Державний бюджет України та його дефіцит

ПЛАН

Вступ

1. Держбюджет України

1) основні поняття про бюджетну систему нашої країни та деякі аспекти щодо прийняття державного бюджету

2) складові державного бюджету України

2. Бюджетний дефіцит, причини його виникнення

1) основні поняття про дефіцит бюджета.

2) проблеми його обчислення

3) основні макроекономічні фактори, що найбільше впливають на бюджетний дефіцит.

3. Бюджетна політика стосовно дефіциту бюджету

4. Шляхи вирішення проблеми бюджетного дефіциту.

Висновки

Список використаної літератури.

ВСТУП

Після розвалу Радянського Союзу в Східній Європі почалися глобальні економічні та політичні зміни. Перед колишніми соціалістичними країнами постало чимало проблем економічного, політичного та соціального характеру. Соціалістична система господарювання не виправдала сподівань, і колишні соціалістичні держави почали переходити до ринкової економіки. Але виявилося, що цей перехід не так легко здійснити. Адже змінити за короткий період усю систему в країні досить важко. Найбільш сміливими та послідовними в реформуванні суспільства виявились країни Прибалтики, а також Чехія, Словаччина, Польща та Угорщина. Інші ж країни (серед яких і Україна) зіткнулися з безліччю проблем, які вони не поспішали вирішувати.

Однією з таких проблем став бюджет. В соціалістичних економіках держава мала досить великий рівень бюджетного навантаження, оскільки саме вона розподіляла повністю всі ресурси, в тому числі і фінансові. Але при переході до ринкової економіки доходи в бюджет різко скоротилися в той час, як видатки залишилися майже на тому самому рівні, або й збільшились. Це спричинило різке збільшення бюджетного дефіциту і заборгованості держав по різним виплатам. Негативним наслідком цього явища стала інфляція. Починаючи з 1992 р. наша держава почала активно використовувати інфляційний механізм випуску грошей, за допомогою якого покривався бюджетний дефіцит. Будучи банкрутом, держава вдавалася до друкування грошей, які не були забезпечені відповідною товарною масою. А це завжди призводить до інфляції.

Послаблення державного контролю над економікою та хронічна державна заборгованість перед громадянами спричинили, крім політичної та соціальної кризи, ще й економічний хаос і ситуацію повної безвідповідальності перед державою.

Отже, постало питання: як проводити бюджетну реформу, чи потрібно скорочувати дефіцит бюджету, адже він сприяє економічному зростанню країни (в процесі спаду). І якщо скорочувати, то як вирішити соціальні та політичні проблеми, які виникнуть при скороченні державної соціальної допомоги населенню. З іншого боку, соціальні програми (витрати на виплату пенсій, допомог, охорону здоров’я, освіту, підготовку кадрів, сприяння розвитку енергетики, житлового будівництва і комунального господарства, зв’язку, транспорту, охорону навколишнього середовища, а також регулювання аграрного сектору) вже повністю не виконуються через брак коштів в бюджеті. Тоді державі потрібно було розібратися, як саме вплине бюджетний дефіцит на економічні процеси і як його потрібно змінити для покращення ситуації. Різні країни пішли різним шляхами, проводячи досліди на своїх економіках, але найоптимальнішим вирішенням цієї проблеми, на мою думку, було спровоковане державним дефіцитом економічне зростання, яке автоматично поступово ліквідовувало його, що мало місце в більшій чи меншій мірі у вищезгадуваних країнах. Для цього Україна теж як держава має всі шанси – це і вагомий трудовий потенціал нашого народу, його достатньо високий рівень освіти та кваліфікації, це і вигідне геополітичне розташування нащої держави, це і надзвичайно сприятливі кліматичні та природні умови та значні масштаби вільних виробничих площ. У наш час вкрай необхідно підтримати позитивні тенденції ефективним макроекономічним регулюванням економічного зростання, яке вже існує.

На даний час вчені нашої країни роблять дуже оптимістичні прогонози розвитку української економіки. Ці прогнози відзеркалюють не лише позитивні зрушення, а й наявні проблеми та не використані повною мірою сприятливі можливості минулого періоду. Процеси макроекономічного зростання не супроводжувалися відчутними якісними перетвореннями, позитивними структурними змінами, подоланням нагромаджених за останні роки відтворювальних деформацій. Водночас реалізація політики макроекономічного регулювання економічного зростання вимагає від керівництва країни нових заходів і нових економічних підходів, інструментів. На мою думку указ Президента України ”Про чергові заходи щодо подальшого здійснення адміністративної реформи в Україні” від 29 травня 2001 року спрямований на вдосконалення системимакроекономічного регулювання економічного зростання через введення апарату державних секретарів.

В моїй курсовій роботі я намагаюся якнайдетальніше проаналізувати становище українського державного бюджету на протязі 2001 і 2002 років та пов’язаний з держбюджетом дефіцит, його вплив на економіку країни та можливі проблеми, що з ним пов’язані.

РОЗДІЛ 1. ДЕРЖАВНИЙ БЮДЖЕТ УКРАЇНИ

1.1 ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ ПРО БЮДЖЕТНУ СИСТЕМУ УКРАЇНИ ТА ДЕЯКІ АСПЕКТИ ПРИЙНЯТТЯ ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ

Бюджетна система України – це об’єднання всіх ланок державного бюджету на єдиних принципах. Правові засади бюджетної системі становлять Конституція України, виданий на її основі Закон “Про бюджетну систему України”, інші законодавчі акти. Економічною основою бюджетної системи України виступає народногосподарський комплекс. Складовими елементами є її структура, принципи побудови і організація функціонування. Структура бюджетної системи визначається бюджетним устроєм. Він грунтується на адміністративно-державному устрої України.

Бюджетна система України складається з державного бюджету України, республиканського бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів.

Сукупність усіх бюджетів, що входять до складу бюджетної системі України, є Зведеним бюджетом України. Він використовується для аналізу і визначення засад державного регулювання економічного і соціального розвитку України. Так, на прикладі 2001 року ми бачимо,що видаткиЗведеного бюджета України станивили 50,6 млрд. грн. від прогнозованих 52,85, а доходи 52,7 млрд. грн. від 52,9 – це вже являє собою певну позитивну тенденцію збільшення доходів, яка мала місце і в 2000 році. У структурі видатків Зведеного бюджету України значну питому вагу займали витрати на соціально-культурні заходи – 46% (15,4 млрд. грн.), на підтримку галузей економіки витрачено 5,1 млрд. грн. або 15,3% загального обсягу видатків.[“Статистика України”, 2001, №2 - стор.42-43]

Бюджет Автономної Республіки Крим об’єднує республіканський бюджет та бюджети районів і міст республіканського підпорядкування Автономної Республіки Крим. До місцевих бюджетів належать обласні, районні в містах, селищні та сільські бюджети. Так, у США, Японії, Німеччині з місцевих бюджетів фінансується біля 40 % всіх бюджетних витрат цих держав. Більшу частину видатків направляють на утримання закладів освіти, охорони здоров’я і соціального забезпечення, органів правопорядку, будівництво місцевих шляхів тощо.

