Розвиток лексичного значення слова

План реферату

1. Зміст лінгвістичного поняття «лексичне значення слова»:

а) типи відношень слова;

б) типи значень слова;

2. Лексикологія. Зміни лексики та лексичного значення слів:

а) однозначні й багатозначні слова. Пряме и переносне значення;

б) омоніми, їх типи;

в) антоніми;

г) професіоналізми;

ґ) діалектизми;

д) власне українські та запозичені слова;

3. Термінологія – нове поле для досліджень розвитку лексичного значення слова.

4. Висновок.

Список використаної літератури.

1. Зміст лінгвістичного поняття «лексичне значення слова».

Лексичне значення - історично закріплена в свідомості людей співвіднесеність слова з певним явищем дійсності.

Це зв'язок певного звучання з певним поняттям, почуттям, волевиявленням тощо, "відоме відображення предмета, явища чи відношення у свідомості ., яке входить до структури слова як його внутрішня сторона, відносно якої звучання слова виступає як матеріальна оболонка ." (О.І. Смирницький), або це той зміст слова, та інформація, яку воно несе.

Лексичне значення слова є продуктом мисл.еннєвої діяльності людини. Воно пов'язане з редукцією інформації людською свідомістю, з порівнянням, класифікацією, узагальненням.

Оскільки слова називають речі, то лексичне значення нерідко називають речовим.

Ядром лексичного значення є концептуальне значення (мисленнєве відображення певного явища дійсності, поняття). Так, наприклад, слово обличчя має концептуальне значення "передня частина голови людини". Крім концептуального значення (його ще називають денотативним), слово може мати конотативне значення (від лат. con "разом із" і notatio "позначення"), тобто емоційні, експресивні, стилістичні "додатки" до основного значення. Наприклад, слова морда, пика, фізіономія мають таке ж концептуальне значення, як і обличчя, але на нього нашаровуються експресивно-стилістичні відтінки (конотації). Пор. ще: кінь і шкапа, черевики і шкарбани тощо.

Концептуальне й конотативне значення є загальноприйнятими, тобто належать мові й зафіксовані в словниках. Від таких значень потрібно відрізняти контекстуальні значення, тобто значення, які виникають у певних контекстах. Так, словами кошик і лапочка пестливо називають дітей чи близьких, однак таке значення в цих словах не фіксується словниками.

Говорячи про значення слова, необхідно мати на увазі, що слово загалом вступає в три типи відношень: предметний (слово — предмет), поняттєвий (слово — поняття) і лінгвальний (слово — слово).

ВІДНОШЕННЯ СЛОВО-ПРЕДМЕТ. Існує у двох різновидах: загальна віднесеність і конкретна віднесеність.

Загальна предметна віднесеність — віднесеність концептуального значення до цілого класу денотатів. Наприклад, слово кінь позначає будь-якого коня.

Конкретна предметна віднесеність — віднесеність концептуального значення до певного, одиничного денотата. Наприклад: На лузі пасся кінь.

Власні імена мають тільки конкретну предметну віднесеність (Івано-Франківськ, Черкаси, Дніпро, Карпати). Загальні назви у мові мають тільки загальну віднесеність (студент, книжка, собака, кінь), а в мовленні — як загальну, так і конкретну (Кінь — велика свійська однокопитий тварина і Сусід купив собі коня). Займенники, як і загальні назви, в мові мають тільки загальну предметну віднесеність (я — будь-який, кожен мовець, ти — будь-який слухач, це — все є це). У мовленні вони набувають конкретної предметної віднесеності. Коли Т. Шевченко пише "Я ввечері посумую, А вранці поплачу", то в цьому випадку під я розуміємо саме його, поета.

Віднесеність слова до предмета називають денотативним значенням (від лат. denotatum "позначуване").

ВІДНОШЕННЯ СЛОВО-ПОНЯТТЯ. ПОНЯТТЯ — результат узагальнення і виділення предметів, явищ якогось класу за певними спільними і в сукупності специфічними для них ознаками. Так, поняття "стіл" означає будь-який за формою та призначенням стіл.

