Дисциплінарна відповідальність юристів

План

Вступ

1) Загальні правила дисциплінарної відповідальності:

а) поняття дисципліни у юридичній літератур;

б) виявлення дисципліни у різних галузях діяльності.

2) Притягнення до дисциплінарної відповідальності юристів:

а) застосування дисциплінарної відповідальності;

б) застосування стягнень;

в) дисцип­лінарна відповідальність, що визначається кваліфікаційними

комісіями професійних об'єднань юристів;

г) загальні правила притягнення юристів до дисциплінарної

відповідальності;

д) вирішення питань про дисциплінарну відповідальність;

е) розгляд дисциплінарної справа юриста чи дисциплінарне

провадження.

3) Дисциплінарна відповідальність в органах внутрішніх справ:

а) випадки застосування дисциплінарної відповідальності;

б) дисциплінарні стягнення;

в) дисциплінарне провадження;

г) дисципліна в міліція;

д) дисципліна для осіб рядового і начальницького складу органів

внутрішніх справ.

4) Дисциплінарні проступки:

а) об'єкти, що впливають на характер дисци­плінарних порушень;

б) суб'єкти дисциплінарного проступку;

в) класифікація дисциплінарних проступків;

5) Зміцнення дисципліни в органах внутрішніх справ.

6) Методи контролю службової дисципліни.

7) Аналіз стану службової дисципліни.

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Дана тема вкрай актуальна на сьогоднішній час, тому що дисциплінарні правопорушення виникають в усіх галузях діяльності і немає жодного підприємства, жодної організація або установи, в якій би не зустрічалася ця проблема. Органи внутрішніх справ є правоохоронними органами виконавчої влади. Міністерство внутрішніх справ України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань формування і реалізації державної політики у сфері захисту прав і свобод громадян, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань, ведення боротьби із злочинністю, охорони громадського порядку, забезпечення громадської безпеки, безпеки дорожнього руху та пожежної безпеки, охорони та оборони особливо важливих державних об'єктів. Тому дисципліна в органах внутрішніх справ є досить важливою і повинна бездоганно дотримуватися. Для написання цієї роботи було використано цілий ряд літератури. Література представлена не тільки монографічними виданнями, але й журнальними та газетними статтями. Серед авторів, якими були написані монографічні видання з цієї теми є Бандурка О. М., Соболєв В. О, які написали книгу „Теорія та методи роботи з персоналом в органах внутрішніх справ”, в якій описали принципи не тільки дисциплінарних заохочень та стягнень в органах внутрішніх справ, але й інші методи та форми роботи з персоналом в ОВС. Також проблема дисциплінарної відповідальності описана також в ряді журнальних статей. Найяскравіше вона зображена в таких журналах як „Право і безпека”, „Вісник НУВС”, „Вісник УніВС”, „Право України”, „Юридичний вісник України” та багато інших. Вченими, праці яких з цієї теми опубліковані в журналах є Бандурка О. М., Синявська Ю.О., Городянко С. В. та інші. Окрім монографічних та журнальних видань стосовно питання про розподіл влад існують ще багато нормативно-правових актів в законодавчій базі України. Вони представлені насамперед законами України. Проблема поділу влад в цій роботі висвітлюється за такою структурою: в першому пункті йде загальна характеристика дисциплінарної відповідальності, в другому – дисциплінарна відповідальність саме юристів-практиків (суддів, адвокатів та ін.), в третьому йде мова безпосередньо про дисципліну в органах внутрішніх справ, про дисциплінарну відповідальність за скоєння протиправних дії, тобто про стягнення, про дисциплінарні провадження, в четвертому пункті мова йде саме про дисциплінарні проступки: про суб’єкти та об’єкти цих проступків, а також про суб’єктивний та об’єктивний бік цих проступків, в п’ятому – про методи та форми зміцнення дисципліни в органах внутрішніх справ, шостому – про методи контролю службової дисципліни і в останньому сьомому пункті представлено аналіз стану службової дисципліни, а саме аналіз за останні 5 років, який показує динаміку кількості дисциплінарних проступків у цілому й за конкретни­ми напрямками.

Метою даної роботи є дослідження загальних принципів дисциплінарної відповідальності, як правової форми впливу на порушника трудової дисципліни, визначення характерних ознак дисциплінарної відповідальності юристів та працівників органів внутрішніх справ України, а також висвітлення принципів і засобів зміцнення дисципліни та методів контролю дисципліни на основі аналізу стану службової дисципліни.

Практична значимість даної роботи полягає в тому, що вона може бути використана як матеріал для поглибленого вивчення теми: „Юридична деонтологія”.

Практична реалізація ідеї дисциплінарної відповідальності пов’язується з необхідністю не тільки запобігти здійсненню дисциплінарних проступків, а й забезпечити стабільність і сталість в діяльності юристів та органів внутрішніх справ.

1. Загальні правила дисциплінарної відповідальності.

Дисциплінарна відповідальність — правова форма впливу на порушника трудової дисципліни. Накладається на порушника за наказом (розпорядженням) органу, якому надано право прийняття на роботу даного працівника, у вигляді дисциплінарного стягнення — догани або звільнення. Для окремих категорій працівників законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути застосовані й інші види дисциплінарних стягнень. Власник або уповноважений ним орган може замість накладення дисциплінарного стягнення передати питання про порушення трудової дисципліни на розгляд трудового колективу або його органу.

У юридичній літературі під дисципліною прийнято розуміти суворе і неухильне виконання норм і заснованих на них розпоряджень, що над­ходять від держави в особі його органів і посадових осіб.

У широкому розумінні службова дисципліна є визначеною формою суспільного зв'язку між людьми по зміцненню правопорядку в процесі їх спільної діяльності. У ст. 139 Кодексу законів про працю України ска­зано, що працівники повинні працювати чесно і самовіддано, своєчасно й точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, дотримуватись трудової та технічної дисципліни, вимог норма­тивних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудову угоду.

Дане визначення дисципліни має як правовий, так і соціологічний аспекти. Правовий аспект дисципліни полягає в тому, що обов'язки лю­дей займатися суспільне корисною діяльністю (працювати, вчитися, не­сти службу, дотримуватись правил розпорядку) регулюються нормами трудового права. Соціологічний аспект дисципліни полягає в тому, щоб рольові функції в суспільному виробництві виконувались ефективно, а точніше - забезпечувався його постійний рух. Досі вважалось, якщо в суспільстві, в організації створити необхідні матеріальні, фінансові умо­ви, правове поле, демократичний стиль керівництва, то люди добровіль­но й свідомо будуть дотримуватись правових норм, ефективно працюва­ти. Безперечно, умови мають певне значення у формуванні свідомого ставлення людей до свого обов'язку. Але вирішальною мірою зміцнення правопорядку в суспільстві, регіоні, установі й організації залежить від самих людей, їх бажання, прагнення до дисциплінованої поведінки, оскільки дисципліна увійшла до внутрішнього світу людини, стала її ціннісною настановою, стала складовою частиною її свідомості, пове­дінки, способу життя. Інакше кажучи, соціологія досліджує фактори, мотиви, що детермінують перетворення одних людей у законослухняну, дисципліновану частину населення, а інших - у частину населення з формами поведінки, що відхиляються від норми.

У різноманітних галузях діяльності дисципліна виявляється по-різному, що дає можливість диференціювати її за низкою ознак, у тому числі і за галузевою. Галузеві види дисципліни (військова, службова в органах внутрішніх справ, транспортна), тісно пов'язані з певними галу­зями управління, регулюють суспільні відносини у визначеній сфері, мають властиву правову характеристику. Найважливіші вимоги галузе­вих видів дисципліни містяться, як правило, у відповідних дисциплінар­них статутах. Оскільки такі статути не вичерпують всього змісту вимог дисципліни, тому що відповідають тільки на питання про те, як необхід­но нести службу, містять розпорядження, що конкретно треба робити, яким є конкретний зміст діяльності посадової особи, то дисциплінарні норми можуть міститися і в інших нормативних актах: у наказах, інстру­кціях, настановах.

2. Притягнення до дисциплінарної відповідальності юристів.

За вчинення посадового або іншого проступку юрист-практик (суддя, адвокат, нотаріус та ін.) несе відповідальність згідно з чинним законодавством при дотриманні встановлених гарантій його недоторканності. Дисциплінарна відповідальність працівників юридичної служби будь-якого профілю наступає у випадку порушення ними дисциплінарних статутів, учинення дисциплінарних проступків. Всі сфери юридичної діяльності мають визначені режими притягнення працівників до відпові­дальності.