Бюджет області об’єднує обласний бюджет, бюджети районів і міст обласного підпорядкування. Бюджет району містить районний бюджет, бюджети міст районного підпорядкування, селищні та сільські бюджети. Останні створюються за рішенням районних, міських Рад народних депутатів за наявності необхідної фінансової бази. Районні та міські Ради визначають доходи відповідних селищних і сільських бюджетів. Бюджет міста, яке має районний поділ, об’єднує міський бюджет та бюджети районів, що входять до його складу. Бюджет України об’єднує 13,3 тис. самостійних бюджетів, і саме він є головним фінансовим планом створення і використання фонду грошових коштів держави, і саме тут зосереджується значна частина національного доходу країни. .

Бюджетний устрій – це організація і принципи побудови бюджетної системи, її структури, взаємозв’язок між окремими ланками бюджетної системи. Він визначається державним устроєм і адміністративно-територіальним поділом України.

Бюджетний устрій грунтується на принципах єдності, повноти, достовірності, гласності, наочності та самостійності усіх бюджетів, що входять до бюджетної системи України.

Принцип єдності бюджету означає існування єдиного розрахунку доходів і видатків кожної ланки бюджетної системи. Єдність бюджетної системи повинна забезпечуватися єдиними правовою базою, бюджетною класифікацією, формами бюджетної документації, погодженими принципами бюджетного процесу, грошовою системою, соціально-економічною політикою, наданням необхідної статистичної та бюджетної інформації з одного рівня бюджету іншому.

Принцип повноти полягає у відображенні в бюджеті всіх доходів і видатків.

Принцип достовірності – це формування бюджету на основі реальних показників, науково обгрунтованих нормативів та відображення у звіті про виконання бюджету тільки тих доходів та видатків, які є результатом кінцевих касових операцій банків.

Принцип гласності забезпечує висвітлення в засобах масової інформації показників бюджетів і звітів про їх виконання.

Принцип наочності – це відображення показників бюджетів у взаємозв’язку з загальноекономічними показниками в Україні і за її межами шляхом використання засобів максимальної інформативності результатів порівняльного аналізу, визначення темпів і пропорцій економічного розвитку.

Державний бюджет України, республіканський бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, міські, районні, районні в містах, селищні, сільські бюджети є самостійними. Самостійність бюджетів забезпечується наявністю власних доходних джерел і правом визначення напрямів їх використання відповідно до законодавства.

Провідне місце в бюджетній системі України належить державному бюджету.

Державний бюджет - це річний план державних витрат і джерел прибутків їх фінансового покриття. Проект бюджету щорічно обговорюється і приймається законодавчим органом – Верховною Радою України. При цьому можна виділити такі етапи:

· складання проекту бюджету;

· розгляд бюджету;

· затвердження бюджету;

· виконання бюджету;

· складання, розгляд і затвердження звіту про виконання бюджету;

Складання проекту Державного бюджету має бути підпорядкованим принципу, такому що Державний бюджет забезпечує необхідними коштами фінансування заходів економічного розвитку держави. Верховна Рада України не пізніше 15 червня поточного року розробляє і надсилає Президентові України бюджетну резолюцію про основні напрями бюджетної політики на наступний рік. Відповідно до цієї резолюції Кабінет Міністрів України організує складання проекту Державного бюджету, який пізніше розглядається Президентом і Верховною Радою України.

При розгляді проекту Державного бюджету Верховна Рада затверджує:

1. Граничний розмір дефіциту Державного бюджету та джерела його покриття;

2. Суми доходів Державного бюджету відповідно до бюджетної класифікації;

3. Суми видатків Державного бюджету щодо кожного розпорядника коштів відповідно до бюджетної класифікації;

4. Суми дотацій, субвенцій та розміри відрахувань від регульованих доходів до бюджетів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя;

5. Розмір оборотної касової готівки Державного бюджету.

До Державного бюджету включаються також доходи і видатки цільових загальнодержавних фондів; вони затверджуються по кожному фонду окремо.

По завершенні фінансового року повноважні представники виконавчої влади звітують про свою діяльність по мобілізації прибутків і здійсненню витрат у відповідність з прийнятими в попередньому році Законом про Державний бюджет.

1.2СКЛАДОВІ ДЕРЖБЮДЕТУ УКРАЇНИ

Державний бюджет – це система грошових відносин, що виникають між державою з однієї сторони та підприємствами, організаціями, установами, населенням з іншої сторони. За допомогою цих відносин формується, розподіляється та використовується центральний фонд державних фінансових ресурсів; це головний фінансовий план держави на поточний рік, який має силу закону.

За матеріальним змістом – це центральний державний фонд грошових коштів. За соціально-економічним змістом – це основний засіб перерозподілу національного доходу.

Бюджет складається з двох взаємопов’язаних частин: доходів і видатків. Держава регулює відтворювальні процеси через обидві частини. З переходом до ринкової економіки докорінно змінилася структура доходної частини бюджету України. Раніше вона складалася з таких платежів як податок з обороту, плата за фонди, відрахування від прибутків. Частка податків у бюджеті була незначною (8-9 відсотків). У даний період структуру доходів бюджету можна й необхідно визначати і за джерелами доходів. Вирішення ціого питання повино йти через структурну перебудову доходів держави, тільки на основі такої перебудови можна забезпечити стабілізацію і збалансованість як торгово-платіжного балансу, так і бюджету держави. Сьогодні більшу частину доходів бюджету становлять податки з юридичних та фізичних суб’єктів, тобто з підприємств та окремих громадян.

Видатки державного бюджету спрямовуються на розвиток народного господарства, фінанасування соціально-культурної сфери, забезпечення обороноздатності держави, утримання органів державного управління. Бюджетні видатки мають певний економічний зміст, зумовлений суспільним способом виробництва, природою та функціями держави, вони відіграють вирішальну роль у задоволенні потреб соціально-економічного розвитку країни. Перше місце в бюджетних витратах займають соціальні статті: спеціальні допомоги, освіта, охорона здоров'я і інш. У цьому виявляється головна мета бюджетної політики, як і всієї державної економічної політики взагалі - стабілізація, зміцнення і пристосування існуючого соціально-економічного ладу до умов, що міняються. Ці витрати покликані пом'якшити диференціацію соціальних груп, неминуче властиву ринковому характеру.

У витратах на господарські потреби звичайно виділяються бюджетні субсидії сільському господарству. Жодна держава не може бути зацікавлена в розоренні селянства, фермерства. І хоч в своїй зовнішньоекономічній політиці уряду іноді тимчасово жертвують інтересами вітчизняних виробників аграрних товарів, допускаючи іноземну сільськогосподарську продукцію на внутрішній ринок у відповідь на поступки торгових партнерів, як правило уряду підтримують своє середнє і велике фермерство.

Кон'юнктурним цілям бюджетного регулювання служать витрати по внутрішньому державному боргу (наприклад, дострокове погашення частини боргу), розміри витрат на кредити і субсидії приватним і державним підприємствам, сільському господарству, на створення і вдосконалення об'єктів інфраструктури, на закупівлю озброєнь і військове будівництво.

