Злочини у сфері господарської діяльності

ЗЛОЧИНИ У СФЕРІ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Стаття 199. Виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї

1. Виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту, а також збут підробленої національної валют» України у виді банкнот чи металевої монети, іноземної валюти, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї —

караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років.

2. Ті самі дії, вчинені повторно, або за попередньою змовою групою осіб чи у великому розмірі, —

караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені організованою групою чи в особливо великому розмірі, —

караються позбавленням волі на строк від восьми до дванадцяти років з конфіскацією майна.

Примітка. Дії, передбачені цією статтею, вважаються вчиненими у великому розмірі, якщо сума підробки у двісті і більше разів перевищує не­оподатковуваний мінімум доходів громадян; в особливо великому розмірі — якщо сума підробки у чотириста і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

1. Предметом злочину є: 1) національна валюта України у виді банкнот чи металевої монети; 2) іноземна валюта; 3) державні цінні папери; 4) білети державних лотерей.

2. Грошовою одиницею України є гривня (ч.1 ст.99 Конституції України), що дорівнює 100 копійкам, виключне право на введення якої та розмінної монети в обіг (емісію), організацію їх обігу та вилучення з обігу належить Національному банку України Готівка знаходиться в обігу у вигляді грошових знаків — банкнот (паперових) і монет (металевих), які є безумовними зобов'язаннями Національного банку і забезпечуються всіма його активами. Гривня є єдиним законним платіжним засобом на території України (ст.ст.32, 34, 35 Закону "Про Національний банк України" від 20 травня 1999 р. // ВВР. -1999. - №29. - Ст.238).

Предметом злочину, передбаченого ст.199, може визнаватись лише "власне валюта" за термінологією Декрету КМ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19 лютого 1995р. (ВВР. - 1993. - №17. - Ст.184; 1999. - №37. - Ст.334), тобто банкноти Національного банку та розмінна металева монета, які перебувають в обігу і є законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу чи такі, що вилучаються з нього, але підлягають обміну на грошові знаки, які введено в обіг, а також іноземні грошові знаки у вигляді банкнот, казначейських білетів, монет, які перебувають в обігу і є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу чи такі, що вилучаються з нього, але підлягають обміну на грошові знаки, які введено в обіг (п.2 постанови ПВСУ від 12 квітня 1996 р. №6 "Про практику розгляду судами кримінальних справ про виготовлення або збут підроблених грошей чи цінних паперів" .

Грошові знаки, що виконують функції засобу платежу, існують або у вигляді банківських білетів (банкнот), емітентом яких є центральний (національний) банк країни, або у вигляді скарбничих (казначейських) білетів, емітентом яких є міністерство фінансів чи його скарбниця (казначейство). В Україні емітентом грошових знаків є лише НБ, який має виключне право на введення їх в обіг (емісію), організацію обігу та вилучення з обігу. Паперові банкноти грошового знаку України — гривні — є білетами НБ. Державне казначейство України не наділено правом здійснювати емісію грошових знаків як засобу платежу, а, отже, державних казначейських білетів як виду грошових знаків в Україні не існує.

Предметом злочину можуть бути будь-які монети, що випускаються Банкнотно-монетним двором НБ, в тому числі монети пам'ятні та ювілейні.

Грошові знаки (валюта України та іноземна валюта), які вилучені з обігу і не підлягають обміну на грошові знаки, які введено в обіг, і мають лише колекційну цінність, не є предметом злочину, передбаченого ст.199, а тому їх підробка чи виготовлення підроблених таких предметів, за наявності підстав, може кваліфікуватися як шахрайство.

3. Державні цінні папери — це грошові документи, що засвідчують право володін­ня або відносини позики, визначають взаємовідносини між державою (емітентом цінних паперів) та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам. Із видів цінних паперів, перелік яких міститься у ст.3 Закону "Про цінні папери і фондову біржу" від 18 червня 1991 р. в редакції від 3 червня 1999 р. (акції; облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик; облі­гації місцевих позик; облігації підприємств; казначейські зобов'язання республіки; ощадні сертифікати; інвестиційні сертифікати; векселі; приватизаційні папери) (ВВР. - 1999. - №31. - Ст.252), державними цінними паперами можуть бути: 1) облігації внутрішніх державних позик; 2) облігації зовнішніх державних позик; 3) казначейські зобов'язання республіки; 4) векселі Державного казначейства України; 5) приватизаційні папери.

