Статистика галузі

Зміст

1. Підприємство (фірма) - основна звітна

одиниця статистики підприємництва

2. Статистичне вивчення забезпеченості

промислового підприємства (фірми) предметами праці

3. Статистичне вивчення структури витрат

на виробництво продукції

4. Фінансова та статистична звітність

підприємницьких структур

Література

Підприємство (фірма) - основна звітна одиниця

статистики підприємництва.

Кожне суспільство для забезпечення нормального рівня життя займаєть­ся різними видами конкретної праці. З цією метою створюються певні орга­нізаційні формування (трудові колективи), які спільно виконують ту чи іншу місію (організовують програму) і діють на основі певних правил та проце­дур. Їх мета і характер діяльності різні. Всі організації можна поділити на дві групи: підприємницькі (комерційні), що функціонують і розвиваються за рахунок власних коштів і непідприємницькі (некомерційні), існування яких забезпечується бюджетним фінансуванням держави. Організації, діяльність яких має підприємницький характер, називають підприємствами.

Підприємство - це організаційно відокремлена і економічно само­стійна основна первинна ланка виробничої сфери народного господарства, що виготовляє продукцію (виконує роботу або надає платні послу­ги). Підприємство - юридична особа, що має конкретного власника, яким може виступати індивідуальний власник, група фізичних осіб (членів това­риства, акціонерів, співвласників майна, інших організаційно-правових форм власності), будь-які організації (асоціації, фонди, союзи) та органи держав­ного і господарського управління.

Кожне підприємство має історично сформовану відповідну назву - фаб­рика, завод, електростанція, шахта, ательє, майстерня тощо; може включати декілька виробничих одиниць-заводів, фабрик (виробниче об'єднання, ком­бінат).

Основними ознаками, які дозволяють вважати те чи інше підприємство, організацію, установу юридичною особою, є:

• наявність затвердженого статуту, в якому визначені цілі, організаційна структура, права та обов'язки органів управління, порядок ліквідації підпри­ємства, а також основні взаємовідносини між засновниками і власниками;

• право нести майнову відповідальність перед контрагентами в межах, передбачених господарським законодавством, та наявного у власності дано­го підприємства майна;

• право захищати свої майнові інтереси в судових, арбітражних і інших органах державної влади і управління;

• наявність реєстраційного свідоцтва, а в окремих спеціально обумовле­них випадках і ліцензії на право здійснення певних видів діяльності.

Формальними ознаками юридичної особи є наявність зафіксованої в ста­туті фірмової назви, наявність печатки, розрахункового рахунку у банку та ведення повного бухгалтерського обліку з складанням балансу.

Склад підприємств статистика вивчає за допомогою класифікацій.

Залежно від мети в основу класифікації можуть бути покладені різні ознаки.

За формами власності майна розрізняють підприємства:

а) приватні;

б)колективні;

в) державні;

г) спільні.

Приватними називають підприємства, що засновані на власності майна окремих громадян, з правом найму робочої сили. Сюди ж відносяться також індивідуальні та сімейні підприємства.

До колективних відносяться підприємства, що ґрунтуються на власнос­ті трудового колективу, а також кооперативу чи громадської організації.

Державні - це підприємства, які ґрунтуються на державній власності.

Спільними називають підприємства, які засновані на базі об'єднання майна різних власників (юридичних осіб та громадян).

За належністю капіталу прийнято розрізняти підприємства (фірми):

v національні - капітал належить підприємствам своєї країни;

v закордонні - капітал повністю або частково є власністю іноземних під­приємців, що забезпечує їм необхідний контроль;

v змішані - капітал належить підприємцям двох або декількох країн.

Відповідно до мети і характеру діяльності розрізняють підприємства ко­мерційні і некомерційні.

Найбільш важливою є класифікація підприємств (фірм) за правовим ста­тусом та формою господарювання, згідно якої виділяються підприємства:

Одноосібні, які є власністю однієї особи чи родини; вони несуть відпові­дальність за свої зобов'язання власним майном (капіталом). Форму одноосіб­них підприємств мають переважно малі за чисельністю працівників фірми.