Розміри цих витрат істотно впливають на масштаби попиту і величину інвестицій. У періоди криз і депресій витрати державного бюджету на господарські цілі, як правило, ростуть, а під час перегріву кон'юнктури - скорочуються.

Витрати на кредитування експорту, страхування експортних кредитів і капіталу, що вивозиться, які фінансуються з бюджету, стимулюють експорт

і в довгостроковому плані поліпшують платіжний баланс, відкривають для економіки країни нові зарубіжні ринки, сприяють зміцненню національної валюти, забезпеченню постачання на внутрішній ринок необхідних товарів через рубіж. Це зовнішньоекономічний аспект політики бюджетних витрат.

Бюджет стає важливим інструментом економічної політики, впливаючи на соціально-економічні процеси: ділову активність, зайнятість, ринок споживчих товарів. Все це робить бюджет об’єктом напруженої боротьби – через нього задовольняються інтереси різних груп бізнесу, військовопромислових монополій, профсоюзів.

Також він є найдійовішим механізмом здійснення фінансової політики держави. У доходах бюджету відображається податкова політика держави, а у видатках – приорітетні напрямки вкладень коштів. Основні напрямки бюджетної політики визначаються Верховною Радою України в спеціальній постанові, яка має назву бюджетної резолюції. До проекту Закону “Про Державний бюджет України” Кабінет Міністрів України додає техніко-економічне обгрунтування відрахувань, дотацій і субвенцій бюджетам Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя. Кошти державного бюджету України витрачаються лише на цілі та в межах, затверджених Законом про Державний бюджет України.

На сьогоднішній день залишається проблема ефективного використання бюджетних коштів в умовах адміністративної реформи. Досить велика сума бюджетних коштів витрачається на утримання апарату управління. Аналізуючи ці витрати у динаміці, спостерігається тенденція до їх підвищення: якщо у 1991 році витрачалося 1.2 % ВВП, то в 1998 році – 3.3 % і в 2001 - 3.87 %ВВП. Центральний апарат Президента складає 1000 осіб, Кабінета Міністрів – 900. В Україні нараховується близько 80 міністерств і комітетів (в тому числі держкомітети), відомств, агенств, головних управлінь. Така структура управління державою неефективна, вона породжує бюрократизм і не дає можливості оперативно вирішувати питання. Відповідно до Закону України "Про держбюджет на 2001 рік” витрати на державне управління скорочені на 80 млн. грн.

До речі, аппарат Президента США налічує 430 осіб (міністри, клерки, чиновники) на 250 млн. чоловік населення. В Угорщині, де населення 10 млн. чол., аппарат Президента складає всього 33 чиновника. В областях України, де чисельність населення складає від 800 тис. до 3 млн. чол., аппарат управління нараховує кількість в межах 400-500 чиновників, кожний з яких має від 3 до 9 заступників, персональні машини, кабінети, секретарів, помічників, найсучасніші комунікаційні засоби. В Україні відповідно до Указу Президента проведені адміністративні реформи, спрямовані на скорочення кількості міністерств, комітетів та управлінь, але помітного результату поки що не відчувається.

Різке погіршення в останні місяці року ситуації із надходженнями до державного бюджету готівкових коштів та неможливість здійснювати заплановані обсяги запозичень на зовнішньому та внутрішньому ринках призвели до стрімкого скорочення рівня фінансування видатків, що, в свою чергу, погіршило і показник фінансування, який скоротився у листопаді до 72,3% визначеного лімітами обсягу. Проведення в грудні взаємозаліків на суму 406,8 млд. грн. дало змогу вийти на рівень фінансування у розмірі 121,5%, а за результатами року – на 95,7%. До речі, у Законі “Про Державний Бюджет України на 2002 рік” закцентована увага на недопущенні проведення будь-яких безготівкових розрахунків.

Більш детальніше зупинюся на порівняльному аналізі Держбюджетів 2001 та 2002 років. Суттєвих змін по відношенню до Держбюджету-2000 не відбулось. Якщо виключити доходи від приватизації, які становили 5970 млн. грн. у 2001 та 5825 млн. грн. у 2002 р. і за прогнозами аналітиків надалі будуть лише зменшуватися (так у 2003 – вже 4590 млн. грн.) та державних цільових фондів, а також врахувати інфляцію, то реальні доходи Державного бюджету в 2002 році збільшаться лише на 4% у порівнянні з 2001 роком. Таким чином, уряд при рості ВВП на 6% і збереженні діючих податкових ставок передбачив подальше погіршення стану української економіки та неспроможність підприємств виконати податкові зобов’язання в повному обсязі (навіть за даними офіційної статистики 56 % промислових підприємств збиткові).

У 2002 році Державний бюджет по доходах заплановано у сумі, що становить біля 45,39 млрд. грн.(приблизно 18,9% до ВВП). При чому урядом планується, що на 57,5% він був сформований за рахунок податкових надходжень. Детальніше структура найбільш вирогідноочікуваних основних доходів до бюджету 2002р. показана на рис. 1.1.

Рис.1.1 [“Фінанси України”,2002,№3 – стор.16-19]

Уряд намагається підвищити доходну частину бюджету шляхом підвищення плану по неподатковим платежам у бюджеті з 9,7 до 17,5 млрд. грн. Таке велике збільшення бюджетних доходів планувалося досягти перш за все за рахунок надходжень від приватизації та паливно-енергетичного комплексу. Якщо така тенденція збережеться, то наступного року бюджет недоотримує тільки за цими двома статтями біля 7 млрд. грн. Реальні видатки Бюджету-2002 (із врахуванням інфляції) у порівнянні з Бюджетом-2001 збільшені на 13,9 %. В цілому видатки становлять 49,57 млрд. грн. і значну частку займають видатки на фінансування соціально-культурних заходів (23,1% ), витрати на підтримку галузей економіки (11,4%) та на обслуговування державного боргу (10%). При цьому уряд намагався підтримати декларації про самий соціальний Бюджет і збільшив видатки на соціальний захист і соціальне забезпечення на 1,5 млрд. грн. (24%). Ці гроші направлено в основному на покриття видатків за оплату житлово-комунальних послуг, які за вимогою МВФ ще в 1999 році були суттєво збільшені. Крім того, не передбачені видатки на покриття заборгованостей, які виникли у попередні роки по зарплаті робітників бюджетних установ, грошовому забезпеченню та іншим соціальним виплатам (поточний борг складає більш 2 млрд. грн.). На цьому фоні видатки силовим установам планувалося збільшити у 1,5 рази. На 600 млн. грн. планується збільшити видатки на утримання держапарату.

У Держбюджеті-2002 з’явилась нова стаття у розмірі 2,2 млрд. грн. – іноваційне інвестування підприємств, які мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави. Хто і як буде визначати перелік цих підприємств? Краще було б залишити ці кошти у підприємств, а не відбирати оборотні засоби підприємств, а потім перерозподіляти їх серед “приорітетних” підприємств. Інакше кажучи, уряд пропонує зберегти політику перерозподілу коштів від прибуткових підприємств до збиткових, тим самим знищуючи будь-які передумови для довгострокового економічного зростання.