Залежно від того, хто є емітентом цінних паперів, останні поділяються на дві групи:

1) державні цінні папери та 2) недержавні цінні папери. Законами, що регулюють дія­льність на ринку цінних паперів, не визначається, які цінні папери є державними, а які — недержавними, а також не визначаються критерії віднесення цінних паперів до того чи іншого виду. У деяких нормативно-правових актах Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку (далі - ДКЦПФР) та НБ дається визначення поняття "державні цінні папери". Зокрема, у Положенні про порядок здійснення Національним банком України з банками операцій репо, затвердженому постановою Правління НБ від 29 травня 2001 р. №204, під державними цінними паперами розуміються "визначені за­конодавством боргові зобов'язання, що емітуються державою в особі її уповноваже­них органів та в порядку, визначеному чинним законодавством України".

Державні цінні папери можуть випускатись у формі облігацій внутрішніх та зовнішніх державних позик; казначейських зобов'язань республіки, в тому числі казначейських векселів; приватизаційних паперів.

Не відносяться до державних цінних паперів облігації місцевих позик, облігації дер­жавних підприємств та цінні папери НБ, зокрема, його депозитний сертифікат, оскільки держава не є емітентом цих цінних паперів і не несе зобов'язань за цими цінними паперами.

Згідно з ч.1 ст.1 Закону "Про приватизаційні папери" від б березня 1992 р. особливим видом держав­них цінних паперівє приватизаційні папери — цінні папери, які засвідчують право власника на безоплатне одержання у процесі приватизації частки майна державних підприємств, державного житлового фонду та земельного фонду, які можуть бути ли­ше іменними. Зазначені цінні папери можуть бути предметом злочину, передбаченого статтею 199.

Облігації внутрішніх державних позик випускаються щорічно в межах встановле­ного законом граничного розміру державного внутрішнього боргу на відповідний рік.

Право володіння державними облігаціями у вигляді записів на рахунках у системі електронного обігу цінних паперів засвідчують: для брокерів або дилерів зберігачів — виписки з їх рахунків у депозитарії державних цінних паперів, функції якого виконує НБ; для інших осіб — виписки з їх рахунків у цінних паперах брокерів — зберігачів, за­свідчені підписом посадової особи та печаткою зберігача (п.7 Основних умов випуску та порядку розміщення облігацій внутрішньої державної позики 2000 р.). Такі виписки з рахунків у системі електронного обігу цінних паперів є не цінними паперами, а офіційними документами, тому їх підробка може кваліфікуватись або за ст.358 як підроб­лення документів, або ж за ст.366 як службове підроблення.

Державними цінними паперами на пред'явника є також облігації внутрішньої державної ощадної позики 1998 р. номінальною вартістю 50 гривень. Облігації виготовляються у вигляді бланків спеціального зразка із відповідним ступенем захисту Банкнотно-монетним двором НБ і мають три купони (перший купонний період — один рік, другий та третій — по шість місяців), розмір доходу за першим із них становить 17 гри­вень, за другим і третім — по 8 гривень 50 копійок.

Облігації зовнішніх державних позик України — це цінні папери, що розміщуються на міжнародних та іноземних фондових ринках і підтверджують зобов'язання України відшкодувати пред'явникам цих облігацій їх номінальну вартість з виплатою доходу відповідно до умов випуску облігацій.

Державними цінними паперами є векселі Державного казначейства, випуск яких передбачено постановою КМ "Про затвердження порядку застосування векселів Державного казначейства" від 27 червня 1996 р. №689.

