Боспорське царство

У V ст. до н.е. склався союз ряду грецьких держав-полісів, котрі були розташовані по обох берегах Керченської протоки. Ви­никло Боспорське царство, яке відіграло важливу роль в історичній долі народів Східної Європи.

У середині IV ст. до н.е. після об'єднання ще кількох грецьких міст Боспор перетворився у значну за своїми розмірами державу, що займала весь Керченський півострів, Таманський півострів з береговою смугою до Новоросійська, а також прилеглу до Тамані територію низу Кубані і східний берег Азовського Игоря. До її складу увійшли великі міста-держави Північного Причорномор'я (Фанагорія, Гермонасса, Феодосія), невеличкі міські центри (Мір-мекій, Німфей, Кіммерік та ін.), а, крім того, — землі, заселені численними племенами синдів, торетів, дандарієв і псесів, які не мали ще своєї державності. Процес становлення держави у скіфсь­ких племен — основної частини населення Керченського півост­рова, тільки починався. Центром цієї території було місто Панті-капгй (сучасна Керч), яке займало дуже вигідне місце в економіч­ному і воєнному відношеннях. Воно й стало столицею Боспорського царства .

Свого розквіту Боспорське царство досягає у IV—III ст. до н.е. Саме до цього часу відноситься спроба Боспору поширити свою владу і вплив на все узбережжя Чорного моря. Але вже з 111 ст. до н.е. Боспор вступає в смугу поступового занепаду: спостерігається економічне ослаблення царства, країна зазнає важку фінансову кризу, загострюються класові суперечності, спалахують повстання рабів. Хоча фінансові труднощі й були подолані, а повстання рабів і підкорених скіфських племен, що спалахнуло у Пантікапеї у 107 р. до н.е., жорстоко придушено, колишнього процвітання Бос-пору повернути не вдалося.

На початку І ст. до н.е. понтійський цар Мітрідат VI Євпатор об'єднав під своєю владою більшість держав Північного Причорно­мор'я у тому числі і Боспорське царство. Щоправда, Боспор знахо­дився у складі Понтійської держави недовго. Після поразки і загибелі Мітрідата VI у боротьбі з Римом у середині І ст. до н.е. він опинився під владою римлян. Поступово залежність від Риму стала слабшати. Боспорське царство накопичувало сили. Однак у середині III ст. н.е. на нього нападають готські племена. Наслідком цього стала загибель значної кількості дрібних боспорських поселень, розорення і занепад великих міст. Останній удар по царству був завданий гуннами. Кочові орди гуннів і підвладних їм племен вторглися сюди в останній чверті IV ст. і учинили жахливий погром. Боспорське царство було зруйно­вано. З VI ст. Боспор увійшов як безпосереднє володіння до складу Візантії. На ньому його існування припинилося.

Соціально-економічні відносини у Боспорському царстві були такими ж, як і в окремих грецьких містах-колоніях і місцевих племінних союзах, котрі входили до його складу.

Економічну основу Боспору становило розвинуте землеробст­во, яке не тільки давало продукти харчування для власного населен­ня, а й забезпечувало значний експорт хліба та інших сільськогос­подарських продуктів . Густа мережа сільських поселень покривала його територію. Родючий грунт сприяв веденню зернового госпо­дарства, садів і городів. Жителі Боспору до III ст. до н.е. перетво­рили виноградарство в одну з основних галузей господарства, а виноробство — у добре розвинуте товарне виробництво. Розвивало­ся також тваринництво, однією з важливих галузей боспорського господарства було рибальство.

У містах процвітало ремісниче виробництво, що досягало у багатьох галузях високого рівня. Одним з првідних ремесел стало керамічне. Серед боспорських майстрів були металурги, які оброб­ляли залізо і бронзу, каменярі, теслі, ткачі та представники багатьох інших професій. Надзвичайно розвинутим було ювелірне виробни­цтво. Ніде в античному світі нема такої кількості чудових виробів ювелірного мистецтва, як у Північному Причорномор’ї.

