Право в Київській Русі

Джерела права. В умовах первіснообщинного ладу поведінка східних слов'ян регулювалася звичаями. Дані про звичаї східних слов'ян до утворення Київської Русі містяться в літописах і пові­домленнях зарубіжних авторів. Так, розповідаючи про східносло­в'янські племена, літописець у "Повісті временних літ" зазначав, що ці племена "имяху обычаи свои, и закон отец своих, и преданья, каждо свой нрав" .

У міру становления класового суспільства окремі звичаї родово­го ладу, котрі можна було використовувати в інтересах пануючого класу, що формувався, поступово трансформувалися у норми звича­євого права. Останнє було пов'язане з державою, що створювалася. Воно являло собою систему правових норм, які складалися з санкці­онованих, тобто визнаних державою звичаїв. Держава забезпечувала їх дотримання, захищала від порушень. До давніх норм звичаєвого права східних слов'ян, зокрема, належали норми, що регулювали порядок здійснення кровної помсти, проведення деяких процесуаль­них дій, таких, наприклад, як присяга, ордалії, порядок оцінки показань свідків та ін. Все це було відомо слов'янам ще в перехідний період від первіснообщинного ладу до феодального.

У IX—Х ст. на Русі, певно, існувала система норм усного звичаєвого права. Частина цих норм, на жаль, не зафіксована у збірниках права і літописах, які були складені ще у XI—XII ст., і тому не дійшла до нас.

Деякі норми звичаєвого права збереглися у так званій Правді Ярослава — давній частині Короткої редакції Руської Правди. Окремі норми цієї пам'ятки використовувалися ще у VIII—IX ст. Проте соціальне призначення Правди Ярослава, складеної після повстання у Новгороді 1015 p., завадило включенню до неї більшо­сті норм усного звичаєвого права, що існували на той час. Про них лише згадується в деяких літературних пам'ятках і договорах Русі з Візантією Х ст.

Русько-візантійські договори 907, 911, 944 і 971 pp., які свід­чать про високий міжнародний авторитет Давньоруської держави, є цінним джерелом для усвідомлення історії розвитку права Київсь­кої Русі. Це міжнародно-правові акти, в яких відбиті норми візан­тійського та давньоруського права. Вони регулювали торговельні відносини, визначали права, якими користувалися руські купці у Візантії, торкалися також норм кримінального права, фіксували правове становище та привілеї феодалів. У них можна знайти і норми, запозичені від стародавнього усного звичаєвого права. Піз­ніше деякі з них потрапили у Правду Ярославичів, а потім — у Поширену редакцію Руської Правди (наприклад, про убивство гос­подарем злочинця, котрого спіймали на місці злочину і котрий чинив опір (статті 21, 38 Кр. Пр.; ст. 40 Пр. Пр.), або тільки у Поширену редакцію (статті 90—109 — правила про спадщину, зна­чна частина яких заснована на звичаєвому праві та своїми коріння­ми сягає в глубочінь століть).

У формуванні права Київської Русі певну роль відіграла судова діяльність князів, яка сприяла як трансформації старих звичаїв у норми права, так і створенню нових правових норм. Так, посилання на конкретні судові рішення можна знайти у ст. 23 Кр. Пр. Стаття 2 Пр. Пр., в якій, зокрема, говориться: "Так судив Ярослав, так вирішували і його сини", у загальній формі підкреслила велике значення судового прецеденту як джерела права Київської Русі.

Слід зазначити, що Руська Правда розкриває не тільки процес становлення права. Вона сама є визначною пам'яткою права Київ­ської Русі, з якої починає своє існування більшість даних про його зміст. Текст Руської Правди знаходимо в літописах, а також в пізніших юридичних збірниках. До нас дійшло понад 100 їх списків, які мають відповідну класифікацію і назву. Наприклад, залежно від місцезнаходження списку він звався Сінодальним (бібліотека Сіно-да), Троїцьким (Троїце-Сергієва лавра), Академічним (бібліотека Академії наук). Назви списків Руської Правди були пов'язані також з особами, які їх знайшли (Карамзінський, Татіщевський), Список Археографічний був знайдений Археографічною комісією.

Усі списки Руської Правди залежно від їх змісту діляться на три редакції: Коротка Правда, Поширена Правда і Скорочена Прав­да (Ск. Пр.). Ці редакції створювалися у різні часи, і тому відби­вають соціально-економічні та політичні відносини ранньофеода­льної держави у динаміці. У копіях списки Руської Правди не поділені на пронумеровані статті (лише деякі з них мають назви охоронних частин документа); пізніше у науковій і навчальній літературі такий поділ був здійснений.

Давньою редакцією Руської Правди є її Коротка редакція, яка відображає соціально-економічні відносини, державну організацію і руське право періоду становлення феодального ладу. Її текстоло­гічний аналіз дозволяє відновити фрагменти давньоруського права. Кр. Пр. поділяється на кілька частин: Правду Ярослава (статті 1—18), Правду Ярославичів (статті 19—41), Покон вірний (ст.42), Урок мостників (ст. 43). Часом появи Правди Ярослава вважають 10—30-ті pp. XI ст., а Правди Ярославичів — 50—60-ті pp. XI ст. Виникнення Кр. Пр. як єдиного збірника дослідники відносять до кінця XI або до початку XII ст.

Створення Поширеної редакції Правди пов'язується з князю­ванням Володимира Мономаха або його сина Мстислава. Пр. Пр. чітко поділяється на дві частини: "Суд Ярославль Володимиричь" (статті 1—52) і "Устав Володимирь Всеволодовича" (статті 53—121). Джерелами її були Кр. Пр. і статут Володимира Мономаха (про стягнення процентів і про закупи).

Третя редакція Руської Правди — Скорочена — з'явилася у другій половині XII ст. Більшість дослідників розглядають її як переробку одного із списків Пр. Пр., зумовлену потребами уже централізованої Руської держави, і датують час її складання — XV ст.

Руська Правда — найважливіша пам'ятка феодального права. Її норми закріпляли привілейоване становище феодалів та їхнього оточення, посилено захищали життя пануючого класу. Підтверд­ження цьому — статті про відповідальність за убивство, нанесення образи, про право на спадщину та ін. Окремі частини Руської Правди виникли в найбільш складні моменти історії Київської Русі, коли в країні загострялась класова боротьба, виливаючись у народий рух. Тому за змістом Руської Правди можна простежити, як феодальні відносини визначали характер і форми класової бороть­би, а класова боротьба впливала на зміни державного устрою і еволюцію права.

Руська Правда виникла на місцевому грунті і була результатом розвитку юридичної думки в Київській Русі. Було б помилковим вважати давньоруське право збіркою норм інших держав. У той же час Русь знаходилася в оточенні інших держав і народів, що так чи інакше впливали на неї і на яких впливала вона. Є підстави вважати, що норми Руської Правди відбилися на розвитку права західних слов'ян. Руська Правда мала величезний вплив і на становлення більш пізніших пам'яток права північно-східних слов'ян, таких як, наприклад, Псковська судова грамота, Судебник 1497 p Судебник 1550 p. і навіть деяких статей Соборного уложения 1649 p.

На розвиток права Київської Русі певний вплив справило введення християнства. З його поширенням православна церква стала використовувати різноманітні норми канонічного права, перш за все візантійського. До такого роду пам'ятків права відно­сяться Єклога, Прохірон, Номоканон, Закон судний людям. Старо­давньою пам'яткою руського церковного права вважаються церко­вні статути Володимира Святославича і Ярослава Володимировича.