Кооперативні - добровільні об'єднання громадян з метою спільного ведення господарської діяльності. Характерною їх ознакою є особиста участь кожного в діяльності і використанні власного чи орендованого майна.

Орендні підприємства засновані на договірних взаєминах про тимчасо­ве володіння і використання майна, що необхідне орендарю для здійснення підприємницької діяльності.

Господарські товариства являють собою певні об'єднання підприєм­ців. За своїм зобов'язанням господарські товариства поділяються на повні, з обмеженою відповідальністю, командитні та акціонерні.

Повне товариство (товариство з повною відповідальністю) - це товариство, всі учасники якого спільно займаються підприємницькою діяльні­стю і несуть солідарну відповідальність за зобов'язання підприємства усім своїм майном.

Товариство з обмеженою відповідальністю - це підприємство, що має статутний фонд, поділений на частини, розмір яких визначається заставницькими документами; учасники такого товариства несуть відповідальність в межах їх вкладів.

Командитним є товариство, в якому поруч з членами з повною відпові­дальністю є один чи більше учасників, відповідальність яких обмежується вкладом у майно такого підприємства.

Найбільш поширеною формою господарських товариств є акціонерне товариство.

Основним атрибутом такого товариства слугує акція - цінний папір без визначеного терміну обігу. Він свідчить про пайову участь в статутному фонді товариства, підтверджує членство в ньому і право на участь в управлінні ним, забезпечує для учасника товариства право на одержання частки прибутку у ви­гляді дивіденду та участь в розподілі майна у випадку його ліквідації.

Акціонерні товариства бувають двох видів:

1) відкритого типу, акції якого можуть бути продані будь-кому шляхом відкритої передплати та купівлі-продажу на фондових біржах;

2) закритого типу, акції якого розподіляються лише між його засновни­ками. Останні не мають права їх перепродувати іншим юридичним чи фізи­чним особам, які не є засновниками товариства.

Територіальною і технологічною цілісністю володіють так звані мате­ринські (головні) підприємства (фірми), особливістю діяльності яких є те, що вони контролюють інші фірми. Залежно від правового статусу та ступе­ню підпорядкованості підприємства, розміру капіталу, що належить мате­ринській фірмі, їх поділяють на дочірні і асоційовані філіали.

Дочірнє підприємство (компанія) - це юридичне самостійне організа­ційне утворення, що здійснює комерційну діяльність, складає звітний баланс, але материнська фірма контролює його роботу, оскільки володіє контроль­ним пакетом їх акцій.

Акціонерне підприємство - це юридичне самостійне організаційне утворення, яке не перебуває під контролем фірми, що володіє його акціями.

Філія, на відміну від дочірніх і асоційованих підприємств, не користується юридичною та господарською самостійністю, не має власного статуту і балансу, діє виключно від імені і за дорученням головного підпри­ємства. Майже весь акціонерний капітал філії належить материнській фірмі,

З-поміж суб'єктів господарської діяльності окрему групу утворюють малі (дрібні) підприємства, що складають основу малого бізнесу. До малих відносять підприємства з чисельністю працюючих: у промисловості та будів­ництві - до 200 чоловік; в інших галузях виробничої сфери - до 50 чоловік; у науці і науковому обслуговуванні - до 100 чоловік; у галузях невиробничої сфери - до 25 чоловік; у роздрібній торгівлі - до 15 чоловік.

За галузево-функціональним видом діяльності можна виділити такі гру­пи підприємств: промислові, сільськогосподарські, будівельні, транспортні, торговельні, виробничо-торгові, торгово-посередницькі, інноваційно-впроваджувальні, лізингові, банківські, страхові, туристичні і ін.

Лізингові підприємства - це орендні фірми-продуценти, які за відповід­ну плату здають в оренду товари споживчого призначення, обчислювальну техніку, різне технологічне устаткування, транспортні засоби тощо.

