Назва реферату: Характеристика статей витратної частини бюджету
Розділ: Економіка
Завантажено з сайту: www.ukrainereferat.org
Дата розміщення: 29.04.2014

Характеристика статей витратної частини бюджету

План

Вступ

1. Статті витратної частини бюджету.

2. Характеристика статей витратної частини державного бюджету.

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Виконання будь-яких функцій держави потребує прямих витрат фінансових ресурсів. Тому витрати держави — це одна з важливих сторін фінансової діяльності держави, яка без­посередньо пов'язана з її діяльністю по мобілізації коштів у державний та місцеві бюджети і державні цільові фонди.

Державні витрати — це складова частина фінансових відно­син, яка полягає у безперервному цільовому використанні державних грошових ресурсів, що накопичуються у:

— державному бюджеті та місцевих бюджетах;

— державних і місцевих бюджетних та позабюджетних фондах;

— власних фондах державних і комунальних підприємств, установ та організацій з метою виконання загальнодержав­них функцій, фінансування державної та комунальної соці­альної і культурної сфер, державних цільових програм, а також фінансування розширення виробництва окремих дер­жавних та комунальних підприємств, установ, організацій у відповідності з чинним законодавством держави.

Сукупність всіх видів видатків держави складає систему державних видатків. В цю систему входять:

— видатки держави, що здійснюються з державного бюд­жету;

— видатки держави, що здійснюються з місцевих бюджетів усіх рівнів;

— видатки держави, що здійснюються з бюджетних та по­забюджетних централізованих державних тамісцевих фондів;

— видатки державних та комунальних підприємств, органі­зацій та установ.

1.Статті витратної частини бюджету.

Згідно з “Бюджетним кодексом України”, витрати бюджету – це видатки бюджету та кошти на погашення основної суми боргу.

В “Бюджетному кодексі України” виділяють такі видатки:

Стаття 87. Видатки, що здійснюються з Державного бюджету України

1. До видатків, що здійснюються з Державного бюджету України, належать видатки на:

1) державне управління:

а) законодавчу владу;

б) виконавчу владу;

в) Президента України;

2) судову владу;

3) міжнародну діяльність;

4) фундаментальні та прикладні дослідження і сприяння науково-технічному прогресу державного значення, міжнародні наукові та інформаційні зв'язки державного значення;

5) національну оборону;

6) правоохоронну діяльність та забезпечення безпеки держави;

7) освіту:

а) загальну середню освіту:

спеціалізовані школи (в тому числі школи-інтернати), засновані на державній формі власності;

загальноосвітні школи соціальної реабілітації;

б) професійно-технічну освіту (навчальні та інші заклади освіти, засновані на державній формі власності);

в) вищі навчальні заклади, засновані на державній формі власності;

г) післядипломну освіту (крім закладів і заходів, визначених підпунктом "г" пункту 2 статті 90 цього Кодексу);

ґ) позашкільні навчальні заклади та заходи з позашкільної роботи з дітьми, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України;

д) інші заклади та заходи в галузі освіти, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України;

8) охорону здоров'я:

а) первинну медико-санітарну, амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу (багатопрофільні лікарні та поліклініки, що виконують специфічні загальнодержавні функції, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України);

б) спеціалізовану, високоспеціалізовану амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу (клініки науково-дослідних інститутів, спеціалізовані лікарні, центри, лепрозорії, госпіталі для інвалідів Великої Вітчизняної війни, спеціалізовані медико-санітарні частини, спеціалізовані поліклініки, спеціалізовані стоматологічні поліклініки, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України);

в) санаторно-реабілітаційну допомогу (загальнодержавні санаторії для хворих на туберкульоз, загальнодержавні спеціалізовані санаторії для дітей та підлітків, спеціалізовані санаторії для ветеранів Великої Вітчизняної війни);

г) санітарно-епідеміологічний нагляд (санітарно-епідеміологічні станції, дезінфекційні станції, заходи боротьби з епідеміями);

ґ) інші програми в галузі охорони здоров'я, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України;

9) соціальний захист та соціальне забезпечення:

а) державні спеціальні пенсійні програми (пенсії військовослужбовцям рядового, сержантського та старшинського складу строкової служби та членам їх сімей, пенсії військовослужбовцям та особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, пенсії, призначені за іншими пенсійними програмами);

б) державні програми соціальної допомоги (грошову допомогу біженцям; компенсації на медикаменти; програма протезування; програми і заходи із соціального захисту інвалідів, у тому числі програми і заходи Фонду України соціального захисту інвалідів; відшкодування збитків, заподіяних громадянам; заходи, пов'язані з поверненням в Україну кримськотатарського народу та осіб інших національностей, які були незаконно депортовані з України; щорічна разова грошова допомога ветеранам Великої Вітчизняної війни; довічна стипендія для учасників бойових дій; кошти, що передаються до Фонду соціального страхування на випадок безробіття; часткове покриття витрат на виплату заборгованості з регресних позовів шахтарів);

в) державну підтримку громадських організацій інвалідів і ветеранів, які мають статус всеукраїнських;

г) державні програми і заходи стосовно дітей, молоді, жінок, сім'ї;

ґ) державну підтримку молодіжних громадських організацій на виконання загальнодержавних програм і заходів стосовно дітей, молоді, жінок, сім'ї;

д) державні програми підтримки будівництва (реконструкції) житла для окремих категорій громадян;

10) культуру і мистецтво:

а) державні культурно-освітні програми (національні та державні бібліотеки, музеї і виставки національного значення, заповідники національного значення, міжнародні культурні зв'язки, державні культурно-освітні заходи);