4, Виходячи із визначення поняття "лотерея" як виду господарської діяльності, що дається у п.1.33 ст.1 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств" в редакції від 21 вересня 2000 р. (ВВР. - 2000. - №45. - Ст.377) під білетами державних лотерей буквально слід розуміти документи, які дають право особі, що їх придбала, на участь у господарські й операції, яка передбачає продаж гравцю права на участь у розігруванні призу за випадковою вірогідністю за кошти або в обмін на інші цінності, а також безоплатне отримання такого призу у власність у разі визнання такого гравця переможцем, емітентом яких є держава в особі уповноваженого нею центрального органу державної влади та управління, що здійснює фінансово-кредитну діяльність. Порядок проведення державних грошових лотерей та реєстрації їх випуску регламентується Положенням про порядок реєстрації випуску і проведення державних грошових лотерей в Україні, затвердженим постановою КМ від 27 квітня 1998 р. №577 (ОВУ. - 1998 - №17. - Ст.634).

У Додатку 1 до наказу Міністерства фінансів України від 22 листопада 2000 р. №285 "Про переоформлення реєстраційних свідоцтв державних лотерей на відповідні ліцензії" міститься Перелік державних грошових лотерей, свідоцтва про проведення яких підлягають переоформленню відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з метою запровадження державного контролю за здійсненням лотерейної діяльності" (ОВУ. - 2000. - №49. - Ст.2139).

До прийняття Закону "Про лотерейну діяльність", яким має бути визначено порядок випуску державних та недержавних лотерей, предметом передбаченого ст.199 злочину слід вважати білети лотерей, які іменуються державними і випускаються агентами з проведення державних лотерей, які одержали ліцензії на здійснення лотерейної дія­льності.

Саме у такому значенні дається визначення поняття білетів державних лотерей ДПА

5. З об'єктивної сторони злочин, передбачений ч.1 ст.199 КК, виражається у вчиненні будь-якої із перерахованих у її диспозиції дій: 1) виготовлення; 2) зберігання; 3) придбання; 4) перевезення; 5) пересилання, ввезення в Україну та 6) збут підроблених предметів, вказаних у диспозиції ч.1 ст.199. З моменту вчинення будь-якої із зазначених дій злочин вважається закінченим. При цьому достатньо, щоб предметом зазначених дій був хоча б один із вказаних у ст.199 предметів.

6. Під виготовленням підроблених предметів, зазначених у диспозиції ч.1 ст.199, слід розуміти їх створення будь-яким способом (повна підробка), а також спотворення тим чи іншим способом реквізитів справжніх предметів: склад злочину утворює, згідно з роз'ясненнями, що містяться у п.5 постанови ПВСУ від 12 квітня 1996 р. №5, як повна імітація грошового знака, білета державної лотереї чи державного цінного папера, так і істотна фальсифікація тим чи іншим способом справжніх грошових знаків, бі­летів державних цінних паперів, яка передбачає таке їх художнє оформлення (певний ступінь завершеності зображення, а саме: відповідність орнаменту і наявність основ­них реквізитів (портрет, барельєф, пам'ятник) та їх узгодженість зі словами й цифрами, які визначають номінал грошового знака, білета державної лотереї чи державного цінного папера) та якість відтворення (ступінь графічної та кольорової точності зобра­ження), що робить можливим досягнення мети їх збуту і, за задумом винного, у звичайних умовах ускладнює або зовсім виключає виявлення підробки, тобто дає підстави вважати можливим їх перебування у обігу.

Враховуючи наведені роз'яснення ПВСУ, фактично виготовлення підроблених національної валюти України, державних цінних паперів, іноземної валюти та білетів державної лотереї може бути вчинене лише шляхом їх створення будь-яким способом, тобто лише шляхом "повної" підробки, оскільки при будь-якій підробці справжніх згаданих предметів не буде істотності їх фальсифікації, тобто достатнього ступеня завершеності зображення та його узгодженості зі словами й цифрами, які визначають їх номінал: при підробці цифрового чи буквеного номіналу не буде їх узгодженості між собою і узгодженості підробленого номіналу із зображенням; при підробці і цифрового, і буквеного номіналу не буде їх узгодженості із зображенням; при підробці одночасно і зображення, і цифрового, і буквеного номіналів матиме місце виготовлення під­робленого державного казначейського білета, білета НБ (гривні), білета державної лотереї чи іноземної валюти.