Підприємства (фірми) в умовах ринкової економіки можуть створювати на добровільних засадах, (якщо це не суперечить антимонопольному законо­давству) певні об'єднання (рис. 1.).

Асоціації - найпростіша форма добровільного об'єднання підприємств (фірм, організацій, компаній). Основною метою об'єднання є координація господарської діяльності. Асоціація не має права, втручатися у виробничу та комерційну діяльність будь-кого з її членів.

Корпорації - договірні об'єднання, створені на основі поєднання виробничих, наукових та комерційних інтересів з делегуванням окремих повнова­жень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників.

Консорціуми - це тимчасові статутні об'єднання промислового і банківського капіталу для досягнення спільної мети.

Рис. 1. Форми добровільних об'єднань підприємств (фірм) і організацій.

Концерни - статутні об'єднання підприємств промисловості, наукових установ, банків, транспорту, торгівлі і інших на основі повної фінансової залежності від одного або групи підприємців.

Картелі - договірне об'єднання підприємств (фірм) переважно однієї галузі для здійснення спільної комерційної діяльності - регулювання збуту виготовленої продукції.

Синдикати - різновид картельної угоди, що передбачає реалізацію продукції учасників через створений спільний збутовий орган або збутову мере­жу одного з учасників об'єднання. Таким же чином може здійснюватися за­купівля сировини для всіх учасників синдикату. Об'єднання підприємств створюється для галузей, що випускають однорідну продукцію. Синдикати зберігають виробничу, але втрачають комерційну самостійність.

Трести - організаційно-виробнича одиниця або форма монополії, при якій всі об'єднані підприємства втрачають комерційну і виробничу само­стійність, підкоряючись єдиному органу.

Холдинги - організаційна форма об'єднання, при якій сама компанія не має виробничих підприємств, а володіє акціями інших компаній (володіє контрольним пакетом акцій), завдяки чому здійснює контроль за їх діяльніс­тю. Об'єднані у холдингу суб'єкти мають юридичну і господарську само­стійність. Проте вирішення основних питань їх діяльності належить холдінговій фірмі.

Фінансові групи - об'єднання юридичне та економічно самостійних підприємств (фірм) різних галузей народного господарства. Фінансові групи очолюють один або декілька банків, які розпоряджаються капіталом підпри­ємств (фірм, компаній), що входять до складу фінансової групи, координу­ють всі сфери їх діяльності.

Статистичне вивчення забезпеченості промислового підприємства (фірми) предметами праці.

Забезпеченість промислового підприємства (фірми) сировиною, матеріалами і паливом характеризується на основі моментних та інтервальних даних. У першому випадку характеризують ступінь забезпеченості підприємства певним видом сировини, матеріалу, палива на наступний період.

Для оцінки забезпеченості підприємства тим чи іншим матеріалом розраховують показники забезпеченості в днях і натуральних вимірниках, вра­ховуючи при цьому наявний залишок відповідного матеріалу. День надход­ження матеріалу не слід включати в число забезпечених відповідними мате­ріальними ресурсами, оскільки в цей день вони розвантажувались з транс­портних засобів, перевірялися за кількістю і якістю, оформлялися відповід­ними прихідними документами, проходили певні підготовчі операції і, отже, в цей день вони могли не потрапити у виробництво.

Моментний показник фактичної забезпеченості, днів:

де Мд - обсяг запасу певного виду матеріалу в натуральних одиницях на певну дату; Впл - загальний обсяг планових витрат матеріалу; Др- кількість робочих днів.

Він показує, на скільки днів безперебійної роботи вистачить цього матеріалу при дотриманні середньодобового споживання матеріалу на рівні норми.

Інтервальний (середній) показник забезпеченості в днях 3 дн. запасом матеріалу за звітний період визначають шляхом ділення середнього запасу за період на фактичне середньодобове виробниче споживання:

Він дозволяє оцінити, на скільки днів у середньому підприємство було забезпечене у звітному періоді даним матеріалом.