б) державні театрально-видовищні програми (національні театри, національні філармонії, національні та державні музичні колективи і ансамблі та інші заклади і заходи мистецтва згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України);

в) державну підтримку громадських організацій культури і мистецтва, що мають статус національних;

г) державні програми розвитку кінематографії;

ґ) державну архівну справу;

11) державні програми підтримки телебачення, радіомовлення, преси, книговидання, інформаційних агентств;

12) фізичну культуру і спорт:

а) державні програми підготовки резерву та складу національних команд та забезпечення їх участі у змаганнях державного і міжнародного значення (утримання центральних спортивних шкіл вищої спортивної майстерності, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України, формування національних команд, проведення навчально-тренувальних зборів і змагань державного значення з традиційних та нетрадиційних видів спорту; підготовка і участь національних збірних команд в олімпійських та паралімпійських іграх, у тому числі фінансова підтримка баз олімпійської підготовки);

б) державні програми з інвалідного спорту та реабілітації (центр "Інваспорт", участь у міжнародних змаганнях з інвалідного спорту, навчально-тренувальні збори до них);

в) державні програми фізкультурно-спортивної спрямованості;

13) державні програми підтримки регіонального розвитку та пріоритетних галузей економіки;

14) програми реставрації пам'яток архітектури державного значення;

15) державні програми розвитку транспорту, дорожнього господарства, зв'язку, телекомунікацій та інформатики;

16) державні інвестиційні проекти;

17) державні програми з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки, попередження та ліквідації надзвичайних ситуацій та наслідків стихійного лиха;

18) створення та поповнення державних запасів і резервів;

19) обслуговування державного боргу;

20) проведення виборів та референдумів, державне фінансування політичних партій;

21) інші програми, які мають виключно державне значення.

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із законами України від 16.12.2004 р. N 2264-IV, від 27.11.2003 р. N 1349-IV)

Стаття 88. Видатки, що здійснюються з бюджетів сіл, селищ, міст районного значення та їх об'єднань та враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів

1. До видатків, які здійснюються з бюджетів сіл, селищ, міст районного значення та їх об'єднань та враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, належать видатки на:

1) органи місцевого самоврядування сіл, селищ, міст районного значення;

2) освіту:

дошкільну освіту;

загальну середню освіту (школи - дитячі садки);

3) первинну медико-санітарну, амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу (дільничні лікарні, медичні амбулаторії, фельдшерсько-акушерські та фельдшерські пункти);

4) сільські, селищні та міські палаци культури, клуби та бібліотеки;

5) місцеву міліцію.

(Із доповненнями, внесеними згідно із

Законом України від 04.03.2004 р. N 1577-IV)

(зміни, внесені Законом України від 04.03.2004 р. N 1577-IV, до статті 88 зупинено на 2005 рік у зв'язку із зупиненням дії Закону України від 04.03.2004 р. N 1577-IV згідно із Законами України від 23.12.2004 р. N 2285-IV, від 25.03.2005 р. N 2505-IV)

Стаття 89. Видатки, що здійснюються з районних бюджетів та бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим і міст обласного значення та враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів

1. До видатків, які здійснюються з районних бюджетів та бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим і міст обласного значення та враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, належать видатки на:

1) державне управління:

а) органи місцевого самоврядування міст республіканського Автономної Республіки Крим і міст обласного значення;

б) органи місцевого самоврядування районного значення;

2) освіту:

а) дошкільну освіту (у містах республіканського Автономної Республіки Крим та міст обласного значення);

б) загальну середню освіту: загальноосвітні навчальні заклади, у тому числі: школи - дитячі садки (для міст республіканського Автономної Республіки Крим та міст обласного значення), спеціалізовані школи, ліцеї, гімназії, колегіуми, вечірні (змінні) школи;

в) заклади освіти для громадян, які потребують соціальної допомоги та реабілітації: загальноосвітні школи-інтернати, загальноосвітні школи-інтернати для дітей-сиріт і дітей, які позбавлені піклування батьків, дитячі будинки (у разі, якщо не менше 70 відсотків кількості учнів загальноосвітніх шкіл-інтернатів, загальноосвітніх шкіл-інтернатів для дітей-сиріт і дітей, які позбавлені піклування батьків, дитячих будинків формується на території відповідного міста чи району), дитячі будинки сімейного типу та прийомні сім'ї, допомога на дітей, які перебувають під опікою і піклуванням;

г) інші державні освітні програми;

ґ) вищу освіту (вищі навчальні заклади I - IV рівнів акредитації, що перебувають у власності Автономної Республіки Крим, спільній власності територіальних громад, а також вищі навчальні заклади державної та комунальної форм власності) відповідно до програм соціально-економічного розвитку регіонів;

3) охорону здоров'я:

а) первинну медико-санітарну, амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу (лікарні широкого профілю, пологові будинки, станції швидкої та невідкладної медичної допомоги, поліклініки і амбулаторії, загальні стоматологічні поліклініки);

б) програми медико-санітарної освіти (міські та районні центри здоров'я і заходи по санітарній освіті);

4) соціальний захист та соціальне забезпечення:

а) державні програми соціального забезпечення: притулки для неповнолітніх (у разі, якщо не менше 70 відсотків кількості дітей, які перебувають в цих закладах, формується на території відповідного міста чи району), територіальні центри і відділення соціальної допомоги на дому;

б) державні програми соціального захисту: пільги ветеранам війни і праці, допомога сім'ям з дітьми, додаткові виплати населенню на покриття витрат з оплати житлово-комунальних послуг, компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян;

в) державні програми підтримки будівництва (реконструкції) житла для окремих категорій громадян;

г) районні та міські програми і заходи щодо реалізації державної політики стосовно дітей, молоді, жінок, сім'ї;

5) державні культурно-освітні та театрально-видовищні програми (театри, бібліотеки, музеї, виставки, палаци і будинки культури, школи естетичного виховання дітей);

6) державні програми розвитку фізичної культури і спорту: утримання та навчально-тренувальна робота дитячо-юнацьких спортивних шкіл всіх типів (крім шкіл республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення), заходи з фізичної культури і спорту та фінансова підтримка організацій фізкультурно-спортивної спрямованості і спортивних споруд місцевого значення;

7) місцеву міліцію.