Несбалансованість державних фінансів привела до дефіциту Бюджету у розмірі 3% ВВП. На обслуговування державного боргу у 2002 році урядом виділяється із Бюджету 2,4 млрд. грн. (1,8% до ВВП) або 7,3% від суми видатків, у тому числі на обслуговування зовнішнього державного боргу витрачено 1,3 млрд. грн. (1% до ВВП) або 3,9% загального обсягу видатків.

До речі, проект Держбюджету-2001, який базувався на старій податковій базі, МВФ задовольняв, оскільки Фонд категорично був проти зниження податкових ставок, які передбачалися у проекті Податкового кодекса. Але проблеми величини податкових ставок ще й досі в процесі вирішення.

Державний бюджет завжди являє собою компроміс, що відображає співвідношення сил основних груп носіїв різних соціально-економічних інтересів. Витрати державного бюджету виконують функції політичного, соціального і господарського регулювання.

Збалансованість бюджетів, які входять до складу бюджетної системи України, є необхідною умовою фінансово-бюджетної політики. Перевищення доходів над видатками становить надлишок, перевищення видатків над доходами – дефіцит бюджету. При визначенні розміру дефіциту бюджету кредити і позики в джерело доходів не враховуються. Дефіцит бюджету покривається за рахунок внутрішніх державних позик, позик іноземних держав та інших фінансових інституцій.

РОЗДІЛ 2. БЮДЖЕТНИЙ ДЕФІЦИТ, ПРИЧНИ ЙОГО ВИНИКНЕННЯ

2.1ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ ПРО ДЕФІЦИТ БЮДЖЕТА

Розглянемо дефіцит бюджету з економічної точки зору. Бюджет має свою доходну частину (ту, що держава накопичує) і видаткову (ту, яку держава тратить).

До видатків бюджету належать державні закупівлі, сплата державних боргів, державні інвестиції, фінансування державного управління, видатки на міжнародну діяльність держави (в тому числі на різні міжнародні фонди і організації), на наукові дослідження, на оборону та охрону здоров’я, на освіту та інші бюджетні установи, соціальні трансферти, субсидії та інші виплати, що робляться державою. Сюди ж належать видатки з цільових фондів (наприклад, резервний фонд Кабінету Міністрів України), які, як правило, обчислюються окремо. Доходна частина в основному складається з податкових надходжень (від податків в Україні: на прибуток, на доходи з фізичних осіб, на додану вартість, на зовнішньоекономічну діяльність, акцизний збір та інші податкові надходження), а також з державних позик та цільових фондів. Розміри кожного із цих пунктів залежать від багатьох макроекономічних факторів. І дефіцит бюджету обчислюється, як різниця між доходною частиною бюджету та видатковою.

Твк, у 2001 році бюджетний дефіцит був рівний 1,66 млрд. грн., а в Законі України “Про Державний бюджет України на 2002 рік” його граничний розмірзатверджений у сумі 4,183 млрд. грн [“Фінанси України”,2002,№3 – стор.16]

В бюджетному дефіциті також розділяють його структурну та циклічну частини. Структурний бюджетний дефіцит показує, яким має бути дефіцит, якщо економіка функціонує за потенційного обсягу виробництва. Він виникає внаслідок бюджетної політики уряду. Циклічний дефіцит бюджету визначається впливом ділового циклу на бюджет (під час спаду або піднесення), і не залежить від дій уряду. Він визначається так званими автоматичними стабілізаторами, які при піднесенні економіки зменшують бюджетний дефіцит (через збільшення бази оподаткування і зменшення соціальних витрат - через зменшення кількості безробітних та покращення рівня життя), а при спаді – збільшують (зменшення бази оподаткування, і.т.д.)

2.2 .ПРОБЛЕМИ ОБИСЛЕННЯ БЮДЖЕТНОГО ДЕФІЦИТУ

Деякі економісти важають, що бюджетний дефіцит, розрахований за сучасною методикою, не є достатньо надійним критерієм для оцінки бюджетно-податкової політики держави. Державний бюджетний дефіцит повинен точно відбивати зміни в загальних розмірах державної заборгованості. Цей принцип насправді нелегко виконати, оскільки існує кілька проблем, що ускладнюють оцінку бюджетного дефіциту.

Як правило, при обчисленні бюджетного дефіциту не робиться поправка на інфляцію, тобто він вимірюється в номінальних показниках, а співвідношення між реальним та номінальним показниками бюджетного дефіциту:

[ І.Радіонова. Макроекономічні чинники дефіциту бюджету в Україні //Економіка України, №9, 1998]

де D-державний борг, p-темп інфляції. Це означає, що його дійсна величина завишена на D*p, що призводить до значних неточностей в оцінці дефіциту.

Інша проблема полягає в тому, що деякі фахівці вважають, що у держави, як і в підприємств, потрібно рахувати дефіцит, як різницю між усіма активами і пасивами (бюджетування капіталу). Тобто в активи держави потрібно включити все, чим безпосередньо володіє держава (включаючи і капітальні активи). При подібному розрахунку бюджетний дефіцит зменшиться. Звичайно, тоді потрібно змінити повністю весь розрахунок бюджетного дефіциту. Тут існують деякі ускладнення, наприклад, незрозуміло, чи потрібно враховувати шосейні дороги до активів держави. Цей метод дуже важко використати на практиці, оскільки досить тяжко обчислити капітальні активи держави.

Ще одне ускладнення – квазіфіскальні бюджетні витрати (невраховані зобов’язання). Є два види таких витрат: зобов’язання держави по видатках (відкладені в часі бюджетні зобов’язання, які не враховуються в поточному періоді, або зобов’язання, що виникають за певних умов), та квазісубсидії центрального банку (діяльність центрального банку, пов’язана з фінансово-бюджетною політикою уряду, що ним фінансується: стабілізація валютного курсу, централізовані кредити економіці, рефінансування пільгових кредитних програм тощо). Зрозуміло, що неврахування цих показників завищує дійсне значення дефіциту бюджету.

Деякі економісти вважають, що ці проблеми в обчисленні настільки важливі, що сучасна методика обчислення бюджетного дефіциту не може показати реальний стан бюджету в державі. Звичайно, усі економічні показники не є досконалими. Тому, крім значення дефіциту бюджету потрібно для оцінки бюджетної політики враховуваи ще й інші показники.

2.3. ОСНОВНІ МАКРОЕКОНОМІЧНІ ПОКАЗНИКИ, ЩО ВПЛИВАЮТЬ НА БЮДЖЕТНИЙ ДЕФІЦИТ

Оскільки бюджетний дефіцит залежить, крім бюджетної політики уряду, від багатьох макроекономічних факторів, то різні економічні процеси мають на нього свій вплив. Розглянемо найважливіші з них.

У практиці багатьох країн, особливо розвинених, виявляється такий зв’язок: при зростанні загального рівня реального продукту відбувається збільшення державних витрат, при чому, останні збільшуються випереджаючими темпами (закон Вагнера). Випереджаюче зростання державних витрат порівняно із зростанням доходу пояснюється тим, що державні послуги, які вимагають державних закупівель, є високоякісним товаром. Тому еластичність попиту за доходом на ці послуги, є>1, і граничні витрати більші за граничний доход.