Забезпеченість певним видом матеріалу в натуральних одиницях М визначають як добуток забезпеченості в днях на середньодобове виробниче споживання:

.

Для того, щоб визначити, на скільки днів вистачить партії матеріалів, що надійшли на підприємство, необхідно обсяг надходження поділити на середньодобове виробниче споживання за формулою:

,

де ПМ - обсяг одержаних підприємством матеріалів.

Загальну забезпеченість відповідним матеріалом у днях з початку періо­ду визначають шляхом ділення суми обсягу запасу на початок періоду і всіх надходжень цього матеріалу за даний період на середньодобове виробниче споживання:

Велике значення має зіставлення виробничих запасів з установленим нормативом. За умов ринкової економіки підприємства самі встановлюють норми запасів для кожного виду сировини, матеріалу, палива. Зіставляючи фактичний запас з нормативом, визначають індекс виконання норм запасу:

Різницею між фактичним запасом і його нормативом визначають розмір дефіциту або надлишків матеріальних ресурсів за формулою:

На основі одержаних даних складають дефіцитну відомість, у якій за кожним видом матеріалу, сировини, палива визначають забезпеченість у нормо-днях, а перемноживши нормо-дні на середньодобові витрати, розра­ховують потребу їх у натуральних одиницях виміру.

Статистичне вивчення структури витрат на виробництво продукції.

Для того, щоб організувати належну роботу по зниженню затрат на виробництво продукції, необхідно знати, з яких складових елементів формується собівартість, яку питому вагу займають у ній затрати на оплату праці і матеріальні ресурси (матеріали, енергія, паливо), амортизація, інші витрати.

Склад собівартості продукції вивчають за допомогою двох видів класи­фікацій витрат: за економічними елементами, статтями калькуляції.

При вивченні затрат за економічними елементами не береться до уваги те, де і з якою метою витрачається той чи інший вид ресурсів, важливо, щоб затрати підприємства (об'єднання) були однорідні за економічним змістом. Наприклад, витрати на придбання палива належать до одного елемента неза­лежно від того, як це паливо використовувалось, безпосередньо у виробниц­тві чи на опалення приміщень.

Класифікація затрат за економічними елементами є єдиною і обов'язко­вою для всіх виробничих об'єднань (підприємств) промисловості. Вона включає: сировину і основні матеріали (за вирахуванням поворотних відхо­дів); покупні вироби, напівфабрикати, роботи і послуги виробничого харак­теру; допоміжні матеріали; паливо із сторони; заробітна плата основна і до­даткова; відрахування на соціальне страхування; амортизація основних фон­дів; інші грошові витрати.

Витрати на сировину, матеріали, паливо, енергію, амортизацію виража­ють величину витрат минулої уречевленої праці. Решта елементів витрат (заробітна плата з відрахуванням на соціальне страхування) є витратами на оплату живої праці і утворює частину заново створеної вартості. Винятком є елемент «Інші грошові витрати», який включає як матеріальні, так і витрати живої праці.

Дані про затрати на виробництво за економічними елементами визнача­ються у розрахунках до бізнес-плану фірм, приводяться у звітності в обсязі всіх затрат даного періоду, незважаючи на те, що деяка частина може бути не зв'язаною з виробництвом продукції.

Головним завданням вивчення собівартості продукції за економічними елементами є визначення величини витрат живої і минулої праці, співвідно­шення між ними. Одержані дані використовуються для обчислення чистої продукції галузі і національного доходу країни. Отже, якщо із валової проду­кції в діючих оптових цінах промисловості відняти матеріальні витрати, то одержимо обсяг чистої продукції.

Оскільки класифікація витрат за економічними елементами відбиває ви­трати підприємства (об'єднання), що пов'язані з виробництвом продукції, то її ще називають кошторисом затрат на виробництво. За її допомогою підсу­мовують витрати підприємств незалежно від номенклатури продукції, яка ними випускається.