(Із доповненнями, внесеними згідно із

законами України від 04.03.2004 р. N 1577-IV,

від 14.12.2004 р. N 2229-IV)

(зміни, внесені Законом України від 04.03.2004 р. N 1577-IV, до статті 89 зупинено на 2005 рік у зв'язку із зупиненням дії Закону України від 04.03.2004 р. N 1577-IV згідно із Законами України від 23.12.2004 р. N 2285-IV, від 25.03.2005 р. N 2505-IV)

Стаття 90. Видатки, що здійснюються з бюджету Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів і враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів

1. До видатків, які здійснюються з бюджету Автономної Республіки Крим і обласних бюджетів та враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, належать видатки на:

1) державне управління:

а) представницьку і виконавчу владу Автономної Республіки Крим;

б) обласні ради;

2) освіту:

а) загальну середню освіту для громадян, які потребують соціальної допомоги та реабілітації: спеціальні загальноосвітні навчальні заклади для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, санаторні школи-інтернати; загальноосвітні школи-інтернати, загальноосвітні школи-інтернати для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, дитячі будинки (крім загальноосвітніх шкіл-інтернатів, загальноосвітніх шкіл-інтернатів для дітей-сиріт і дітей, які позбавлені батьківського піклування, дитячих будинків, визначених у підпункті "в" пункту 2 статті 89 цього Кодексу, та дитячих будинків сімейного типу і прийомних сімей);

б) заклади професійно-технічної освіти, що перебувають у власності Автономної Республіки Крим і виконують державне замовлення;

в) вищу освіту (вищі навчальні заклади I - IV рівнів акредитації, що перебувають у власності Автономної Республіки Крим, спільній власності територіальних громад, а також вищі навчальні заклади державної та комунальної форм власності) відповідно до програм соціально-економічного розвитку регіонів;

г) післядипломну освіту (інститути післядипломної освіти вчителів та центри і заходи з підвищення кваліфікації державних службовців місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, постійно діючі курси (центри) підвищення кваліфікації працівників соціально-культурної сфери та агропромислового комплексу, що знаходяться у комунальній власності);

ґ) інші державні освітні програми;

3) охорону здоров'я:

а) первинну медико-санітарну, амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу (лікарні республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення);

б) спеціалізовану амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу (спеціалізовані лікарні, поліклініки, включаючи стоматологічні, центри, диспансери, госпіталі для інвалідів Великої Вітчизняної війни, будинки дитини, станції переливання крові);

в) санаторно-курортну допомогу (санаторії для хворих на туберкульоз, санаторії для дітей та підлітків, санаторії медичної реабілітації);

г) інші державні програми медичної та санітарної допомоги (медико-соціальні експертні комісії, бюро судмедекспертизи, центри медичної статистики, бази спецмедпостачання, центри здоров'я і заходи санітарної освіти, інші програми і заходи);

4) соціальний захист та соціальне забезпечення:

а) державні програми соціального захисту та соціального забезпечення: допомога по догляду за інвалідами I чи II групи внаслідок психічного розладу; адресна соціальна допомога малозабезпеченим сім'ям; виплати компенсації реабілітованим; дитячі будинки-інтернати; навчання та трудове влаштування інвалідів; будинки-інтернати для престарілих і інвалідів; будинки-інтернати для дітей-інвалідів; центри по нарахуванню пенсій; притулки для неповнолітніх (крім притулків, визначених у підпункті "а" пункту 4 статті 89 цього Кодексу);

б) республіканські Автономної Республіки Крим і обласні програми і заходи з реалізації державної політики стосовно дітей, молоді, жінок, сім'ї;

в) інші державні соціальні програми;

5) культуру і мистецтво:

а) державні культурно-освітні програми (республіканські Автономної Республіки Крим та обласні бібліотеки, музеї та виставки);

б) державні театрально-видовищні програми (філармонії, музичні колективи і ансамблі, театри, палаци і будинки культури республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення, інші заклади та заходи у галузі мистецтва);

в) інші державні культурно-мистецькі програми;

6) фізичну культуру і спорт:

а) державні програми з розвитку фізичної культури і спорту (навчально-тренувальна робота дитячо-юнацьких спортивних шкіл усіх типів республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення, заходи з фізичної культури і спорту республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення);

б) державні програми з інвалідного спорту і реабілітації (республіканський Автономної Республіки Крим та обласні центри з інвалідного спорту і дитячо-юнацькі спортивні школи інвалідів та спеціалізовані спортивні школи паралімпійського резерву; проведення навчально-тренувальних зборів і змагань з інвалідного спорту республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення);

7) місцеву міліцію.