Практика країн перехідної економіки свідчить, що при зниженні загального рівня доходу, а отже і рівня життя громадян, держава має брати на себе функції соціального захисту частини населення, і при цьому державні витрати збільшуються. Падіння виробництва зменшує базу оподаткування і збільшує витрати з бюджету на програми соціальної підтримки, оскільки в умовах падіння загального рівня доходів та диференціації різних верств суспільства за доходами дедалі більша частина населення потребує державної допомоги, тобто претендує на соціальні трансферти (допомоги малозабезпеченим, перестарілим, хворим, пенсії, допомоги по безробіттю). Тобто входять в дію автоматичні стабілізатори - збільшується циклічний бюджетний дефіцит. Наприклад, найбільший стрибок частки держзакупівель в Україні відбувся у 1994 році (з 25,2 % від ВВП у 1993-му, до 39,2% ), коли мав місце найбільший спад реального ВВП (хоча в загальному така закономірність не прослідковується). При чому, держава ніколи не встигає компесувати втрати населення від падіння доходів соціальною допомогою з різних причин, зокрема, через інфляцію.

Звичайно, із збільшенням кількості безробітних збільшення держвитрат зростає. Але у пострадянських країнах вдається уникати збільшення таких витрат через приховане безробіття, тобто коли працівників не звільняють повністю з роботи, а вони працюють менше, і спад виробництва не супроводжується відповідним звільненням працівників. Наприклад, за 1993-1997рр. реальний ВВП в Україні скоротився на 48%, а кількість зайнятих скоротилася лише на 20% (з 17740 тис. чол. до 14320 тис. чол.)[i]

Слід також звернути увагу на тіньову і так звану віртуальну економіку, що має місце в перехідних країнах. Віртуальна економіка – це особливості фактичного функціонування економіки – від збереження стійкої заборгованості по платежам до негрошових форм розрахунку, з різними формами і інструментами оплати і різними цінами. Наприклад, досить часто фактична ціна, за якою товар продається покупцю є значно нижчою за оголошену в документах, на основі якої розраховано прибуток, обчислено податки і заробітну плату. Або, наприклад, працівник погоджується працювати за меншу платню, ніж оголошено, лише б залишитися на робочому місці. Все це, звичайно, впливає на фактичний ВВП, а отже і на податкову базу. Неправильна оцінка чи неврахування такої частини економіки може завищувати прогнозовані доходи до бюджету, і вони не будуть відповідати дійсності.

Гроші з бюджету також витрачають на сплату державних боргів, що з’явилися за попередні роки. Державний борг є одним із джерел відшкодування дефіциту бюджету. Існує така формула взаємозв’язку між дефіцитом бюджету, державним боргом та процентом зі сплати боргів:

[ І.Радіонова. Макроекономічні чинники дефіциту бюджету в Україні //Економіка України, №9, 1998]

де: - державний борг поточного та попереднього років;

- сплата процентів за боргами попереднього періоду;

- сальдо державного бюджету (бюджетний дефіцит).

З цієї формули видно, що збільшення сальдо державного бюджету збільшує державний борг, а сплата процентів за боргом збільшує дефіцит бюджету. Отже, з кожним наступним періодом відбувається ланцюгова реакція і іде збільшення дефіциту бюджету:

[ І.Радіонова. Макроекономічні чинники дефіциту бюджету в Україні //Економіка України, №9, 1998]

Якщо держава має зовнішній борг, то курс національної валюти є чинником впливу на величину витрат із сплати державного боргу, оскільки зменшення курсу національної валюти при тому ж самому проценті з сплати зовнішнього боргу вимагатиме більших витрат на його обслуговування у вітчизняній валюті.

Вплив зміни курсу національної валюти на дефіцит бюджету може відбуватися і в інший спосіб. Зокрема, курс може впливати на величину надходжень до бюджету. Оскільки зростання курсу стає причиною обмеження експортних можливостей країни, це може скоротити надходження в бюджет від оподаткування експорту. До того ж зростання курсу (або його стабілізація після падіння) може обмежити зростання цін, що скоротить надходження до бюджету в тій частині, що стосується непрямих податків, які, як відомо, залежать від обсягів реалізації, а отже, і від рівня цін. Але тут може також бути і позитивний вплив на дефіцит бюджету, оскільки курс сприяє внутрішній стабілізації, нарощуванню обсягів виробництва, сукупних доходів, і, таким чином, - збільшенню бази прямого оподаткуванння.

Зауважимо також, що держава не завжди може скеровувати бюджетну політику у потрібному руслі. Наприклад, при зменшенні соціальних витрат вона може наштовхнутися на соціальні протести. Також збільшення податку не завжди призводить до збільшення податкових надходжень, оскільки існує певна межа оподаткування. При збільшенні податкової ставки вище цієї межі, доходи в бюджет скорочуються (через зменшення обсягів виробництва - через непосильні податки, перехід частини економіки в “тінь”, ухилення від податку). Максимальний рівень податкових надходжень залежить від структури економіки та держави (в федеративних державах він менший, ніж в унітарних - через складну, багаторівневу систему оподаткування), від рівня розвитку економіки та від ефективності контролю за збиранням податків. Так, в Україні цей показник - приблизно 40%ВВП, в європейських краінах - дещо більший, а в Росії - біля 35%ВВП.

На бюджетний дефіцит може також впливати структура податків, тобто співвідношення між прямими і непрямими податками. Так, в Україні та інших країнах з перехідною економікою при збільшенні частки непрямих податків, податкові доходи держави збільшуються.

На значення дефіциту бюджету можуть також впливати пропозиція грошей та інфляція. Держава може “випустити” гроші для того, щоб профінансувати бюджетний дефіцит, і це також може збільшити рівень цін, що створить “інфляційний податок”, тобто фінансування дефіциту бюджету за рахунок інфляції.

Отже, ми бачимо, що значення дефіциту бюджету залежить від багатьох факторів економіки та економічної політики держави.

РОЗДІЛ 3. БЮДЖЕТНА ПОЛІТИКА УКРАЇНИ СТОСОВНО ДЕФІЦИТУ БЮДЖЕТА.

Основний принцип проведення бюджетної політики України - це бездефіцитність бюджету, тобто будь-які відхилення від цього принципу приведуть до дуже серйозним проблем. Країна вибрала саме такий шлях - бездефіцитність бюджету. Оскільки ми вирішили, що будемо жити за принципом скільки заробляємо - стільки і тратимо, то це означає наступне: держбюджетом на 2001 рік отримано 41,97 млрд. грн. прибутків, тобто витрати коштів відбувалися приблизно в розмірі цієї суми – 43,63 млрд. грн. і це означає, що існує реальна дефіцитність. Якщо в бюджеті відсутні кошти, то як правило вони відшкодовуються економікою, а звідси слідує реальний дефіцит бюджету, що не покривається. Цей дефіцит фінансується економікою шляхом неоплати бюджетними установами наданих їм послуг або виконаних робіт.