Прямо виражають поняття тільки загальні назви, і то слово—загальне ім'я не стільки виражає поняття, скільки позначає його і вказує на нього. Власні назви й займенники співвіднесені з поняттями, але прямо їх не виражають. Вигуки зовсім не виражають понять, а лише сигналізують про стан мовця.

Віднесеність слова до поняття називають сигніфікативним значенням (від лат. significatum "позначуване").

Необхідно розрізняти побутові й наукові поняття. У мовленні слова, як правило, позначають побутові поняття (їх ще називають формальними поняттями), під якими розуміють мінімум найзагальніших і водночас найхарактерніших ознак, які необхідні для виділення й розпізнання предмета. Відмінність між побутовим (формальним) і науковим (змістовим) поняттями фіксують тлумачні й енциклопедичні словники. Якщо в тлумачному словнику для пояснення слова вода достатнім є таке визначення, як "прозора рідина, що утворює струмки, ріки, озера і моря", то в енциклопедичному словнику вода визначена так:

"Вода, оксид водню, Н20 — найпростіша, найпоширеніша на Землі хімічна сполука водню з киснем . Вода є головною складовою частиною гідросфери, що вкриває близько 360 млн. км2, тобто 70,8% поверхні Землі. Вода — безбарвна рідина без запаху і смаку. При нормальному тиску температура тверднення її 0°С, температура кипіння 100°С. Найбільша густина (при 3,98°С) дорівнює 1000,00 кг/м3" (Українська радянська енциклопедія. — К., 1978. —Т.2. — С. 344).

Терміни слово і поняття не збігаються: по-перше, слово може позначати декілька понять (багатозначні слова); по-друге, одне поняття може виражатися декількома словами (синоніми); по-третє, поняття може виражатися сполученням слів {сірчана кислота, квадратний корінь тощо); по-четверте, є слова, які не позначають понять (вигуки).

Немає повної відповідності й між значенням слова та поняттям. Значення слова є ширшим від поняття (як було вже сказано, на концептуальне значення, тобто побутове поняття, нашаровуються різні конотації, а також асоціації (вербиченька, патякати, калина). Поняття ж є глибшим від значення, в чому можна переконатись із вищена-веденого енциклопедичного визначення води. Як зазначав О. Потебня, у слові міститься не сама думка, а відбиток думки.

ВІДНОШЕННЯ слово-слово. Значення слова існує не само по собі, а в певному співвідношенні зі значеннями інших слів. Близькі й протилежні за значенням слова уточнюють семантику слова, визначають для нього певні семантичні межі. Значення слів, таким чином, є системно зумовленими. У цьому легко переконатися, коли порівняти слова різних мов, які позначають одні й ті ж явища. Такі слова часто виявляються нетотожними за своїм концептуальним значенням. Пор.: укр. рукавичка — рос. рукавичка і варежка, укр. сир — рос. сир і творог, рос. билет — укр. білет і квиток, укр. дерево — англ. tree і wood, нім. Baum і Holz; укр. рука — англ. hand і arm, нім. Hand і Arm, фр. bras і main; укр. палець — англ. finger і toe, нім. Finger і Zehe, фр. doight і orteil; англ. to wash, нім. waschen — укр. мити і прати; укр. пастух і вівчар — болг. пастир, овчар, говедар "той, що пасе корови", козяр "той, що пасе кози"; укр. високий — англ. tall (про людину, тварину) і high (про інші предмети). Узбецьке ин позначає житло птахів, ведмедя і миші, тоді як у нас цьому слову відповідають три різні назви: гніздо, барліг, нора.

Співвідношенням слова з іншими словами в лексичній системі мови визначається його структурне значення.

За характером відношення до позначуваного об'єкта розрізняють значення прямі й переносні.

ПРЯМІ ЗНАЧЕННЯ безпосередньо називають явища дійсності. Наприклад: сім'я з трьох осіб, красиве обличчя, ключ від дверей, хлопчик іде, камінна стіна, світлий день.

ПЕРЕНОСНІ ЗНАЧЕННЯ Є вторинними, тобто похідними від прямих, й опосередковано через прямі значення називають явища дійсності: сім'я мов, обличчя театру, ключ від серця, час іде, камінна душа, світлі думки.

