Офіційно-діловий стиль

План

1. Розкрийте основні ознаки/мови офіційно-ділового стилю.

2. Запишіть 20 слів-термінів з вашої професійної галузі. П'ять із них введіть у речення.

3. Перекладіть наведені конструкції ділового стилю українсь­кою мовою і запишіть їх:

принять во внимание; согласно приказу; работать по кон­тракту; послать но почте; по собственному желанию; принять к сведению; в прошлом году; удостоверение личности; пре­дельный срок; платить по перечислению.

4. Запишіть іншомовні слова, вставляючи, Де потрібно, пропущені букви чи знаки:

ал .янс, ад .ютант, барел .єф, вуал .ю, б ,юст, вар .єте, дос .є, кон .юнктура, кур .йоз, Лавуаз .є, мад .яр, міл .йонєр, Мол .єр, комп .ютер, и.ієдестал, Рив .єра, п .юане, Севіл .я, ш .єкція, об .єкт, інтерв .ю, Х .юстон, прем .ера, Ф .ЄЗОЛЄ, порт .єра, кур .ер, деб .ют, Лур .є, модел ,єр, Н.-.ютон, рант .є.

Офіційно-діловий стиль

Офіційно-діловий стиль, як це зрозуміло із його назви, обслуговує царину ділових стосунків і спілкування на офі­ційному рівні. Він акумулює у собі ознаки книжної функ­ціонально-стильової сфери більшою мірою, ніж інші стилі, бо тут на чільне місце виходить прагнення до точності, унормованості, стандартизації, що створює сприятливі умови функціонування державного апарату, виробничого процесу, ведення документації. Великий обсяг потоку до­кументів між установами й організаціями, швидкість їх опрацювання робить неможливим вкраплення у стиль офі­ційно-ділового спілкування індивідуально-авторських еле­ментів. З-поміж загальних вимог до текстів офіційно-діло­вого стилю насамперед слід виділити точність, конкрет­ність і лаконічність викладу інформації, спричинену цим відсутність образності, документованість (доказовість) тверджень, чітку внутрішньо текстову структурованість, дотримання формальних вимог оформлення документів (стандартів). З мовного погляду стилістичні ознаки офіцій­но-ділового стилю полягають у:

ü наявності нейтральної лексики, вжитої у прямому значенні і позбавленої емоційності й образності;

ü використанні спеціальної термінології (суспільно-політичної, професійно-виробничої, наукової, бух­галтерської), як цього вимагає ситуація вживання стилю, номенклатурних назв, канцеляризмів, складноскорочених слів, абревіатур;

ü вживанні віддієслівних іменників: вирішення, засто­сування, іноді з префіксом не: невиконання, недотри­мання, незнання та ін.;

ü застосуванні іменників, які називають людей за яко­юсь ознакою, що вказує на вчинену людиною дію або певні відношення з іншою особою: свідок, замов­ник, виконавець, позивач тощо;

ü регулярній вживаності ланцюжкових словосполучень, до складу яких входять іменники у формі родового відмінка, що відображають різні типи залежності між особами, предметами та явищами: керівник підрозді­лу логістики, надання послуг стільникового зв'язку, вживання заходів протипожежної безпеки і под.;

ü використанні стійких прикметниково-іменникових (чинне законодавство, попередній розгляд, запропонова­ні зміни) і дієслівно-іменникових словосполучень (вжити заходів, скласти подяку);

ü вживанні складних вторинних прийменників: з ме­тою, згідно з, відповідно до, з огляду на, у зв'язку з;

ü застосуванні в основному простих речень, ускладне­них однорідними членами (підметами, присудками, додатками). Функціонують також складносурядні та складнопідрядні речення, здебільшого неускладненого типу;

ü використанні синтаксичного паралелізму — побудо­ви речень за однаковою структурною схемою з метою полегшення сприймання однорідної інформації;

ü вживанні аналітичних (розщеплених) присудків за­мість однослівних: надавати допомогу (замість допо­магати), здійснювати контроль (замість контролю­вати);