Підроблення лише цифрового номіналу купюри іноземної валюти для наступного її збуту, має кваліфікуватися лише як готування до шахрайства якщо останнє становить собою злочин хоча б середньої тяжкості, а при фактичному збуті такої купюри — як шахрайство (див.: п.8 постанови ПВСУ від 12 квітня 1996 р. №6), оскільки у такій ку­пюрі буде неузгодженість цифрового і буквеного номіналів, що виключає можливість перебування такої купюри у обігу.

Як виготовлення підроблених грошей, державних цінних паперів та білетів державних лотерей мають кваліфікуватися і дії особи, яка свідомо придбала підроблені гроші, державні цінні папери чи білети державних лотерей з метою їх наступного збуту і для надання їм більшої подібності до справжніх внесла до них додаткові підробки, які створювали можливість перебування їх в обігу.

Під виготовленням підроблених державних цінних паперів треба розуміти їх ство­рення будь-яким способом. Цінні папери в документарній формі виготовляються шляхом заповнення необхідних реквізитів на бланках цих цінних паперів, порядок виготовлення яких та вимоги щодо їх форми та змісту реквізитів визначається законодавством, зокрема Правилами виготовлення і використання вексельних бланків, затвер­дженими постановою КМ і НБ від 10 вересня 1992 р. №528 Виготовлення підробленого векселя може виражатись як у внесенні до його реквізитів неправдивої інформації, так і у видачі (використанні) векселя, оформленого зовнішньо з дотриманням вимог до його реквізитів, не для оплати за поставлену продукцію, виконані роботи та надані послуги, а з іншою метою, наприклад, видача векселя формально для оплати виконаних робіт за фіктивним контрактом з метою безоплатної передачі коштів, їх розкрадання чи конвертації у готівко­ві кошти або іноземну валюту, незаконного його продажу тощо. Спосіб виготовлення підроблених державних цінних паперів залежить від їх виду та форми існування (документарна чи бездокументарна).

Виготовлення підроблених бездокументарних державних цінних паперів може бути вчинене шляхом відкриття фіктивного рахунку у депозитарії державних цінних паперів, функції якого виконує НБ, або у зберігача. Підробкою бездокументарних цінних паперів слід вважати внесення будь-яких змін до рахунку у цінних паперах у зберігача, які спотворюють зміст зафіксованої у ньому інформації. Такі зміни можуть бути внесені шляхом надання незаконних розпоряджень на здійснення облікових депозитарних операцій (зарахування, списання, переміщення, переказ), наслідком яких може бути зміна кількості цінних паперів на рахунку, обмеження їх в обігу або зняття таких обмежень, чи розпоряджень про внесення змін до реквізитів анкети рахунку у цін­них паперах, які не супроводжуються обліковими операціями щодо цінних паперів, наприклад, зміна інформації щодо власника (розпорядника) рахунку тощо.

Виготовлення з метою збуту підроблених бездокументарних державних цінних паперів, їх підробка чи використання підроблених бездокументарних державних цінних паперів, які існують у формі відкритого зберігачем рахунку, здійснюється шляхом внесення неправдивих даних до рахунку в цінних паперах у зберігача на електронних носіях інформації, тобто є одночасно втручанням у роботу автоматизованої системи, якою є така система реєстру. Такі дії одночасно утворюють і склад злочину, передбачений ст.361, і мають кваліфікуватися за сукупністю злочинів, передбачених ч.ч.1, 2 чи ч.3 ст.199 та відповідною частиною ст.361, оскільки внесення змін в рахунок є спотворенням чи знищенням інформації.

7. Зберігання зазначених у диспозиції ч.1 ст.199 предметів — це вчинення будь-яких умисних дій, пов'язаних з фактичним володінням такими предметами, незалежно від місця їх знаходження: тримання при собі (в одязі, валізі, тощо), поміщення їх у сховище, будь-яке приміщення чи будь-яке інше вибране і відоме особі місце.

8. Придбання зазначених предметів — це набуття права власності на них будь-яким способом: купівля, обмін, одержання в дарунок чи як оплати боргу, одержання як оплати за надані послуги чи виконану роботу, виграш в азартні ігри, одержання в позику, привласнення знайдених таких предметів тощо.