Необхідні кординальні зміни в бюджетній політиці. Дуже шкода, що багато хто вірить в те, що якщо ми приймаємо бюджет із зростаючою доходною частиною, то країна реально стала на шлях істинного розвитку. Але це ж неправильно, не можна робити поспішних рішень і висновків, необхідно повністю поглибитися в аналіз таких важливих рішень.

Оскільки немає реальної сбалансованості бюджету, то це привело до того, що збільшилися операції негрошової форми (взаємозаліки, вексельні операції). Цю проблему необхідно розглядати з двох сторін:

1. Бажання суб'єктів господарювання отримати компенсацію з бюджету за виконані роботи;

2. Суб'єкт, який має заборгованість перед бюджетом, тобто отримати знижку або зменшити свої податки;

Таким чином відбувається втрата бюджетних коштів:

· На можливому завищенні витрат у бюджетних споживачів;

· На недоотриманні коштів;

· На фінансуванні непріоритетних заходів;

Таким чином при проведенні таких операцій бюджет втрачає колосальні грошові кошти (у 2001 році на суму 3,1 млрд. грн.). Отже, не дивно, що вже в Законі стосовно Держбюджету-2002, як вже зазначалося вище, з’являється стаття про заборону негрошових форм розрахунку і не тільки з державою.

Підводячи невеликий підсумок, хочеться сказати, що для рішення такого роду проблем треба просто провести планування і розвивати фінансові пріоритети.

У принципі, вже всі звиклися з думкою, що прийняття бюджету - дія швидше політична, ніж економічна. Але, як говориться, політикою ситий не будеш, залишається тільки взнати, що саме уряд готує для платників податків і одержувачів бюджетних грошей.

Який рік ми чуємо заяви уряду про реальність чергового проекту бюджету, але реальність документа від цього не збільшується, швидше навпаки. Держава може впливати на розвиток економіки через бюджет. Наприклад, якщо економіка знаходиться в процесі спаду, держава застосовує стимулюючу фінансову політику - збільшує державні видатки або зменшує податки, що за ефектом мультиплікатора, має розширити ВВП. Навпаки, при досягненні економіки потенційного рівня, і коли існує загроза інфляції, держава застосовує протилежні заходи, які зменшують дефіцит та ВВП. Бюджетну політику також можна поділити на три види, стосовно бюджетного дефіциту:

популістська - збільшення державних зобов’язань при ігноруванні фінансових обмежень (нарощування державного зобов’язання за рахунок інфляційних доходів);

соціалістична - збільшення державних видатків, що супроводжується відповідним збільшенням податків;

ліберальна політика - зниження рівня державних зобов’язань в економіці.

Розглянемо вплив стимулюючої бюджетної політики на економіку. В короткостроковому періоді, коли зменшується податковий тиск, то збільшується рівень виробництва. Також, якщо зменшити рівень податків, це сприятиме збільшенню споживчих витрат, що збільшить сукупний попит, а отже, стимулюватиме зростання виробництва.

Але, в короткострококовому періоді, при збільшенні споживання (або державних витрат), зменшиться рівень національних заощаджень, що в свою чергу збільшить процентну ставку, і відповідно зменшить інвестиції в довгостроковому періоді, внаслідок чого рівень виробництва впаде. Збільшення процентної ставки також збільшить попит нерезидентів на інвестиції, що збільшить курс національної валюти і зменшить чистий експорт країни. А внаслідок збільшення попиту на товари в довгостроковому періоді може збільшитись рівень цін.

Тобто, ще невідомо, чи відбудеться спад ВВП, чи його підйом. Але, в країні, де існує велика частина невикористаних ресурсів, така політика може принести успіх, за рахунок збільшення інвестицій і розширення виробництва внаслідок збільшення сукупного попиту.

В пострадянських країнах така тенденція в загальному не прослідковується, але, можливо, це пов’язано з тим, що в них зберігався високий рівень початкового дефіциту бюджету після переходу від планової економіки, а також через те, що економіка в них знаходиться в хаотичному стані, в застої, внаслідок розриву господарських зв’язків і не реагує на збільшення попиту збільшенням рівня виробництва, також через значну частку тіньового сектору в економіці. Хоча, при значному збільшенні дефіциту бюджету в Україні в 1997, відбувся найменший спад реального ВВП.

Існує ще одна точка зору на вплив дефіциту бюджету (при зменшенні податку) на рівень сукупних витрат, що називається рікардіанською. Вона базується на умові, що уряд зменшує в даний момент податки на величину DT з тим, щоб пізніше підняти їх на величину DT(1+r), щоб розрахуватися з державним боргом. За цією точкою зору, споживач не змінить свій рівень споживання, оскільки розраховує на те, що теперішнє збільшення його доходу означае його більш значне зменшення в майбутньому, і тому він просто переводитиме отриманий надлишок у заощадження, з тим, щоб пізніше “повернути” його державі. За таких умов просто зменшуються державні заощадження і збільшуються приватні, а загальний рівень заощаджень не зміниться, а отже залишиться незмінною процентна ставка та інвестиції. Очевидно, що й попит споживачів, а отже і сукупний попит залишиться незмінним. Навряд чи така теорія може стосуватися перехідних економік, оскільки в них і без того існує тенденція збільшення податків для зведення бюджетного балансу, а також інфляція, яка не заохочує збільшення заощаджень (принаймні в національній валюті).

Ще одним позитивним наслідком збільшення державних витрат, а отже і бюджетного дефіциту, є покращення соціальних умов в країні, коли держава витрачає гроші на програми соціальної допомоги тим, хто її потребує.

Одна з найбільших проблем, до яких спричиняє дефіцит бюджету, це його фінансування. Коли в бюджет надходить менше грошей, ніж витрачається, держава повинна знайти гроші, щоб профінансувати цю різницю. Існує кілька методів фінансування дефіциту. Їх можна умовно поділити на інфляційні та неінфляційні. До неінфляційних належать державні запозичення, а також трансферти (тобто безвідплатна допомога державі).

До інфляційного фінансуваня належить сеньйораж та збільшення пропозиції грошей. Такі методи називаються інфляційними тому, що в більшості випадків призводять до інфляції (тоді, коли збільшення пропозиції грошей не супроврджується відповідним збільшенням рівня виробництва). При цьому виникає так званий інфляційний податок, що дорівнює:

[ І.Радіонова. Макроекономічні чинники дефіциту бюджету

в Україні //Економіка

України, №9, 1998]

де М/Р – реальні грошові залишки населення, p - темп інфляції. Але інфляційне фінансування ефективне, поки зростання темпу інфляції випереджає скорочення грошових запасів населення (оскільки при високій інфляції населення намагається позбутися грошових запасів). В іншому випадку, цілком очевидно, що інфляційний податок зменшуватиметься, і відповідно дефіцит бюджету збільшиться. Інфляція також зменшує реальну вартість боргу, в тому числі і державного.