Відповідальність юристів може бути загальною або по­в'язаною з професійною діяльністю. Загальна відповідальність (юридична, моральна тощо) має непрофе­сійний характер і наступає на загальних підставах. Дисциплінарна відповідальність є одним з видів юридичної відповідальності, до якої юрист[1] притягується за вчинення дисциплінарного проступку, тобто за порушення:

Ø законодавства при виконанні професійних функцій;

Ø присяги, яка їм прийнята;

Ø вимог статуту відповідного об'єднання юристів.

За вчинений дисциплінарний проступок до юристів застосовуються такі дисциплінарні стягнення:

Ø попередження;

Ø догана;

Ø пониження кваліфікаційного класу;

Ø пониження у посаді та звільнення з посади;

Ø зупинення на певний строк дії свідоцтва (ліцензії) про право на заняття приватною юридичною практичною діяльністю або його анулювання.

За порушення вимог деонтологічних кодексів (кодексів честі, раритетів, канонів етики тощо) передбачається дисцип­лінарна відповідальність, що визначається кваліфікаційними комісіями професійних об'єднань юристів. При цьому врахо­вуються всі обставини зробленого проступку, його вага і зби­ток, заподіяний престижу професії. Проступком, що ганьбить честь і гідність юриста-професіонала, признається така дія або бездіяльність, що хоча і не є злочинною, але за своїм характе­ром несумісна з високим званням судді, адвоката, нотаріуса, слі­дчого та ін. За вчинення такого проступку кваліфікаційна комі­сія (колегія) може припинити повноваження юриста (судді, ад­воката, нотаріуса) у порядку, що передбачається законом.

Так, закон передбачає, що підставою юридичної (дисцип­лінарної) відповідальностіє вчинення дисциплінарного про­ступку — протиправної, винної (навмисної або необережної) дії або бездіяльності — зазіханні на службову дисципліну в держав­ному органі внаслідок невиконання або неналежного виконан­ня своїх службових обов'язків; порушенні заборон і обмежень, зловживанні правами; вчиненні проступку, що ганьбить його як державного службовця і дискредитує орган, де він працює.

До загальних правил притягнення юристів до дисциплінарної відповідальності відносяться такі:

Ø за кожний дисциплінарний проступок накладається лише одне дисциплінарне стягнення;

Ø дисциплінарне стягнення до юриста застосовується не пізніше шести місяців після виявлення проступку, не беручи до уваги час тимчасової непрацездатності або перебування його у відпустці;

Ø якщо протягом року з дня накладення дисциплінарного стягнення юриста не буде піддано новому дисциплінарному стягненню, він вважається таким, що не має дисциплінарного стягнення;

Ø дисциплінарне стягнення може бути достроково знято відповідною комісією;

Ø рішення про накладення дисциплінарного стягнення може бути оскаржене вищій кваліфікаційно-дисциплінарній комісії, вищо­му державному органу або в судовому порядку. Так, рішення про накладення стягнення адвокатові може бути оскаржене протягом 3 місяців у Вищу кваліфікаційну комісію адвокатури або в судовому порядку. Вища кваліфікаційна комісія адвокату­ри розглядає скарги на рішення кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі[2].

Ø якщо юристом не було допущено навмисного порушення закону чи несумлінності, що потягло за собою істотні наслідки, то скасування або зміна рішення, яке прийняв юрист, неви­знання його дій або неприйняття доказів, тлумачень норматив­но-правових актів не тягнуть за собою його дисциплінарної відповідальності.

За дисциплінарні проступки, які потягли за собою істотні негативні наслідки приватні юристи можуть бути позбавлені права на здійснення професійних повноважень, а юристи-державні посадові особи звільнені з посади, наприклад, суддю[3] може бути звільнено з посади в порядку дисциплінарного провадження за неналежне виконання обов'язків, якщо до нього раніше застосо­вувались дисциплінарні стягнення; грубе порушення службових обов'язків; вчинення аморального проступку, не сумісного з зайняттям посади судці; порушення вимог, передбачених статтею 5 Закону України «Про статус суддів»; з підстав, передбачених пунктами 4, 5 та 7 статті 40 Кодексу законів про працю України.

Питання про дисциплінарну відповідальність юристів вирі­шуються, як правило, кваліфікаційно-дисциплінарними комісіями. Наприклад, дисциплінарна палата кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури утворюється у складі 9 членів, до неї входять 5 адвокатів, 2 судді, по одному представнику від управління юстиції Ради Міністрів Республіки Крим, обласної, Київської і Севастопольської міської державної адміністрації, відділення Спілки адвокатів України. У роботі кваліфікаційно-дисциплінарної комі­сії з правом дорадчого голосу можуть брати участь вчені-юристи та народні депутати.

Рішення про притягнення адвоката до дисциплінарної від­повідальності приймається відкритим голосуванням двома трети­нами голосів від загальної кількості членів палати[4]. Рішення на притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності можуть бути оскаржені до Вищої кваліфікаційної комісії адвока­тури[5], яка утворюється при Кабінеті Міністрів України. До її складу входять по одному представнику від кожної кваліфіка­ційно-дисциплінарної комісії адвокатури, Верховного Суду України, Міністерства юстиції України, Спілки адвокатів України.

Скарги щодо рішень про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів та прокурорів розглядаються Вищою Радою юстиції[6], яка також вносить подання Президенту України про призначення суддів на посади або про звільнення їх з посад, чи розглядає справи і приймає рішення стосовно порушення суддями і прокурорами вимог щодо несумісності, а також здійснює дисциплінарне провадження стосовно суддів Верховного Суду України і суддів вищих спеціалізованих судів.

Розгляд дисциплінарної справа юриста чи дисциплінарне провадження здійснюється в установленому нормативно-право­вими актами порядку і включає:

Ø перевірку даних про дисциплінарний проступок;

Ø відкриття дисциплінарного провадження;

Ø розгляд дисциплінарної справи;

Ø прийняття рішення.

За наслідками перевірки складається висновок з викладенням фактів і обставин, виявлених під час перевірки, і пропозицій. Підставами для порушення дисциплінарного провадження щодо юриста (за виключенням заяв та повідомлень, які є анонімними або не містять конкретних відомостей про проступки юристів) можуть бути:

Ø подання управлінь юстиції за наслідками перевірки заяв і повідомлень громадян;

Ø подання судів, посадових осіб державних органів, установ, організацій, органів місцевого і регіонального самоврядування;

Ø повідомлення в засобах масової інформації тощо.

Відповідальність юриста виражається не тільки у виконанні дисциплінарного покарання. Відповідальність повинна поляга­ти в тому, що юрист і без покарання відчуває так би мовити «розкаяння совісті», якщо підвів колектив або з його провини (недбалості) постраждав законослухняний громадянин. Бути деонтологічно (етично) відповідальним — це, насамперед, визнавати і захищати цінності співтовариства юристів, сприяти реалізації його цілей.

3. Дисциплінарна відповідальність в органах внутрішніх справ.

Дисциплінарна відповідальність в органах внутрішніх справ може ви­значатися як особливі правовідносини, що виникають між органом внутрі­шніх справ (посадовою особою) та співробітником органів внутрішніх справ у зв'язку із скоєнням останнім правопорушення. Як форма дисциплінарного примусу вона спрямована на виховання особового складу та зміц­нення службової дисципліни. Дисциплінарна відповідальність осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ — це застосування до даної категорії осіб заходів дисциплінарного впливу за скоєне дисциплінарне правопорушення (проступок).

Згідно з чинним законодавством дисциплінарна відповідальність державних службовців настає за:

Ø невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків;

Ø перевищення своїх повноважень;

Ø порушення обмежень, пов'язаних з проходженням державної служби;

Ø вчинок, який плямує особу як державного службовця або дискреди­тує державний орган, а якому вона працює (Закон України «Про державну службу»[7], ст. 14).

Одна з особливостей дисциплінарної відповідальності в органах вну­трішніх справ - специфічні заходи дисциплінарного впливу. Дисциплінарне стягнення в органах внутрішніх справ - це захід дисциплінарного впливу, який застосовується до осіб рядового і начальницького складу за скоєння ними дисциплінарних проступків. Цей захід має на меті:

Ø зміцнення службової дисципліни;

Ø виховання порушника у дусі дотримання законів та моральних норм;

Ø попередження скоєння нових порушень як самим, правопорушни­ком, так і іншими співробітниками.