ü регулярному застосуванні у ролі головного члена ре­чення дієслів у формі теперішнього часу, що під­креслює поза часовість дії: дозволяється, пропонуєть­ся, розглядається; у формі наказового способу — на­самперед у наказах, розпорядженнях;

ü використанні конструкцій, у яких ствердження реа­лізується через заперечення: рада не заперечує, комі­сія не відхиляє;

збереженні прямого порядку слів у реченні. В офіційно-діловому стилі залежно від конкретної сфе­ри вжитку виділяють кілька підстилів:

Дипломатичний. Використовується у міждержавному спілкуванні, характеризується підкресленою ввічливістю, толерантністю, виробленими формами початку і кінцівки документа. Основними його жанрами є нота, комюніке, меморандум, угода, конвенція.

Зразок стилю:

Нота МЗС Республіки Вірменія про встановлення

дипломатичних відносин між Україною

та Республікою Вірменія

Міністерство закордонних справ Республіки Вірменія за­свідчує свою повагу Міністерству закордонних справ Украї­ни і у відповідь на ноту 10483 від 25.12.91 має честь повідо­мити таке:

Міністерство закордонних справ Вірменії, виходячи із заяви Президента Республіки Вірменія від 18 грудня 1991 року «Про визнання незалежності України», має честь за­явити Міністерству закордонних справ України про готов­ність Республіки Вірменія встановити дипломатичні відносини в повному обсязі з Україною.

Міністерство закордонних справ Вірменії висловлює впев­неність, що встановлення дипломатичних відносин відпові­дає докорінним інтересам вірменського й українського народів і буде сприяти подальшому поглибленню плідного і вза­ємовигідного співробітництва між Республікою Вірменія й Україною.

Республіка Вірменія буде розвивати двосторонні відно­сини з Україною на основі принципів рівноправності, суве­ренної рівності, невтручання у внутрішні справи, територіаль­ної цілісності, непорушності існуючих державних кордонів, забезпечення і захисту основних прав і свобод людини, зок­рема прав національних меншин.

Міністерство закордонних справ Республіки Вірменія ви­ходить з того, що ця нота і нота Міністерства закордонних справ України від 25.12.91 складають Угоду про встановлен­ня дипломатичних відносин у повному обсязі між Республі­кою Вірменія й Україною. Міністерство користується цією нагодою, щоб поновити Міністерству закордонних справ України запевнення у своїй високій повазі.

Єреван, 25 грудня 1991 року

Юридичний. Інша назва цього підстилю — власне зако­нодавчий. Він представлений такими жанрами документів, як указ, закон, кодекс, устав. Це документи найвищого дер­жавного рівня, знання і виконання вимог яких є обов'яз­ковим для всіх учасників суспільного життя. Мова законів характеризується також узагальненістю і виразністю. Тут провідним є прагнення до максимальної однозначності і точності формулювань, оскільки регулювання стосунків між юридичними і фізичними особами вимагає забезпе­чення їх прозорості, чіткості і зрозумілості.

Зразок стилю:

Про внесення змін до Закону Української РСР «Про мови в Українській РСР»

Верховна Рада України п о с т а н о в л я є:

Внести зміни до Закону Української РСР «Про мови в Українській РСР» (Відомості Верховної Ради УРСР, 1989 p., додаток до N45, ст.631), виклавши його в такій редакції:

Стаття 5. Державна мова України

Відповідно до Конституції України державною мовою в Україні є українська мова.

Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонуван­ня державної мови в усіх сферах державного і суспільного життя, створює умови для її вивчення і засвоєння громадя­нами України.

Державна мова є офіційною мовою міжнародних доку­ментів, що підписуються від імені України.

Розповсюдження і функціонування державної мови не може бути підставою для дискримінації та обмежень щодо вільного використання російської та інших мов в усіх сферах їх природного розповсюдження, так як розповсюдження і використання російської та інших мов не може обмежувати сферу розповсюдження і використання державної мови.

