Забезпечення прав людини і громадянина міліцією: теоретико-правові та прикладні аспекти

Виконав:

Курсант КМ-041 навчальної групи, факультету кримінальної міліції

Гога Артем Михайлович

Науковий керівник:

доцент кафедри теорії держави і права, кандидат юридичних наук, доцент

Кучук Андрій Миколайович

Дніпропетровськ – 2013

ЗМІСТ

Вступ

1. Забезпечення прав людини міліцією: загальна характеристика

2. Недоліки в діяльності міліції щодо забезпечення прав людини

3. Напрями удосконалення діяльності міліції щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина

Висновки

Список використаних джерел

ВСТУП

Актуальність теми. Україна, обравши європейський напрям розвитку, має бути демократичною державою, в якій визнається і діє верховенство права, відтак, захист прав і свобод людини і громадянина є одним із важливих завдань, яке до того ж, передбачене Основним законом: «Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави».

4 листопада 1950 р. було прийнято Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод – Україна визнала і ратифікувала цей нормативний документ деякі розділи закріпила в нашому законодавстві та погодилась виконувати усі вимоги даного документу як член Ради Європи. Однак, як вказує статистика, протягом останніх декількох років Україна входить до п’ятірки держав, за кількістю звернень до Європейського суду з прав людини. Значна кількість порушень прав людини відбувається через пасивність правоохоронних органів, внаслідок несумлінного виконання своїх обов’язків посадовими особами, низьку правову культуру наділених владою службовців, неналежну організаційно-штатну роботу у правоохоронних органах. Внаслідок цього в Україні юридична захищеність людини перебуває на вкрай низькому рівні, недовіра з боку населення до правоохоронних органів зростає. «Найбільш поширеними причинами скарг українських громадян до Європейського Суду з прав людини є порушення права на справедливий судовий розгляд (стаття 6 Європейської Конвенції з прав людини), питання, пов’язані з правом на власність, невиплатою заробітної плати, жорстоким поводженням (стаття 3 Конвенції), незаконне затримання або позбавлення волі (стаття 5)» [1].

Уповноважений з прав людини у своїй щорічній доповіді за 2011р. зазначає, що звернення громадян до Уповноваженого з приводу порушення прав людини працівниками міліції зростає, якщо у 2010р. до нього надійшло 4153 звернення, то у 2011р. таких звернень було 4817, або 14% загальної кількості. Найбільше письмових звернень надійшло до Уповноваженого з прав людини у 2011р. з Донецької області – 10,8% загальної кількості звернень, з м. Києва – 9,9%, Дніпропетровської області – 6,9%.

Відтак, існує нагальна потреба удосконалення діяльності правоохоронних органів держави, ефективне виконання ними своїх обов’язків, що, в свою чергу, вимагає спільної злагодженої діяльності в цьому напрямі всіх органів державної влади, і зокрема міліції, яка входять до системи державних органів виконавчої влади.

При цьому слід зазначити, що міліція України нині перебуває на шляху перебудови‚ реформування‚ вдосконалення діяльності щодо утвердження та забезпечення конституційних прав і свобод людини та громадянина. Адже саме перед міліцією стоять основні завдання: забезпечення особистої безпеки громадян, захист їхніх прав і свобод, законних інтересів; захист власності від злочинних посягань; запобігання правопорушенням та їх припинення; охорона і забезпечення громадського порядку; виявлення і розкриття злочинів, розшук осіб, які їх вчинили; забезпечення безпеки дорожнього руху; участь у наданні соціальної та правової допомоги громадянам; сприяння у межах своєї компетенції державним органам, підприємствам, установам та організаціям у виконанні покладених на них законом обов’язків тощо. [2]

Останніми роками забезпечення прав та свобод людини в діяльності міліції досліджували такі вчені як: І.П. Голосніченко, О.П. Коренєв, С.Л. Лисенков, А.С. Ловинюков, А.Ю. Олійник, А.А. Опалева, В.М. Плішкін, І.В. Ростовщіков, К.Б. Толкачов, А.Г. Хабібулін, В.А. Шамраєм, В.М. Шаповал. Проте на сьогодні існує потреба цілісного, комплексного, науково-теоретичного дослідження утвердження і забезпечення конституційних прав і свобод людини й громадянина в діяльності міліції.

Мета дослідження – всебічне висвітлення забезпечення прав і свобод людини і громадянина в діяльності міліції.

Для досягнення цієї мети слід виконати такі завдання:

- охарактеризувати забезпечення прав людини в правоохоронній діяльності міліції;

- визначити проблемні аспекти в діяльності міліції щодо забезпечення прав людини;

- встановити та коротко охарактеризувати напрями удосконалення діяльності міліції щодо забезпечення прав людини.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини в сфері забезпечення конституційних прав і свобод людини й громадянина в нашій державі.