Вивчення структури собівартості за економічними елементами дає мож­ливість визначити роль окремих елементів собівартості у загальних витратах, виявити резерви подальшого зниження собівартості за рахунок змін у співвідношеннях між уречевленою і живою працею, розкрити їх вплив на зміну продуктивності суспільної праці.

Залежно від структури собівартості продукції виділяють матеріало-, фондо- і трудомісткі галузі. До матеріаломістких належать галузі промисловості, які переробляють первинну сировину, а також ті, які мають багаторазові технологічні процеси. Характерною особливістю таких галузей є висока питома вага матеріальних затрат у собівартості продукції. Так, у харчовій і легкій промисловості частка матеріальних витрат у собівартості продукції, становить 90%, у чорній металургії, в хімічній і нафтохімічній - близько І 80%, у машинобудуванні і металообробній промисловості - понад 70%.

Фондомісткі галузі промисловості характеризуються високим рівнем автоматизації і механізації виробництва, що і визначає високу питому вагу амортизації у собівартості продукції. У нафтовій промисловості цей елемент становить близько 40%, у електроенергетиці - 25%.

До трудомістких належать галузі видобувної промисловості, де затрати живої праці досить великі і відповідно висока питома вага заробітної плати в собівартості продукції. Так, у вугледобувній промисловості частка витрат на оплату праці з нарахуванням на соціальне страхування становить близько 50%, в лісозаготівельній - 40%. Така класифікація галузей промисловості до­зволяє виявити їх специфічні особливості, показує, за рахунок яких елемен­тів можна досягнути зниження собівартості продукції.

Класифікація витрат за економічними елементами є основою для визна­чення завдань по зниженню собівартості продукції, обчисленню потреб в оборотних коштах, розрахунку порівняльної ефективності витрат.

Будучи важливим знаряддям галузевого і внутрішньовиробничого пла­нування і контролю витрат на виробництво загалом, класифікація витрат за економічними елементами не дозволяє визначити собівартість одиниці про­дукції, особливо тоді, коли виготовляються два і більше видів продукції, оскільки кожний елемент витрат, хоч і однорідний за економічною суттю, проте неоднорідний з боку відношення витрат виробництва конкретних ви­робів. Так, елемент «Заробітна плата», наприклад, відбиває витрати на опла­ту праці як працівників, які безпосередньо зайняті виконанням основних технологічних операцій, так і тих, які зайняті обслуговуванням виробництва. І якщо заробітну плату перших легко розподілити між окремими видами продукції, знаючи трудомісткість продукції і поопераційні розцінки, то від­носно інших це зробити неможливо.

Для внутрішньовиробничого планування і виявлення резервів зниження собівартості необхідно знати не лише загальну суму затрат підприємства за певним економічним елементом, а й величину витрат залежно від місця їх виникнення і конкретної форми виробничого використання; знати, яка час­тина витрат припадає на основне і допоміжне виробництво, на управління. Одержати такі дані за допомогою поелементної класифікації неможливо. Цьому завданню відповідає групування затрат за статтями калькуляції, згід­но з якою виділяються такі групи затрат: 1) сировина і матеріали; 2) зворотні відходи (віднімаються); 3) покупні вироби, напівфабрикати і послуги коопе­ративних підприємств; 4) паливо і енергія на технологічні цілі; 5) основна заробітна плата виробничих робітників; 6) додаткова заробітна плата вироб­ничих робітників; 7) відрахування на соціальне страхування; 8) витрати на підготовку і освоєння виробництва; 9) витрати на утримання і експлуатацію устаткування; 10) цехові витрати; 11) загальнозаводські витрати; 12) втрати від браку; 13) інші виробничі витрати; 14) позавиробничі витрати.

Суть цієї класифікації полягає в тому, що всі витрати групуються за ознакою спільності їх виробничого призначення.

У різних галузях промисловості використовується різна за своїм складом номенклатура калькуляційних статей, що зумовлено особливостями форму­вання у них собівартості.

