Поняття та види угод

Під угодою розуміється дія громадян та юридичних осіб, спрямована на встановлення, зміну, припинення циві­льних прав або обов'язків. Для угоди характерними є такі ознаки.

1. Угодою визнається лише та дія, яка спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків. Якщо буде встановлено, що дія була спрямо­вана на якийсь інший результат, то така дія не буде ви­знаватися угодою. Так, якщо громадянин порушує права інших суб'єктів, то така його дія, хоча вона й створює зміну прав та обов'язків, не може вважатися угодою, оскільки фактично вона спрямована на зовсім інший результат - порушити чиєсь право. Або наприклад: осо­ба гасить пожежу, рятує потопаючого, віддає знахідку її власникові - це правомірні дії, але й вони не є угодами, бо виникли не з метою встановлення, зміни, припинен­ня прав або обов'язків. Такі дії називаються юридични­ми вчинками.

2. Угодою визнається така дія, яка не лише була спрямована на результат, а й призвела до встановлення, зміни або припинення цивільних прав або обов'язків. Укладаючи заповіт, спадкодавець вчиняє дію, спрямова­ну на встановлення для спадкоємців прав та обов'язків. Домовленість між наймодавцем і наймачем про підви­щення плати за користування переданим у найом май­ном встановлює зміну прав та обов'язків сторін у дого­ворі найму. Розірвання договору найму, укладеного на невизначений строк з ініціативи наймача чи наймодавця, призводить до припинення існуючих цивільних прав та обов'язків між цими суб'єктами.

3. Угодою визнається дія юридично незалежних, рів­ноправних осіб. Якщо працівник міліції вилучає у гро­мадянина автомобіль з метою переслідування правопо­рушника, то така дія не буде вважатися угодою, тому що працівник міліції реалізував свої владні повноваження. Не будуть угодами також адміністративні акти органів державного управління, які хоча і породжують цивільні правовідносини (зобов'язання про передачу будівель і споруд між державними юридичними особами), але вчиняються як власні акти суб'єктів адміністративного пра­ва. Ті особи, яким ці акти адресовані, повинні їх вико­нати незалежно від свого бажання.

Угода може призвести до встановлення цивільно-правових наслідків як безпосередньо, так і в поєднанні з іншими юридичними фактами. Прикладом безпосеред­нього породження угодою цивільних прав і обов'язків може бути договір купівлі-продажу. Сам момент укла­дання названого договору породжує обов'язок продавця передати майно у власність покупцеві, а покупець зо­бов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму. В деяких випадках укладання угоди є не­достатнім для. породження прав і обов'язків. Наприклад, для виникнення права на перехід спадщини недостатньо одного заповіту, потрібно ще й відкриття спадщини, що виникає в день смерті спадкодавця. В даному випадку встановлення прав і обов'язків відбувається на підставі поєднання угоди (заповіту) і події - факту смерті.

Угоди, які вчиняють громадяни і юридичні особи, є досить різноманітними, а тому вимагають певної класифі­кації. Вона може проводитись за різними критеріями: за числом сторін, волевиявлення яких необхідно для виник­нення угоди, за співвідношеннями прав та обов'язків сто­рін в угоді; за моментом, з яким пов'язується виникнення угоди; за значенням підстав угоди для її дійсності і т.п.

У залежності від числа сторін, волевиявлення яких потрібне для виникнення угоди, угоди поділяють на одно-, дво- та багатосторонні. Односторонньою визнається угода, для виникнення якої досить дії однієї сторони. Наприклад, заповіт, акт прийняття спадщини, оголо­шення конкурсу і т.п„ При цьому треба мати на увазі, що хоча угода й породжується волею однієї особи, але ЇЇ правові наслідки тією чи іншою мірою зачіпають ін­тереси інших осіб. Так, заповіт може складатися для то­го, щоб позбавити спадщини тих, хто її отримав би при відсутності заповіту. Крім того, в односторонній угоді може бути об'єднана воля кількох осіб (оголошення конкурсу).

Якщо для виникнення угоди потрібні зустрічні дії Двох сторін, то це двостороння угода. Двосторонньою угодою виступає договір; двостороння угода може вини­кнути лише тоді, коли зустрічні дії сторін будуть пого­джені, що означає усунення розбіжностей відносно умов угоди. Наприклад, для укладання договору купівлі-продажу потрібно погодити зустрічну волю покупця і продавця. У двосторонній угоді на боці кожної із сторін можуть виступати як по одній особі, так і по кілька осіб, але воля всіх учасників, які виступають на одній стороні угоди, повинна виражати єдину волю.

Для виникнення багатосторонньої угоди потрібне во­левиявлення трьох і більше сторін. Вони можуть бути як зустрічними (трьох- або чотирьохсторонній обмін жит­лом), так і спрямованими до однієї мети (сумісна діяль­ність). Багатосторонні угоди теж являють собою догово­ри. В багатосторонній угоді кожний з її учасників є са­мостійною стороною і виражає індивідуальну волю.

Угоди поділяються на платні й безоплатні. У платній угоді дії однієї сторони відповідає обов'язок іншої сторони вчинити зустрічну дію, пов'язану з наданням будь-якого майна. У договорі купівлі-продажу продавець передає майно (річ) у власність покупця, а останній зобо­в'язаний прийняти це майно і сплатити за нього певну грошову суму. В деяких угодах гроші можуть слугувати не лише оплатою вартості речей, а й виконання робіт, надання послуг тощо. З іншого боку, і речі можуть пере­даватися другій стороні не за гроші, а в обмін на іншу річ, або надання послуг. У безоплатній угоді обов'язок здійснити те чи інше майнове надання покладається на одну сторону. Зустрічного майнового задоволення ця сторона не отримує. Наприклад, передача майна за дого­вором дарування. Безоплатними будуть договори: позики грошей без стягнення процентів; безоплатного користу­вання майном; доручення без зобов'язання виплати по­віреному винагороду. Безоплатними є односторонні уго­ди. Платний чи безоплатний характер угоди обумовлює­ться законом, погодженням сторін, або витікає із змісту правовідносин, породжених угодою. Договір купівлі-продажу завжди платний. Договір дарування не сумісний з оплатою. Договори схову, доручення можуть бути як платними, так і безоплатними - це залежить від домов­леності сторін.

В залежності від моменту виникнення угод, угоди по­діляються на консенсуальні й реальні. Для укладання консенсуальної угоди достатньо погодження волі учасників угоди, В момент, коли узгодження воль проведено від­носно всіх суттєвих умов (а в передбачених законом ви­падках ще й належним чином оформлене), угода вважає­ться укладеною. З цього моменту у її сторін виникають відповідні права і обов'язки. Так, за договором купівлі-продажу покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього повну грошову суму. Права і обо­в'язки сторін цього договору виникають з моменту його укладання. Більшість угод є консенсуальними. Для укла­дання реальної угоди одного волевиявлення (узгодження воль) сторін недостатньо. Потрібно також вчинити фак­тичні дії (наприклад, передачу майна). Лише після вчи­нення фактичних дій угода вважається укладеною. Якщо консенсуальні угоди виконуються, то реальні - здійсню­ються. Наприклад, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає другій стороні (позичальникові) у власність гроші або речі, визначені родовими ознака­ми, а позичальник зобов'язується повернути таку ж суму грошей або рівну кількість речей того ж роду і якості. Права і обов'язки сторін договору позики виникають не з моменту його укладання, а з моменту передачі речі.