Предметом дослідження є діяльність міліції України щодо . забезпечення конституційних прав і свобод людини й громадянина.

Методи дослідження. Проблематика забезпечення конституційних прав і свобод людини й громадянина в нашій державі є складною і багатогранною, а тому потребує використання у дослідженні низки філософських і загальнонаукових підходів і методів. Зокрема було використано діалектичний метод, за допомогою якого з’ясовано зв’язок стану забезпечення конституційних прав і свобод людини й громадянина зі станом інших соціальних явищ; системний метод дозволив дослідити діяльність міліції щодо забезпечення прав людини комплексно, що було основою визначення напрямів удосконалення відповідної діяльності; метод об’єктивності зумовив необхідність розгляду недоліків діяльності міліції щодо забезпечення прав людини; логічні методи використано для виокремлення окремих аспектів предмету дослідження, формулювання висновків тощо.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дослідження отримали апробацію у виступах автора на наукових і науково-практичних конференціях та семінарах: « Актуальні питання юридичної науки та правоохоронної діяльності» (м. Дніпропетровськ, 16 травня 2012року); «Юридична наука та правоохоронна діяльність» ( м. Дніпропетровськ, 18 травня 2012року); «Реформування правоохоронної системи в Україні: проблеми теорії та практики» (м. Дніпропетровськ, 13 жовтня 2012року); «Науковий потенціал майбутнього України на шляху до європейської інтеграції» (м. Дніпропетровськ, 26 грудня 2012 року); «Теоретико-правові аспекти розбудови правової держави в Україні» (м. Дніпропетровськ, 21 лютого 2013 року);

1. ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ ЛЮДИНИ МІЛІЦІЄЮ: ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА

У сучасних умовах ефективне забезпечення прав і свобод людини у правоохоронній діяльності органів внутрішніх справ вимагає концептуально нових підходів, що обумовлюють докорінні зміни організаційно-правових засад функціонування органів внутрішніх справ, зокрема, гуманізацію діяльності міліції та підвищення її авторитету, побудову відносин між міліцією і народом на засадах партнерства, удосконалення форм, методів та засобів забезпечення прав і свобод людини тощо.

Права людини — це невідчужувані свободи і права особи, які індивід отримує в силу свого народження, основне поняття природного і, взагалі, будь-якого права в цілому. Права людини охоплюють громадянські права і політичні свободи, економічні, соціальні і культурні права, також права спільнот, тобто дітей, жінок, національних меншин, народів тощо. До певної міри, можна говорити і про права людства. При поширенні прав людини на спільноти вони не відчужуються від індивіда, вихідним залишається визнання самоцінності всіх індивідів, що складають ту чи іншу спільноту.

Захист прав і свобод людини – це відновлення порушеного правового статусу, притягнення порушників до юридичної відповідальності. Необхідність в захисті виникає тоді, коли є перешкоди в здійсненні прав і свобод, або погроза їх порушення, а також за необхідності припинення порушення прав людини, усуненні перешкод в їх реалізації і відновленні порушеного права. Захист може здійснюватися шляхом втручання органів держави в процес реалізації прав і свобод як охоронна реакція на об’єктивний чинник відхилення від правопорядку .”.

В основі прав людини закладено визнання внутрішньої гідності й цінності людської особистості. Ці права універсальні, невід’ємні та однакові для всіх. Відтак, кожна людина має ці права; жодної людини не можна їх позбавити; жодну людину не можна примусити відмовитися від них, а тому права однакові для всіх – незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших поглядів, національного чи соціального походження, майнового статусу, народження чи інших факторів.

Права людини перебувають у площині взаємин людини і держави, а міжнародне та національне право регулюють здійснення державою її повноважень по відношенню до людей, наділяють їх певними свободами по відношенню до держави та вимагають від держав забезпечення основних людських потреб всіх осіб під їх юрисдикцією.

Різні ознаки прав людини означають, що права поділяються на декілька категорій. Це цивільні права, як, зокрема, право на життя і заборона катувань, політичні права та інші права, причетні до політичного процесу, як право брати участь у врядуванні, право на свободу зібрань і об’єднань, а також блок економічних, соціальних і політичних прав, як, наприклад, право на працю і право на освіту. Інші категорії прав включають колективні права – зокрема, право на розвиток [3, с.141].

