Галицько-волинське князівство (XIII—XIV ст.)

Після поразки руських дружин у 1223 p. на річці Калці (нині — Калець, біля Маріуполя) в битві з ординськими військами над Руссю нависла грізна небезпека. У 1237—1238 pp., внаслідок спустошливих походів полчищ Батия у Володимиро-Суздальську Русь, а в 1239— 1241 pp. — в бік Південно-Західної Русі, відносно розвинуті області Давньої Русі було перетворено на руїни та попелища. У 1242 p. війська Батия, знекровлені опором Русі, припинили загарбницький похід на захід і повернули до пониззя Волги. Тут Батий заснував державу — Золоту Орду із столицею Сарай-Бату (біля сучасної Аст­рахані). Захоплені ординцями землі Русі не припинили боротьбу за свою незалежність. Золотоординським ханам знадобилось ще більше десяти років, щоб закріпитися на Русі. Русь, героїчно відстоюючи свою незалежність, прийняла на себе головний удар і тим саме врятувала народи Західної Європи, її матеріальні та культурні цін­ності від нещадного розорення ордами кочівників.

Збитки, які завдали Русі полчища Батия, були величезні. Завойовники спустошили та зруйнували багато міст. Значна части­на населення була знищена або взята у полон. В пожежах, що супроводжували війська Батия, загинули палаци, храми, архіви і бібліотеки, багато інших скарбів культури стародавніх міст. Внаслі­док захоплення земель полчищами Батия на Русі надовго встанови­лося нещадне та виснажливе золотоординське іго — система прав­ління ординських феодалів на руських землях. На населення русь­ких земель було накладено дань, воно страждало від різних поборів та нескінченних грабувань.

Вітчизняні дослідники однозначно оцінюють це історичне явище. Реакційна сутність ординських завойовницьких походів і тяжкого іноземного іга розкрита в численних історико-правових працях. Переконливо доведено повну необґрунтованість тверджень окремих представників закордонної історіографії про нібито пози­тивний вплив держави відсталих кочівників на економічний, полі­тичний та культурний розвиток Давньої Русі, Наслідки навали орд Батия на Русь були негативні, регресивні.

Золотоординське іго невблаганно руйнувало виробничі сили Русі. Спустошення захоплених відсталими в соціально-економічно­му відношенні кочівниками територій давньоруських земель і сис­тематичне пограбування народу золотоординськими правителями тяжко позначилися на сільському господарстві, ремісництві, торгі­влі, затримали подальшу еволюцію товарно-грошових відносин і в цілому на довгий час законсервували феодальний натуральний спосіб ведення господарства. Цьому сприяло також руйнування міст — носіїв економічного прогресу. Особливо сильно страждала економіка українських земель Русі, зокрема Київщини і Переясла­вщини, які знаходилися безпосередньо біля місць ординських ко­човищ. Постійна небезпека загибелі, захоплення людей у неволю примушували давньоруське населення тікати у важкодоступні для ординців райони. Разом з тим, хоча економіка Русі була підірвана завойовниками, і, починаючи з другої половини XIII ст., опинилася в глибокій кризі, золотоординцям не вдалося повністю зупинити процес розвитку феодальних відносин на українських землях.

Виключно негативним було іноземне іго і в політичному плані. Воно затримувало політичне об'єднання окремих земель Русі, спри­яло їх роздробленості. Тяжкий стан південноруських земель, які були позбавлені політичної єдності і перебували під виснажливим золотоординським ігом, використали у своїх інтересах сусідні дер­жави — Польща, Угорщина, Молдавське князівство. Внаслідок тривалої боротьби їм вдалося подолати упертий опір місцевого населення і до кінця XIV ст. захопити українські землі. Здобиччю Польщі стали Галичина та Західна Волинь, Закарпаттям заволоділа Угорщина, Буковиною — Молдавське князівство. Східна Волинь, Поділля, Київщина та Чернігово-Сівершина були включені до скла­ду Великого князівства Литовського.

Суспільний лад. t після ординського завоювання основними антагоністичними класами на Русі залишилися клас феодалів-зем­левласників, пов'язаних між собою поземельними економічними (а відповідно й політико-юридичними) відносинами сюзеренітету-ва­салітету, і клас феодально залежного селянства, яке ще більше закабалялося.

В умовах золотоординського іга частина феодалів в особі деяких місцевих князів та великих бояр, керуючись такими класо­вими корисливими інтересами, як можливість збереження феодаль­них повинностей на основі експлуатації залежного населення і свого привілейованого політичного, а також правового становища, знайшла спільну мову з ординськими феодалами і стала здійснюва­ти проординську політику.

Звичайно, далеко не всі представники класу феодалів переходи­ли на службу до ординців. Серед них також були патріоти. Але й при цьому головною та послідовною силою в боротьбі з золотоординсь-кими феодалами виступали широкі народні маси усіх земель Русі.

Значним феодалом в цей період залишалася церква. Частина ієрархічної верхівки православного духовенства перейшла на служ­бу до золотоординців, закликаючи народні маси до покірності. Така поведінка деяких церковників Давньої Русі щодо народу була про диктована виключно корисливими міркуваннями. Золотоординсь-кі хани надавали їм всілякі привілеї. Але й серед церковних ієрархів були і такі полум'яні борці за свободу Русі, як Сергій Радонежський та інші організатори боротьби з ордою. Церква і в цей період збільшувала свої земельні володіння головним чином за рахунок князівських пожалувань. Так, на початку XIV ст. князь галицький Лев Данилович пожалував церкві Святого Спаса село Страшевичі, а перемишльському єпископу — село Рушевичі. У 1322 p. князь Любарт Редимонович подарував декілька сіл Соборній церкві Іоана Богослова в Луцьку.

Встановлення тяжкого іноземного іга призвело до посилення феодального гноблення. Сплачуючи золотоординським ханам да­нину, феодали Русі немилосердно експлуатували залежне селянст­во.

Кількість експлуататорів в Південно-Західних землях попов­нювала верхівка міського населення — лихварі, великі та середні купці, власники майстерень. Експлуатація трудових мас в Півден-но-Західній Русі посилювалась внаслідок участі в ній колоністів — вихідців з інших країн, які інтенсивно заселяли її міста. Отримуючи великі привілеї порівняно з місцевими мешканцями, колоністи захоплювали головні галузі торгівлі та ремісництва, ставали орен­дарями, наглядачами над землями феодалів, виноторговцями. Ос­новним експлуатованим класом було селянство, окремі верстви якого знаходились на різному ступені феодальної залежності.Із збільшенням феодального землеволодіння світських та духовних феодалів було тісно пов'язане селянське обезземелювання, зростан­ня їхньої заборгованості феодалам і в цілому посилення закабален-ня широких мас селянського населення. З'явилися нові категорії залежного селянства: кріпаки (закабалені селяни), неповноправні члени общини, наймити, підсусідки, які змушені були через відсу­тність засобів виробництва виконувати різні повинності на користь багатих сусідів, халупники, які не мали навіть своїх господарських будівель і тулилися по дворищах тих же багатих сусідів, дольники, яким залишалася лише частка виробленого ними продукту, поло-ненники та данники, чиє правове становище зрозуміле з самої їх назви. Повноправні члени общини, які прийшли з інших місць, звалися "сябрами", "товаришами", "поплічниками", "потужника-ми" та ін. Наступ феодалів-землевласників на селянські общини продовжувався.Це призводило до подальшого руйнування їх дав­ньої економічної основи і появи усе нових категорій залежного селянства.