Українські реферати, курсові, дипломні роботи
UkraineReferat.org
українські реферати
курсові і дипломні роботи

Державний лад в Київської Русі

Реферати / Право / Державний лад в Київської Русі

Давньоруська держава складалась як ранньофеодальна монар­хія . Це була відносно єдина, побудована на принципі сюзереніте­ту-васалітету держава, її очолював великий київський князь, якому були підпорядковані місцеві правителі — його васали. Сформувала­ся і система посадництва. Діяльність великого князя спрямовувала­ся нарадою з верхівки феодалів. Пізніше для розв’язання найваж­ливіших питань скликалися феодальні з’їзди.

Великий київський князь. Функції перших київських князів були порівняно нескладними і полягали перш за все в організації дружини та військових ополчень, командуванні ними. Князі піклу­валися про забезпечення охорони кордонів держави, очолювали воєнні походи з метою підкорення нових племен, збирання з них данини. Разом з тим київські князі прагнули підтримувати норма­льні зовнішньополітичні стосунки з войовничими кочівниками, Візантійською імперією, країнами Близького Сходу. Це зумовлю­валося у першу чергу інтересами забезпечення необхідних умов для безперешкодного збуту товарів, зовнішньої торгівлі. Київський князь судив головним чином своїх васалів, дружинників, своє найближче оточення. Князівська юрисдикція у цей час тільки-но почала поширюватися на народні маси. Судив київський князь передусім на основі норм звичаєвого права. Що стосується почат­кового періоду Київської Русі, то навряд чи можна говорити про широке князівське законодавство.

Київські князі спочатку безпосередньо відали лише київською землею. Інші території управлялися князями племен або князями-намісниками. На завойованих і приєднаних до Києва нових землях київські князі ставили у центрах племен свої гарнізони: у головному місті племені й особливо важливих центрах — великий гарнізон, так звану тисячу, що поділялася на сотні (тисяцький був начальником гарнізону, а соцькі — командирами окремих дружин); у містах менших за значенням — менші гарнізони, якими командували соцькі й десяцькі. Вони "рубали" на приєднаних до Києва терито­ріях нові міста, які ставали опорними пунктами, що укріплювали їх владу на місцях. Крім того, нові міста ставали економічними цент­рами . Літописець говорить, що князь Олег повсюди в землях "посади мужи свои" . Поступово тисяцькі, соцькі, десяцькі стали виконувати адміністративні функції. Вони наводили порядок у місті, придушували опір місцевого населення, допомагали збирачам данини, виконували торговельно-поліцейські функції, а вже потім, в міру розвитку князівської юрисдикції, — судово-адміністративні функції. Так формувалася десяткова система управління.

З кінця Х ст. почали відбуватися серйозні зміни, як в органі­зації, так і в обсязі влади київського князя, що було зумовлено феодальним характером його влади та функцій. Військово-органі­заційна діяльність князя у зв’язку з ускладненням структури війська Київської держави значно зростає. Більш складними стають функ­ції князя щодо захисту зовнішніх кордонів. Великі київські князі, починаючи з Володимира, багато уваги приділяли будівництву ук­ріплень, організації сторожової служби, встановленню зовнішніх стосунків. Військово-дипломатична діяльність великого князя мала на меті насамперед досягнення зовнішньої безпеки держави. Київ­ські князі займалися також організацією будівництва шляхів, мос­тів, охороною торговельних шляхів. Функція придушення опору пригнічених, який зростав, і перш за все опору феодально залежних селян, завжди була однією з найголовніших. Так, в 1068 p. київсь­кий князь Ізяслав жорстоко придушив народне повстання, спрово­коване антипатріотичною діяльністю князя та його дружини. У 1113 p. знову повстало київське населення. Налякані цим бояри і єпископи викликали в Київ князя Володимира Мономаха з силь­ною дружиною, який й придушив повстання.

У XI—XII ст. особливо вагомою стає законодавча функція князя. Після запровадження християнства на нього покладається обов’язок сприяти поширенню цієї релігії та матеріально забезпе­чувати духовенство. Управляти київським князям допомагали по­садники, волостелі, тіуни та інші представники адміністрації. По­садники призначалися у важливі центри Давньоруської держави. За відомостями літопису князь Володимир Святославич "избра мужи добры, смысленны и храбры и раздал им гради". У 1096 р. Олег Святославич підкорив Муромську і Ростовську землі, "посада по­садники своя по городам и дани поча имати" .