Одне з головних місць в системі правоохоронних органів України належить міліції, яка виконує значний обсяг роботи щодо охорони громадського порядку та забезпечення громадської безпеки, зміцнення законності, захисту прав, свобод та законних інтересів людини й громадянина, державних та недержавних підприємств, установ, організацій і трудових колективів, боротьби зі злочинністю. Конституцією України, законами України, підзаконними нормативними актами на органи внутрішніх справ покладено широке коло обов’язків щодо забезпечення окремих прав людини і громадянина та відновлення порушеного права.

Основними напрямками роботи міліції в механізмі реалізації конституційних прав та свобод громадян є діяльність щодо:

- виявлення і недопущення злочинів, інших правопорушень;

- застосування засобів захисту з метою відновлення порушених прав та свобод громадян;

- притягнення правопорушників до відповідальності;

- втручання в діяльність громадян та інших суб’єктів права, коли вона не відповідає вимогам реалізації прав та свобод громадян;

- застосування до порушників заходів державного примусу. Дійсно, в процесі вирішення завдань міліції виникають випадки, коли захистити людину і відновити порушене право можна лише за рахунок тимчасового обмеження прав іншої людини. Але, наприклад, особливістю повноважень міліції у сфері забезпечення та охорони права недоторканності особи є те, що їх реалізація в більшості випадків не передбачає дій, пов’язаних із втручанням в особисте життя громадян. Реалізація конституційного права недоторканності особи вимагає від працівників міліції суворого і неухильного дотримання правових норм, які виступають гарантіями цього права особи.

Як зауважили А.М. Колодій та А.Ю. Олійник, діяльність міліції із забезпечення охорони і захисту прав та свобод має зовнішній і внутрішній бік. Зовнішній бік діяльності органів внутрішніх справ із забезпечення реалізації прав особи характеризується тим, що міліція: а) виконує свої завдання неупереджено, у точній відповідності із законом; б) поважає гідність особи і виявляє до неї гуманне ставлення; в) захищає права людини і громадянина незалежно від походження, майнового та іншого стану, расової та національної належності, громадянства, віку, мови та освіти, ставлення до релігії, статі, політичних та інших переконань; г) не розголошує відомості, що стосуються особистого життя людини, принижують її честь і гідність, якщо виконання обов’язків не вимагають іншого; ґ) тимчасово, у межах чинного законодавства, обмежує права і свободи особи, якщо без цього неможливо виконати покладені на неї обов’язки; д) забезпечує право на захист та інші юридичні права затриманих і взятих під варту; е) створює умови для реалізації прав, охороняє і захищає особистість від правопорушення, вживає всіх передбачених законом заходів до поновлення порушеного права.

Внутрішній бік діяльності міліції характеризується тим, що вона: а) у межах своїх завдань і функцій, своєї компетенції виконує свої обов’язки; б) застосовує заходи фізичного впливу, спеціальні засоби та вогнепальну зброю на законних підставах; в) використовує правові та організаційні форми і методи при забезпечені прав людини і громадянина; г) її працівники не повинні самі порушувати закони, права і свободи особи [4, с. 336].

В.О. Січкар відзначає, що в сучасному демократичному суспільстві міліція поступово набуває ознак організації, що надає послуги людині щодо забезпечення її прав і свобод. Важливими функціями міліції в цьому напрямку є надання допомоги людям у відновленні порушених прав і свобод; у надзвичайних ситуаціях; потерпілим від правопорушень; неповнолітнім, які залишилися без опіки; особам, які звільнилися з місць позбавлення волі, щодо їх соціалізації; надання охоронних послуг тощо [5, с. 8].

О.В. Негодченко запропонував таку класифікацію прав і свобод людини на підставі їх функціонального забезпечення органами внутрішніх справ: перша група – права і свободи, забезпечення яких здійснюється винятково органами внутрішніх справ або спільно з іншими державними органами за ініціативою органів внутрішніх справ; друга група – права і свободи, до забезпечення яких органи внутрішніх справ залучаються іншими державним органами та установами; третя група – права і свободи, забезпечення яких покладено на інші державні інституції, а органи внутрішніх справ забезпечують їх у межах покладених на них функцій боротьби зі злочинністю та охорони громадського порядку [6, с. 16].

Є.О. Гіда розглянув форми реалізації загальнолюдських стандартів прав людини, а саме регулятивну, правоохоронну, організаційну, виховну. Регулятивна форма передбачає створення необхідних умов для реалізації міліцією своєї компетенції, зокрема для забезпечення прав та свобод людини і громадянина. Правоохоронна форма спрямована на охорону найважливіших суспільних відносин, врегульованих нормами права, від будь-яких посягань. Вона безпосередньо пов’язана із захистом прав і свобод громадян, а також створенням найбільш сприятливих умов для їх реалізації. Організаційна форма потрібна для створення умов з метою забезпечення виконання правозастосовних актів, що регламентують діяльність міліції у сфері охорони особистих прав і свобод. Виховна форма допомагає створити необхідні умови для підвищення рівня правосвідомості як громадян, так і співробітників міліції [7, с. 10].