9. Перевезення підробленої національної валюти України, іноземної валюти, дерії явних цінних паперів чи білетів державних лотерей — це їх переміщення транспортними засобами з одного місця в інше як на території України, так і за її межами. При цьому не має значення, чи є особа власником або користувачем транспортного засобу, наприклад, пасажиром, здійснюється таке перевезення безпосередньо особою чи іншим способом. Спосіб транспортування зазначених предметів, відстань, на яку їх перевезено, не має значення. Не є перевезенням зазначених предметів їх перенесення (переміщення) з одного місця в інше без використання транспортних засобів. Такі дії мають кваліфікуватися як зберігання зазначених предметів.

10. Пересилання згаданих предметів — це їх переміщення у просторі шляхом від­правлення поштою, посильним з одного місця в інше. При цьому злочин вважається закінченим з моменту відправлення посилки, багажу, листа тощо із зазначеними предметами, незалежно від того, отримав їх адресат чи ні.

11. Ввезення в Україну таких предметів — це їх переміщення через державний кордон України на її територію будь-якими транспортними засобами. Якщо такі предмети переміщені особою на територію України без використання транспортних засобів, то її дії не можна кваліфікувати як їх ввезення в України.

12. Під збутом підробленої національної валюти України, іноземної валюти, державних цінних паперів чи білетів державних лотерей слід розуміти будь-яке їх умисне відчуження: використання як засобу платежу, продаж, розмін, обмін, дарування, передачу в борг і в рахунок боргу, програш в азартних іграх тощо.

13. Із суб'єктивної сторони злочин характеризується лише умисною виною, вид умислу — прямий. Обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну предметів злочину є мета їх збуту. Мотиви вчинення зазначених дій можуть бути різними і на їх кваліфікацію не впливають.

Кримінально-правова оцінка виготовлення підроблених національної валюти Украї­ни, іноземної валюти, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї без мети збуту залежить від конкретної мети їх виготовлення: 1) якщо такі предмети вигото­влені з метою вчинити обман окремих громадян з метою заволодіння їх майном, то дії винного мають кваліфікуватися як готування до шахрайства, а при фактичному їх використанні для обману окремих громадян і заволодінні їх майном — за ст.190 як за­кінчений злочин, 2) якщо такі предмети виготовлені без мети наступного збуту чи ви­користання для обману окремих осіб чи шахрайського заволодіння чужим майном, то дії особи не містять складу злочину, передбаченого ст.199. Наприклад, виготовлення національної чи іноземної валюти з метою показати своє вміння художника.

14. Суб'єктом злочину є фізична особа, що досягла 16-річного віку.

15. Кваліфікованими видами злочину (ч.2 ст.199) є вчинення передбачених ч,1 ст.199 дій 1) повторно, або 2) за попередньою змовою групою осіб, або 3) у великому розмірі, а особливо кваліфікованими (ч.3 ст.199) — вчинення передбачених ч.1 ст.199 дій 1) організованою групою чи 2) в особливо великих розмірах.

Повторним вважається вчинення будь-якої із передбачених ч.1 ст.199 дій осо­бою, яка раніше вчинила такі ж дії, в тому числі і за наявності обтяжуючих обставин, передбачених ч.ч.2 чи 3 цієї статті.

Вчиненими за попередньою змовою групою осіб дії, передбачені ч.1 ст.199, вважаються у разі їх спільного вчинення як співвиконавцями принаймні двома особами, які заздалегідь, до початку їх вчинення, домовились про це. При цьому не обов'язково, щоб всі особи такої групи вчинювали одні й ті ж дії. Вчиненим з цією ознакою злочин буде і у разі, коли одна особа вчинювала виготовлення підроблених предметів, вказаних у диспозиції ч.1 ст.199, а інша їх перевозила чи збувала тощо.

Про вчинення організованою групою див.: ч.3 ст.28 та коментар до неї. При цьому не має значення, які конкретно дії вчинені кожною із осіб, що входять до складу організованої групи: одна особа може здійснювати виготовлення підробленої національної валюти України, іноземної валюти, державних цінних паперів або білетів державної лотереї, інша — їх зберігання, третя — перевезення, четверта — збут тощо.

Згідно з приміткою до ст.199, вчиненими у великому розмірі дії, передбачені ст.199, вважаються за умови, якщо сума підробки у двісті і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а у особливо великому розмірі — якщо сума підробки у чотириста і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.