Канцелярсько-діловий. Інколи зустрічається інший тер­мін на позначення цього підстилю — адміністративно-канцелярський. У сфері його обслуговування — документи повсякденного ділового життя: заява, довідка, характерис­тика, доручення, автобіографія, наказ, розпорядження, акт тощо. Оскільки складання текстів канцелярсько-діло­вого підстилю — справа рук не тільки професіоналів (а саме фахівці формулюють закони, кодекси, ноти чи кон­венції), а й пересічних громадян, то особливо значущою постає увага до форми документа, дотримання стандар­тизованих вимог щодо його написання.

Зразок стилю:

Характеристика

випускника філологічного факультету Донецького

національного університету (спеціальність:

українська мова та література, денна форма навчання)

Фоменка Миколи Миколайовича, 1980 року

народження, українця, освіта вища

Фоменко М. М. є випускником філологічного факультету Донецького національного університету. Під час навчання (1997—2002 pp.) виявив себе сумлінним студентом, постійно підвищував свій професійний рівень. Фоменко М. М. неодно­разово брав участь у наукових студентських конференціях. Виступав із змістовними доповідями із проблемних питань української мови («Особливості граматичної метафори в укра­їнській мові», «Метафора в україномовній національній кар­тині світу», «Метафора в семантико-синтаксичній структурі речення»). Випускник також брав участь у всеукраїнській сту­дентській олімпіаді з української мови, літератури та мето­дики 2000 року у складі команди факультету, яка посіла тре­тє місце.

Фоменко М. М. з першого курсу працював над темою ди­пломної роботи «Людина в українській мовній картині світу: метафоричний аспект». Дипломна робота свідчить, що випу­скник прекрасно орієнтується у досліджуваному матеріалі, вільно володіє теоретичними основами, вдумливо поєднує теорію з практичним аналізом. Фоменко М. М. має друковані статті у збірнику лінгвістичних праць «Лінгвістичні студії».

Фоменко М. М. під час навчання в університеті виявив також певні артистичні й організаторські здібності: брав ак­тивну участь у підготовці й проведенні факультетських та університетських заходів («Дебют першокурсника», «День філологічного факультету», «Різдво», «День викладача», «Шевченківське свято» тощо. Вимогливий до себе, користу­ється повагою серед товаришів та викладачів факультету.

Характеристику видано для подання до

Декан філологічного факультету (підпис) Є. С. Отін

Іноді як окремий виділяють

підстиль службового листування, або промислової корес­понденції. Його основним жанром є службовий лист, до якого висуваються вимоги стислості і точності, уникання непо­трібної велемовності.

Зразок стилю:

м. Донецьк, вул. Стадіонна, 34

тел. 303-12-23, р/р 348900

у Ворошиловському відділенні Нацбанку

17 листопада 2001 року держарбітром Паламарюком А.В. розглянуто спір між нашим підприємством і ДМЗ, але рі­шення досі не надіслане.

Просимо Вашого сприяння у терміновому надсиланні рі­шення.

Заст. Директора (підпис) Шевченко К. В.

Офіційно-діловий стиль сучасної української літератур­ної мови, як й інші стилі, формувався протягом тривалої еволюції. Найбільш давнім справедливо вважається побу­товий розмовний стиль, на основі якого у процесі розвит­ку суспільства, оформлення державно-правової форми суспільних відносин і виникнення у зв'язку з цим потреби обслуговування різних сфер суспільного життя утворили­ся інші стилі — усні і книжні. Як свідчить матеріал доку­ментальних пам'яток Київської Русі, у той період функці­онували як мінімум два книжні стилі української мови: конфесійний та офіційно-діловий. Виникнення першого пов'язується з поширенням християнства і появою кано­нічної (Біблія, Псалтир, Євангелія, Апостол, Апокаліп­сис) та літургійної (молитовник, служебник) церковної літератури. Функцію конфесійного стилю у той період ви­конувала старослов'янська мова (її ще називали церков­нослов'янською) з деякими вкрапленнями живого мов­лення, і тільки приблизно у XV столітті відбулася «демок­ратизація» стилю, тобто переведення його на ґрунт того­часної власне української мови— з'явилися Пересопницьке Євангеліє, Крехівський Апостол.

