Конституція УРСР 1937 p.

У середині 30-х років керівництво Комуністичної партії дійш­ло висновку про необхідність внесення "демократичних" змін до Конституції СРСР 1924 p., а також до конституцій союзних і автономних республік. Вперше це питання було винесене на обговорення у 1935 р. на лютневому Пленумі ЦК ВКП(б). Таким чином намічалося утворити видимість подальшої демократизації держав­ного ладу. Про які вибори до державних органів могло йтися, якщо й після прийняття Конституції 1936 p. ніхто нікого не обирав? У будь-якому виборчому окрузі балотувався лише один депутат, кан­дидатура якого висувалася відповідним партійним керівництвом. Був підготовлений досить демократичний за зовнішніми показни­ками проект Основного Закону СРСР, розглянутий на червневому Пленумі ЦК ВКП(б). Проект Конституції було схвалено Президією ЦВК СРСР і винесено на всенародне обговорення. Зовнішньо активно відбувалося воно й на території України.

У підсумку все звелося до загального схвалення проекту Кон­ституції. В умовах терору 30-х років мало хто б намагався критику­вати цей проект, який навіть не містив реальних гарантій захисту прав людини.

VIII Всесоюзний з'їзд Рад 5 грудня 1936 р. одноголосно затве­рдив і ввів у дію нову Конституцію СРСР 1936 p.

Прийняття Конституції Союзу РСР вимагало розробки нових республіканських конституцій, у тому числі й Конституції УСРР. Розробка проекту Конституції УСРР нагадувала процес, який вже відбувався на союзному рівні. 13 липня 1936 p. Президія ЦВК УСРР утворила конституційну комісію, до складу якої увійшли державні та партійні провідники України: Петровський, Косіор, Постишев, Затонський, Любченко, Якір та ін. Наприкінці 1936 p. Президія ЦВК УСРР прийняла проект Конституції, запропонований консти­туційною комісією, за основу. Після всенародного "обговорення" він був переданий на розгляд Надзвичайного XIV з'їзду Рад УСРР, який відкрився 25 січня 1937 p., ЗО січня з'їзд Рад постановив:

"Проект Конституції (Основного Закону) Української Радянської Соціалістичної Республіки в редакції, поданій Редакційною Комі­сією З'їзду, затвердити". Одночасно з'їзд дав доручення ЦВК у відповідності з новою Конституцією УРСР розробити й затверди­ти положення про вибори, а також визначити строк виборів до Верховної Ради республіки.

Конституцію УРСР 1937 p. побудовано у відповідності з Кон­ституцією СРСР 1936 p. Вона майже повністю відбивала союзну Конституцію, відтворювала її принципи, копіювала основні поло­ження. Обидві Конституції мали демагогічний характер і були як би поза часом і простором. Численні положення Конституції УРСР, як і Конституції СРСР, особливо про права людини, насправді не діяли. Вони мирно співіснували з репресивною машиною, масови­ми арештами, розстрілами. Основний Закон за формою був демок­ратичним, але повністю відірваним від реального життя.

Конституція УРСР 1937 p. складалася з 146 статей, об'єднаних у 13 розділів.

Розділ 1, присвячений суспільному устрою, був побудований на соціалістичних засадах. Україна визначалась як "соціалістична держава робітників і селян", де політичну владу становлять Ради депутатів трудящих. Економічною основою УРСР визнавались со­ціалістична система господарства і соціалістична власність на зна­ряддя та засоби виробництва, яка мала форму державної або коо­перативно-колгоспної власності.

Особливе значення мав розділ 2, присвячений державному устрою. Згідно зі ст. 13 Конституції УРСР "добровільно об'єдналася з іншими рівноправними Радянськими Соціалістичними Республі­ками" в союзну державу — СРСР. Конституція підкреслювала, що територія УРСР не могла бути змінена без згоди республіки. Най­більш важливим було положення про те, що "Українська РСР зберігає за собою право виходу з Союзу Радянських Соціалістичних Республік". Проте, як свідчила практика, такі принципи об'єднан­ня, як добровільність та рівність, були лише декларацією, що не відповідала дійсності, а право виходу з СРСР — фікцією. Реально діючими були лише статті Конституції УРСР 1937 p., де йшлося про те, що кожний громадянин України є громадянином СРСР і що "УРСР здійснює державну владу самостійно" тільки поза межами ст. 14 Конституції СРСР, де визначені права і компетенція вищих органів влади і управління СРСР.

В наступних розділах Конституції йшлося про структуру, поря­док утворення, компетенцію та основні форми діяльності централь­них і місцевих органів державної влади і державного управління.

Вищим органом державної влади УРСР ставала Верховна Рада, яка обиралася громадянами України строком на 4 роки. Віднині це був єдиний законодавчий орган УРСР. Інші органи такого права вже не мали, як це було раніше. У відповідності з Конституцією Верховна Рада УРСР обирала Президію — колегіальний, постійно діючий орган.

Верховна Рада утворювала також уряд — Раднарком УРСР, який був найвищим виконавчим і розпорядчим органом державної влади. Він мав право видавати постанови і розпорядження "на основі і на виконання законів СРСР і УРСР, постанов і розпоряд­жень Ради Народних Комісарів СРСР" і перевіряти їх виконання.

До складу Раднаркому УРСР входили голова Раднаркому, його заступники, голова державної планової комісії УРСР, уповноважений комітету заготівель СРСР, начальник управління у справах мистецтв, уповноважені загальносоюзних наркоматів і 14 наркомів УРСР, 10 з яких очолювали союзно-республіканські наркомати і тільки 4 — республіканські (освіти, місцевої промисловості, кому­нального господарства, соціального забезпечення). Така структура Раднаркому свідчила про дуже сильну централізацію в справах державного управління.

Місцевими органами державної влади а областях, округах, районах, містах і селах України були Ради депутатів трудящих, які "обиралися" населенням відповідних адміністративних одиниць строком на два роки.

Розділи 5 і 6 Конституції присвячувалися органам влади і управління Молдавської АРСР.

У розділі 10 Конституції закріплювалися основні права і обо­в'язки громадян УРСР, які отримували право на працю, відпочи­нок, матеріальне забезпечення в старості, а також в разі хвороби і втрати працездатності, на освіту та ін.

В ст. 124 Конституції йшлося про свободу слова, друку, зборів і мітингів, вуличних походів і демонстрацій, тобто про свободи, які були просто неможливі в умовах тоталітарної системи. В той час, коди провадились незаконні обшуки і арешти, здійснювались масо­ві репресії, в Конституції урочисто проголошувалась недоторка­ність особи, житла та ін.

Конституція 1936 p. була побудована таким чином, що сама її структура абсолютизувала державу. Серед 13 її розділів розділ про права та обов'язки громадян займав лише десяте місце, до того ж мав декларативний характер. Всебічний розвиток особи в цій Кон­ституції розглядався не як мета соціалістичного будівництва, а як засіб досягнення мети — побудови сталінської моделі соціалізму.

Усе це свідчило про те, що Конституція УРСР, як і Конститу­ція СРСР, не забезпечувала втілення в життя багатьох своїх поло­жень. Реальна практика сталінщини перекреслювала демократич­ність Конституції УРСР 1937 p.