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із

законами України від 04.03.2004 р. N 1577-IV,

від 14.12.2004 р. N 2229-IV,

від 16.12.2004 р. N 2264-IV)

(зміни, внесені Законом України від 04.03.2004 р. N 1577-IV, до статті 90 зупинено на 2005 рік у зв'язку із зупиненням дії Закону України від 04.03.2004 р. N 1577-IV згідно із Законами України від 23.12.2004 р. N 2285-IV, від 25.03.2005 р. N 2505-IV)

Стаття 91. Видатки місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів

1. До видатків місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, належать видатки на:

1) місцеву пожежну охорону;

11) місцеву міліцію;

2) позашкільну освіту;

3) соціальний захист та соціальне забезпечення:

а) програми місцевого значення стосовно дітей, молоді, жінок, сім'ї;

б) місцеві програми соціального захисту окремих категорій населення;

в) програми соціального захисту малозабезпеченої категорії учнів професійно-технічних навчальних закладів;

4) місцеві програми розвитку житлово-комунального господарства та благоустрою населених пунктів;

5) культурно-мистецькі програми місцевого значення;

6) програми підтримки кінематографії та засобів масової інформації місцевого значення;

7) місцеві програми з розвитку фізичної культури і спорту;

8) типове проектування, реставрацію та охорону пам'яток архітектури місцевого значення;

9) транспорт, дорожнє господарство:

а) регулювання цін на послуги метрополітену за рішеннями органів місцевого самоврядування;

б) експлуатацію дорожньої системи місцевого значення (в тому числі роботи, що проводяться спеціалізованими монтажно-експлуатаційними підрозділами);

в) будівництво, реконструкцію, ремонт та утримання доріг місцевого значення;

10) заходи з організації рятування на водах;

11) обслуговування боргу органів місцевого самоврядування;

12) програми природоохоронних заходів місцевого значення;

13) управління комунальним майном;

14) регулювання земельних відносин;

15) інші програми, затверджені відповідною радою згідно із законом.

(Із доповненнями, внесеними згідно із

законами України від 11.09.2003 р. N 1158-IV,

від 04.03.2004 р. N 1577-IV)

(зміни, внесені Законом України від 04.03.2004 р. N 1577-IV, до статті 91 зупинено на 2005 рік у зв'язку із зупиненням дії Закону України від 04.03.2004 р. N 1577-IV згідно із Законами України від 23.12.2004 р. N 2285-IV, від 25.03.2005 р. N 2505-IV)

2. Характеристика статей витратної частини державного бюджету.

Виконання будь-яких функцій держави потребує прямих витрат фінансових ресурсів. Тому витрати держави — це одна з важливих сторін фінансової діяльності держави, яка без­посередньо пов'язана з її діяльністю по мобілізації коштів у державний та місцеві бюджети і державні цільові фонди.

Державні витрати — це складова частина фінансових відно­син, яка полягає у безперервному цільовому використанні державних грошових ресурсів, що накопичуються у:

— державному бюджеті та місцевих бюджетах;

— державних і місцевих бюджетних та позабюджетних фондах;

— власних фондах державних і комунальних підприємств, установ та організацій з метою виконання загальнодержав­них функцій, фінансування державної та комунальної соці­альної і культурної сфер, державних цільових програм, а також фінансування розширення виробництва окремих дер­жавних та комунальних підприємств, установ, організацій у відповідності з чинним законодавством держави.

Сукупність всіх видів видатків держави складає систему державних видатків. В цю систему входять:

— видатки держави, що здійснюються з державного бюд­жету;

— видатки держави, що здійснюються з місцевих бюджетів усіх рівнів;

— видатки держави, що здійснюються з бюджетних та по­забюджетних централізованих державних тамісцевих фондів;

— видатки державних та комунальних підприємств, органі­зацій та установ.

У фінансовому праві державні видатки виділені в окре­мий інститут державних видатків, який утворюється фінансово-правовими нормами, що регулюють суспільні відносини щодо витрачання державних та комунальних грошових ресурсів.

Державні видатки визначаються функціями та економіч­ним станом держави. В період переходу до ринкової еконо­міки суттєво змінюється структура державних видатків — їх склад та обсяги. Це пов'язано, в першу чергу, з появою ко­мунальної форми власності, подальшим збільшенням сектора економіки, що базується на недержавній формі влас­ності, проведенням реформи цінової політики держави, а також з поступовим скороченням дотаційного фінансуван­ня цілих галузей народного господарства та збільшенням використання методів цільового фінансування державних програм.

Державні видатки здійснюються шляхом фінансування.

Фінансування державних видатків — це плановий, цільовий, безповоротний й безвідплатний відпуск грошових коштів, який виконується з урахуванням оптимального поєднання власних, кредитних та бюджетних джерел фінан­сування, проводиться в міру здійснення планового використання коштів для забезпечення виконання загальнодержавних функцій (оборона країни, управління діяльністю держави тощо), а також для утримання соціально-культур­ної сфери, забезпечення соціальних гарантій та зобов'я­зань держави з додержанням режиму економії при пос­тійному здійсненні контролю.

Фінансування здійснюється із різних джерел: бюджетів різних рівнів, позабюджетних цільових фондів, власних коштів державних та комунальних підприємств. В залеж­ності від джерел фінансування можна виділити такі його види: бюджетне фінансування, самофінансування та державне кредитування.

Незалежно від джерел покриття видатків, фінансування здійснюється на основі таких принципів: плановості, безпово­ротності та безвідплатності, цільового спрямування коштів та їх ефективного використання та здійснення постійного контролю за їх використанням, фінансування в міру виконання планів, оптимального поєднання власних, кредитних та бюд­жетних джерел, додержання режиму економії.