Структура собівартості продукції за статтями калькуляції відбиває спів­відношення затрат у повній собівартості: що витрачено, куди витрачено і на які цілі спрямовані кошти. Вона дозволяє виділити витрати кожного цеху чи підрозділу підприємства (об'єднання), що є необхідною умовою ведення госпрозрахунку.

Якщо у кожному елементі об'єднуються лише однорідні витрати, то у статтях калькуляції - тільки деякі є однорідними, а більшість з них включа­ють різні види видатків, тобто є комплексними.

До однорідних належать статті калькуляції, які включають витрати на сировину і матеріали, покупні вироби, напівфабрикати і послуги виробничого характеру, паливо і енергію на технологічні цілі, заробітну плату вироб­ничих робітників та відрахування на соціальне страхування.

Решта статей калькуляції «Витрати на підготовку і освоєння виробництва», «Видатки на утримання і експлуатацію устаткування», «Цехові витрати», «Загальнозаводські витрати», «Інші виробничі витрати» є комплексни­ми, оскільки вони об'єднують кілька елементів витрат (матеріали, амортиза­цію, заробітну плату). Витрати, які відносяться на ці статті, розподіляються між окремими видами продукції лише опосередковано (шляхом застосування коефіцієнтів чи інших показників).

За характером участі у виробничому процесі витрати підприємства поді­ляють на основні і накладні. До основних належать витрати, які безпосеред­ньо пов'язані з виробництвом продукції. Накладними називають витрати, які пов'язані з управлінням, організацією, технічною підготовкою і обслуго­вуванням виробництва.

За способом віднесення витрат на собівартість окремих виробів їх поді­ляють на прямі і непрямі.

Прямими називають витрати, які безпосередньо пов'язані з виготовленням певних виробів і включаються у собівартість продукції прямою лічбою: наприклад, витрати сировини чи основних матеріалів. До непрямих належать витрати, які розподіляються між окремими видами продукції умо­вно, пропорційно будь-якому виду прямих витрат. До них відносять загальноцехові, загальнозаводські і позавиробничі витрати. Ділення витрат на пря­мі і непрямі пов'язано із складанням калькуляції собівартості і має значення для тих підприємств, які випускають кілька видів продукції.

Залежно від обсягу виробництва витрати поділяються на змінні і умов­но-постійні.

Змінні витрати зростають або зменшуються в абсолютній сумі залежно від обсягу виробництва. Частина з них змінюється прямо пропорційно до динаміки обсягу виробництва (затрати на сировину, основні матеріали, заро­бітну плату виробничих робітників).

Умовно-постійні не залежать або мало залежать від зміни обсягів виро­бництва (наприклад, заробітна плата працівників апарату управління підпри­ємством, величина амортизаційних відрахувань, витрати на охорону праці).

Фінансова та статистична звітність

підприємницьких структур.

Особливістю розбудови країн з ринковою економікою є зростання ролі фінансів як найважливішої підойми інтенсифікації виробництва, забезпечен­ня його самоокупності, посилення режиму економії, мобілізації внутрігоспо­дарських резервів, ліквідації непродуктивних витрат і втрат.

Фінанси підприємств, об'єднань і організацій визначають процес ство­рення валового внутрішнього продукту та національного доходу, їх обсяг і структуру, процес їх розподілу та кінцевого використання. Вони активно впливають на процес виробництва та реалізації продукції, формування фі­нансових ресурсів, найповнішу мобілізацію внутрішньовиробничих резервів. Фінанси підприємств і організацій є основою загальнодержавних фінансів: грошові нагромадження - основне джерело формування загальнодержавних, фінансових ресурсів, фінансування розвитку всіх галузей народного господарства. А отже, від стану фінансів підприємств і організацій залежить стійкість і стан всієї фінансової системи держави.

Грошові відносини, які в сукупності складають фінанси галузей, фор­муються у процесі:

• виробництва і реалізації продукції між підприємствами, об'єднаннями, постачально-збутовими і іншими організаціями;

• виплати заробітної плати і використанні фондів матеріального стимулювання між підприємствами і їх робітниками;

• розподілу і перерозподілу фінансових ресурсів (прибутку, амортизаційних відрахувань, оборотних коштів та інших) між підприємствами і вищими організаціями;

• платежів у бюджет і при одержанні асигнувань з бюджету між підприємствами і фінансовою системою держави;

• залучення і погашення банківських коротко- і довготермінових позик між підприємствами і кредитною системою.