Сеньйораж – це монопольне право держави випускати гроші. Ці кошти вона може використати на фінансування боргу (внутрішнього) або дефіциту бюджету. Цілком зрозуміло, що такі види фінансування призводять до дестабілізації економіки внаслідок розкручення інфляційних процесів. Саме це і відбувалося в країнах СНД на початку і в середині 90-х рр.

Інші методи належать до неінфляційних, хоча за певних умов і вони можуть спричинити зростання рівня цін. Та й вони мають свої негативні сторони.

Досить небезпечним для економіки є фінансування дефіциту бюжету за допомогою запозичень (внутрішніх і зовнішніх), тобто випуску державних облігацій (далі - ДО). При цьому виникає кілька проблем, на які урядам потрібно звернути увагу.

Перша проблема – проблема погашення державного боргу. Оскільки державі потрібно повертати борг з відсотками, вона повинна знайти джерело майбутніх доходів, яке зможе профінансувати борг. В іншому випадку цей борг буде обтяжувати майбутні покоління. У випадку постійного зростання державного боргу, він може досягти таких, розмірів, що держава буде не в змозі з ним розрахуватись. Тому держава не просто має витрачати гроші на соціальне забезпечення, а вона повинна робити інвестиції, які в майбутньому можуть їй принести прибуток. Тому, якщо річне зростання державного боргу вище за прибутковість від державних капіталовкладень, держава не зможе розрахуватися зі своїми боргами за допомогою прибутків від інвестицій і змушена буде застосовувати інші методи фінансування. Саме така ситуація в перехідних країнах, де дефіцит бюджету з самого початку перевищував рівень державних інвестицій, а процентні ставки за державним боргом перевищують відсотки від таких інвестицій, і це змушує робити повторні позики, щоб розрахуватися з боргами, і існує загроза створення фінансових пірамід.

Друга проблема, це корокткостроковий наслідок державного боргу - ефект витіснення капіталу, що спричиняється внутрішніми запозиченнями держави. Це відбувається тому, що державні цінні папери мають більші відсоткові ставки ніж інші кредити і є менш ризиковими, а також тому, що на оцінку їх ризику потрібно менше зусиль та коштів. Тому значна частина банківських коштів вкладається не в розвиток економіки, а в ДО, і отже, для решти економіки залишається менше кредитних ресурсів. Це призводить, крім можливого спаду вирбництва через недостатню залученість ресурсів, до зменшення пропозиції фінансових коштів і збільшення конкуренції за їх отримання, і отже, збільшення відсоткової ставки в економіці, що знову ж таки нагативно вплине на економічний розвиток в довгостроковому періоді. Тобто боргове фінансування дефіциту бюджету послаблює ефективність стимулювальної бюджетної політики. Також, оскільки банки в країні більшість грошей вкладають в ДО, то існує загроза, що вони стануть менш конкурентноспроможні порівняно з іноземними, оскільки в них зменшується заохочення для покращення своєї кредитної діяльності.

Такої проблеми не мають зовнішні запозичення. Але тут потрібно враховувати ризик зростання держаного боргу, що пов’язаний з девальвацією національної грошової одиниці, що приведе до зростання зовнішнього боргу.

Проте, якщо в країні має місце економічний спад, то збільшення державних витрат стимулюватиме економіку, що може покращити очікування щодо прибутків в економіці і збільшити інвестиційний попит, що зменшить відсоткову ставку і дещо компенсує таким чином ефект витіснення.

Також, зростання ставки в країні може збільшити зовнішній попит на цінні папери всередині країни, що можливо цю ставку зменшить. Але тут можливий і негативний ефект - збільшення зовнішнього попиту на фінансові активи призводить до збільшення попиту на національну валюту, а отже, збільшує її обмінний курс. А це в свою чергу зменшує конкурентоспроможність підприємств країни, що орієнтовані на експорт а також тих, що конкурують з імпортерами в цю країну, призводить до скорочення на них виробництва, а також до погіршення платіжного балансу країни (хоча це зменшить валютні резерви країни і може призвести до зниження (стабілізації) валютного курсу). З іншого боку, такий варіант зменшить реальний зовнішній борг держави.

Виплати по обслуговуванню державного боргу також впливають на:

· бюджетний дефіцит. Відсоткові виплати по боргу лягають тягарем на бюджет країни, оскільки виплати по боргу ідуть саме з бюджету то збільшення виплат збільшуватиме дефіцит бюджету, що в свою чергу збільшуватиме державний борг, і т.д.

· рівень диференціації суспільства за доходом. Оскільки ДО скуповують переважно юридичні особи та фізичні особи з високим рівнем доходів, то оскільки відсоткові виплати фінансуються за рахунок податків, які сплачує і бідніше населення, то виходить, що держава перерозподіляє гроші від бідніших до багатших.

· платіжний баланс країни, оскільки виплати по зовнішнім зобов’язанням належать до статей імпорту, то ці витрати погіршують платіжний баланс.

· кредитний рейтинг держави. Тобто, якщо в державі швидко зростає тягар відсоткових виплат з бюджету, і невідомо, звідки походитимуть майбутні виплати, то зростає ризик, що держава відмовиться від своїх зобов’язань. За таких умов можливий відтік капіталу з ринку держоблігацій, що може привести до боргової кризи. Це особливо можливе тоді, коли зобов’язання мають короткий термін виплати, коли банківська система є слабкою та коли центральний банк має низький рівень валютних резервів.

Такі проблеми мають місце в перехідних країнах, (хоча співвідношеня між відсотковими виплатами і бюджетом тут допускається більше - через очікування піднесення економіки). Прикладом тут може бути фінансова криза в Росії в серпні 1998 року.

У випадках боргової кризи держава, щоб повернути собі довіру, повинна провести реструктуризацію боргу, тобто переглянути умови обслуговування боргу. Найпоширенішим методом реструктуризації є конверсія боргу, що може включати:

- викуп боргових зобов’язань на вторинному ринку боргів (із знижкою номінальної ціни);

- капіталізація боргу – обмін на власність (наприклад, акціонерний капітал);

- пролонгація терміну дії боргових зобов’язань одночасно із зменшенням відсоткових ставок по ним (саме так вчинили Росія та Україна в 1998 році).

Існує широкий спектр реструктуризації боргу для країн-боржників в рамках “Паризького клубу”.

РОЗДІЛ 4. ШЛЯХИ ВИРІШЕННЯ ПРОБЛЕМИ БЮДЖЕТНОГО ДЕФІЦИТУ

При вирішенні проблем, пов’язаних із дефіцитом бюджету, Україна повинна спиратися на досвід тих держав, які більш успішно здійснили перехід від планової економіки, тобто, в першу чергу, забезпечити, хоча б в майбутньому, збалансованість бюджету. Наша країна повинна спиратися на досвід Польщі, Хорватії, Чехії, Словаччини, Угорщини та країн Прибалтики, які вже здійснили відповідні реформи, також ми повинні зосередити особливу увагу на проблемах удосконалення збирання доходів в бюджет і ліквідації дефіцитів. Тобто, на мою думку, треба провести стуктурні реформи в уряді і систмах контролю за бюджетом. В деяких країнах, зокрема в Росії та Україні, фіскальна реформа є головною політичною проблемою. Як правило, в перехідних країнах державні витрати не адекватні завданням, що покладаються на уряд в ринковій системі, отже, їм потрібно покращувати якість витратних програм, одночасно зменшуюучи державні витрати, тобто проводити ліберальну бюджетну політику.