Вторинні (переносні) значення можуть утрачати зв'язок із основними. Так, англ. table "стіл" означало "кам'яна дошка", switch "вимикач" — "прут", travel "подорож" — "праця", harvest "урожай" — "осінь"; нім. Rede "мовлення, промова" мало значення "відповідальність", machen "робити" — значення "місити тісто", а Sache "діло, річ" — значення "судовий розгляд справи, судовий спір".

За синтагматичною зумовленістю значення поділяються на вільні й зв'язані.

ВІЛЬНІ ЗНАЧЕННЯ. Вживання цих значень не має жодних, крім логічних, обмежень. Так, зокрема, номінативне значення є вільним, бо воно може вільно поєднуватися з певним колом слів (тут обмеження на сполучуваність мають предметно-логічний характер). Наприклад, слово білий у значенні "який має колір снігу" поєднується з назвами всіх предметів, що можуть мати такий колір, а слово дерев'яний сполучається з усіма назвами предметів, зроблених із дерева (білий сніг, біла крейда, біла мука, білий папір, біла стіна та ін.; дерев'яний стіл, дерев'яний будинок, дерев'яна коробка, дерев'яні двері, дерев'яний стелаж, дерев'яна ложка тощо).

ЗВ'ЯЗАНІ ЗНАЧЕННЯ. Ці значення можуть реалізуватися за певних синтагматичних умов. Серед зв'язаних значень розрізняють фразеологічно зв'язані, синтаксично і конструктивно зумовлені.

Фразеологічно зв'язані значення — значення слова, які реалізуються лише в певних сполученнях. Так, скажімо, слово білий реалізує значення "який виділяється чимсь незвичайним" лише в словосполученні біла ворона, слово дерев'яний має значення "обезцінений" лише з назвами грошових знаків (дерев'яний рубль). Значення "приємний за тембром" слово малиновий реалізує у словосполученні малиновий дзвін. Рос. потупить значення "опустити" має

у словосполученнях потупить взор, потупить глаза, потупить голову (див. неможливість *потупить белье в воду, потупить вниз руки).

Синтаксично зумовлені значення — значення, які реалізуються тільки в певній синтаксичній позиції. Так, наприклад, значення "безхарактерна людина, телепень" у слові шляпа реалізується тільки в тому випадку, коли це слово виступає присудком: "Тоді він шляпа, коли не бачить, що під носом робиться" (0. Корнійчук).

Конструктивно зумовлені значення — це такі значення, які реалізуються лише в певних конструкціях. Наприклад, значення "виражати своє ставлення до якихось подій, явищ тощо" в слові відгукнутися реалізується тільки в конструкції відгукнутись на щось (дієслово + прийменник на+ іменник у знахідному відмінку), а значення "позначитися на кому-, чому-небудь" — у конструкції відгукнутися в {на, по) чому (дієслово + прийменник в, на, по + іменник у місцевому відмінку). Пор. ще: грати на скрипці "виконувати що-небудь на музичному інструменті", грати в футбол "брати участь у грі", грати життям "поводитися з чимсь як з іграшкою"; рос. вертеть сигаретой "повертати в різні боки", вертеть сигарету "скручувати, робити, виготовляти".

2. Лексикологія. Зміни лексики та лексичного значення слів.

Лексикологія (гр.сл. – словесний, словниковий; учення) – розділ мовознавчої науки, який вивчає словниковий склад мови.

Лексика – одна з основних складових мови, найменш консервативний елемент мовної системи (найбільш консервативна – фонетика. У лексиці інше. Одні слова виходять з ужитку, а ніші там з’являються. Одним із розділів мовознавства є лексикологія. У лексикології слово вивчається не лише саме по собі, а й у певному зв'язку з іншими словами. Лексикологія досліджує словниковий склад мови з погляду походження, з історичної точки зору, у плані вживання.