Отже, фінанси підприємств і організацій - це сукупність економічних (грошових) відносин, що об'єктивно виникають у процесі утворення, розподілу і використання фондів грошових коштів, необхідних] для обслуговування кругообігу засобів у процесі виробництва і реалізації продукції, утворення різних фондів та здійснення грошового контролю за їх господарською діяльністю.

В цьому зв'язку роль статистики фінансів як найважливішого важеля в і управлінні фінансово-господарською діяльністю підприємства, об'єднання постійно зростає.

Основними показниками статистики фінансів є:

ü затрати на виробництво і реалізацію продукції;

ü виручка від реалізації продукції;

ü забезпечення підприємства основними і оборотними фондами, тобто основним і оборотним капіталом;

ü показники оборотності оборотних засобів (оборотного капіталу);

ü прибуток і рентабельність;

ü ефективність використання банківського кредиту і його матеріальне забезпечення;

ü стан і динаміка дебіторської та кредиторської заборгованості.

Значна частина перерахованих показників розглянута раніше, тому в да­ному розділі висвітлюються лише показники статистики оборотних засобів, прибутку і рентабельності як найважливіші показники господарської діяль­ності підприємств. Досягти певних фінансових результатів можна за умови забезпечення виробництва відповідними матеріальними і фінансовими ре­сурсами, значну частину яких становлять оборотні засоби. Завдяки їх оборот­ності забезпечується одержання прибутку. Прибуток - це важлива економіч­на категорія, яка являє собою чистий дохід підприємства. Завдяки йому здій­снюється розширене відтворення, фінансується будівництво нових підпри­ємств та розширення діючих. За рахунок прибутку здійснюється також по­криття додаткової потреби в оборотних засобах, фінансуються затрати на розвиток науки і техніки, створюються різні фонди. Прибуток - це одне з ос­новних джерел формування бюджету держави.

Важливим принципом господарського розрахунку виступає принцип зі­ставлення результатів з затратами, що зумовлені їх одержанням. Тому поруч з показником прибутку визначають рівень рентабельності, який обчислюють діленням відповідних сум прибутку на поточні затрати чи авансові ресурси. Таким чином, якщо прибуток характеризує госпрозрахунковий ефект діяль­ності підприємств, то рентабельність відбиває ефективність застосованих у виробництві ресурсів чи затрат.

До основних завдань статистики фінансових наслідків слід віднести:

Ø вивчення структури і обсягу оборотних засобів підприємств;

Ø аналіз використання оборотних засобів у виробництві та їх обігу;

Ø характеристика складу загальної суми прибутку підприємств і органі­зацій та аналіз їх використання;

Ø вивчення факторів зміни загальної суми прибутку та рентабельності підприємства і продукції.

Література

1. Вашків. “Статистика підприємства”. : - К., 1998;

2. Громыко Г.Л. «Экономическая статистика. Учебник», М.: ИНФРА–М, 1999;

3. Долженкова В.Г., Харченко Л.П., «Статистика: учебное пособие», М.: ИНФРА-М, 2002;

4. Елисеева А.Н., Юзбашев В.К. Общая теория статистики. – М. Финансы и статистика, 1995г.;

5. Пальян В.С., Ерина А.М. Теория статистики. Практикум., 1997г.;

6. Перехідна економіка: Підручник / В.М. Геєць, Є. Г. Панченко, Е.М. Лібанова та ін.; За ред. В.М.Гейця. — К.: Вища школа. , 2003;

7. Статистика: Підручник / СС. Герасименко, А.В.Головач, А.М. Єріна та ін.; За ред.докт.екон.наук С.С.Герасименко – К.: КНЕЦ, 2000р.