На осіб рядового і начальницького складу можуть накладатися такі стягнення:

Ø зауваження;

Ø догана;

Ø сувора догана;

Ø затримка у присвоєнні чергового спеціального звання або поданні до його присвоєння на строк до 1 року;

Ø попередження про неповну посадову відповідність;

Ø пониження в посаді;

Ø пониження в спеціальному званні на один ступінь;

Ø звільнення з органів внутрішніх справ.

Згідно зі ст. 16 Дисциплінарного статуту[8], у навчальних закладах і навчальних підрозділах МВС України, крім зазначених стягнень, можуть застосовуватись:

Ø позбавлення звільнення з розташування навчального закладу, під­розділу на строк до одного місяця;

Ø позачергове призначення в наряд по службі (за винятком призна­чення в караул або черговим по підрозділу) чи на роботу до 5 нарядів.

За характером санкцій дисциплінарні стягнення, передбачені Дисци­плінарним статутом органів внутрішніх справ України, можна поділити на:

Ø заходи дисциплінарного впливу, які не змінюють правового стану по­рушника дисципліни і не пов'язані безпосередньо з негативними для нього матеріальними наслідками (зауваження, догана, сувора догана, попередження про неповну посадову відповідність, позбавлення нагрудного знака);

Ø заходи дисциплінарного впливу, які змінюють правовий стан порушника дисципліни і тягнуть за собою негативні матеріальні наслідки (пониження в посаді, пониження в спеціальному званні на один ступінь);

Ø виключний (надзвичайний) захід дисциплінарного стягнення - зві­льнення з органів внутрішніх справ;

Ø спеціальні заходи, які застосовуються лише в навчальних закладах і iv навчальних підрозділах МВС України (позбавлення звільнення з розташування навчального закладу, позачергове призначення в наряд по службі, відрахування з навчального закладу).

Дисциплінарне стягнення повинно відповідати тяжкості вчиненого проступку і ступеню провини. При визначенні виду і міри покарання беру­ться до уваги характер проступку, його наслідки, обставини, за яких його було вчинено, попередня поведінка винного, його ставлення до служби, стаж служби і рівень кваліфікації (Дисциплінарний статут органів внутріш­ніх справ України, ст. 26).

Реалізація дисциплінарної відповідальності в органах внутрішніх справ передбачає дисциплінарне провадження. Процесуальні норми, які регулюють дисциплінарне провадження в органах внутрішніх справ, мають деякі особливості:

Ø вони не кодифіковані;

Ø орієнтовані на простоту та оперативність дисциплінарного прова­дження;

Ø застосовуються тільки до співробітників органів внутрішніх справ;

Ø застосовуються посадовими особами та громадськими організація­ми, наділеними дисциплінарною владою в органах внутрішніх справ;

Ø застосовуються в зв'язку з настанням дисциплінарної відповідаль­ності порушника, основу якої становлять як дисциплінарні проступки, так і інші правопорушення;

Ø результат застосування даних норм - дисциплінарні стягнення;

Ø регулюють порядок реалізації не тільки дисциплінарно-правових, але й норм моралі.

Основні завдання дисциплінарного провадження в органах внутріш­ніх справ можна сформулювати так:

Ø своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне встановлення обставин кож­ної справи про дисциплінарне правопорушення, вирішення якої повинно ґрунтуватися на чинному законодавстві і з метою зміцнення дисципліни;

Ø виявлення причин і умов, що сприяють здійсненню дисциплінарних правопорушень;

Ø попередження дисциплінарних правопорушень, виховання у співро­бітників органів внутрішніх справ дисциплінованості;

Ø забезпечення виконання винесених у справі рішень.

Реалізація цих завдань можлива лише за умов дотримання принципів дисциплінарного провадження в органах внутрішніх справ. До основних принципів дисциплінарного провадження можна віднести: законність, пре­зумпцію невинності, об'єктивну істину, офіційність та доступність, рівність усіх перед законом, гласність та економічність, участь у провадженні громадськості, право на захист.

Принцип законності випливає з вимог Конституції України, де гово­риться, що органи державної влади і їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у способи, передбачені Конституцією та законами України (Конституція України, ст.19). У дисциплінар­ному провадженні в органах внутрішніх справ даний принцип означає, що відповідний процес повинен застосовуватися тільки прямими начальника­ми в межах наданих їм прав (Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України, ст.6, 8). Цей принцип зумовлює захист прав тих осіб, які є учасниками дисциплінарного провадження, а також відповідальність поса­дової особи за належне ведення провадження. Гарантіями принципу за­конності є право кожної особи рядового або начальницького складу оскар­жити неправомірні щодо неї дії начальників, а також обов'язок доповісти по команді чи надіслати пропозицію, заяву або скаргу при виявленні пору­шень чинного законодавства, зловживань або недоліків у службовій діяльно­сті (Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України, ст.ст. 39,40).

Принцип презумпції невинності полягає в тому, що співробітник ор­ганів внутрішніх справ, що притягується до дисциплінарної відповідально­сті, повинен вважатися невинним доти, доки його вина не доведена поста­новою у справі дисциплінарного провадження, що вступила в законну силу: наказом посадової особи (прямого начальника) або рішенням суду честі. Тому, по-перше, особа рядового або начальницького складу, що притягує­ться до дисциплінарної відповідальності, не повинна доводити свою не­винність. Обов'язок доказування вини покладений на посадову особу, ком­петентну розслідувати дану справу. По-друге, усякі сумніви необхідно тлу­мачити на користь особи, яка притягується до дисциплінарної відповідаль­ності. Якщо наявні два докази, не спростовані під час службової перевірки за фактом порушення службової дисципліни, один з яких свідчить про вин­ність, а інший - про невинність, інших доказів не виявлено, - висновок у справі необхідно робити на користь невинності особи.

На практиці даний принцип часто порушується, в одних випадках – внаслідок "тиску" вищого керівництва, громадськості, потерпілого тощо; в інших - через недостатньо високу правосвідомість як посадової особи, так і особи, яка притягується до дисциплінарної відповідальності. Через це остання досить часто не використовує своє право на захист: право на оска­рження накладеного на неї дисциплінарного стягнення.

Принцип об'єктивної істини в дисциплінарному провадженні означає, що в результаті розгляду у справі повинно бути встановлене дійсне стано­вище. Процес встановлення фактів з метою прийняття правозастосувального акту посадовими особами з використанням законних методів назива­ється доведенням. Не дивлячись на те, що дисциплінарне провадження в органах внутрішніх справ відносно нескладне, необхідна робота по збиран­ню та дослідженню доказів. Ігнорування цієї вимоги веде до поверхового ознайомлення з дисциплінарним проступком та винесення необґрунтованого рішення.

Як уже говорилося раніше, будь-яке дисциплінарне стягнення повин­но відповідати тяжкості вчиненого проступку і ступеню провини. Критерії оцінки цих категорій не визначені в законодавстві. Ці оцінки визначаються правосвідомістю та внутрішнім переконанням посадової особи і повинні базуватися на всебічному, повному та об'єктивному дослідженні усіх обста­вин справи в сукупності.

Принцип офіційності (публічності) та доступності полягає у веденні дисциплінарного провадження в органах внутрішніх справ уповноваженою посадовою особою від імені держави, в забезпеченні учасникам прова­дження змоги безперешкодно використовувати процесуальні права та ви­конувати відповідні обов'язки. Збирання доказів, розгляд і вирішення спра­ви про дисциплінарний проступок є юридичним обов'язком відповідних по­садових осіб як офіційних представників держави. Вони несуть відпові­дальність за результати розгляду.

При розгляді скарг дисциплінарні особи зобов'язані в межах своєї компетенції приймати і розглядати відповідні звернення зацікавлених осіб, забезпечувати особистий прийом з метою найбільш ефективного вирішен­ня виникаючих питань. «Начальник, який допустив незаконні чи несправе­дливі дії щодо підлеглого за подані ним пропозицію, заяву або скаргу, під­лягає дисциплінарній відповідальності» (Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України, ст. 42).

Принцип рівності усіх перед законом виявляється в тому, що всі осо­би рядового чи начальницького складу органів внутрішніх справ однаково повинні додержуватися Дисциплінарного статуту і при порушенні його ви­мог рівною мірою несуть відповідальність незалежно від спеціальних звань або посад.

