Державний лад (1945 — середина 1950-х pp.)

У повоєнні роки в країні зберігається тоталітарний режим Сталіна, ще більш зміцнюється адміністративно-командна система. І це зрозуміло, адже тільки з нею були можливі існування і побудова державного соціалізму.

Надзвичайні органи. Деякі зміни, яких аж ніяк не можна було обминути, все ж відбувалися. Насамперед ліквідовано надзвичайні органи влади та управління, створені у війну. Вже 4 вересня. 1945 p. були скасовані Державний комітет оборони та його органи на місцях. Навесні 1946 p. був знятий воєнний стан. Органи військо­вого командування, які за умов воєнного стану виконували функції органів державної влади, передали їх за належністю місцевим Ра­дам.

Але звичка звертатися за допомогою до надзвичайних органів виявилася сильнішою. У випадках, коли у стислі строки було потрібно вирішувати серйозні завдання, посилювалось партійне керівництво ланками держапарату, партійне ядро цих ланок. Слід сказати, що у повоєнні роки партійні органи продовжували грубо та відверто порушувати демократичні принципи управління. Вони опікали державні та господарські установи, втручалися в їх право­мочності, а то й зовсім підмінювали їх. При цьому вони діяли засобами адміністрування. Таким чином, тривав процес інтеграції партійного та державного апарату. Наприклад, за ініціативою лют­невого (1947 p.) Пленуму ЦК ВКП(б) в МТС було введено посаду заступника директора з політчастини з дуже широкими повнова­женнями. В Україні у 1947 p. на посаду заступників директорів МТС з політчастини було направлено 1240 комуністів.

Наприкінці 40-х років виникли труднощі й на залізничному транспорті. Вихід з такого становища знову побачили у зміцненні партійного керівництва на залізничному транспорті. 29 вересня 1948 р. ЦК ВКП(б) ухвалив створення на залізничному транспорті політорганів — політвідділів на залізницях та у відділеннях, а також на великих будівництвах залізничних магістралей. У Міністерстві шляхів було засновано політуправління. На політуправління та поли-відділи покладалися, наприклад, такі завдання: виховання ро­бітників залізничного транспорту "в дусі беззавітної відданості соціалістичній Вітчизні та суворого дотримання державної й трудо­вої дисципліни", всебічне зміцнення єдиноначальності на всіх лан­ках залізничного транспорту, піднесення політичної та трудової активності залізничників для поліпшення роботи залізниць і забез­печення виконання та перевиконання державних планів.

Як бачимо, політичні органи, створені і в МТС, і на залізнич­ному транспорті, поєднували в собі партійне та державне керівни­цтво. Це надавало їм надзвичайного характеру. Але їх діяльність не досягла бажаного ефекту.

Конституційні органи. Здійснювалася реорганізація конститу­ційних органів влади та управління.

Перші післявоєнні вибори до Верховної Ради СРСР відбулися у лютому 1946 р., до Верховних Рад союзних і автономних республік — у 1947 p. В УРСР вони пройшли 9 лютого 1947 p. Головою Президії Верховної Ради УРСР було обрано М. Гречуху.

1 далі додержуються строки чергових виборів до вищих органів влади УРСР та строки їх законних повноважень. Вибори до Верхов­ної Ради створювали видимість прагнення до демократизації дер­жавного ладу, хоча, як і раніш, фактичних виборів не було: балоту­вався один кандидат на одне депутатське місце. У депутатському корпусі вирішальну роль відігравала партійно-радянська номенкла­тура.

До радянського виборчого права було внесено лише одну зміну. Встановлювалась відмінність щодо віку користування актив­ним і пасивним виборчим правом. Право обирати, як і раніш, мали громадяни, яким виповнилось 18 років. Але віковий ценз для обрання у вищі органи влади дещо підвищився. Депутатом Верхов­ної Ради УРСР громадянин міг стати, починаючи з 21 року, а Верховної Ради СРСР — з 23 років.

У березні 1946 р. Раднарком СРСР було перетворено на Раду Міністрів, а наркомати — на міністерства. Такі ж перетворення відбулися і в Україні*. Такі назви були прийняті в міжнародній практиці та полегшували зв'язок УРСР і СРСР з іншими держава­ми.

У СРСР головою Ради Міністрів залишався Сталін. Як і раніш, він поєднував цю посаду з посадою генсека. Це сприяло інтеграції партійних органів в державні структури. Правда, у 1952 p., після XIX з'їзду КПРС, Сталін звернувся до пленум ЦК КПРС звільнити його з посади генсека. Зрозуміло, пленум не погодився з цим проханням, на що й розраховував Сталін. Він фактичний глава держави — одноособове, єдиновладне, безконтрольно вирішував долю країни, її народів, у тому числі України та її народів, втруча­вся в усі сфери управління.

Зростанню влади Сталіна вельми сприяло присвоєння йому вищого військового звання — генералісимус (ініціатива цієї акції також належала йому). В оточенні Сталіна у цей час з'явилася і поширилася нова назва — "хазяїн". Як не згадати при цьому відповідь царя Миколи II на питання анкети всеросійського пере­пису населення про рід його занять: "Хазяїн землі Руської".

Слід визнати, що певною мірою зміцненню диктатури Сталіна сприяла велика перемога радянського народу у війні, лаври якої Сталін безсоромно привласнив.

В Україні відбувалось те ж саме. Перший секретар КП(б)У М.Хрущов був також головою уряду. Щоправда, період з березня по грудень 1947 p. комуністичною організацією України керував Кага­нович, виконуючи спеціальне завдання Сталіна по розгрому під приводом боротьби з українським націоналізмом чесних українсь­ких національних кадрів. Пізніше, на XXII з'їзді КПРС ганебну діяльність Кагановича в Україні було названо "чорними днями"*.

У грудні 1947 p. М.Хрущов був обраний першим секретарем КПУ, але головою Ради Міністрів призначили тоді іншу особу — Д.Коротченка, М.Хрущов у грудні 1949 p. повернувся до Росії. Замість нього першим секретарем КП(б)У став Л.Мельников.

Поза будь-яким зв'язком з об'єктивними умовами кількість союзних і союзно-республіканських міністерств то збільшувалася, то зменшувалася. Зрозуміло, це відбивалося на їх нормальній дія­льності, створювало певну нестабільність. На кінець періоду, що вивчається, в Україні було двадцять союзно-республіканських міні­стерств і лише сім — республіканських.

Місцеві органи влади і управління. У період з 21 вересня 1945 p. до 4 липня 1946 p. ліквідуються органи, які діяли на місцях за воєнним станом, замість них відбудовуються Ради депутатів трудя­щих. Перші "вибори" до Рад після війни в УРСР були проведені 21 грудня 1947 р. У подальшому "вибори" до місцевих Рад відбува­лися 17 грудня 1950 р. та 22 лютого 1953 p. Кількість депутатів у Радах в цей час перевищувала їх кількість у 1947 p. Але Ради так і не одержали самостійності. Хоча партія і в Україні, і в СРСР неодноразово для годиться засуджувала становище, за яким партій­ні органи підмінювали місцеві Ради, останні, як і раніш, були лише виконавцями волі партії. Чисельність робітників і селян у Радах зменшувалася, а представників номенклатури — зростала. У листо­паді 1949 p. було затверджено герб, гімн та прапор УРСР, які мали символізувати її соціалістичний характер.