Лібералізація економіки також необхідна для покращення економічної ситуації в нашій державі, оскільки зменшення податків стимулюватиме розвиток виробництва та вихід “тіньовикв” в офіційний сектор економіки, що також припинить витікання грошей закордон. Як ми можемо пересвідчитися на досвіді деяких країн перехідної економіки, що не встигли вчасно провести реформи, вони повинні скорочувати свої бюджетні навантаження для того, щоб підняти рівень виробництва.

Але, як уже згадувалося, в країнах колишнього СРСР (крім прибалтійських країн) скорочення державних витрат на соціальні трансферти призводить до значної політичної кризи. Тому потрібно оцінювати результати витрат, їх вплив на добробут населення. При формуванні соціальних витрат слід дотримуватися фундаментальних принципів:

· соціального забезпечення: допомога повинна надаватися лише тим, хто її потребує;

· соціальні програми повинні сприяти бажаним змінам в економіці, а не гальмувати їх.

Для скорочення державних витрат також було б доцільно провести структурні реформи в адміністраціях з тим, щоб скоротити видатки на них. Більшу увагу потрібно приділити і державним інвестиціям, оскільки за відсутності міцного приватного сектора в перехідних економіках, держава повинна брати на себе роль головного інвестора. Зокрема, в нашій державі, на мою думку, потрібно вкладати гроші в покращення і заміну технологій виробництва. Звичайно, інвестиції держави повинні бути прибутковими, що збільшить доходи в бюджет в майбутньому.

Існує чимало радикальних ідей збільшення доходів в бюджет. Але ми зупинемось на більш простих:

1) в першу чергу потрібно розраховувати державний доход, виходячи з реалістичних уявлень про стан економіки;

2) також потрібно поступово зменшувати фіскальний тиск на економіку, що покращить економічну ситуацію і збільшить базу оподаткування (наприклад, різні джерела пропонують Україні зменшити його до 30-35% від ВВП);

3) потрібно ефективніше проводити приватизацію для того, щоб залучати нові гроші до бюджету, а також щоб зменшити державні витрати (які витрачаються на державні об’єкти);

4) доцільним також може бути введення нових і ефективних видів податків (розширення податкової бази), наприклад, для України пропонується введення податку на нерухомість;

5) потрібно також ввести більш жорсткий контроль над державним боргом та державними цінними паперами, щоб не допустити створення фінансової піраміди, подібної до російської, а також знизити іх процентну ставку, аби вона була меншою, ніж в економіці.

Такими є основні шляхи, що пропонуються в моїй курсовій роботі для подолання проблем бюджетної кризи в Україні, хоча, звичайно, до кожної окремої проблеми існує безліч різних рекомендацій (наприклад, дуже поширена рекомендація для України внести зміни до порядку нарахування ПДВ).

ВИСНОВОК

Отже, ми переконалися, що хоч дефіцит бюджету і сприяє економічному зростанню, але в нашій країні цей показник все ж занадто високий. Основною метою України має бути зменшення в короткостроковій перспективі державних витрат шляхом підвищення ефективності основних програм і проектів, і завдяки цьому, забезпечення підтримання збалансованості бюджету. Але і дієвість державного регулювання економіки за допомогою бюджетних витрат залежить:

- по-перше, від відносних розмірів сум, що витрачаються;

- по-друге, від структури цих витрат;

- по-третє, від ефективності використання кожної одиниці коштів, що витрачаються.

Незбалансованість бюджету викликає збільшення неплатежів, кризу неплатежів, а також політичну та соціальну кризу. Ще одна дуже важлива проблема, пов’язана з високим рівнем бюджетного дефіциту – загроза виникнення боргової кризи в державі.

Досвід перехідних країн свідчить, що країни, які раніше запровадили жорстку фіскальну політику, знизивши бюджетний дефіцит, швидше відновили економічне зростання порівняно з тими країнами, що утримували високий рівень державних зобов’язань та бюджетного дефіциту. Україні ж потрібно поступово лібералізувати бюджетну політику. Цей процес нелегкий, оскільки державні витрати нелегко скоротити через загрозу соціальних невдоволень, що можуть перерости в політичну кризу. Але такий процес необхідний, бо тільки він може в майбутньому збільшити рівень виробництва. Для кращого ефекту потрібно підвищити якість державних витрат. Разом із скороченням державних витрат потрібно зменшити податковий тягар, що підвищить ефективність податкової системи і звільнить економіку від непосильного навантаження та сприятиме її розвитку.

Зараз багато хто надіється на рятівну допомогу держави. Це ілюзія. Наша держава ще не спроможна врятувати економіку. Тому, що в її розпорядженні знаходиться єдине джерело - бюджет, той бюджет, який не виконує свої обов'язки перед пенсіонерами, лікарями, учителями. Говорити в цих умовах про державні інвестиції - значить збільшити борг по пенсіях, соціальній допомозі.

Але держава виділила інвестиції для підйому життєво важливих галузей господарства.Останнє збільшило зростання обсягів виробництва. Проте в цей же час виникає питання: Кому потрібна ця продукція? Якщо основна маса населення не отримує ресурси для купівлі виробленої продукції в реальних потребах людини. Попит на продукцію може бути високий, але він при таких умовах неплатоспроможний. Яка користь від інвестицій, якщо держава не забезпечує необхідні потреби бюджетних споживачів?

Сама правильна для підтримки національного виробництва та державна бюджетна політика, яка забезпечує повне виконання державою через бюджет своїх обов'язків.Необхідно направляти гроші в бюджетні сектори. Також пред усіма європейськими країнами існує загроза зростання бюджетного дефіциту в найближчі 15 років на 5-10% від ВВП, що спрчинене старінням населення. Тому, м’яку ліберальну бюджетну політику потрібно буде проводити постійно, і ця проблема преслідуватиме нас довго.

Отже, якщо узгодити величину державних витрат із можливостями економіки, що мало б звести бюджетний дефіцит до мінімуму, або й створити бюджетний надлишок, то це оздоровить економіку нашої держави і дозволить сподіватися на економічне зростання в найближчому майбутньому.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

1. Василик О.Д. Державні фінанси України:Навч. пос. – К.: вища школа,1999. – 383 с.

2. Гальчинський А. С. “Основи економічних знань”,Київ ,“Вища школа”,1999 р, стор.427- 437

3. І.Дьяконова. Удосконалення методів фінансування дефіциту бюджету України // Економіка України, №11, 2000, ст.84-86.

4. І.Радіонова. Макроекономічні чинники дефіциту бюджету в Україні //Економіка України, №9, 1998

5. В. Скаршевский.” Такой же обман.” Бизнес №39 (402), 25.09.2000,

с. 12 – 14.

6. “Фінанси України”,2002,№3 – стор.16-19, .46-48

7. “Статистика України”, 2001, №2 – стор.17,42-43, 63, 12