Перші кроки в науку роблять маленькі дошкільнята на заняттях мислення в природі, гортаючи сторінку за сторінкою книгу рідної землі. І перше завдання яке ставить перед собою педагог, - навчити не просто дивитись, а й бачити, відчувати світ довкола. Організовуємо нове споглядання, спостереження, колективне сприймання так, щоб діти відчути потребу пильно придивитися до навколишнього, помітити поряд дивне й загадкове, приховане від лінивого ока.
Якими радісними відкриттями стають для дітей ці колективні спостереження, коли вони бачать, як пробуджується гайок від зимового сну, як пробиваються крізь торішнє листя перші стрілки пролісків, вслухаються у спів вітру, передзвін дощових краплинок, милуються сяйвом золотої осені. Музика рідної землі, дивне багатство її барв, форм пробуджують у дітей бажання творити казку.
Що це5на травинках? (Роса). Хто її розсипав? (Ніч, туман). Як же утворилася роса? Хто ж сьогодні розсипав краплинки роси? (Туман). Де ж він зараз? (Його прогнало сонечко). А чому ось тут немає роси? (Там сонечко висушило). На що схожі краплинки? (На прозорі кришталеві кульки, наче хтось розсипав блискітки). Які ви знаєте прикмети про росу?
Діти, візьміть травинку з росинкою, поговоріть з нею. Що вона вам розповість? Побудова – успіх зв’язних висловлювань “Що мені розповіла краплинка роси?” (Мені краплинка роси розповіла про те, що вона втекла від свого дядька Тумана і тепер ховається у траві. Виходить гуляти тільки на світанку, щоб її ніхто не бачив . А мені краплинка роси розповіла, що вона з подругами, гуляючи вночі над квітником, побачила троянду. Та була такою красивою, що краплинці забажалося позичити в неї вроди. Вона впала на квітку троянди. І ще більше прикрасила її).
Подив перед красою, владна сила фантазії розковує духовні сили дитини. У тайнах її свідомості немов прокидаються слова, раніше почуті чи прочитані, наповнюються новим змістом, народжуються образи. Інтелектуальне життя сповнюється радісними переживаннями, яскравими картинами. І думка підкріплена образами рідної землі, стає ясною. Запам’ятовування відбувається якнайінтенсивніше.
Виховуючи культуру споглядання, навчаємо малих школярів розглядати предмет і відкривати в ньому щось нове, виявляти ознаки і властивості. Це перші сходинки розумової діяльності. Суть цих процесів полягає у 1) баченні реального предмета; 2) створенні образу в уяві.
Під час колективного споглядання учитель системою запитань загострює увагу на вичлененні істотного характерного у спостережуваному, а далі – вчить зображувати ціле через подачу характерних ознак.
Іншими словами, використовує найбільш плідний прийом у пізнанні – єдність аналізу і синтезу, що спонукає до формування образу в уяві.
Вправляння у сприйманні предметів і явищ навколишнього світу готує учнів до вищої сходинки розумового розвитку: зіставляння, протиставляння, групування взаємопов’язаних явищ та предметів, встановлення причиново-наслідкових залежностей.
(Чому пролісків не було взимку? Чому вони стали розвиватися навесні? Чому на зиму звірі вдягають тепліші шуби, а дерева роздягаються? Хто викував сніжинку? Чому вона розтанула?)
Наочні образи, враження, здобуті під час спостережень, сприймання навколишнього, як бачимо, стають могутнім знаряддям розумового виховання. Із наочного образу думка дитини перекидається на відпрацювання інформації про цей предмет. Система проблемних запитань педагога орієнтує на оволодіння формами і процесами мислення: виділення ознак, порівняння, виявлення причиново-наслідкових залежностей.
Школа сприймання, таким чином стає засобом оволодіння розумовими прийомами. І ефективність цієї роботи забезпечується передусім колективною мовленнєвою творчістю дітей. Казка, яскраві уявлення допомагають глибше осмислити закономірності природи.
Ось чому розумові сили дитини слід зміцнювати серед природи. Подив перед прекрасним розковує думку навіть у найінертніших. І чим більше абстрактних понять, узагальнень треба засвоїти на уроці, тим частіше учень має звертатися до першоджерела думки – до природи, тим яскравіше мають закарбуватися в його свідомості образи й картини навколишнього світу. Це важлива закономірність розумового розвитку дитини (В.О.Сухомлинський).
Важливою складовою успіху уроку мислення в природі є вміння педагога системою проблемних запитань пробудити уяву дитини як основу творчої діяльності. У ході колективного спілкування з природою вихователь привертає увагу дітей до багатства і різноманітності природи. На що схожа галявина пролісків, коли ми її розглядаємо здалеку? А як зблизька придивимось до квіточки, що вона нам нагадує? Яку казкову історію тобі розповідають могутня сосна і молоді дубки, клени, берізки, що ростуть край лісу?
З ким розмовляє навесні вербичка на березі ріки? Сукупність проблемних запитань у процесі сприймання об’єкта спрямовано, як бачимо, на механізм уяви, на основні етапи переробки сприйнятого:
1. Розчленування враження на частини, виділення його окремих рис, залишення поза увагою інших.
(Ми спостерігаємо сніжинки, що летять у повітрі, наша увага прикута передусім до легкості сніжинок. Коли пригадуємо сніжинки зблизька, нас дивує їхня форма, вони, як зірочки. Від інших ознак – які вони холодні, граційні, швидкі – ми абстрагуємося, щоб гранично чітко вловити такі характерні ознаки, як легкість дивність форми).
2. Перебільшення чи применшення елементів враження.
(Сніжинки, що летять, нагадують нам білих мух, пташенят, пушинки, хмаринки в небі – ніби білі лебеді; сніговий горбок здаля – неначе зайчик причаївся).
3. Об’єднання, комбінування частин.
4. Кристалізація цих частин в образ.
(Сніжинки викувала цариця-зима, одягла їм прозорі віночки та й пустила на Землю).
Отже, управленні складними процесами сприймання, уваги, мислення, уяви здійснює вчитель через систему проблемних запитань.
Найскладніше на занятті мислення в природі – це добір видів діяльності з інших навчальних предметів, які доцільно інтегрувати під час спостережень за природою. Чим має керуватись педагог, інтегруючи види діяльності? Як уникнути мозаїки видів діяльності, штучного їх нагромадження, що лише стомлює дитину, розпорушує її увагу?
Найголовніше – домогтися повного злиття різних видів емоційно-образної і предметно-практичної діяльності. Прагнути, аби словесна творчість доповнювалась, увиразнювалась графічною, пісенною, телеметрами драматизації, хороводу, гри, внаслідок чого б активізувались пізнавальні можливості учнів.
Провідними тут мають стати сукупність дидактичних цілей уроку мови й мовлення, їм мають бути підпорядковані всі інші види діяльності, властиві різним заняттям (музиці, малюванню, хореографії, фізвихованню).
Ця сукупність може бути представлена структурно.
Дидактичні цілі заняття рідної мови і мовлення:
- нові знання лексики, фонетики, граматики, орфографії;
- розвиток усного й писемного зв’язного мовлення;
- удосконалення опорних умінь – базисного компоненту;
- введення нового в систему раніше вивченого;
Завантажити реферат