Міліція повинна виконувати свої обов’язки неупереджено, забезпечуючи особисту безпеку людині, захищаючи її права, діє в межах своєї компетенції у точній відповідності з чинним законодавством. Порушення закону не може бути виправдано жодними винятковими обставинами або вказівками посадових осіб.

В умовах демократизації суспільства практична робота охоронців правопорядку повинна відповідати головному принципу - міліція для людей. Отже, оцінка ефективності роботи міліції людьми поступово стає визначальним критерієм її професійної спроможності. Важливість цієї тези визнавалась ще з перших років незалежності України: „Нами постійно вивчається громадська думка як про діяльність конкретних служб та підрозділів, так і керівників різних ланок. Запроваджена система обов’язкових звітів працівників міліції перед населенням, інформування людей через засоби масової інформації про криміногенну обстановку та заходи щодо протидії злочинності” [8, с. 432]

Таким чином, міліція повинна сприяти утвердженню і закріпленню у суспільних відносинах таких базових положень-принципів, на яких побудована вся система захисту прав людини і громадянина: непорушність основних прав та свобод особистості, які належать їй від народження і за правом народження; визнання гідності і значущості людини і громадянина; забезпечення прав людини і громадянина як основний обов’язок правоохоронних органів; відповідальність працівників правоохоронних органів перед населенням за процес забезпечення прав людини.

2. НЕДОЛІКИ В ДІЯЛЬНОСТІ МІЛІЦІЇ ЩОДО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ ЛЮДИНИ

У жодній, навіть найрозвиненішій країні світу, права людини не захищені на 100%. Але те, що порушення там зведені до мінімуму, можна сказати точно.

Проблема дотримання прав людини та основоположних свобод в Україні, особливо у правоохоронній діяльності, є вельми актуальною. Права людини є основою соціальних перетворень, шляхом яких вибудовується громадянське суспільство. Протягом XX століття вони перетворилися із сутнісної ознаки західної, європейської цивілізації на універсальну цінність, що визначається людством. Про це свідчать, зокрема, численні міжнародні акти, які визнаються переважною більшістю країн світу.

У статті 28 Конституції визначено, що «кожен має право на повагу до його гідності.[9] Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню. Цей конституційний припис знаходить подальше відображення і Цивільному кодексі України (ст. 297 «Право на повагу до гідності та честі»: Кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі). [10]

До того ж, в Конвенції про захист прав і основоположних свобод, а саме в ст. 3 вказано, що нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню [11].

Протягом 2011 року до органів внутрішніх справ надійшло 2937 заяв та скарг громадян стосовно незаконних дій працівників міліції, з них 61 скарга – щодо фактів катувань та ще 1280 – щодо фактів побиття. Відсоток скарг, які знайшли своє підтвердження, є надзвичайно малим. Так, частково підтвердилися лише 2 скарги щодо катувань (3, 2% від скарг цієї категорії) та 59 (4, 6%) – щодо побиття громадян.[12, с. 86]

Протягом 2011 р. було засуджено 320 працівників ОВС, серед них:

Крім того, відомча статистика МВС України зафіксувала 195 кримінальних справ, порушених органами прокуратури стосовно працівників ОВС у 2011 році, серед яких слід вказати наступні:

Не кращою є ситуація у 2012 р., що можна побачити з наступного малюнку.

Оцінка такого явища, як катування та жорстоке поводження з боку правоохоронців логічно потребує не лише правового та соціологічного вимірів, але й матеріального. Зазвичай для цього використовується такий показник, як «ціна злочинності», тобто обсяг економічного і соціально-психологічного збитків від злочинних зазіхань, що у свою чергу, поділяються на прямі та непрямі збитки.

Прямий збиток матеріального характеру розраховується у грошовому еквіваленті й звичайно використовується при аналізі злочинів корисливої спрямованості. Для агресивно-насильницьких злочинів, вчинених працівниками ОВС, такий збиток не є очевидним, проте цілком може бути обрахований у вигляді кількості летальних випадків, заподіяних потерпілим тілесних пошкоджень різного ступеня тяжкості, суми витрат на лікування та страхових виплат за непрацездатністю. До непрямого ж збитку відносять кошти, витрачені державою на протидію злочинності й грошовий вираз негативних соціальних наслідків злочинності.