Офіційно-діловий стиль виник одночасно з потребою оформити міждержавні стосунки Київської Русі з сусідні­ми країнами, а також регулювати діяльність внутрішньо­державного механізму. Розвивалися такі жанри, як княжі грамоти (найдавнішою вважається «Грамота великого князя Мстислава Володимировича і його сина Всеволода 1130 року», також грамоти Галицько-Волинського князівства XIV ст.), листи (князів і воєвод), правові кодекси («Русь­ка правда», XI ст.), церковні устави, акти (зокрема, дого­вори з Візантійською імперією 907, 911, 944 і 971 років). Тексти цих жанрів дійшли до нас переважно включеними у Лаврентіївський (1377 p.), Галицько-Волинський (поч. XIII ст.), Іпатіївський (1425 р.) літописи.

Починаючи з XIV століття разом з утворенням Великого князівства Литовського роль офіційно-ділового стилю зрос­тала, він продовжував розвиватися на ґрунті української мови, яка здобула статус офіційної у князівстві, у напрямку до жанрового збагачення і розширення функціональної сфери. Наприклад, грамоти XFV-XV ст. диференціювалися на доку­менти приватного (купчі, продажні, дані, поручні, вклад­ні) і державного характеру (привілеї, угоди від імені князів і королів). Ускладнення державного апарату спричинило збіль­шення обсягів документообігу, почалося ведення земських, міських, церковних і монастирських книг, діяльність судової системи обслуговувалася жанром трибунальних актів. Розви­нувся юридичний підстиль, засобами якого оформлені Ли­товська метрика, Коронна метрика, «Судебник» Казимира, Литовський статут (1588). В останньому визначено вимоги до оформлення таких видів документації, як опис майна, духів­ниця, супліка (скарга), купчий запис.

Інший підстиль офіційно-ділового спілкування — дипло­матичний — набув чітко окреслених меж у XVII столітті з початком активного міждержавного листування канцелярії гетьманської України (листи Б.Хмельницького до польського сейму і короля Яна Казимира, кримського хана Іслам-Гірея III, турецького султана Ібрагіма, візира Бектеш-Аги, мос­ковського царя Олексія Михайловича, молдавських, волось­ких князів). Потреба обслуговування таких установ, як Гене­ральна військова канцелярія, Генеральний скарб, Генераль­ний військовий суд, Генеральна артилерія, а також ратуш і магістратів сприяла подальшому розвитку жанру грамоти і появі нових її різновидів: наказу, ордера, інструкції, універсалу тощо. Крім того, продовжувалося формування стилю у текстах гетьманських статей XVII—XVIII ст. — міжнародних договорів. Законодавчий підстиль цього періоду представле­ний у «Конституції» Пилипа Орлика (1710 p.).

Наступні кілька століть, аж до 1917 року, українська мова залишалася позбавленою державного й офіційного статусу у межах Російської імперії, була заборонена Валуєвським циркуляром (таку назву циркуляр здобув за прі­звищем тогочасного міністра внутрішніх справ Російської імперії — П.О.Валуєва) 1863 р. й Емським указом (указ підписав імператор в м. Омську) 1876 р. Безумовно, це негативно позначилося на розвитку книжних стилів, в тому числі й офіційно-ділового.

Його відродження припало на початок вже XX століття і пов'язане з постанням УНР, початком законотворчої діяльності Центральної Ради і функціонуванням новостворених державних установ. Офіційно-діловий стиль цього періоду помітно змінився, що пояснюється попереднім виникнен­ням (кін. XVIII — поч. XIX ст.) і вже тривалим розвитком нової української літературної мови, яка лягла в його основу. Найбільш історично значущими документами цієї доби є Декларація Генерального Секретаріату Центральної Ради (26.06.1917), чотири Універсали Центральної Ради (27.06.1917, 15-16.07.1917, 20.11.1917, 22.01.1918), Акт Злуки УНР і ЗУНР (22.01.1918) та ін.