Посадники на відміну від тисяцьких і соцьких, які були у першу чергу командирами дружини, а вже потім наділялися адміні­стративними функціями, відразу ставали повноправними представ­никами князівської влади на місцях. Як представники князя посад­ники виконували його функції. Вони судили, збирали данину і різні мита. Існували і спеціальні пункти збирання данини — погости. Посадники відали поліцейськими справами, керували військовими силами міста. У віданні посадника була й прилегла сільська терито­рія. Як правило, князі призначали посадниками бояр та інших "добрих мужів". Посадники і волостелі (управителі сільськими волостями) мали найближчих помічників — тіунів, а також поміч­ників із спеціальних справ — мечників, мостників, вирників тощо. Усі ці особи утримувалися за рахунок поборів з населення. Про "корм" представникам князівського апарату свідчить Руська Прав­да (ст. 42 Кр. Пр.; статті 9, 10, 74 Пр. Пр.). Така система правління називалася кормлінням.

Великий київський князь приймав важливі рішення, якщо на це була згода його оточення — великих феодалів (бояр) "княжих мужів", які створювали феодальну раду при князеві. У раду входили також представники духовної знаті, інколи представники верхівки міст, у воєнний час — керівники союзників. Рада при київському князеві була важливим органом Давньоруської держави. Члени ради називалися "думцями". Незважаючи на те, що великий київський князь володів правом вирішувати справи самостійно, він був заці­кавлений у тому, щоб рішення, які він вважав найважливішими, підтримувалися впливовими елементами. Тому він досить часто звертався до ради "кращих людей".

Місцеві князі. У Київській Русі на місцях спочатку владарюва­ли племінні князівські династії. Місцеві князі, які до середини Х ст. часто іменувалися також великими, однак, визнаючи силу київ­ського князя, були у нього "в послушании": виставляли на його поклик військо, передавали йому частину данини, яку збирали з підвладної території. На місцях інколи розташовувались і військові сили київського князя. За свою службу місцеві князі користувалися заступництвом київського князя, залишали собі частину данини, яку збирали. У випадку порушення вірності київському князеві васал втрачав своє володіння. Проте здійснити це можна було тільки шляхом війни проти непокірного.

Коли Давньоруська держава об’єднала всі східно-слов’янські землі, перед нею постало завдання політичної консолідації. У цьому плані значну роль відіграли політичні акції, які здійснив Святослав, а потім, наприкінці Х ст., Володимир Святославич. Зміст їх полягав у тому, що землі і князівства, де владарювали залежні від київських князів династії, передавалися синам київського князя. Так, Свято­слав "сажає" свого сина Олега "в Деревех". Володимир посадив своїх синів у Новгороді, Полоцьку, Турові, Ростові, Муромі, Пско­ві, Смоленську, Іскоростені, Владимир!, Тмутаракані. У деяких менш важливих містах правили посадники — намісники і тисяцькі князя Володимира з найближчого його оточення. Реформа Володи­мира ліквідувала владу місцевих племінних князів, інтереси яких були далекі від інтересів Києва. Вона покінчила з автономією земель. Усі вищі ступені феодальної ієрархії опинилися в руках одного князівського роду, представники якого, перетворившись у великих землевласників-феодалів, знаходилися тепер зі своїм сюзе­реном (великим київським князем) у класичних відносинах васалі­тету-сюзеренітету. Ці відносини регламентувалися договорами, так званими хрестоцілувальними грамотами. Вони передбачали перш за все те, що сюзерен наділяє свого васала землею. Сюзеренітет у Київській Русі позначався терміном "старійшинство". Місцеві кня­зі-брати як нащадки великого київського князя користувалися пра­вами на спадщину предка. Першим спадкоємцем був старший брат. Ця обставина підтримувала у князів ідею єдності, спільності і відповідальності за долю батьківщини у боротьбі зі зовнішніми ворогами. Разом з тим це зумовлювало міжусобну боротьбу, тому що кожний князь намагався фактично зрівнятися з тими, хто мав більші володіння. Міжусобиці, які стали звичайним явищем у ХІ-ХІ І ст., підривали міць Київської Русі.

Завантажити реферат Завантажити реферат
Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4 

Подібні реферати:


Останні надходження


© 2008-2024 україномовні реферати та навчальні матеріали