Отже, одиницею лексики є слово. Зовні воно сприймається як звук або сукупність звуків. Проте не кожний звук, не кожне поєднання звуків можна назвати словом. Слово – це звук або комплекс звуків, що має певне значення і вживається в мовленні як самостійне ціле. У цьому визначенні слова береться до уваги його подвійна природа. Зовнішній бік слова – його звукова оболонка, внутрішній бік – значення слова. Без зовнішньої оболонки слово не може бути почуте, без внутрішнього наповнення воно буде незрозумілим. Звукова оболонка – форма, значення слова – його зміст. Тож слово існує завдяки єдності форми і змісту.

За допомогою слів людина називає предмети і явища навколишньої дійсності, їхні ознаки, дії, стан тощо. Тому основна функція слова в мові – називна, або номінативна.

Лексичне значення слова хоч і стійке, проте не лишається абсолютно незмінним. Згодом слово може змінити значення, набути нового (дружина, санітарні дружина, добровільна дружина і т.д.).

Однозначні й багатозначні слова. Пряме и переносне значення.

У мові є слова, зміст яких зводиться до називання якогось одного поняття, ознаки чи явища дійсності. Такі слова, що мають лише одне значення називаються однозначними у кожній мові є слова, які мають кілька значень. Здатність слова мати кілька значень називається багатозначністю, або полісемією (гр. слово – багато, знак). Слово, первісне однозначне, поступово може набути нових значень. Основне, вихідне значення називається прямо, решта значень того самого слова переносні. Пряме значення ще називають первинним. Воно частіше пов’язане з контекстом.

Непрямі, переносні значення багатозначного слова ще називають вторинними.

Багатозначність у мові розвивається поступово у процесі розвитку мови.

Переносність значення слова є усталеною закономірністю мови. Переносне вживання слів особливо поширене у художньому та розмовному стилях.

Розрізняють такі типи переносних значень: метафору, метонімію.

Омоніми

Омоніми (гр. сл. – однаковий, ім'я) – це слова, різні за значенням, але однакові за звучанням і написанням. У лексикології розрізняють омоніми лексичні, морфологічні, словотворчі, синтаксичні.

Лексичні – різні за значенням і однакові за звучанням.

Синтаксичні – один з яких є словом, а другий словосполученням (потри – по три, сонце – сон це, цеглина – це глина).

Словотворчі – це однакові звукові комплекси, що виникають при творенні похідних від різних за звучанням слів (засипати від спати і засипати від сипати).

Морфологічні – це однакові звукові комплекси, що утворюються при відмінюванні та дієвідмінюванні.

У контексті омоніми виконують стилістичні функції, зокрема використовуються як засіб створення дотепів, каламбурів образності вислову.

Антоніми

Антоніми – (гр. сл. – проти, ім'я), - слова з протилежним значенням, що виражають несумісні поняття. Вживання антонімів робить мовлення виразнішим і багатішим нашої мови, яка потребує до себе спеціальної уваги, постійного звірення зі словниками, повсякчасного поновлення в пам’яті значення потрібних для роботи найменувань.

Професіоналізми

Це слова або вислови, властиві мові певної вузької професійної групи людей, поставлених в особливі умови життя. Більшість професіоналізмів є словами загальнонародної мови, вжитими в переносному значенні. Професіоналізми розширюють мовний словник. Застосовують в усному мовленні людей певної професії. У писемній формі вони вживаються у виданнях, призначених для фахівців окремих галузей науки та виробництва.

Використовують ще застарілі слова, які збереглися в певних видах ділових паперів. Це слова типу (священний, благотворний) гласність, воєдино, глава уряду, ваше високопревосходительство і т.ін.).

Емоційна лексика для ділових текстів загалом не властива. Але може вживатися в деяких проектах резолюції, звітах та ін. Знаємо, що ділове мовлення в цілому орієнтується на нейтральному загальновживану лексику української літературної мови.

Діалектизми

Діалектизми – слова, що поширені на певній території. Вони не використовуються в науковому та офіційно-діловому стилях, крім тих випадків, коли вони є предметом опису та вивчення. Використовуються і в художній літературі. Чимало діалектизмів стало надбанням загальноукраїнського кращого письменництва.

Власне українські та запозичені слова

Українська мова у своєму лексичному складі залишила групи слів – індоєвропейські, спільнослов’янські, східнослов’янські і власне українські. Для багатьох індоєвропейських мов є спільними або дуже подібними слова; що означають назви спорідненостей, тварин, рослин, продуктів харчування; назви предметів і явищ природи, дій, процесів, етапів.