Одним з перших публічну калькуляцію ціни злочинів, вчинених працівниками міліції у сфері службової діяльності, зробив дослідник Національної академії внутрішніх справ О. С. Новаков, який при розрахунку брав за основу загальний розмір збитку, заподіяного всією сукупністю злочинів в Україні за 2001 р., що склало суму в 786, 3 млн грн. З огляду на те, що питома вага злочинів у сфері службової діяльності співробітників ОВС становить близько 0,02 - 0,04 % від загальної кількості злочинів в Україні, була отримана цифра у 314520 грн. як приблизний показник щорічного збитку від „міліцейської” злочинності. При цьому зазначену суму з урахуванням рівня латентності О.С. Новаковим пропонувалося збільшити не менш, ніж у 10-12 разів, що приводило до суми 3,1 - 3,7 млн грн. щорічно.

У 2005 р. харківським дослідником О.А. Мартиненком було запропоновано більш точний розрахунок, що базувався на інформації, наведеної у судових матеріалах. Так, аналіз судових вироків за 2000-2003 рр., винесених стосовно 330 працівників ОВС, дав загальний розмір прямого збитку в сумі 757 721 грн.

Про неефективність системи розслідування таких справ в Україні свідчить і низка рішень Європейського су з прав людини проти держави Україна, у яких констатується порушення державою статті 3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Зокрема, протягом наступних 6 місяців Україна має розробити та подати на розгляд міністрів Ради Європи стратегію внесення змін до законодавства з метою подолання проблеми насильства в міліції. Таке доручення Україні виніс Європейський суд із прав людини в рамках справи Леоніда Харченка проти України. Суд визнав порушення прав цього чоловіка під час його взяття під варту.

Підсумовуючи ціну порушень прав людини з боку правоохоронних органів, то можна сказати, що вона є досить значним збитком для держави, а також іще раз підтверджується те, що наша країна знаходиться ще на досить низькому рівні демократизму.

Незадовільним залишається стан дотримання прав ув’язнених і засуджених осіб працівниками правоохоронних органів. Під час одного з моніторингових досліджень, проведеного Україно-Американським бюро захисту прав людини у 2006 році, 594 із 732 ув’язнених стверджували, що до них застосовувалося насильство працівниками правоохоронних органів. При цьому тільки у 20 випадках із 254 суд звернув увагу на заяви громадян про застосування до них насильства[13, с. 8]

Це виражається в тому, що ні кримінально-виконавче, ні кримінально-процесуальне законодавство не містять спеціальних норм, які б з урахуванням особливостей правового та фактичного статусу особи, засудженої до позбавлення волі, встановлювали порядок подання до суду та розгляду судом скарг засуджених осіб на рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень.

Кримінально-виконавчий кодекс не містить чіткої та детальної процедури подання та розгляду скарг засуджених. Крім того, у ньому не передбачено правових гарантій забезпечення принципу рівності сторін.[13] Про декларативність права на звернення засудженого до суду свідчить той факт, що, відповідно кореспонденція, яку отримують і відправляють засуджені до суду, підлягає перегляду адміністрацією місць позбавлення волі, на що вказує системний спосіб тлумачення ст. ст. 113 Кримінально-виконавчого кодексу України [14].

Отже, для вирішення цих та багатьох інших проблем, пов’язаних дотриманням прав і свобод людини і громадянина в діяльності правоохоронних органів України, необхідне впровадження у національне законодавство, що регулює правоохоронні відносини, норм, які відповідали б сучасним європейським стандартам і, зокрема, зобов’язанням України в сфері дотримання прав та свобод людини; створити національний превентивний механізм з попередження тортур; зважаючи на недоліки діючої системи надання безоплатної правової допомоги в Україні, розповсюджувати в масштабах країни передовий досвід офісів громадського захисту; необхідно активізувати діяльність державних органів у боротьбі та протидії ксенофобії та расизму; використовувати соціологічний моніторинг громадської думки як ключовий метод для оцінки ефективності діяльності правоохоронних органів та ряд інших заходів.

Необхідно усвідомити, що оперативне вирішення, захист і задоволення законних прав та інтересів громадян на сучасному етапі є одним із пріоритетних завдань діяльності органів державної влади, місцевого самоврядування та правоохоронних органів, відповідальним обов’язком їх посадових і службових осіб, фактором забезпечення суспільно-політичної та економічної стабільності в державі.

3. НАПРЯМИ УДОСКОНАЛЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ МІЛІЦІЇ ЩОДО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ І СВОБОД ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА

Пріоритетом розвитку сучасного демократичного суспільства є забезпечення прав людини та верховенство права. Захищати основні свободи та підтримувати суспільний порядок і загальний добробут в демократичному суспільстві за допомогою політики та практики, які є законними, гуманними, і відповідають загальнолюдським цінностям є головним вектором розбудови правової держави. Пройшло більше 20-ти років з розпаду СРСР, але методи «отримання» показань особи, працівниками ОВС не змінились.