Подальший розвиток офіційно-ділового стилю україн­ської літературної мови відбувався вже у межах іншої дер­жави: він обслуговував діяльність державного апарату Укра­їнської Радянської Соціалістичної Республіки, що перебу­вала у складі Радянського Союзу з ЗО грудня 1922 року і до 24 серпня 1991 року. Протягом цього періоду стиль ділового й офіційного спілкування був нарешті теоретично осмис­лений, унормований, хоча й зазнав значної трансформації з метою максимального наближення до відповідного ро­сійського зразка, що було частковим виявом загальної мов­ної політики СРСР. Можна по-різному оцінювати здобутки чи втрати офіційно-ділового стилю української мови за цей час, але незаперечним є те, що він цілеспрямовано усував­ся на периферію: «Ще донедавна офіційно-діловий стиль сучасної української літературної мови функціонував рад­ше de jure, ніж de facto. 3 мовчазної згоди «комітетників» лукаву думку про його розквіт і збагачення переписували зі статті в статтю, з монографії в монографію, виконуючи партійне доручення. Насправді ж до здобуття Україною не­залежності він ледь животів — та й то, звісно, не вище районного рівня і не ширше західних областей України».

Першим документом офіційно-ділового стилю у нових умовах, які мають забезпечити йому правдиво всебічний розвиток, був Акт проголошення Незалежності України:

АКТ ПРОГОЛОШЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ

Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною в зв'язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 року,

— продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні,

— виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими докумен­тами,

— здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України, Верховна Рада Української Радянської Соціалістич­ної Республіки урочисто

ПРОГОЛОШУЄ

НЕЗАЛЕЖНІСТЬ УКРАЇНИ та створення самостійної української держави —

УКРАЇНИ.

Територія України є неподільною і недоторканною.

Віднині на території України мають чинність виключно Конституція і закони України.

Цей акт набирає чинності з моменту його схвалення.

ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ

24 серпня 1991 року

Сьогодні офіційно-діловий стиль обслуговує практично усі сфери суспільно-політичного й економічного життя дер­жави: законодавчу, дипломатичну, юридичну, банківську, виробничу, великого, середнього та малого бізнес

Запишіть 20 слів-термінів з вашої професійної галузі. П'ять із них введіть у речення.

метальник молоту , допінг контроль, тренувальний збір, екіпіровка, легкоатлетичні змагання, призер змагань, переможець змагань, фіналіст чемпіонату України, рекордсмен змагань, абсолютний чемпіон, тренувальні вправи, учасник змагань, тренувальне знаряддя, тренувальна спроба, коло пошани, гарна спроба, п’єдестал пошани, тренувальне поле, вдала спроба

Зараз ми їдемо на тренувальний збір до Києва. На п’єдесталі пошани запрошується переможець із метання молоту. Мені треба зробити тренувальні вправи. Грамотою нагороджується метальник молоту. Після перемоги треба пробігти коло пошани.

Перекладіть наведені конструкції ділового стилю українсь­кою мовою і запишіть їх:

взяти до уваги; згідно з наказом; працювати за контрактом; послати поштою; за власним бажанням; взяти до відома; торік; посвідчення особи; граничний термін; платити за перерахуванням.

Запишіть іншомовні слова, вставляючи, Де потрібно, пропущені букви чи знаки:

альянс, ад’ютант, барельєф, вуаллю, бюст, вар’єте, досьє, кон’юнктура, курйоз, Лавуазьє, мадяр, мільйонер, Мольєр, комп’ютер, п’єдестал, Рив’єра, нюанс, Севілья, ін’єкція, об’єкт, інтерв’ю, Хьюстон, прем’єра, ФЄЗОЛ’Є, портьєра, кур’єр, дебют, Лур’є, модельєр, Ньютон, рантьє.

Напишіть розпорядження про дозвіл на дострокове складан­ня сесії.

Список літератури

1. А.П. Загнітко, І.Г. Данилюк Українське ділове мовлення. – К.,2005.

2. Словник іншомовних слів / Л.О. Пустовіт та ін. – К.,2000

3. Ющук І.П. Практичній довідник з української мови. – К.,1998.