Види трудового договору

Перша редакція ч. З ст. 21 КЗпП встановлювала: "Сфера застосування контракту визначається законодавством".

Контракт набув дуже широкого застосування. У багатьох випадках власники не звертали уваги на застереження від­носно сфери його застосування й укладали контракти з будь-якими працівниками.

В Україні було визначено сферу обов'язкового застосування контракту і сферу застосування контракту за уго­дою сторін.

При обов'язковому застосуванні контракту виключаєть­ся укладення трудового договору іншого виду. В обов'язково­му порядку укладається контракт з керівниками підприємств, що знаходяться в загальнодержавній власності (Декрет Кабі­нету Міністрів України від 15 грудня 1992 р. "Про управління майном, що знаходиться в загальнодержавній власності");

керівниками підприємств, які за державною програмою прива­тизації підлягають перетворенню на відкриті акціонерні това­риства, на строк до моменту скликання перших загальних зборів акціонерів (Указ Президента України від 19 травня 1995 р. "Про забезпечення управління майном, що знаходиться в загальнодержавній власності в процесі його приватизації");

керівними, науковими, творчими й іншими працівниками закладу (установи) України гуманітарної сфери, що мають статус національного (Положення про національний заклад (установи) України від 16 червня 1995 p.); керівниками закладів освіти, що знаходяться в загальнодержавній власності і підлеглих Міністерству освіти України й іншим міністер­ствам і відомствам (Закон України "Про освіту" від 25 травня 1991 р. в редакції Закону України від 23 березня 1996 p.);

працівниками АН України (в тому числі іноземними вчени­ми) (постанова Президії Верховної Ради УРСР від 17 січня 1991 p. "Про статус Академії Наук УРСР"); керівними і творчими працівниками театральних і концертно-видовищ­них закладів, підприємств і організацій культури (постано­ва Кабінету Міністрів України від ЗО травня 1997 p. №511);

керівниками і деякими працівниками залізничного транс­порту, які працевлаштовуються за контрактною формою тру­дового договору (постанова Кабінету Міністрів України від 15 липня 1997 p. №764); спортсменами, тренерами й іншими фахівцями штатних національних збірних спортивних ко­манд (постанова Кабінету Міністрів України №63 від 6 люто­го 1992 р. "Про упорядкування фінансування і матеріально­го забезпечення в галузі спорту"); помічниками адвокатів (Закон України "Про адвокатуру" від 10 грудня 1992 p.) і деякими іншими працівниками.

Сфера застосування контракту за угодою сторін регла­ментується значною кількістю нормативно-правових актів. У цьому випадку роботодавець не має права вимагати від пра­цівника укладення контракту. Якщо працівник вже займав посаду, то з прийняттям відповідного нормативно-правового акта, що передбачає можливість укладення контракту, власник може запропонувати працівнику переукласти звичайний тру­довий договір на контракт, але якщо працівник відмовиться, трудові відносини тривають у звичайному правовому режимі.

Погоджувальна форма контракту передбачена для праців­ників науково-технічної сфери і сфери освіти (Закон Украї­ни "Про освіту"); працівників селянських (фермерських) гос­подарств (Закон України "Про селянське (фермерське) гос­подарство" від 20 грудня 1991 р. в ред. Закону від 22 червня 1993 p.); працівників, що приймаються за наймом підприєм­цями (Закон України "Про підприємництво" від 7 січня 1991 p.); керівників підприємств (Закон України "Про під­приємства в Україні"); працівників, що приймаються за най­мом на товарні біржі (Закон України "Про товарну біржу");

працівників підприємств з іноземними інвестиціями (Закон України "Про іноземні інвестиції") і деяких інших катего­рій працівників. У таких випадках контракт може бути укла­дений за угодою сторін. Однак слід мати на увазі наступне. Ст. 9 Закону "Про підприємництво" у питанні щодо можли­вості укладення контракту при найманні працівників на роботу стосується усіх організаційних форм підприємництва і не обмежує таку можливість певною категорією працівників. Разом з тим у таких випадках мають бути додержані поло­ження ч. 2 ст. 23 КЗпП про те, що строковий договір укла­дається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк із врахуванням характе­ру наступної роботи або умов її виконання, або інтересів працівника, та в інших випадках, передбачених законодавчи­ми актами (Правові позиції щодо розгляду судами окре­мих категорій цивільних справ / / Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — 1998. — №8. — С. 213).

Пленум Верховного Суду України в п. 7 постанови №9 від 6 листопада 1992 р. "Про практику розгляду судами тру­дових спорів" роз'яснив, що власник або уповноважений ним орган може вимагати від працівника, який працює за трудо­вим договором, встановлення контракту тільки в тому ви­падку, якщо він відноситься до категорії працівників, з яки­ми згідно із законодавством можна укладати контракт (на­приклад, керівники підприємств).

Конституційний Суд України дав офіційне тлумачення терміна "законодавство", який вживається в ч. З ст. 21 КЗпП, яким охоплюються закони України, діючі міжнародні дого­вори України, згода на обов'язковість яких дана Верховною Радою України, постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень і відповідно до Конституції і законів України. Контрактна форма не може впроваджуватися нормативними актами центральних і місце­вих органів виконавчої влади, а також колективними догово­рами й угодами та іншими локальними нормативно-право­вими актами (Офіційній вісник України. — 1998 — №45). Навряд чи можна погодитись із таким тлумаченням Консти­туційного Суду. Видається, у цьому рішенні Конституційний Суд припустився помилки. Адже тим самим відкрито дорогу для безмежно широкого застосування контракту, який перш за все є строковим трудовим договором і цим вже знижує гарантії працівників. До речі, не всі судді Конституційного Суду дійшли одностайної думки. Зокрема, М.Д. Савенко у своїй Окремій думці зазначив, що таким своїм рішенням Конституційний Суд не тільки не зняв непорозуміння у за­стосуванні терміна "законодавство", а, навпаки, ускладнив його. На думку М.Д. Савенка, відповідно до вимог ч. 1 (пункти 1, 6) ст. 92 Конституції України сфера застосування контрак­ту як особливої форми трудового договору може визнача­тися виключно законами України, а не постановами Вер­ховної Ради України, указами Президента України, поста­новами Кабінету Міністрів України (Вісник Конституцій­ного Суду України. - 1998. - №4. - С. 27-28). Видається, такий підхід є більш законним (у плані відповідності зако­ну — КЗпП) і більш конституційним, оскільки проникну-тий турботою про права людини у сфері праці.

Позиція Конституційного Суду України стала предметом справедливої критики, на яку відреагував законодавець. Зако­ном України від 24 грудня 1999 р. до КЗпП було внесено зміни, і ч. З ст. 21 КЗпП встановлено: "Сфера застосування контракту визначається законами України" (Урядовий кур'єр. - 2000. - №5. - 13 січня).