості, атомній енергії, електроенергії, зв’язку та телекомунікаціях. Як вже було сказано, стратегічні галузі активно підтримуються державою через держбюджет. Саму тому перед урядом Франції завжди гостро стоїть проблема державного дефіциту. В 1997 р. Було досягнуто 3 % орієнтиру бюджетного дефіциту. В 1998 р. – відповідно 2,9 % ВВП, 2,8 % - в 1999 р. На 2000 рік планується, що дефіцит буде складати 1,4 % (1993 – 5,8 %, 1996 – 4 %).

Макроекономічні показники Франції (% приріст)

Велика Британія

За ВВП Велика Британія ділить з Італяєю 5-6 місце серед найбільш розвинутих економік світу. За рівнем конкурентноспроможності продукції Великої Британії належить 18 місце, при чому ця позиція поступово знижується з початку ХХ ст. Так, до І св. війни за конкурентноспроможністю британський виробничий сектор займав перше місце в світі. Після ІІ св. війни перемістився на друге. Одразу після ІІ св. війни і упродовж перших 10 років Великій Британії належало третє місце. За останні 45 років Британіяспустилася на 15 позицій за світовим рейтингом конкурентноздатності. Цьому були об’єктивні причини та фактори:

1) Довгий час аж до 60-х рр. ХХ ст. Велика Британія залишалась колоніальною імперією, яка черпала свої конкурентні переваги з виробництва дешевої сировини в колоніях та домініонах. Оновлення основних фондів великої промисловості відбувалося повільними темпами, а поглинання ресурсів промисловістю було більшим порівняно з іншими країнами. Банківська система не поспішала вкладати кошти у британські підприємства. Фінансувалась підприємницька справа у колоніях, домініонах і країнах, що розвиваються. Ці операції не вимагали чекати тривалий термін окупності і повернення коштів. Був занадто великий військовий сектор та завищенні видатки на утримання армії, військових баз в колоніях. Інші ж країни концентрували увагу на розширенні невиробничого сектору і підвищенні конкурентноздатності. Напередодні ІІ св. війни спостерігалося відставання Великої Британії у рентабельності підприємсв і відчувалась низька гнучкість збутової політики британськиї підприємств. Ринковій стратегії був притаманний консерватизм та відчуття самодостатності. Британія все ще спиралась на переваги, надані статусом колоніальної імперії. Війна та імператорські амбіції визначил відставання Великої Британії і загальмували перебудову і модернізацію британської економіки. Конкурентноздатність країни навіть знизилась після втрати колонії в 40-60х рр. Військовий сектор став скорочуватись. Разом з цим зменшилися НДДКР та наукові розробки.

Проте Великобританія забезпечує собі високі прибутки завдяки активній інвестиційній діяльностіза кордоном. За розміром іноземнох інвестицій Велика Британія поступається лише США. Ще за часів колоніальної імперії Велика Британія закріпила за собою статус фінансового центру світу. Sity of London – лідер міжбанківського кредитування та трансакційних фінансових операцій. В цьому районі Лондону розташовані представництва більше 550 найбільших банків світу. Іх обслуговують більше 400 тис. службовців У Лондоні встановилася базова ставка по заощадженням – LIBOR (London Interbanking Operational Rafe). Лондонська фондова біржа – перша у світі та перша в Європі за операціями з цінними паперами. На ній нараховується понад 9000 найменувань фінансових інструментів та цінних паперів.Також Велика Британія світовим центром страхування та перестрахування. (Lloyds – це об’єднання незалежних страхувальників ). Найбільша кількість франчайзінгових операцій здійснюється також у Британії. Котировки цін на світових ринках золота також започатковуються у Лондоні. Концентрація воробництва у Великобританії висока, але за цим показником вона поступається Німеччині та Франції. Це пов’язано з тим, що злиття і поглинання в країні почались лише у 60-ті роки. В економіці спостерігається високий рівень монополізації. В певних галузях налічується не більше 3-4 великих компаній-монополістів. Деяке відставання у концентрації виробництва та темпах модернізації виробництва створили обєктивні умови для захоплення і поглинання британських підприємств ззовні. Та, автомобільна промисловість Великобританії захоплена компаніями GMC та BMW (Vauxhall та РоллсРойс). У банківській сфері також спостерігається монополізм. Головними зовнішніми та внутрішніми операторами є Barklays Bank, National Westminster Bank, Lloyds Bank, City Bank, Barens Group. Найбільш відомі фінансово-промислові групи представляють видобувну галузь, важку промисловість та високотехнологічну сферу.

1) Royal Dutch Shell

2) British Petroleum

3) Barklays Bank (гірнична галузь, легка промисловість)

4) Midland Group (банки, масмедіа, електроніка, авіація, телебачення і комунікація)

5) Морган – Грінфілд (інвестиційна діяльність, військовий сектор)

За рівнем державного регулювання та держ контролю, ВБ стоїть посередині між Німеччиною та Францією. У Великобританії не проводилась масштабна приватизація, як у Франції. Їй не притаманне таке явище, як націоналізовані підприємства чи банки. Але, як і Франції, Великобританії притаманне програмування розвитку економіки, імперативне планування економічного розвитку. Після великого банківського струсу та приходу до влади М. Течер в країні розпочалось роздержавлення та приватизація підприємств. Лібералізація ринку відбувалася у напрямку наближення до вільної ринкової моделі США. На фондовому ринку була відмінена жорстка регламентація діяльності дилерів та брокерів і скасовано обмеження на комісійні. Це значно розширило фінансовий ринок та збільшило його привабливість. Лібералізація ринку, приватизація та атака монополій урядом М. Течер мала на меті вивести країну з шоку, в який вона потрапила у 1974-75 рр. При цьому зберігався ізоляційний чи сепатативний настрій у британській зовнішній політиці. Британія дуже повільно зближується з ЄС відмовляється відмовлятись від власної валюти. Лондонський Сіті не бажає переходити на євро. Велика Британія – єдина з країн сучасного ЄС, яка за власним бажанням не входить до зони євро і обмежується лише єдиним економічним простором. Більше половини населення негативно чи байдуже ставиться до участі країни у економічному просторі ЄС. У 1999 році в країні зафіксована найнижча активність виборців при голосуванні за кандидатів у Європарламенті. Деяка віддаленість від ЄС дозволила Великобританії легше перенести кризу 1992-94 рр.