Власне українські слова становлять найбільшу частину лексики. Їх можна розпізнати за фонетичними і граматичними ознаками. Адже специфічно українська лексика почала формуватися ще в південно-західних говорах давньоруської мови. Її елементи простежуються вже в окремих пам’ятках давньоруської писемності.

3. Термінологія. Слова і терміни.

Терміни – це слова або словосполучення, які вживаються в досить специфічній (науковій, публіцистичній, діловій та ін.) сфері мовлення і створюються для точного вираження спеціальних понять і предметів. У діловому стилі теж є своя термінологія.

Термінологія (гр. сл. – божество меж, кордонів, слово) – розділ лексики, що охоплює терміни різних галузей науки, техніки, мистецтва, суспільного життя. Найпоширенішим способом творення термінів є афіксація. Творяться терміни і шляхом абревіації. Серед термінів переживають іменники, прикметники, рідше – прислівники.

Слід зазначити, що термінологія знаходиться на досить ранньому етапі розвитку, тому дуже актуальними є проблеми сучасної термінології, зокрема, української. Дуже цікавими з цього приводу є дослідження Оксани Микитюк, методиста університету «Львівська політехніка». Вона присвятила цій проблемі велику статтю, в газеті «Вісник національного університету «Львівська політехніка»»

У статті проаналізовано універсальність іменника для творення наукових назв, показано багатоплановість та умовність низки лінґвістичних вимог до терміна, виявлено переосмислення ряду термінів у зв’язку зі змінюваністю поняття норми, доведено, що використання слова в первинному значенні у загальновживаній лексиці і в похідному значенні у термінолексиці, існування синонімних рядів – одна із загальних закономірностей розвитку лексичного значення слова, зокрема терміна.

Методист вважає, що саме безперервний процес розвитку семантики однозначних слів (у тому числі термінів) у багатозначні, вживання слова в загальновживаній лексиці у первинному значенні, а в термінолексиці – в похідному, існування синонімних рядів – одна із загальних закономірностей розвитку лексичного значення слова, зокрема терміна. Крім того, лексико-семантичні процеси в термінології (синонімія, багатозначність тощо) – це реальні процеси, зумовлені традицією функціонування термінів, неможливістю довільного вилучення їх із системи. Ідея “створення універсальної мови з ідеально однозначними термінами” [11, с.50] теоретично неспроможна, адже полягає в іґноруванні пізнавальної функції мови. Закріпити єдине значення за кожним терміном неможливо і на практиці, логічно це неминуче спричинить ситуацію “зачарованого кола” і мова не зможе відображати прогресу людської думки.

4. Висновок

Слово виражає поняття, тобто форму людського мислення, в якій узагальнюються основні ознаки речей і явищ об’єктивно існуючої реальної дійсності. Упродовж всієї історії розвитку суспільства людина та разом із нею все, що її оточувало, змінювались. Мова також не є виключенням. З плином часу коло знань людини поширювалось, а звідси зазнавало значних змін і її світосприйняття . З’являлися нові слова, або нові поняття називали вже існуючими словами. У зв’язку з цим у мові не лише з’являлися нові лексичні значення слів, а й змінювались уже існуючі. Тобто, розвиток лексичного значення слова прямо залежить від загального розвитку суспільства.

Список використаної літератури:

1. М. П. Кочерган. Вступ до мовознавства. – Київ 2006.

2. М. Я. Плющ. Сучасна українська літературна мова. – Київ 1996.

3. М. Зубков. Українська мова; універсальний довідник. - Харків 2005

4. М. А. Жовтобрюх і Б. М. Кулик. Курс сучасної української літературної мови. Частина 1. – Київ 1965.

5. О. Г. Муромцев. Розвиток лексики української мови. – Київ 2002

6. Вісник національного університету «Львівська політехніка». №453. стаття Оксани Микитюк «До проблеми розвитку сучасної української термінології» 2002 рік.

7. uk.wikipedia.org – український розділ міжнародної всесвітньої Інтернет-енциклопедії WIKIPEDIA.