Принцип гласності дисциплінарного провадження вказує на його від­критий характер і виявляється у можливості ознайомлення з результатами розгляду усього особового складу органів внутрішніх справ. Як правило, дисциплінарні стягнення накладаються і оголошуються перед строєм чіг на нараді (зборах). Принцип гласності гарантує учасникам дисциплінарного провадження право на ознайомлення з матеріалами справи, що є однією з умов всебічного і повного розгляду і вирішення. Однак, організаційне за­безпечення даного принципу в дисциплінарній практиці посадових осіб на­лежним чином не урегульоване. Розгляд справ про дисциплінарні правопо­рушення часто здійснюється керівником в службовому кабінеті поряд з ви­конанням інших справ. Це ускладнює, а часто виключає можливість прису­тності при розгляді справи правопорушника, що, безумовно, порушує принцип гласності.

Принцип економічності дисциплінарного провадження проявляється у відсутності будь-яких матеріальних та організаційних затрат на ведення справи, а також у коротких строках його ведення і виконання накладених стягнень.

Принцип участі в провадженні громадськості має місце, в основному, при розгляді справ про дисциплінарні правопорушення в органах внутрішніх справ судами честі (товариськими судами). У разі порушення дисциплі­ни підлеглим начальник зобов'язаний з урахуванням необхідності накласти на винного дисциплінарне стягнення (порушити клопотання про накла­дення стягнення старшим начальником) або передати матеріали про про­ступок на розгляд товариського суду.

Право на захист як принцип реалізується наданням співробітникові органів внутрішніх справ, який притягується до дисциплінарної відпові­дальності, необхідних правових можливостей для доказування своєї невин­ності або приведення обставин, що пом'якшують його вину. У зв'язку з цим він може знайомитися з усіма матеріалами справи, давати пояснення, до­кази, оскаржити рішення у справі тощо.

Урегульованість дисциплінарного провадження сприяє нормальній роботі органів внутрішніх справ у сфері підтримання службової дисциплі­ни, зменшує вірогідність порушень дисциплінарної практики посадовими особами, що наділені дисциплінарною владою в органах внутрішніх справ України.

Одним із галузевих видів дисципліни є дисципліна в міліції. Згідно закону України „Про міліцію”[9] міліція в Україні — державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань. Мілі­ція є органом держави, особливості діяльності якої вимагають від усіх її працівників високої дисциплінованості й самовідданості, точності й ор­ганізованості при виконанні службового обов'язку. До працівників мілі­ції повною мірою відносяться загальні вимоги дисципліни у всіх її про­явах: дисципліни особистого поводження, побуту, трудової дисципліни. У той же час специфічний характер функцій, виконуваних працівниками міліції, зумовлює низку особливостей їх державно-службового становища (підвищені вимоги до моральних і фізичних якостей, прийняття при­сяги й ін.). З огляду на це для міліції встановлено дисципліну військово­го типу. Дисципліна в міліції являє собою суворе і точне дотримання всіма працівниками порядку і правил, установлених законом, а також статутами, наказами й іншими нормативними актами. Вона ґрунтується на усвідомленні кожним працівником свого службового обов'язку й особистої відповідальності за справу охорони громадського порядку.

Дисципліна в міліції відрізняється низкою особливостей від дисципліни, встановленої в інших органах управління. Це виражається, по-перше, у застосуванні щодо рядового і начальницького складу спеціальних захо­дів заохочення і стягнення. Наприклад, до осіб начальницького складу застосовуються такі заходи заохочення, як зняття раніше накладеного стягнення, дострокове присвоєння звання й ін. Крім того, особа, на яку накладено стягнення, може оскаржити його у винятковому порядку, спеціально передбаченому Дисциплінарним статутом. Дисципліна в мі­ліції тісно пов'язана з дисциплінованістю кожного окремого працівника. До службовців, окрім дисциплінарних стягнень, передбачених законо­давством про працю України, можуть бути застосовані також такі захо­ди дисциплінарного впливу, як попередження про неповну службову відповідність, затримання до одного року присвоєння чергового звання або призначення на більш високу посаду.

При дослідженні службової дисципліни важливо враховувати низку методологічних ознак. Перш за все необхідно чітко визначити межі по­няття службової дисципліни. У нормативних документах і в літературі зустрічається різноманітне тлумачення дисципліни, коли дисциплінарна поведінка охоплює практично усі види життєдіяльності людей. Так, ст.139 Кодексу законів про працю України подає трудову дисципліну як обов'язок працівника дотримуватись не тільки правових, але й мораль­них норм. Але практика знає, що виконання вимог юридичних норм ре­гулюється законом, і за їх порушення особа може бути притягнута до дисциплінарної відповідальності, порушення ж моральних норм оцінює­ться громадською думкою (схвалення, засудження).

Нечітка визначеність у межах дії службової дисципліни, поширен­ня службової дисципліни на всі види життєдіяльності працівника є не чим іншим, як відлунням тоталітарного режиму, коли навіть інтимний бік життя службовця підлягав державному контролю.

Дисципліна для осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ є одним із різновидів державної дисципліни. Характе­рною її особливістю є також те. що вона має яскраво виражений норма­тивний (правовий) характер. Всі основні її положення встановлені Дис­циплінарним статутом. У ньому визначено поняття дисципліни, її харак­тер, встановлено перелік застосовуваних заохочень, стягнень. На основі Дисциплінарного статуту наказами й іншими актами міністерства, упра­вління, начальства загальні положення дисципліни піддаються подаль­шій деталізації, конкретизації. Наявність суворо визначених норм, пра­вил поводження осіб рядового і начальницького складу ОВС, закріпле­них у Дисциплінарному статуті, наказах та інструкціях, складає правову основу дисципліни в органах внутрішніх справ. Державно-правовий ха­рактер дисципліни в ОВС полягає в тому, що вона забезпечується високою вимогливістю начальників і командирів щодо підлеглих, підтрим­кою суворого статутного порядку в органах внутрішніх справ. Началь­ник, пред'являючи до підлеглих вимоги щодо неухильного дотримання дисципліни, точного виконання службових обов'язків, завжди виступає як носій державно-владних повноважень. Для підтримки необхідної ди­сципліни і порядку начальники наділяються правами по застосуванню щодо підлеглих осіб заходів дисциплінарного примусу. Дисципліна в ОВС, якій притаманні всі властиві державній дисципліні ознаки, водно­час має свої відмінні риси, що випливають з особливостей завдань і функцій, виконуваних органами внутрішніх справ, та особливостей пра­вового становища працівників. Саме на них покладено завдання по без­посередній охороні громадського порядку, забезпеченню громадської безпеки, боротьбі зі злочинністю, розслідуванню злочинів. Ця категорія істотно відрізняється своїм правовим становищем від службовців інших установ і організацій. Саме відмінність визначає особливості дисципліни і дисциплінарної відповідальності.

Відмінні властивості їхнього правового становища органічно ви­пливають зі специфіки трудової діяльності, спрямованої на охорону громадського порядку і боротьбу зі злочинністю, що неможливе без су­ворої дисципліни, підпорядкування, виконання наказів. До специфіки слід віднести те, що міліціонер є носієм державно-владних повноважень, наділеним правом пред'являти громадянам вимоги, обов'язкові для ви­конання. Багато міліціонерів наділені державними повноваженнями на застосування заходів державного примусу; працівники ОВС та їхні сім'ї користуються певними пільгами. Статут органів внутрішніх справ зобо­в'язує працівників додержуватись дисципліни не тільки в умовах служ­би, але і поза нею. Дисциплінарний статут покладає на працівника обо­в'язок виконувати свої функції і в тих випадках, коли це пов'язано із ри­зиком і небезпекою.

4. Дисциплінарні проступки.

Особливий інтерес для дослідження представляє група працівників, які порушують вимоги дисципліни. Для того, щоб методично правильно вивчити поведінку даної групи, необхідно визначити показники дисцип­лінарного проступку.

Згідно з Дисциплінарним статутом ОВС дисциплінарний проступок визначається як невиконання або неналежне виконання з вини працівника покладених на нього службових обов'язків, яке тягне за собою накладання дисциплінарного стягнення. У залежності від серйозності громадської небезпеки порушення службової дисципліни працівник може нести кримі­нальну, адміністративну й дисциплінарну відповідальності.