Принцип безповоротності та безвідплатності фінансуван­ня державних видатків означає виділення суб'єкту фінансу­вання коштів без прямого їх повернення державі та без вне­сення будь-якої платні за отримання цих коштів.

Принцип цільового спрямування фінансування державних витрат полягає у тому, що кошти плануються, відпускають­ся та використовуються на чітко визначені нормативними та індивідуально-плановими фінансовими актами цілі та за­ходи: виплата заробітної плати, поточні видатки, видатки розвитку тощо.

Принцип фінансування в міру виконання планів означає, що кошти виділяються не автоматично, а у відповідності з фак­тичним виконанням робіт, кількісними та якісними показ­никами, що зумовлюють обсяги витрат на конкретні цілі в момент виникнення реальної потреби у наданні коштів. Зав­дяки цьому принципу грошові ресурси можуть перебувати у постійному обігу. Виконання цього принципу чітко прослідковується при фінансуванні капіталовкладень та капі­тальних ремонтів, де, в разі невиконання планів викорис­тання коштів, невикористані грошові ресурси враховуються при наданні бюджетних коштів на наступний період.

Принцип оптимального поєднання власних, кредитних та бюджетних коштів полягає в тому, що під час визначення обсягу фінансування спочатку враховується наявність та можливість використання суб'єктом фінансування власних коштів або скорочення власних видатків, потім — можливість отримання ним банківських кредитів і лише при об'єктивній неможливості покриття видатків з вищезазначених джерел вирішується питання про виділення бюджетного або відом­чого фінансування. Цей принцип застосовується на стадії планування, розподілу та використання державних ресурсів при покритті поточних видатків та капіталовкладень.

Принцип додержання режиму економії застосовується на стадії фактичного використання коштів і проявляється у раціональ­ному використанні трудових та матеріальних ресурсів, вико­ристанні новітніх ресурсозберігаючих технологій, підвищенні норм виробітку сировини та природних ресурсів тощо.

При дефіциті бюджету та інфляції додержання переліче­них принципів фінансування є особливо необхідним, а відступ від них веде до таких тяжких наслідків, як виник­нення проблеми неплатежів та зростання заборгованості дер­жави по фінансуванню тих чи інших витрат (зарплат, пенсій, капіталовкладень тощо). Тому особливої ваги набирає прин­цип здійснення постійного контролю за використанням всіх видів державних ресурсів. Контроль дає можливість з'ясува­ти помилки та недоліки у фінансовій діяльності держави та вжити заходів для їх усунення. Він також дає інформацію для перспективного та поточного планування державних видатків під час визначення оптимальних обсягів коштів і їх цільового спрямування.

Суть держави і державного бюджету полягає в тому, щоб задовольняти загальносуспільні інтереси і потреби. Тому ст.95 Конституції України вста­новлює, що «виключно законом про Державний бюджет Ук­раїни визначаються будь-які видатки держави на загально­суспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків». Сам характер загальносуспільних потреб теж визначається в ряді статей Конституції. Такий гуманістичний зміст конституційних положень визначає і склад видатків держав­ного і місцевих бюджетів. Структура їх відображається в бюд­жетній класифікації України (розділ II) і в щорічному Законі про Державний бюджет України. При всій різноманітності в розмірах щорічних асигнувань слід все ж відзначити, що значну їх частину складають видатки на соціальний захист, соціаль­но-культурні заходи та ін.

Загальні начала правового регулювання видатків бюджетів встановлені в розділі 3 Закону «Про бюджетну систему Ук­раїни». Кошти Державного бюджету України витрачаються лише на цілі і в межах, зат­верджених Законом про Державний бюджет України. Відпо­відно кошти республіканського бюджету Автономної Рес­публіки Крим, місцевих бюджетів витрачаються лише на цілі і в межах, затверджених Верховною Радою Автономної Рес­публіки Крим, місцевими радами. До Державного бюджету України не включаються видатки, які не передбачені зако­нами України. Зміст цієї статті вказує на юридичне значен­ня законів і рішень про бюджет, а також про значення прин­ципу законності в сфері видатків бюджетів. Розподіл видатків між бюджетами здійснюється відповідно до Закону України «Про бюджетну систему України». Закон категорично забо­роняє використання бюджетних коштів для фінансування позабюджетних фондів, які можуть бути утворені за рахунок надходжень від необов'язкових платежів, добровільних внесків фізичних і юридичних осіб, інших небюджетних джерел.

Видатки бюджетів усіх ланок групуються за предметною ознакою відповідно до бюджетної класифікації України. Але визначається функціональний поділ видатків всіх бюджетів на поточні видатки і видатки розвитку.

Поточні видатки — це витрати бюджетів на фінансування мережі підприємств, установ, організацій і органів, які діють на початок бюджетного року, а також на фінансування за­ходів щодо соціального захисту населення та інших заходів, що не належать до видатків розвитку. В складі поточних видатків окремо виділяються видатки бюджету, зумовлені зростанням мережі вказаних вище об'єктів з зазначенням всіх факторів, які вплинули на обсяг видатків.

До складу видатків розвитку належать витрати бюджетів на фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності, зокрема фінансування капітальних вкладень виробничого і невиробничого призначення, фінансування структурної пе­ребудови господарства України, субвенції та інші видатки, пов'язані з розширеним відтворенням.

