Види трудового договору

Випускники, які навчалися за власні кошти, мають право обирати місце працевлаштування за власним бажанням.

Працевлаштування молодих фахівців здійснюється на осно­ві Положення про сприяння в працевлаштуванні випускників державних вищих навчальних і професійних навчально-вихов­них закладів України, затвердженого наказом Міносвіти Украї­ни від 23 березня 1994 p. №79 (із змін., внес. наказом від 9 грудня 1996 p. №379) (Інформаційний бюлетень Українського державного центру правової інформації. — 1994. —№14).

Постановою Кабінету Міністрів від 22 серпня 1996 p. №992 затверджений Порядок працевлаштування випускників ви­щих учбових закладів, підготовка яких здійснювалася на дер­жавне замовлення (ЗП України. - 1996. - №17. - Ст. 460). Випускники вищих навчальних закладів, яким присвоєна кваліфікація спеціаліста з вищою освітою різних освітньо-кваліфікаційних рівнів і які працевлаштовані на підставі направлення на роботу, вважаються молодими спеціалістами протягом 3 років, а випускники професійного навчально-ви­ховного закладу — 2 років, з моменту укладення ними тру­дового договору із замовником. Час навчання в інтернатурі в цей період не включається. Керівники вищих навчальних закладів після зарахування осіб на навчання за держзамов­ленням укладають з ними угоди за спеціальною формою. Випускники, які уклали таку угоду, зобов'язані відпрацюва­ти за місцем призначення не менше 3 років.

Розірвання угоди допускається з поважних причин: вста­новлення інвалідності І або II групи, внаслідок чого випуск­ник не може виїхати на роботу за призначенням; встанов­лення інвалідності І або II групи у чоловіка (дружини) ви­пускника, одного з батьків (або осіб, що їх замінюють); якщо випускник — вагітна жінка, мати або батько, що має дитину у віці до 3 років або дитину, яка згідно з медичним виснов­ком потребує догляду (до досягнення нею 6-річного віку);

самотня мати або батько, які мають дитину у віці до 14 років або дитину-інваліда; проходження чоловіком (дружиною) військової служби (крім строкової), в тому числі за кон­трактом, і служби в органах внутрішніх справ поза місцем розташування замовника; вступ у вищі навчальні заклади III—IV рівнів акредитації для випускників навчальних за­кладів І—II рівнів акредитації.

Випускники працевлаштовуються на місця, доведені до вищого навчального закладу за держзамовленням. Керівни­цтво вищого навчального закладу не пізніше ніж за рік до закінчення навчання пропонує випускнику посаду відповідно до укладеної угоди. При цьому оформляється картка праце­влаштування випускника. Замовник (міністерство, обласні держадміністрації, державні організації й установи) за 2 місяці до закінчення навчання повинні підтвердити вищому на­вчальному закладу достовірність місць для працевлашту­вання.

Випускнику після закінчення вищого навчального закладу вручаються диплом про його закінчення, направлення на ро­боту і видаються належні випускникові кошти, які перерахо­вані вищому навчальному закладу замовником. Направлен­ня на роботу є підставою для укладення трудового договору між молодим спеціалістом і замовником.

Випускнику, який виявив бажання працевлаштуватися самостійно (у випадку, якщо з ним не укладений цільовий договір), на його письмове прохання видається довідка про можливість самостійного працевлаштування. Така ж довідка видається у випадку, якщо навчальний заклад не вирішив питання про працевлаштування випускника.

Молодий фахівець зобов'язаний прибути до місця при­значення в термін, визначений у направленні на роботу.

У разі неприбуття молодого фахівця з направленням або відмови без поважної причини приступити до роботи за при­значенням; звільнення його з ініціативи адміністрації за по­рушення трудової дисципліни; звільнення з власного бажан­ня протягом трьох років випускник зобов'язаний відшкоду­вати у встановленому порядку до державного бюджету вар­тість навчання і компенсувати замовнику всі витрати (п. 2 Указу Президента від 23 січня 1996 p. №77/96; п. 18 Поло­ження про сприяння в працевлаштуванні випускників дер­жавних вищих навчальних і професійних навчально-вихов­них закладів України, затвердженого наказом Міносвіти від 23 березня 1994 p. №79; п. 14 Порядку працевлаштування ви­пускників вищих учбових закладів, підготовка яких здійсню­валася за державним замовленням, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1996 p. №992).

Вказане положення знайшло підтримку й у думці Вер­ховного Суду України (див. Правові позиції щодо розгляду судами окремих категорій цивільних справ // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — 1998. — №8. - С. 220).

Проте положення про обов'язок випускника відшкодува­ти до Державного бюджету вартість його навчання викли­кає заперечення. Ця норма встановлена підзаконними нор­мативно-правовими актами, в той час як в ст. 53 Конституції України визначено, що держава забезпечує доступність і безоплатність професійно-технічного і вищого навчання в державних і комунальних навчальних закладах. Цілком ймо­вірно, ця норма протримається до чергового конституційного звернення громадян і рішення Конституційного Суду, яким така норма, є підстави сподіватися, буде визнана неконститу­ційною. У цьому випадку має місце публічно-правовий ха­рактер суспільних відносин, в яких держава виконує кон­ституційний обов'язок щодо безкоштовного навчання. Сти­пендіальні виплати носять характер соціальної підтримки студентів з боку держави і є по суті соціальною допомогою, яка надається на прожиття студентам. Розміри їх надзвичайно низькі. У цьому випадку повинен застосовуватися прин­цип безповоротності таких виплат.

В умовах економічної (ризи, банкрутства і нефункціонування значного числа підприємств, зростання легального і прихованого безробіття, і також загрозливих процесів ско­рочення чисельності населення і падіння рівня народжува­ності в Україні неприпустимо переводити всі відносини в сфері освіти в русло цивільно-правових договорів. У цьому випадку суб'єкти явно нерівні. Соціальна держава зобов'я­зана забезпечити певний мінімум соціальних прав людини за рахунок державного бюджету чи інших коштів, головне, щоб таке забезпечення бую безоплатним для громадянина. Не можна взагалі ставить питання про відшкодування у даних відносинах ще й том, що, як відомо, молодими спеціа­лістами є молоді люди, яву переважній своїй більшості ще не працювали і грошових накопичень не мають. Не можна не звернути уваги і на виключну значущість освіти у су­спільстві, адже саме освітлені висококваліфіковані фахівці здатні забезпечити прогресуючого суспільства.

Іншу правову природ} мають відносини особи, яка про­ходила навчання за договором з юридичними і фізичними особами, за рахунок грошевих коштів останніх. Ці відносини мають цивілістичну в разі порушення випускни­ком умов договору сума заподіяного збитку повинна бути відшкодована. Повинні буї» також відшкодовані транспортні і компенсаційні витрати, затрачені організаціями і фізични­ми особами на проїзд молодого фахівця до місця роботи, якщо випускник не прибуває без поважних причин.