Загалом, демократія в суспільстві тримається на двох засадах: верховенстві права та забезпеченні прав людини. Тому основними задачами правоохоронної діяльності по підтримці правопорядку в демократичному суспільстві є демократичний характер здійснення прав людини та забезпечення правопорядку на основі верховенства закону.

Сьогодні в українському суспільстві склалася ситуація, коли найбільш ґрунтовні та професійні рекомендації щодо запобігання катуванням та жорстокому поводженню вже розроблені. Стосовно діяльності МВС такі рекомендації, постійно вдосконалюючись, були сформовані в 2009 році та озвучені під час перших за всю історію МВС України громадських слухань «Права людини в діяльності ОВС України». Дещо пізніше вони були дороблені групою вчених системи МВС, експертів профільного комітету Верховної Ради та правозахисних організацій.

На нашу думку потрібно зупинитися на наступних проблемах в діяльності міліції та шляхах їх вирішення:

Необхідно відновити роботу громадських рад з дотримання прав людини при всіх міськрайвідділах. Натепер відсутній дієвий контроль з боку громадськості за дотриманням прав людини в органах внутрішніх справ. Громадські ради повинні бути фінансово незалежні від органів державної влади, а також активно співпрацювати із засобами масової інформації, це дасть змогу покращити рівень правової свідомості та правової культури населення.

Розробити рекомендації для керівництва МВС щодо усунення практики колективної відповідальності за правопорушення окремими працівниками. Адже, окремі керівники підрозділів, намагаючись уникнути дисциплінарної відповідальності за неналежний контроль за поведінкою підлеглого, який вчинив відповідне правопорушення, інколи приховують такі факти правопорушень.

Для унеможливлення катування та побиття громадян з метою отримання зізнання у вчиненні злочину, забезпечити створення у всіх територіальних ОВС слідчих кімнат, обладнаних апаратурою відеозапису. Заборонити проведення будь-яких дій із затриманими поза межами такої кімнати. Запровадити також відеоспостереження у основних адміністративних приміщеннях з метою попередження жорстокого поводження з громадянами. Уживати суворих дисциплінарних заходів впливу на керівників ОВС у разі виявлення фактів непрацездатності цих систем.

З метою обліку всіх без виключення відвідувачів міськрайвідділів, запровадити систему автоматизованої реєстрації з використанням технічних засобів (реєстраторів перебування в ОВС), забезпечивши одночасно її синхронізацію із системами відео спостереження. Забезпечити апаратурою відеозапису всі входи до адміністративних будівель підрозділів міліції.

Відомчим нормативно-правовим регулюванням забезпечити проведення кожного півроку громадських слухань з питань дотримання прав і свобод людини у діяльності органів внутрішніх справ. У проведенні слухань забезпечити участь керівників департаментів і галузевих служб МВС України, начальників обласних управлінь міліції, представників усіх бажаючих прийняти участь у слуханнях громадських організацій, профільного комітету Верховної Ради, засобів масової інформації.

Але, для того, щоб все вище наведене почало втілюватись в життя потрібна фінансова підтримка держави, яка в даний час залишається на дуже низькому рівні. Адже правоохоронні органи переживають складний матеріальний стан. З боку держави майже ніякої допомоги на забезпечення соціального пакету покращення матеріального стану працівника ОВС та його родини. Не кожен працівник буде результативно працювати та виконувати свої службові обов’язки, коли він за це отримує мінімальну заробітну плату.

Прикладом може бути те, коли працівнику ОВС дається строк для виконання доручення керівництвом, але матеріально-технічного забезпечення не вистачає. Кошти на бензин, канцелярські товари, ремонт службового автомобіля та інше в більшості випадків правоохоронець використовує з особистого бюджету. Така обстановка змушує окремих працівників з низькими морально-вольовими якостями вчиняти правопорушення, в тому числі корупційні.

Залишається вкрай низьким також інтелектуальний, моральний та освітній рівень громадян, які є кандидатами на службу в міліцію. Неякісне проведення: обов'язкового професійного психофізіологічного відбору на службу в органи внутрішніх справ; психологічного супроводження проходження служби кожним співробітником від найнижчої ланки до керівників в апарату МВС; психологічної підготовки кандидатів та молодих працівників до оперативно-службової діяльності; психологічного супроводження оперативно-службової діяльності. Занепад інституту наставництва в ОВС, формальне закріплення за курсантами ВНЗ системи МВС наставників, відсутність програми організації їх керівництва і меж допомоги особам, що проходять стажування.