Склад і структура видатків державного і місцевих бюджетів визначаються багатьма факторами, зокрема їх предметною спрямованістю (в загальному вигляді вона відображена в бюд­жетній класифікації), економічним змістом та ін. Але в будь-якому випадку державі при розподілі видатків доводиться вирішувати питання про пріоритетність об'єктів фінансу­вання. Оскільки Україні, як і будь-якій іншій державі світу, недостатньо грошових коштів для фінансування всіх потреб, то процес планування видатків зводиться до проблеми ви­бору між конкуруючими потребами. В цьому, крім суто юри­дичних факторів, велике значення мають економічні, які ви­пливають з конкретних умов певного періоду.

При розподілі видатків між окремими ланками бюджетної системи України загальними, принциповими положеннями є значимість, підвідомчість, підпорядкованість тих чи інших об'єктів фінансування, їх територіальне розміщення та інші. Закон України «Про бюджетну систему України» встановлен перелік видатків основних ланок бюджетної системи України. Цей перелік разом з бюджетною класифікацією є основою структури видатків щорічного Державного бюджету України.

У складі Державного бюджету України передбачається ре­зервний фонд Кабінету Міністрів України у розмірі до двох відсотків від обсягу видатків Державного бюджету. Він може використовуватись для фінансування невідкладних витрат у народному господарстві, соціально-культурних та інших за­ходів, що не могли бути передбачені під час затвердження Державного бюджету.

У Державному бюджеті України понад передбачені видат­ки утворюється оборотна касова готівка в розмірі до двох відсотків загального обсягу видатків бюджету. Вона може бути використана протягом року на покриття тимчасових касових розривів і повинна бути відновлена в тому ж році до розмірів, установлених під час затвердження державного бюджету України.

Перелік конкретних видатків кожного з місцевих бюджетів встановлюється відповідною Радою. Сільські, селищні, міські, районні в містах (якщо вони будуть ство­рені) Ради і їх виконавчі органи самостійно розпоряджають­ся коштами відповідних місцевих бюджетів, визначають на­прями їх використання.

Як у всіх бюджетах, у видатковій частині місцевих бюд­жетів окремо передбачаються видатки поточного бюджету і видатки бюджету розвитку. Особливістю є те, що кошти бюджету розвитку можуть спрямовуватися на реалізацію програм соціально-економічного розвитку відповідної тери­торії, пов'язаних із здійсненням інвестиційної та інновацій­ної діяльності.

Крім цього, законодавством передбачено поділ видатків місцевих бюджетів на дві частини:

а) видатки, пов'язані з виконанням власних повноважень місцевого самоврядуван­ня;

б) видатки, пов'язані з виконанням делегованих зако­ном повноважень органів виконавчої влади.

В республіканському бюджеті Автономної Республіки Крим, обласних, міських (міст Києва і Севастополя та міст обласного підпорядкування) і районних бюджетах утворю­ються резервні фонди у розмірі до одного відсотка від обся­гу видатків кожного з відповідних бюджетів для фінансуван­ня невідкладних заходів, які не могли бути передбачені під час затвердження цих бюджетів.

У республіканському бюджеті Автономної Республіки Крим і всіх місцевих бюджетах утворюється оборотна касова готів­ка, яка може бути використана протягом року на покриття тимчасових касових розривів і повинна бути відновлена у тому ж році до розмірів, встановлених під час затвердження відповідного бюджету.

Структурна перебудова як найважливіша складова ринкової трансформації економіки України, що визначає поступ України у світове ринкове середовище, потребує колосальних фінансових ресурсів. З огляду на інноваційне спрямування такої перебудови ці потреби в середньому зростають не менш ніж у 1,5 раза. За роз­рахунками академіка В.М.Геєця, якщо ставити за мету не лише зберегти, а й оновити виробничий апарат, сума капіталовкладень в економіку України повинна досягти 45-50 млрд.грн. на рік. Відштовхуючись від параметрів, закладених у проекті нового бю­джету, та зважаючи на недостатню обгрунтованість джерел бюд­жетних надходжень, можна зробити висновок, що відсутні на­лежні підстави характеризувати новий бюджетний документ як бюджет росту, який відповідає окресленим стратегічним завдан­ням. Поділ Державного бюджету України на два фонди — загаль­ний та спеціальний, де, враховуючи досвід багатьох зарубіжних країн, спеціальний фонд має бути аналогом «бюджету розвитку», також не наближує нас до вирішення поставлених завдань. Аналізуючи витрати спеціального фонду, запроваджені проектом Закону України «Про Державний бюджет України на 2001 рік», варто зазначити, що в більшості випадків ці витрати не мають чіткої інвестиційно-інноваційної спрямованості.

Згідно Закону України “Про Державний бюджет на 1998 рік” видатки бюджету в 1998 році складають 24482 млн.грн. Витрати соціального характеру становлять 35%; в їхньому складі на соціальний захист населення – 23,6%, утримання соціально-культурної сфери – 25%, витрати Фонду Чорнобиля – 31%. Таке співвідношення приховує в собі потенційні негативні наслідки, оскільки 2/3 фонду споживання у державі не залежать від кількості та якості праці.