Різноманітними були торгові зв'язки Боспору. Основу боспор-ської торгівлі становив експорт зерна, передусім в Афіни та інші міста материкової й острівної Греції. Крім хліба, Боспор вивозив солону і в'ялену рибу, худобу, шкіру, рабів. В обмін на ці товари держави Греції відправляли до Боспору вино, оливкову олію, мета­леві вироби, дорогі тканини, дорогоцінні метали та ін.

З IV ст. до н.е. Боспор стає основним постачальником антич­них товарів у північночорноморські степи.

Широка зовнішня й внутрішня торгівля, яку вів Боспор, ви­магала створення власної монетної системи. Пантікапей почав карбувати срібну монету вже в VI ст. до н.е., інші боспорські міста — у V ст. до н.е. Надалі право власного карбування було закріплено тільки за Пантікапеєм, срібна та золота монети якого стали загаль­нодержавними .

Основним класовим поділом в Боспорському царстві був роз­кол на рабовласників і рабів, вільних і невільників.

Пануючий клас складався з правителів з їх оточенням, чинов­ників державного апарату, купців, власників кораблів, земельних ділянок, ремісничих майстерень-ергастерій. Серед експлуататорів було чимало із скіфської та меотської знаті, які засвоїли грецьку культуру і перетворилися у таких же рабовласників, як і грецькі аристократи. Саме ця рабовласницько-купецька знать, як грецька, так і місцева, відігравала вирішальну роль у житті Босіюрського царства.

Основною формою соціальної залежності у Боспорській дер­жаві було античне рабство. Рабами ставали полонені, яких захоп­лювали у сутичках із сусідніми племенами. Босіюрські купці купу­вали рабів у кочівників. Рабська праця використовувалась у реміс­ничих майстернях, у виноробстві, на різних промислах, будівельних роботах. Багато рабів було зайнято у домашньому господарстві. Працювали вони і у сільському господарстві, але тут їх кількість будь незначною.

Раби становили основну продуктивну силу боспорського сус­пільства. Однак у землеробстві були й інші форми залежності і експлуатації. Поряд з рабською тут використовувалася праця залеж­ного населення. Звичайно — із залежного сільськогосподарського населення збиралася подать натурою за право обробки земель, власниками яких були боспорські правителі та великі землевласни­ки. 1 все ж основною соціальною суперечністю Боспорського цар­ства було протистояння рабів і рабовласників. Найяскравіший ви­раз воно одержало у повстанні в Пантікапеї у 107 р. до н.е., коли прапор повстанців підняв "раб, якого вигодували у палаці Перісада", Савмак — скіф за походженням.

Державний устрій Боспорського царства не лишався незмін­ним.Спочатку Боспорська держава була союзом грецьких полісів, кожний з яких зберігав певну частку самостійності у внутрішніх справах. Характер влади перших правителів Боспору Археанактидів був своєрідним. Усі вони вважалися архонтами Пан гікапея І всього Боспору. Щоправда, якщо в грецьких державах посада архонта була тимчасовою, то в Боспорській державі вона мала характер спадкової влади. У 438 p. до н.е. влада перейшла до династії Спартокідів, засновником якої став Спарток І. Коли його наступникам у IV ст. до н.е. в боротьбі за розширення держави вдалося приєднати до своїх володінь такий великий торговий центр, як Феодосія, вони стали називатися "архонтами Боспору і Феодосії". Відомим був тут інститут співправителів. Так, у середині IV ст. до н.е. на боспорсь-кий престол вступили одночасно Спарток II і Перісад І. Знову відбулися деякі зміни у титулатурі. Спартокіди почали називатися "архонтами Боспору і Феодосії і царями підвладних племен". Под­війний титул зберігався до початку III ст. до н.е., доки Спарток III (304—284 pp. до н.е.) не відмовився від нього і не став іменувати себе "царем Боспору", як називалися всі інші боспорські правителі. Поступово ліквідовувалися деякі форми самоврядування й демократичні установи, що виникли у ранній період існування грецьких міст у Причорномор'ї. Боспорська держава перероджувалась у мо­нархію .