Запровадити щорічне тестування працівників ОВС, для виявлення рівня знань нормативно-правових актів які регламентують дотримання прав людини. У разі не складання тестування застосовувати до працівника дисциплінарне стягнення.

Низька якість підготовки кадрів у системі МВС, зокрема, щодо навчання та підвищення кваліфікації. Із випускників вищих навчальних закладів системи МВС денної форми навчання залишається після трьох років служби в ОВС лише 40 %, а випускники заочної форми навчання мають дуже низький рівень знань не лише із загальноосвітніх дисциплін (філософії, психології, іноземної мови, історичних наук, теорії держави та права), а й з профілюючих (кримінального права та процесу, кримінології, адміністративного права, юридичної психології, оперативно-розшукової діяльності, криміналістики, спецтехніки), а також низькі показники з бойової та фізичної підготовки, незважаючи на те, що їх знання та уміння - запорука успішної практичної діяльності кожного дня. Це, у свою чергу, призводить до матеріальних збитків держави, частої зміни кадрів, що безпосередньо залежить від прийому та закріплення на службі молодих працівників, відсутності професіоналізму, наявності порушень дисципліни та законності.

Хоча слід погодитись із Ю. А. Ведєрніковим, який вказує наступне: “Завдання підготовки висококваліфікованих працівників органів внутрішніх справ на сучасному етапі розвитку української державності висунуті не тільки характером політичних та соціально-економічних перетворень, процесами демократизації суспільства, але й тим, що сучасній злочинності здатні ефективно протидіяти лише висококваліфіковані, фізично розвинуті, тобто спеціально підготовлені правоохоронці. Підготовку таких фахівців спроможні забезпечити лише спеціалізовані юридичні навчальні заклади МВС, мережу яких створено в рамках системи юридичної освіти в Україні. Розвиток саме цієї відомчої системи освіти позитивно впливає на діяльність органів внутрішніх справ, засвідчує доцільність її існування ” [15, с.15].

В органах міліції відсутній окремий облік скарг на протиправні дії співробітників МВС, а з урахуванням того, що люди подають скарги на міліцію до різноманітних відомств, актуальним є створення єдиного електронного доступного реєстру усіх скарг на діяльність співробітників міліції, а згодом, і інших правоохоронних органів та спецслужб.

Необхідно рішуче реформувати систему нагляду прокуратури за діяльністю міліції, забезпечивши існування єдиної вертикалі прокурорів, які займаються цією роботою, їхню незалежність, зокрема і від прокурорів, які підтримують державне обвинувачення по кримінальних справах.

Також, важливим елементом в дотриманні прав людини є правове виховання та правова культура населення держави. Змістом правового виховання є залучення людей до знань про державу і право, законність, права і свободи особи, вироблення у громадян стійкої орієнтації щодо законослухняної поведінки. Важливою формою правового виховання є самовиховання та правова пропаганда права засобами масової інформації. Правова культура розглядається як система правових цінностей, яка утворилася в суспільстві в ході його розвитку і відображає досягнення як минулого, так і сучасності.[16, с.246]

Підводячи підсумок, хотілось би сподіватися, що реалізація запропонованих шляхів розвитку служби в органах внутрішніх справ дасть змогу:

- створити нову модель кадрової роботи, адекватну радикальним змінам в Україні і в світі в цілому;

- заснувати оновлену систему підрозділів з питань державної служби в органах внутрішніх справ;

- поповнити органи внутрішніх справ кадрами, які мають високий рівень культури і професіоналізму і здатні бути суб’єктами інноваційних процесів;

- сформувати ідеальну модель державного службовця органів внутрішніх справ і визначити ступінь відповідності персоналу ідеалу своєї професії;

- привести, врешті-решт, корпус державних службовців органів внутрішніх справ до світового рівня і стандартів.

ВИСНОВКИ

Отже, останнім часом в Україні особливої соціальної гостроти набуло питання конституційних прав та свобод громадян: їх проголошення та фактичне забезпечення. У Конституції України закріплено широкий перелік прав та свобод, який за якісною та кількісною ознакою відповідає тим стандартам що були встановлені світовою спільнотою. Враховуючи це, в Україні створено діючий державний механізм, на який покладаються завдання по охороні захисту та забезпеченню цих прав та свобод.