В юридичній літературі дисциплінарний проступок характеризується як протиправна дія (або бездіяльність), що порушує дисципліну в сфері державного управління; що тягне за собою шкідливі наслідки (соціальні, економічні та ін.) для організації, закладу, суспільства. Йому властиві та­кож: причинний зв'язок між протиправними діями (або бездіяльністю) й шкідливими наслідками; провина працівника, котрий його скоїв.

Дисциплінарний проступок тягне застосування до винного заходів державного примусу, що накладаються уповноваженою на це особою або органом, від яких залежить призначення працівника на посаду, або особами й органами, вищестоящими за лінією підлеглості.

Вид дисциплінарного стягнення залежить від визначення складу того чи іншого правопорушення, дисциплінарного проступку, аналізу його об'єктивних і суб'єктивних ознак, об'єкта й об'єктивного боку, суб'єкта й суб'єктивного боку.

З об'єктів дисциплінарних проступків найбільше значення мають безпосередні об'єкти, які найбільш повно впливають на характер дисци­плінарних порушень. Відомі три групи безпосередніх об'єктів:

а) службові обов'язки, визначені за кожною посадою в органах внутрішніх справ, порушення яких може потягти за собою ущемлення прав, інтересів, гідності, достоїнства, особистої недоторканності окре­мих громадян і посадових осіб, інтересів державних і громадських орга­нізацій, спричинення шкоди фінансовій і штатній дисципліні;

б) правила дотримання службової дисципліни (режим робочого часу; розпорядок дня працівників; правила поводження із службовими докумен­тами; правильне застосування зброї і спецзасобів; збереження й експлуатація обладнання, машин, інструментів, інвентаря і т.п.; режим загальної і проти­пожежної охорони службових будівель, приміщень тощо);

в) загальні правила поведінки працівників органів внутрішніх справ поза службою, а також норм етикету, що пред'являються до них.

До об'єктивного боку дисциплінарних проступків відносять як ос­новні елементи - протиправні дії або бездіяльність (дії працівника, про­типравні, суспільне шкідливі наслідки, причинний зв'язок між діянням і спричиненою шкодою), так і додаткові (факультативні) - предмет пося­гання, обстановку протиправного діяння, місце, спосіб, умови скоєння правопорушення.

Суб'єкт дисциплінарного проступку - це працівник, який скоїв винну, протиправну дію або бездіяльність, що порушує вимоги держав­ної дисципліни. Основні ознаки суб'єкта дисциплінарного проступку: він повинен виконувати певні службові функції, перебувати в певних право­відносинах з конкретним підрозділом, органом внутрішніх справ, нести відповідальність за наслідки, що виникли в результаті правопорушення.

Суб'єктивний бік дисциплінарного проступку створюють елементи, що характеризують психічне ставлення правопорушника до своєї проти­правної поведінки (дії або бездіяльності) та її можливих шкідливих на­слідків (результатів). Однією з обов'язкових умов, необхідних для того, щоб порушення обов'язків оперативно-службової діяльності потягло за собою накладання дисциплінарного стягнення, виступає провина особи, котра скоїла дане правопорушення. Провина працівника може виража­тися у формі умислу, коли він усвідомлює протиправність скоєного дис­циплінарного проступку, передбачає його суспільно шкідливі наслідки й бажає (прямий умисел) або свідомо припускає (непрямий умисел) на­стання цих наслідків, і у формі необережності, коли порушник дисцип­ліни передбачає можливість настання суспільно шкідливих наслідків свого проступку, але легковажно сподівається на їх попередження (са­мовпевненість) або хоча й не передбачає настання таких наслідків, але зобов'язаний і може їх передбачати (необхідність}.

Залежно від тяжкості й шкідливих наслідків дисциплінарні просту­пки працівників органів внутрішніх справ класифікуються на:

а) дисциплінарні проступки, що характеризуються як злочин Г такі, що тягнуть за собою кримінальну відповідальність;

б) дисциплінарні проступки, що виявилися в невиконанні чи нена­лежному виконанні своїх основних службових обов'язків, що потягли за собою шкоду державним або громадським інтересам громадян, а також у наданні громадянам не передбачених законом пільг (недбале ставлен­ня до службових обов'язків, зловживання по службі, перебільшення своїх прав і т.п.);

в) дисциплінарні проступки, що не потягли спричинення шкоди державним або особистим об'єктам чи забезпеченим законом інтересам громадян, або надання громадянам не передбачених законом пільг;

г) дрібні порушення й упущення по службі, що не вплинули на хід роботи підрозділів і органів внутрішніх справ.

5. Зміцнення дисципліни в органах внутрішніх справ.

Умовами, що сприяють зміцненню дисципліни в органах внутрішніх справ, і засобами, за допомогою яких її забезпечують, є соці­альні вирішальні і постійно діючі чинники, що впливають на всі сторони громадського і державного життя, у тому числі і на правоохоронну, опе­ративно-службову, організаційну діяльність ОВС. До них насамперед варто віднести сформовані в суспільстві виробничі відносини, наявність і характер соціальних причин порушень законності і державної дисцип­ліни. Рівень загальної і спеціальної фахової освіти сприяє постійному підвищенню загальної і правової культури працівників, свідомості і розуміння важливості цілей і завдань, що створює необхідні умови для свідомого дотримання вимог дисципліни.

Працівник органів внутрішніх справ здійснює різноманітну за ха­рактером діяльність з охорони громадського порядку, захисту особистих прав громадян, виконує визначені функції, покладені на нього за поса­дою, несе персональну відповідальність перед державою і суспільством за результати своєї роботи. Від того, як працівник ОВС підходить до виконання своїх прав і службових обов'язків, залежить ефективність роботи підрозділу, служби, органу внутрішніх справ.

Дотримання працівником ОВС своїх прав і обов'язків по виконан­ню службової діяльності забезпечується нормами як адміністративного, так і трудового права. Цим пояснюється той факт, що правові норми, які регулюють дисципліну праці, одночасно регулюють поведінку праців­ників органів внутрішніх справ у процесі здійснення ними службових повноважень, тобто службову дисципліну. Можна сказати, що службова дисципліна - це обов'язкова складова частина трудової дисципліни пра­цівника ОВС.

Зміцнення службової дисципліни залежить і від правильного поєд­нання й застосування методів її забезпечення, їх застосування здійснює­ться за допомогою організаційних заходів, інформаційних, виховних і спеціальних правових засобів. До норм, що визначають методи забезпе­чення службової дисципліни відносять:

Ø норми, що регламентують комплектування кадрів в ОВС;

Ø норми, що встановлюють форми й методи контролю за дотри­манням службової дисципліни;

Ø норми, що закріплюють форми переконання й виховання свідо­мої дисципліни.

Правові норми, що регламентують питання комплектування кадрів, можна поєднати в три групи, що відповідають закріпленим в Інструкції про відбір кандидатів на службу в ОВС України, у положенні «Про про­ходження служби» та в інших нормативних документах. Це норми, що визначають, по-перше, умови вступу на службу в ОВС; по-друге, норми, що встановлюють правовий статус кожної посади в органах внутрішніх справ, визначають її організаційні положення, обсяг повноважень; по-третє, норми, що регламентують порядок оформлення й припинення службових відносин.

6. Методи контролю службової дисципліни.

Форми й методи контролю й перевірки виконання прав і обов'язків працівниками ОВС визначають, які органи здійснюють контроль (орга­ни державної влади, органи управління, представники громадськості та ін.), зміст контрольної діяльності (загальний або спеціальний контроль), регламентують характер відносин між тими, хто перевіряє, і тими, кого перевіряють (внутрішній та зовнішній контроль), встановлюють, на якій стадії діяльності підконтрольного об'єкта може проводитися перевірка (попередній, поточний або наступний контроль), регулюють методи контролю (перевірка виконання, інструктування, обстеження та ін.).

Найважливішим методом забезпечення службової дисципліни про­довжує залишатися виховна робота серед особового складу. Норми пра­ва, які закріплюють норми виховання свідомої дисципліни серед особо­вого складу, поділяються на норми, що визначають форми правового, морального, громадянського, естетичного виховання, що встановлюють форми розвитку змагальності серед особового складу, підбиття його підсумків.