Бюджет 2001 року недостатньо спрямований на досягнення стійкого випереджаючого розвитку, головним чинником якого, як зазначено у Стратегії економічної та соціальної політики, мо­же бути лише зростання інтелектуального потенціалу нації. По­чинаючи з 1993 року, жоден уряд не зміг закласти у бюджеті фінансування науки більше 1,5% ВВП, а у випадку виключення повторного рахунку, характерного національній системі статистичного обліку, більше 1% ВВП або понад 2% від загальних вит­рат централізованого державного бюджету. Для порівняння нага­даємо, що в СРСР у 70-80-х роках частка наукових статей фак­тично становила 3,3-3,5% витратної частини бюджету. За період незалежності України відбулося майже трикратне відносне зни­ження пріоритетності науки порівняно з іншими державними інтересами. Динаміка наукоємності витрат державного бюджету, тобто частка витрат на науку в централізованому державному бю­джеті протягом 1992-2000 виглядала так: 1,93%, 1,68%, 1,43%, 1,08%, 1,41%, 1,40%, 1,16%, 1,13%, 1,82%2. У другій половині 1990-х років у розрахунку на одного дослідника у паритеті купівельної спроможності національних валют 1993 року рівень витрат ста­новив у Бразилії — 48, Південній Кореї — 92, Японії — 142, Франції - 174, США — 195, тоді як в Україні - лише $1,9 тис

У новому бюджеті Міністерство освіти та науки пропонує за­класти у витрати на інформаційні технології, які становлять вирішальну основу довготривалого забезпечення економічного зростання, 700 млн.грн. (менше 0,33% ВВП). До цього варто дода­ти, що у проекті бюджету також не передбачено фінансування дер­жавних науково-технічних програм, які провадилися у минулих роках за сімома пріоритетними напрямками. Неоднозначним за своїми наслідками слід визнати і скасування відрахувань до Дер­жавного інноваційного фонду. При зменшенні податкового наван­таження на суб'єктів господарювання, як свідчать статистичні дані, ефективність інноваційного фінансування досить висока.

З початку діяльності Державного інноваційного фонду (1993) профінансовано 1852 проекти на загальну суму 698 млн.грн. і завершено 610 проектів, в результаті чого вироблено інноваційної продукції на загальну суму 476 млн.грн., створено і збережено 22,5 тис. робочих місць. Крім то­го, тільки різних податків (без урахування суми повернення на­даних позик) від підприємств, що здійснюють реалізацію інно­ваційних проектів, вже надійшло до Державного бюджету близько 362 млн. гривень. Не можна також погодитися і з пе­редбаченою проектом бюджету нормою, згідно з якою кошти, що надійдуть у рахунок сплати збору до Державного інно­ваційного фонду за грудень 2000 року та заборгованості з цього збору за минулі роки на 01.10.2001, будуть віднесені до складу доходів загального фонду Державного бюджету. Зважаючи на першочерговість вирішення проблем економічного зростання та цільове призначення збору до Державного інноваційного фон­ду, доцільно віднести перераховані кошти до складу доходів не загального, а спеціального фонду.

Стійке економічне зростання, як переконує досвід високо розвинутих країн, можливе в умовах, коли частка витрат на на­уку та освіту у ВВП наближається до 3% його обсягу, при цьому участь держави у таких витратах - в середньому 35-45%. Зістав­лення наведених даних з показниками, які характеризують фінансове забезпечення розвитку вітчизняного науково-технічного потенціалу, та постійне фактичне недофінансування наукової сфери переконують у відриві нових бюджетних орієнтирів від стратегічно визначених пріоритетів.

У зв'язку з цим необхідно звернути увагу і на перелік поло­жень ряду законів України, дія яких зупиняється згідно зі стат­тею 55 проекту бюджету. Серед них положення Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічної діяльності», відповідно до якого «Держава забезпечує бюджетне фінансу­вання наукової та науково-технічної діяльності (крім видатків на оборону) у розмірі не менше 1,7% валового внутрішнього продукту України». Іншими словами, держава не гарантує навіть того вкрай обмеженого обсягу фінансування наукової сфери, який вона має сьогодні.

Економічний розвиток може забезпечуватися при комплекс­ному підході до його управління. Проблеми економіки, соціальної сфери повинні вирішуватися взаємопов'язане та цілеспрямовано. Сьогодні економічна політика втратила соціальні орієнтири. Заробітна плата перестала відігравати роль основного джерела доходу. За період 1991-1999 років при зменшенні ВВП у 2,5 раза, продуктивності праці — в 1,4 раза підвищення споживчих цін перевищило зростання номінальної заробітної плати майже в 4 рази. При цьому реальна заробітна плата за цей період знизилася в 3,6 раза.

Розвиток держави неможливий без утворення необхідних умов для підтримки невиробничої сфери і розвитку виробництва, соціально-культурних установ, органів управління і державної влади, оборони і інших. Однак всі ці установи і органи вимагають для нормальної життєдіяльності постійно фінансуватися. Саме для цих цілей і існує в державному бюджеті стаття витрат.

Що ж входить до складу витратної частини бюджету? До витрат Державного бюджету відносять:

- фінансування загальнодержавних централізованих програм підтримки і підвищення життєвого рівня народу, а також заходів щодо соціального захисту населення;

- фінансування що проводяться державними установами і організаціями заходів в сфері утворення, культури, науки, охорони здоров'я, фізичної культури і спорту, молодіжної політики, соціального забезпечення, які мають загальнодержавне значення;

- фінансування виробничого і невиробничого будівництва, геологорозвідувальних робіт, проектно-пошукових і інших робіт, які здійснюються відповідно до загальнодержавних програм;

- фінансування оборони;

- фінансування охорони навколишнього середовища;

- зміст правоохоронних і митних органів, податкової служби, служби захисту прав споживачів і контрольно-ревізійної служби;

- зміст органів законодавчої, виконавчої, судової влади і прокуратури;

- здійснення зовнішньоекономічної і зовнішньополітичної діяльності;

- дотації, які передаються з Державного бюджету до місцевих бюджетів;

- виплати всіх видів пенсій, витрат, направленої на захист громадян, потерпілих від Чорнобильської катастрофи, виплати посібників по безробіттю, витрати на професійне перенавчання звільнених працівників і незайнятого населення і на заходи по створенню додаткових робочих місць;

- утворення державних матеріальних і фінансових резервів;

- обслуговування зовнішнього і внутрішнього державного боргу і їх повернення;

- інші заходи, які фінансуються з бюджету згідно із законодавством.