Важлива роль у цій діяльності належить саме державі, яка найбільш концентровано виражаючи в своїй політиці економічні відносини і потреби суспільства, через систему своїх органів здійснює багатоцільові функції, проводить науково обґрунтовану діяльність в різних сферах життя суспільства. Серед таких сфер головне місце посідає правоохоронна діяльність та захист прав і свобод особи, що здійснюється правоохоронними органами в межах їх компетенції та притаманними їм формами і методами. Хоча, безперечно, всі органи держави здійснюють правореалізуючу діяльність щодо забезпечення прав та свобод людини і громадянина, але її характер, напрям та обсяг неоднакові для різних видів державних органів. Для одних захист конституційних прав - основна, найважливіша діяльність, для інших - лише одна із функцій. Тому і забезпечення прав може виступати не з однаковою важливістю для всіх органів. Наприклад, правоохоронна діяльність є найважливішим напрямком функціонування міліції.

Значної уваги потребує питання вдосконалення діяльності органів внутрішніх справ, зокрема, міліції України як особливого правоохоронного органу та частини механізму держави. У системі виконавчої влади Міністерство внутрішніх справ України з підпорядкованими його органами є центральною ланкою забезпечення внутрішньої політики, безпеки суспільства і громадського спокою в державі, в основі якої – попередження злочинності та боротьба з нею, особливо з організованими її формами та корупцією; тому воно переорієнтувало свою діяльність на забезпечення внутрішньої безпеки держави, насамперед, захисту прав і свобод людини, яка є основним об’єктом уваги з боку діяльності органів внутрішніх справ і держави в цілому.

Безперечно, вдосконалення ж правоохоронної діяльності може й повинно відбуватися на основі зміни законодавчої бази. Тому назріла нагальна необхідність у прийнятті закону «Про органи внутрішніх справ», який чітко має визначити вимоги до працівника органів внутрішніх справ і пріоритети його діяльності, відповідальність за невиконання, неналежне виконання своїх обов’язків.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Україна увійшла в десятку країн – лідерів з невиконання рішень Європейського Суду з прав людини// Електронний ресурс. – Режим доступу: http://blogs.korrespondent.net/celebrities/blog/berezhnaja/a33227

2. Про міліцію. Закон України від 20 грудня 1990 р. // Відомості Верховної Ради України. — № 4. — Ст. 2.

3. Права людини і правоохоронні органи: Посіб. для практ. навч.: Центр інформації з прав людини. – Страсбург, 1998. – 141с.

4. Колодій А.М., Олійник А.Ю. Права людини і громадянина в Україні: навч. посібник / А.М. Колодій, А.Ю. Олійник. - К.: Юрінком Інтер, 2003. - 336 с.

5. Січкар В.О. Використання досвіду поліції зарубіжних країн в діяльності міліції України по забезпеченню прав та свобод людини (організаційно - правовий аспект): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: 12.00.07 / В.О. Січкар; Нац. ун-т ДПС України. - Ірпінь, 2007.

6. Негодченко О.В. Забезпечення прав і свобод людини органами внутрішніх справ. Організаційно-правові засади: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра юрид. наук: 12.00.07 / ОВ. Негодченко; Нац. ун-т внутрішніх справ. - Харків, 2004. - 16 с.

7. Гіда Є.О. Загальнолюдські стандарти прав людини і забезпечення їх реалізації в діяльності міліції: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: 12.00.01 / Є.О. Гіда; Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. - К, 2000.

8. Кравченко Ю.Ф. Міліція України. – К.: Генеза, 1999. – 432 с.

9. Конституція України від 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30.

10. Цивільний Кодекс України від 16 січня 2003 року № 435-IV // Відомості Верховної Ради. - 2003. - №№ 40-44. - Ст.297.

11. Конвенція про захист прав і основних свобод людини від 4 листопада 1950 р., ратифікована Україною 17 липня 1997 р. [Електронний ресурс] // Рада Європи; Конвенція, Міжнародний документ. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_004.

12. Гога А.М. Забезпечення прав людини у правоохоронній діяльності: стан та перспективи// Матеріали міжвузівської науково – практичної конференції: Юридична наука та правоохоронна діяльність. – Дніпропетровськ, 2012. – Вип. 13. – С. 85-88.

13. Гога А.М., Кучук А.М., Правові гарантії прав людини: Україна та Європа (теоретико-правовий дискурс) // Право і суспільство. – 2012. – №2. - С. 6-10.

14. Кримінально-виконавчий кодекс України від 11 липня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 3-4. – Ст. 21.

15. Ведєрніков Ю.А. Правоохоронна діяльність як напрям розвитку юридичної освіти на сучасному етапі // Науковий вісник Дніпропетровського юридичного інституту МВС України. – 2001. - № 3. – С.13-17.

16. Цвік М.В., Петришин О.В. Загальна теорія держави і права / За ред. М.В. Цвіка, В. Д. Ткаченка, О. В. Петришина. - Харків: Право, 2002. - 246 с.