До норм, що сприяють забезпеченню службової дисципліни, відно­сять норми, що регламентують заходи заохочення працівників органів внутрішніх справ. Вони висловлюють схвалення, визнання й позитивну оцінку роботи тих, хто заслуговує на заохочення. Норми, що визначають досягнення в роботі, поділяються на такі:

Ø норми, що зобов'язують відповідні органи представляти праців­ників, які відзначилися, до раніш означених заохочень (норми права, що передбачають порядок і умови заохочення працівників відповідно до конкретних преміальних положень). Це стосується порядку представ­лення до заохочення працівників, які відзначилися, до встановлених урочистих свят, затверджених державними органами (День незалежнос­ті, День міліції та ін.), або порядку представлення працівника до визна­чених нагород;

Ø норми, в яких юридичний склад визначено в менш категоричній формі, після чого для органів, що застосовують заохочення, відкриваю­ться більш широкі можливості варіювати свою діяльність щодо предста­влення до заохочення працівників, які відзначилися, з метою виховання підрозділу, служби (норми права, що передбачають порядок та умови одноразового преміювання й морального заохочення працівників).

У забезпеченні службової дисципліни важливу роль відіграють норми, що встановлюють заходи впливу за порушення службової дис­ципліни рядовим та начальницьким складом ОВС. Норми, що передба­чають відповідальність працівника органів внутрішніх справ за пору­шення дисципліни та законності, поділяються на ті, що встановлюють дисциплінарну, матеріальну, адміністративну й кримінальну відпові­дальність.

Службова дисципліна в тому чи іншому аспекті знаходить свій ви­раз у фактичній поведінці рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ при виконанні ними своїх повноважень. У цьому зв'язку при вивченні реального стану дисципліни й законності важливо знати групи факторів, що впливають на поведінку працівників ОВС.

Під динамікою службової дисципліни розуміють зміни в дисциплінарній поведінці працівників органів внутрішніх справ, викликані по­явою нових умов, факторів, їх спрямованість та наслідки. Зміни в дис­циплінарній поведінці мають кількісні й якісні характеристики, можуть бути висвітлені в об'єктивному та суб'єктивному аспектах.

Раніш уже зазначалося, що службова дисципліна містить у собі три основні компоненти: обов'язок і право працівника ОВС виконувати по відношенню до громадян організаційно-розпорядчі й консультативно-дорадчі функції, дотримання заборон і встановлених обмежень при вступі на державну службу, і проходженні її, а також права й обов'язки працівника, пов'язані з удосконаленням його фізичної, професійної, ідейно-політичної підготовки.

7. Аналіз стану службової дисципліни.

Аналіз структурних компонентів показує, що стан службової дисципліни залежить, з одного боку, від чіткого й конкретного визначення прав і обов'язків працівника, а з іншого - від моральних і особистісних його якостей. Такий взаємозв'язок продиктований достатньою невизна­ченістю й наднормованістю правових документів. Жоден з них не міс­тить однозначних рішень для конкретної ситуації. Будь-який документ пропонує лише обмежувальні рамки, у яких рішення повинно бути при­йняте. У той же час ці межі настільки величезні, що будь-яка ситуація, що створилась, може бути вирішена кількома способами. Таким чином, в усіх документах, які регламентують діяльність працівника, визначаєть­ся коло обов'язків. Усе, що не підпадає під це коло, визначається велін­ням совісті, рівнем моральної культури кожного конкретного працівни­ка. Тому закономірним є те, що дисциплінарні вимоги, будучи нормати­вними пропозиціями, нічого не значать без певних рис особистості, не­гативний розвиток яких блокує дисципліновану й правослухняну пове­дінку. Особисте ставлення працівника правопорядку, повага й солідар­ність з правовими нормами, сприймання їх як своїх, як внутрішніх пере­конань, є важливим чинником у зміцненні службової дисципліни. Тому не треба переоцінювати роль правових знань. Практика показує, що більша частина порушень дисципліни і злочинів, які допускають праців­ники ОВС (крадіжки, пограбування, спричинення тяжких тілесних ушкоджень, фальсифікація матеріалів розслідування, рукоприкладання), не пов'язана із незнанням правових норм.

Взаємодія повноважень (прав і обов'язків, заборон і обмежень) працівника органів внутрішніх справ з його особистісними характерис­тиками дозволяє вичленити ряд типів працівників за їх ставленням до службової дисципліни.

Перша група - це ті працівники ОВС, які на підставі дотримання загальних і спеціальних обов'язків і прав, а також заборон і обмежень, встановлених Конституцією й законодавством України, статутами, положеннями, нормативними актами МВС, наказами начальників, досягли значних успіхів у своїй професійній діяльності. Другу групу складають працівники, які суворо й сумлінно виконують покладені на них службові функції, так звані «функціонери». Третя група представлена працівниками, що ухиляються від виконання покладених на них обов'язків і прав, ігнорують заборони й обмеження. Дану групу можна поділити на ряд підгруп у залежності від ступеня порушення нормативних вимог і харак­теру правової відповідальності. До четвертої групи можна віднести та­ких працівників міліції, котрі діють за принципом «Переможців не су­дять». До цієї категорії, як правило, належать працівники, які в боротьбі зі злочинцями не завжди дотримуються правових норм.

Присутність вказаних норм в органах внутрішніх справ України до­водять як дані статистики, так і результати соціологічних опитувань.

Практика показує, що дисципліна не формується сама собою. Більш того, ослаблення уваги до проблем дисципліни веде до зниження її рівня. Комплексний підхід щодо зміцнення дисципліни потребує точ­ного і повного врахування і дотримання чинників, що впливають на її стан. До них відносяться економічні, соціальні, організаційні, виховні, юридичні чинники.

Для того, щоб робота щодо зміцнення дисципліни була цілеспря­мованою й ефективною, необхідно постійно вивчати стан дисципліни в ОВС, підрозділі, виявляти причини й умови, що сприяють вчиненню проступків. Все це може бути досягнуто тільки повсякденним аналізом стану службової дисципліни.

Існує декілька методів, за допомогою яких можна здійснити такий аналіз. Серед методів дослідження дисципліни в підрозділах ОВС слід виділити статистичний і соціологічний. Послідовний, регулярний аналіз показників статистики щодо порушення дисципліни й законності дозво­ляє досить чітко виявляти динаміку змін і простежувати тенденції зрос­тання або зменшення кількості порушень, демографічні характеристики порушників дисципліни (вік, вислуга тощо), їх службову приналежність. Все це є предметом дослідження, в результаті якого ми одержуємо важ­ливі висновки щодо стану дисципліни і законності в ОВС.

Однак статистичний метод має і свої недоліки. Він дозволяє пра­цювати тільки з тією інформацією, котра «лежить на поверхні», зали­шаючи без уваги такі важливі теми, як латентні порушення, мотивація і ціннісні орієнтації порушників, причини порушень, службова підготов­леність й оснащеність у підрозділах. Виявлення й аналіз цих проблем стає доступним завдяки соціологічному методу. Своєчасне й регулярне проведення соціологічних досліджень дозволяє вести спостереження за дисципліною у підрозділах, настроєм особового складу, задоволеністю населення. Вивчення й адекватне реагування у вигляді відповідних управлінських рішень і повинні скласти каркас дисциплінарної політики в органах внутрішніх справ. Проте аналіз, що претендує на відбиток дійсного стану справ, може бути проведений тільки при використанні суку­пності різноманітних методів. Аналіз дисципліни починається насампе­ред із вивчення фактів, що характеризують людей, їхні дії і вчинки. Ви­бір найбільш характерних, що вказують на тенденції розвитку дисциплі­нованості особового складу, дозволить правильно визначити зміст і на­прямок організаторської і виховної роботи. Крім того, аналіз стану дис­ципліни містить у собі аналіз настроїв особового складу. На основі ана­лізу виробляють плани й обирають найбільш ефективні форми виховної й організаторської роботи щодо зміцнення дисципліни. Вченими Уні­верситету внутрішніх справ для соціологічного дослідження стану дис­ципліни та законності в ОВС використовувалися такі шкали:

Ø шкала розповсюдженості видів порушень;

Ø шкала «Порушник».

У табл. 1 наведено підсумкові результати першої шкали «Розпо­всюдженість порушень». У відповіді респонденту потрібно було вказати, як часто він зустрічався з тим чи іншим видом порушень. У табл. 25 на­ведено шкали, переведені в індекс розповсюдженості шляхом присвоєння рангів (-3; -2; -1; 0; 1; 2; 3 ). Порушення, з якими зустрічалися респонденти, можна умовно поділити на три групи: порушення в служ­бовій сфері; фактори ризику; порушення законності.

