Українські реферати, курсові, дипломні роботи
UkraineReferat.org
українські реферати
курсові і дипломні роботи

Церковне християнство

Реферати / Релігія / Церковне християнство

7

маслосвяття або соборовання (помазання хворого освяченою оливою — єлеєм). Своїми дже­релами християнські таїнства сягають первісних культових дій.

Головним християнським богослужінням є літургія (обідня, меса) — театралізоване дійство, яке супроводжується різними заклинаннями, молитвами, музикою або співом, читанням «свя­щенного писання», поклонами, запалюванням свічок та лампад, курінням ладану тощо. Мета богослужіння — постійно вплива­ючи на розум та почуття віруючих, стимулювати їхню релігійність, віру у надприродні сили. Разом з ушануванням Бога, діви Марії (богородиці, богоматері, мадонни) склався культ «святих» — ушанування осіб, які «догодили богу» і відзначені ним «даром чудотворення». Серед цих святих чимало міфічних персонажів і важлива роль у християнстві культ хреста, який сприймається не тільки як знаряддя Христа, а як засіб «спасіння».

Значне місце у християнському культі відводиться святам: «воскресіння» Христа, Трійця або п'ятидесятниця (на честь зішестя на апостолів святого духа, що ніби було на п'ятидесятий день після воскресіння Христа), Різдво Христове тощо.

Нехристиянські джерела

Автори І ст. не згадують про християнство, до нас дійшло багато творів іудейських письменників Йосифа Флавія і Філона Александрійського. Вони розробляли питання історії Пале­стини та іудаїзму і не могли б промовчати про нову релігію, якби в євангельському оповіданні про Ісуса Христа та в розпо­відях про його чудеса була хоча б крихітка історичної істини. Правда, в «чудейських древностях» Флавія говориться про Ісу­са Христа як про Бога, про його чудеса, смерть і воскресіння. Але місце, як установлено наукою, є вставкою якогось благо­честивого християнського переписувача. Воно не могло нале­жати самому Флавію, бо він був правовірним іудеєм і не міг говорити про Ісуса як про Бога. До того ж увесь уривок аж ніяк не пов'язаний ані з попереднім, ані з наступним оповіданням і є чисто механічною вставкою. Проте твори цих письменників мають велике значення для передісторії християнства. Автори новозавітних євангелій брали у Й.Флавія майже всі дані про історію Палестини в І ст. Докладно описана Флавієм чудейська війна 66-73 рр. проти римлян яка багато в чому визначила антиримську спрямованість автора «Одкровення Іоанна». Тво­ри Філона використовувались авторами інших новозавітних пи­сань. Так само стоїть справа і з римським філософом Сенекою, він жодним словом не згадує християн, але розвинуті ним філософські ідеї широко запозичалися отцями церкви. Таким чином, хоча письменники І ст. і не повідомляють нічо­го про нову релігію, проте дані, що містяться в їхніх творах, свідчать, як створювався грунт для виникнення і поширення християнства.

Зате греко-римські автори наступного століття (Пліній Мо­лодший, Таціт, Светоній, Лукіан і, головним чином, Цельс) повідомляють чимало важливих, хоча й уривчастих, відомос­тей про християн і християнство. Місце в рукопису «Анналів» Таціта на відміну від вставки у творі Флавія не можна без застереження вважати вставкою, тому що тон щодо христи­ян відзначається ворожістю, чого і слід чекати від представ­ника староримської традиції. Тут йдеться про гоніння на хри­стиян в 64 р. в Римі і про Христа, страченого за Понтія Пілата. Це місце, проте, сповнене суперечностей і не доводить історичності Ісуса. Відомості про Христа Таціт, мабуть, одер­жав від християн у Кількії, де він на початку П ст. був на­місником.

Більш повні відомості про християн відображені в листуванні Плінія Молодшого з імператором Траяном (початок II ст.). Вони стосуються християнських общин у Віфінії (північно-західне уз­бережжя Малої Азії). Траян рекомендує Плінію карати осіб, ви­критих в тому, що вони християни, якщо вони не відмовляться від своєї віри.

Значно більше відомостей про християн у творах Лукіана і Цельса, датованих другою половиною II ст. Перший з них скеп­тично ставився до всіх видів релігійних забобонів, як язичесь­ких, так і християнських. У творі «Про кончину Перегріна» він описує життя одного пройдисвіта, котрий у своєму бурхливому житті був «і пророком, і главою громади, і керівником зібрань» у християн. Перегрій, за словами Лукіана, не тільки тлумачив «святі» книги християн, але й складав багато з них. Знущаючись над легковір'ям християн, Лукіан висловлює співчуття проста­кам, обдуреним Перегріном. Книга Цельса «Правдиве слово» присвячена критиці християнства. Цельс, як Пліній і Лукіан, вважав християнство марновірством, не гідним освіченої люди­ни. Він зазначав, що упорядники Євангелія «три, чотири і бага­то разів переробляють перший запис Євангелія, щоб мати мож­ливість заперечити викриття». Його обурює та обставина, що християни «не хочуть ні давати, ні прийняти пояснення про те, у що вірують. Вони відбуваються фразами: «не випробовуй, а віруй», «віра твоя спасе тебе». Працю Цельса було знищено цер­ковниками, однак численні виписки з його книги збереглися у християнського автора III ст. Орігена, який написав твір «Про­ти Цельса».

Таким чином, із свідчень нехристиянських письменників випливає, що нова релігія почала поширюватися не раніше початку II ст., і лише в другій половині цього століття вона почала привертати увагу язичеських письменників. Мовчання про християнство у творах авторів І ст. не було випадковим. Християнські секти того часу були такі незначні, що пись­менники не знали про їх існування. Звідси випливає, що єван­гельське оповідання про чудеса, що їх робили і Ісус, і апосто­ли, було лише благочестивою вигадкою християнських пись­менників. Археологічні розкопки, що здійснювалися у всіх місцях, де можна було передбачити існування ранньохристи­янських общин, від Риму до Палестини, не дали у І ст. ніяких слідів таких общин. У римських катакомбах найдавніші дані про християн належать до другої чверті II ст. Тим самим ча­сом датуються найбільш ранні знахідки християнських папі­русів у Єгипті.

Розкол християнства

Головною причиною розколу були особливості соціально-еко­номічного та соціально-політичного становища церкви на за­ході та сході Європи. На заході феодальні відносини розвивали­ся досить швидко, існувала політична роздробленість, римський папа (так став називати себе глава римської патріархії) та його церковне оточення були політичне самостійними і незалежни­ми. На сході ці феодальні відносини розвивалися повільно, існу­вала політична централізація, константинопольський патріарх та його церковне оточення були політичне несамостійними, за­лежними від світських властей. Другою важливою причиною розколу була боротьба римського папи та константинопольсько­го патріарха за владу над усією християнською церквою.

Процес розгалуження офіційного християнства був тривалим. Різниця у соціально-економічному і соціально-політичному становищі церкви на заході та сході Європи привела до появи відмінностей у віровченні та обрядовості. Вже в IX ст. відбувала­ся гостра богословська полеміка між західним та східним духів­ництвом, яка закінчилася розривом відносин між римським па­пою і константинопольським

Завантажити реферат Завантажити реферат
Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6  7  8 

Подібні реферати:


Останні надходження


© 2008-2024 україномовні реферати та навчальні матеріали