На сьогодні структура ВВП Великобританії має наступний вигляд: у сількому господарстві створюється 2,6%, 29% - у промисловості, 69,4% - сфера послуг. (Розвиток галузей розглянемо на семінарі)

У Великобританії створена міцна система соціальних гарантій, що забезпечується при цьому порівняно невисокими (як для Німеччини і Скандинавії) податками.

1. Податки на прибутки компаній та корпорацій:

1) корпорації з доходом до 300 тис. ф. ст. – 21 %,

2) корпорації з доходом більше 300 тис. ф. ст. – 31%

2. На соціальне забезпечення – відрахування для заробітної платні більше 1907 ф. ст. – 10%

3. Реєстраційний збір – 150ф. ст.

4. Особисті подитки

1) доход меньше 3900 ф. ст. – 20%

2) доход більше 3900 ф. ст. 21%

3) доход більше 21000 ф.ст. – 40%

Активна робоча сила у Великобританії складає менше 50%. Зарплата сплачується погодинно і складає мінімум 6,3-735 ф. ст. за годину праці в залежності від галузі.

Наука. Великобританія займає 5 місце у Європі за урядовими витратами на наукову роботу – 2,0-2,2% ВВП. Участь держави у різних науково-дослідних проектах складає від 30 до 38% бюджету робіт. Для порівняння, у Франції ця цифра дорівнює до 49%.

На Німеччину припадає 12,7%експорту і 16%імпорту, США – 12,5% експорту та 12% імпорту, Франція – 10,5% експорту та 9,5% імпорту.

Італія

Населення 57,34 млн

За рівнем ВВП та балансом торгівлі Італія займає 6 місце в світі і 4 у Західній Європі. ВВВ Італії становить 278,9 млрд євро (2000 IFS). Головними галузями спеціалізації італійської економіки до ІІ св. війни було машинобудування та сільське господарство (FAO). 50 років тому Італію можна було назвати аграрно-індустріальною країною. Після ІІ св. війни в Італії активно почали залучати високі технології та капітал італійської діаспори на розвиток промисловості, як важкої, так і легкої. На сьогодні головними галузями спеціалізації Італії є машинобудування (ковальсько-пресове обладнання, верстати), транспортне машинобудування: Фіат, Lancia, Ferrari. Італія серед світових лідерів у виробництві швидких автомашин та мотоциклів; суднобудування, органічна хімія та хімія пластмас. Хоча в цілому в Західній Європі спостерігається криза легкої промисловості, Італія забезпечила собі місце головного виробника одягу та взуття у Зах. Європі та забезпечує собі постійні доходи у цій галузі. Італія має розгалужене сільське господарство. Вона постачає на європейський та зовнішній ринки виноград, оливки, цукрові напівфабрикати, яловичину та бавовну. Через теріторію Італії проходять нафто-газові магістралі, через італійські та грецькі порти проходять головні шляхи постачання нафтової сировини морським транспортом. У сфері послуг Італія є безперечним лідером за туристичним потоком. Щорічно країну відвідують до 50 млн іноземних туристів.

80-ті роки в Італії були невдалими. Італія пережила кілька змін уряду та уповільнення темпів розвитку. Тому з 1990-х років в країні почалася структурна перебудова, перегляд державної участі в економічних процесах та бюджетна реформа. Так, в 1992, 1995 та 1997 рр. Було внесено зміну відрахування у пенсійний фонд у бік їх збільшення, скорочено кількість пількових категорій населення, що можуть виходити на пенсію раніше пенсійного віку. Для збільшення доходів бюджету було вирішено провести приватизацію деяких державних підприємств. Зокрема, в 1997 р. Приватизовано енергетичний конгломерат ENT, телекомунікаційну компанію TELECOM, денаціоналізовано ряд банків, що дозволило зменшити на 1,5% борг уряду по відношенню до ВВП країни. В 1996 р. вдалося досягти рівня інфляції, меншого за 5%. Але це призвело до ревальвації валюти і втрати динаміки у розвитку експортних галузей та зниженні конкурентноздатності продукції. Зниження продуктивності в економічній галузі призвело до уповільнення темпів зростання ВВП в 1996 та 1997 рр. Проте дефляція та зниження процентних ставок було вимушеним заходом. Треба було досягти критеріїв конвергенції для вступу у зону євро. Тому відновлення старих темпів росту та інвестицій спостерігалося не раніше 2000 р. Для відновлення темпів росту запроваджено програму стабілізації 1999-2001. За цією програмою планується впродовж найближчих років досягти 1% дефіциту бюджету. На 2001 р. відношення боргу до ВВП має знизитись на 3,5% і скласти 107%.

Для цього уряд вирішив змінити свою політикі відносно витрат. Зменшено нормативи заощаджень для органів влади, зменшено витрати на цивільну сферу, освіту, трансферти державним підприємствам, закладам охорони здоровя, державні закупки товарів та послуг.