Дані, які подані в таблиці, свідчать, що кожний з видів порушень отримав значне розповсюдження в ОВС. Особливо розповсюджені по­рушення в службовій сфері та фактори ризику. Й хоча вони менш небез­печні, ніж безпосередні порушення закону, проте є базисом для пору­шення законності, формують несприятливий клімат у колективах, знач­но впливають на авторитет та діяльність ОВС.

Не менше занепокоєння викликає блок «порушення законності» — більше ніж 40% респондентів вказали на розповсюдження таких пору­шень, як зв'язки з кримінальними колами та тіньовою економікою. Це є показником того, що відбувається інтенсивний процес корупції в ОВС, коли часто через важке фінансове становище деякі працівники порушу­ють закон.

Дані табл. 2. свідчать про значну розповсюдженість вказаних по­рушень, тим більше, що в дослідженні спостерігається викривлення в бік зменшення показників.

Порівняння даних дослідження з даними офіційної статистики МВС показує, що більша частина порушень дисципліни й законності є латентною (прихованою). Так, у 1998 р., за даними МВС (доповідна за­писка від 11 лютого 1999 р.), було засуджено, зокрема за хабарництво, 56 чол.

Таблиця 1.

У той же час серед працівників, які були нами опитані, 44,8% (275 чол.) вказали на розповсюдженість хабарництва.

Це свідчить про те, що значна частина порушень дисципліни й за­конності працівниками органів внутрішніх справ запишається латент­ною (прихованою) Наявність, крім зареєстрованих офіційною статисти­кою, латентних порушень дозволяє зробити висновок, що на сьогодні міліція України переживає справжній кримінальний вибух, наслідки якого можуть мати руйнівний характер як для діяльності ОВС взагалі, так і для їх авторитету.

Аналіз стану дисципліни в ОВС України за останні 5 років показує динаміку кількості дисциплінарних проступків у цілому й за конкретни­ми напрямками. Простежується збільшення дисциплінарних правопо­рушень через конкретні причини. Так, якщо в 1992 р. до дисциплінарної відповідальності було притягнуто 9,7% працівників від загальної чисе­льності особового складу ОВС, то у 1993 р. - 11,3%, у 1994 р. - 12,0%, 1995 р. - 14,9%, 1996 р. - 15,9%, у 1997 р. - 15,1%. У цілому ж за період з 1994 по 1995 роки кількість притягнених до дисциплінарної відпові­дальності зросла на 33%, з 1995 по 1996 роки - на 8%. Але завдяки рішучим діям керівництва МВС України цю негативну тенденцію вдалося частково змінити. Так, у 1998 р. кількість порушених кримінальних справ відносно працівників ОВС зменшилась на 17, 7%. Однак дані до­слідження підтверджують усю гостроту проблем, що постали перед ОВС, й необхідність їх негайного вирішення.

Таблиця 2.

Серед методів соціально-психологічного забезпечення діяльності органів внутрішніх справ складається особлива батарея методик, спря­мованих на забезпечення дисципліни. Ними стають методи, спрямовані на вивчення психологічного клімату в колективі, особистості працівни­ка, системи життєвих цінностей. На сьогодні активно впроваджуються методи соціально-психологічного навчання (тренінги), спрямовані на формування дисциплінованого і законослухняного поводження, адапта­цію до діяльності молодих працівників. Потребують перегляду й засоби оцінки дисципліни в підрозділах, види дисциплінарних впливів, система заохочень. Так, одним із засобів впливу на порушника в сучасній теорії роботи з персоналом є «некаральна дисципліна». Методика «некаральної дисципліни» спрямована на запобігання цим проблемам. Вона спрямована на прийняття службовцем правил організації і скорочення караль­них заходів.[10]

Висновки

Дисциплінарна відповідальність, як невід'ємна та ва­жлива складова національної правової системи, є надійним і дієвим засобом, що попереджає та блокує: протиправну поведінку працівників органів внутрі­шніх справ України, стимулює їх до високоякісного виконання своїх функціонально-посадових службо­вих обов'язків, дотримання різних за характером і змістом правових приписів, встановлених загальни­ми й спеціальними нормами функціонування даної правоохоронної структури механізму державного апарату. За своєю сутністю дисциплінарна відповідаль­ність працівників органів внутрішніх справ України — це особливий правовий стан їх службово-трудових відносин, який впливає зі змісту загальних і спеціа­льних правових приписів, покликаних регулювати діяльність осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ шляхом забезпечення реа­лізації їх посадових прав і обов'язків.

Особовий склад органів внутрішніх справ виконує свої завдання та функ­ції в умовах реального соціально-економічного та політичного становища в країні, тобто він не є якимось відірваним від суспільства, замкненим світом, а становить його невід'ємну частину. Тому різні соціальні негаразди безпосе­редньо впливають на стан справ з органах внутрішніх справ, ефективність їх діяльності. Численні негативні явища, які мають місце в суспільному житті, зокрема, такі як пияцтво, наркоманія, неетичність поведінки й грубість, не­законний пошук засобів виживання тощо, властиві також і деяким працівни­кам органів внутрішніх справ, на них також впливає поширення не кращих зразків масової культури з властивими їй елементами жорстокості, насильс­тва, пропагандо»- вседозволеності, задоволення власних потреб за будь-яку ціну.

Службове правопорушення, тобто протиправне, винне невиконання або неналежне виконання службових обов'язків або етичних вимог, вчинене працівником органів внутрішніх справ, залежно від характеру та ступеня суспільної небезпеки може визнаватися або злочином, або адміністративним правопорушенням, або дисциплінарним проступком.

Обов'язки і права працівників органів внутрішніх справ дуже різноманіт­ні, закріплюються рядом нормативних актів, які встановлюють також вимо­ги щодо службової дисципліни та засоби її забезпечення. При цьому варто зазначити, що дисциплінарні вимоги в органах внутрішніх справ включають не тільки приписи щодо службової, професійної діяльності працівників, а й щодо особистих якостей, тобто моральні правила поведінки як на службі, так і поза нею. Це правило чітко простежується в нормах Закону «Про міліцію», Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ, Положення про прохо­дження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ[11], які в основному і регулюють питання державної служби в цих органах та слу­жбової дисципліни в них.

Дисциплінарні покарання за скоєння правопорушення традиційно мають дві потенційні хиби. По-перше, створюється конфліктна ситуація, можуть погіршитися від­носини «начальник — підлеглий», що, у свою чергу, негативно впливає на виконання службових завдань; по-друге, найчастіше особа, перекона­на всупереч її бажанню, не змінює своєї думки. Таким чином, примусове нав'язування правил працівникам дозволяє одержати короткострокову згоду, але не активне співробітництво. В таких випадках доцільні насту­пні дії.

Крок 1. Зверніться до усних нагадувань. Ваша мета - одержати згоду працівника на вирішення проблеми. Зустріч відбувається конфіде­нційно, і замість попередження про можливі санкції слід нагадати про правила і факти, що працівник відповідає за виконання роботи за визна­ченими стандартами.

Письмовий звіт про інцидент зберігається в керівника у блокноті.

Крок 2. Якщо наступний інцидент відбувся протягом шести тижнів, службовцю треба зробити офіційне письмове нагадування, копія якого зберігається в керівника. Проводиться друге конфіденційне обговорення із працівником його поведінки і роботи, без погроз. Коли переконаєтесь, що працівник розуміє правила і ваші пояснення того, що потрібно вико­нувати, постарайтеся висловити довіру щодо спроможностей людини діяти на роботі відповідально.

Якщо подібний інцидент відбувається ще протягом шести тижнів, може бути проведено ще одну зустріч. Дослідіть, що не задовольняє людину або здається їй нездійсненним, нецікавим у роботі.

Крок 3. Працівника усувають на один день від будь-якої діяльності «для прийняття рішення» - для того, щоб людина залишилася вдома і вирішила, підходить ця робота їй чи ні, чи бажає вона дотримуватись вимог дисципліни.

Коли працівник повертається до роботи, він повідомляє своє рі­шення про те, чи буде дотримуватися вимог дисципліни. Тут ми знову висловлюємо довіру і, якщо треба, розробляємо план для того, щоб змі­нити його поведінку.

Крок 4. Якщо ніяких подальших порушень не відбувається протя­гом року, запис про усунення від роботи спростовується. Якщо пору­шення мають місце, то потрібне звільнення або попередження про непо­вну службову відповідність.