У бюджеті передбачається резервний фонд в розмірі до 2-х відсотків від об'єму витрат Державного бюджету для фінансування невідкладних витрат в народному господарстві, соціально-культурних заходів і інших, які не були передбачені при складанні бюджету.

Регулювання бюджетних витрат виражається в цільовому напрямі бюджетних коштів. Самим важливим принципом планування бюджетних витрат є те, що необхідно дотримуватися пропозицій розподілу коштів, виходячи з реальної потреби в них. Витрати бюджету на наступний рік плануються з урахуванням результатів виконання бюджету за минулий рік. Це дає можливість обгрунтувати збільшення або зменшення витрат на ту або іншу галузь. Однак потрібно помітити, що інший раз обґрунтування хоч на цифрах і є вірним, але на практиці воно далеке від дійсності. Як приклад можна розглянути ситуацію, що склалася в охороні здоров'я. Як ні дивно статистичні дані свідчать про зменшення числа хворих з року в рік, про зменшення числа людей, що звернулися за медичною допомогою. На основі цих даних йде скорочення фінансування охорони здоров'я. Але на практиці справа йде з точністю до навпаки: число хворих збільшується, але люди не звертаються за медичною допомогою через те, що медицина знаходиться в плачевному стані і не може забезпечити нормального лікування.

Взагалі ж потрібно зазначити, що саме витратна частина бюджету є зручним засобом для його балансування. Найбільш простим способом є урізування фінансування в якій-небудь галузі. Наслідки даного явища ми вже неодноразово випробовували на власному досвіді, коли скорочувалося фінансування галузей утворення, культури і згаданої вище охорони здоров'я.

Однак витрати можуть впливати і в протилежному напрямі, а саме іноді витрати можуть перевищувати заплановані норми. Це може відбуватися внаслідок різних причин. Наприклад, якщо трапляється яке масштабне стихійне лихо, то заходи щодо його ліквідації спричиняють за собою колосальні витрати, покрити які резервний фонд просто не в змозі. Іншим прикладом може бути війна. Війни завжди наносили людству гігантську утрату, як в людських втратах, так і у втратах матеріальних. Витрати на оборону не в змозі передбачити втрати, пов'язані з початком реальних військових дій на території країни.

Витратна частина бюджету України на 1998 рік становить 24,48 млрд. гривень. З них біля 12,5 млрд. гривень направлені на заходи по соціальному захисту і на соціально-культурну сферу. 1,3 млрд. гривень мається намір направити на покриття заборгованості по зарплаті за попередні роки, 541 млн. гривень на фінансування науки, 4,2 млрд. гривень на сферу освіти, 1,7 млрд. гривень на національну оборону

Хотілося б зазначити, що з кожним роком в Україні все продовжується тенденція до скорочення фінансування тієї або іншої бюджетної галузі. Однак як показують цифри, на деякі галузі в 1998 році передбачено більші відрахування, ніж в 1997. Так в 1997 році на соціально-культурну сферу було витрачено 9,6 млрд. гривень, на національну оборону 1,4 млрд. гривень. Але в також час витрати на науку в минулому році становили 578 млн. гривень, на утворення майже 5 млрд. гривень, а на охорону здоров'я 3,9 млрд. гривень. А ось на даний рік цифри менше, але до того ж невідомо в якій мірі вони будуть виконані.

Взагалі хотілося б підкреслити, що витрати є могутнім важелем для впливу на різні сфери діяльності. При збільшенні фінансування якоїсь галузі підвищується вірогідність її процвітання і навпаки.

Висновки

Таким чином, державні витрати структурно можна уявити так:

1. Витрати на соціальні послуги.

2. Витрати на господарське споживання.

3. Витрати на озброєння і матеріальне забезпечення зовнішньої політики.

4. Адмінистративно - управлінчиські витрати.

5. Платежі по державному боргу.

З даної структури очевидно, що витрати державного бюджету виконують функцію політичного, соціального і господарського регулювання.

Перше місце в бюджетних витратах займають соціальні статті: соціальні посібники, утворення, охорона здоров'я й ін. У цьому виявляється головний напрямок бюджетної політики, як і всієї державної економічної політики в цілому - стабілізація, зміцнення і пристосування існуючого соціально-економічного ладу до розумів, що змінюються. Ці витрати покликані зм'якшити диференціацію соціальних груп, неминуче властиву ринковому господарству.

Список використаної літератури:

1. “Шляхи розвитку бюджетної системи України“ // Ж-л ”Фінанси України”. - № 4.97р.

2. Р. Мітюкова “Державний бюджет України і бюджетна політика у 1998 році”// Ж-л «Фінанси України». - №3.98р.

3. Лютий І.О. “Державний борг і ефективність використання Державного кредиту“ // Ж-л “Фінанси України“. - №9.99р.

4. Мельничук С. ”Шляхи удосконалення бюджетного процесу в Україні” // Ж-л “Економічний часопис”. №4.99р.

5. Чинне законодавство України / Уклад. Ю.П. Єлісовенко. – К.: Махаон, 2003. – 600с.