Діяльність співробітників органів внутрішніх справ України як спе­ціальних суб'єктів трудового права передбачає чітке погодження їх пове­дінки з юридичними нормами, що регулюють процес їхньої праці, їх організованість та дисципліну, що є обов'язковою умовою високої ефек­тивності управління суспільними процесами в сфері правоохоронної діяльності держави. Реальні ж пропозиції по підвищенню ефек­тивності впливу заходів дисциплінарної відповідальності можливо дати лише в результаті серйозних наукових досліджень.

Наявні теоретичні розробки з проблем дисциплінарної відповідаль­ності становлять собою добротний науковий фундамент для аналізу та досліджень дисциплінарної відповідальності співробітників органів внут­рішніх справ як специфічної категорії працівників в трудовому праві Ук­раїни. Назріла реальна необхідність у перегляді традиційних поглядів на теорію дисциплінарної відповідальності як відповідальності "репресивно­го" характеру, оскільки основне її призначення не в тому, щоб піддати працівника заходам карального впливу, а у забезпеченні реального вико­нання службових обов'язків, реалізації наданих прав та дотримання вста­новлених обмежень.

Для цього насамперед необхідно чітко визначити правовий статус Державних службовців, які працюють в органах внутрішніх справ.

Державний службовець, що працює в органах внутрішніх справ — це громадянин, який виконує певну службову функцію на професійній основі, займає певну посаду в системі правоохоронних органів держави і наділяється и зв'язку з цим відповідними посадовими повноваженнями, є частиною особового складу державного апарату, діє від імені і за дору­ченням держави з метою практичного виконання завдань правоохоронної діяльності, отримуючи плату за працю, і користується встановленими для нього пільгами.

Державні службовці складають апарат відповідного органу внутрішніх справ, діяльність котрого є процес їх праці. Але для ефективного функціонування будь-якої соціальної спільноти, в тому числі і колективу державного органу, необхідна відповідальна організованість і дисципліна, що є умовою організації всякої колективної праці.

Тому необхідно визнати специфіку дисципліни пращі державних службовців - службової дисципліни, як спеціальної категорії трудового права України, яка обумовлює і специфіку дисциплінарної відповідаль­ності співробітників органів внутрішніх справ.

Отже, дисципліна в органах внутрішніх справ України - це встановлена для співробітників цих органів трудова дисципліна, яка полягає в виконанні загальних та спеціальних обов'язків, дотриманні прав та обмежень, встанов­лених Конституцією і законодавством України, статутами, нормативними ак­тами МВС України, контрактами, наказами начальників органів внутрішніх справ, що видаються в межах їх повноважень.

Список використаної літератури:

1) Бандурка О. М., Скакун О. Ф. Юридична деонтологія. — Харків: видавництво НУВС, 2002. – 336 с.

2) Бандурка О. М., Соболєв В. О. Теорія та методи роботи з персоналом в органах внутрішніх справ. — Харків: Видавництво університету внутрішніх справ, 2000. — 480 с.

3) Венедиктов В. С. Щодо змісту функцій юридичної відповідальності органів внутрішніх справ України. // Право і безпека. — 2003. — № 3. — т. 2. — с. 7–11.

4) Городянко С. В. Дотримання дисципліни рядового та начальницького складу як умова підвищення безпеки їх службово–професійної діяльності. // Право і безпека. — 2004. — № 1. — т. 3. — с. 72.

5) Гусарєв С. Д., Тихомиров О. Д. Юридична деонтологія. —

Київ: ВІРА–Р, 1999.

6) Кобзін Д. О. Дисципліна в ОВС. Взаємодія правових та соціально-психологічних факторів. // Вісник УніВС. — 1999. — № 5. — с. 236.

7) Комзюк А. Т. Застосування заходів дисциплінарного впливу до працівників органів внутрішніх справ, які вчинили адміністративні проступки. // Вісник НУВС. — 1999. — № 8. — с. 101–104.

8) Кудря О. А., Гузьман О. А. Проблема дотримання дисципліни співробітниками органів внутрішніх справ: тендерний аспект аналізу. // Актуальні проблеми сучасної науки і правоохоронної діяльності: мат. Х науково-практичної конференції курсантів та слухачів 30 травня 2003 року. — 2003. — с. 212–213.

9) Кузніченко О. Матеріальна відповідальність працівників органів внутрішніх справ: її правове регулювання. // Право України. — 2001. — № 1. — с. 77–80.

10) Макарова О. Дисципліна в міліції — правопорядок в державі. // Юридичний вісник України. — 2002. — № 13, 30 березня — 5 квітня. — с. 14.

11) Осадчий В., Савченко А. Міліція також «ходить» під законом. // Урядовий кур’єр. — 2002. — № 42, 2 березня. — с. 7.

12) Самохин Н. В. Некоторые аспекты административно–юрисдикционных полномочий милиции. // Матеріали науково-практичної конференції. — 2002. — ч. 2. — с. 27–29.

13) Синявська О. Ю. Особливості службової дисципліни особового складу органів внутрішніх справ. // Вісник НУВС. — 2002. — № 19. — с.250–254.

14) Синявська О. Ю. Принципи дисциплінарного провадження в органах внутрішніх справ України. // Вісник НУВС. — 2000. — № 10. — с.88–93.

15) Хавронюк М. І. Дисциплінарні правопорушення і дисциплінарна відповідальність. — Київ: Атіка, 2003. – 240 с.

16) Щербина В. І. Питання вдосконалення дисциплінарної відповідальності співробітників органів внутрішніх справ України. // Вісник УніВС. — 1997. — № 2. — с. 225.

17) Яровий С. М. Сутність та загальна діяльність органів внутрішніх справ щодо профілактики правопорушень. // Право і безпека. — 2004. — № 32. — с. 128–130.

Список нормативно–правових актів:

1) Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ від 29.07.91.

2) Закон України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 року № 2862-ХІІ. // Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 8. — ст. 56.

3) Закон України «Про адвокатуру» від 19 грудня 1992 року № 2887-ХІІ. // Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 9. — ст. 62.

4) Закон України «Про нотаріат» від 2 вересня 1993 № 3425-ХІІ. // Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 39. — ст. 383.

5) Закон України «Про Вищу раду юстиції» від 15 січня 1998 року № 22/98-ВР. // Відомості Верховної Ради України. — 1998. — № 25. — ст. 146.

6) Закон України «Про державну службу» від 16.12.93. № 3723–XII. // Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 52. — ст. 490.

7) Закон України «Про міліцію» від 20.12.90. № 565-XII. // Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 4. — ст. 20.

8) Положення про Вищу кваліфікаційну комісію адвокатури від 5.05.1993р. із змінами і доповненнями від 27.01.1999 р. та 30.09.1999 р.

9) Положення про прохо­дження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ від 29.07.91

[1] Стаття 31. «Підстави дисциплінарної відповідальності суддів», стаття 32. «Види дисциплінарних стягнень», стаття 36. «Строки для застосування і зняття дисциплінарного стягнення» Закону України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 року № 2862-ХІІ; Стаття 16. «Дисциплінарна відповідальність адвоката» Закону України «Про адвокатуру» від 19 грудня 1992 року № 2887-ХІІ; Стаття 21. «Відповідальність державного нотаріуса» Закону України «Про нотаріат» від 2 вересня 1993 № 3425-ХІІ.

[2] Положення про Вищу кваліфікаційну комісію адвокатури від 5.05.1993 р. із змінами і доповненнями від 27.01.1999 р. та 30.09.1999 р.

[3] Стаття 37. «Звільнення судді з посади» Закону України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 року № 2862-ХП.

[4] Стаття 13. «Кваліфікаційне-дисциплінарні комісії адвокатури та їх повнова­ження» Закону України «Про адвокатуру» від 19 грудня 1992 року

№ 2887-ХП.

[5] Стаття 14. «Вища кваліфікаційна комісія адвокатури» Закону України «Про адвокатуру» від 19 грудня 1992 року № 2887-ХІІ.

[6] Стаття 3. «Повноваження Вищої ради юстиції» Закону України «Про Вищу раду юстиції» від 15 січня 1998 року № 22/98-ВР.

[7] Закон України «Про державну службу» від 16.12.93. № 3723–XII. // Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 52. — ст. 490.

[8] Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ від 29.07.91.

[9] Закон України «Про міліцію» від 20.12.90. № 565-XII. // Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 4. — ст. 20.

[10] Десслер Г. Управление персоналом. М, 1997.

[11] Положення про прохо­дження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ від 29.07.91