Поняття спадкового права

Спадкування — це перехід майнових прав та обов'язків померлого громадянина (спадкодавця) до інших осіб (спадкоєм­ців). Право спадкування тісно пов'язане з правом власності, оскільки спадкуван­ня є одним із найпоширеніших засобів набуття права власності і служить охоро­ні цього права.

Спадкування становить універсальну правонаступність. Саме в спадкуванні яск­раво виявляється така особливість уні­версального правонаступництва, як од­ночасність переходу до правонаступника всіх прав та обов'язків, які належали правопопереднику.

Як цивільно-правовий інститут спад­кове право являє собою сукупність вста­новлених державою правових норм, які регламентують порядок та умови перехо­ду майнових прав померлого громадяни­на до інших осіб. Саме спадкове право визначає підстави спадкування, час і мі­сце відкриття спадщини, коло спадкоєм­ців, особливості спадкування окремих видів майна, порядок і строки прийняття та відмови від спадщини, оформлення спадкових прав.

Спадкове право традиційно належить до найбільш стабільних інститутів цивільного права, за останні п'ятдесят років воно практично не зазнало істотних змін. Але ця стабільність настала не зразу.

Після повалення царату і встановлення Радянської влади на Україні держава спробувала не лише перегля­нути основні принципи спадкового права, які склалися в буржуазному суспільстві, а й взагалі ліквідувати цей ін­ститут як такий, що закріплює майнову нерівність, до­зволяє набувати власність нетрудовим шляхом.

Так, у ст. 1 Декрету Ради Народних Комісарів Украї­ни від 11 березня 1919.р. "Про скасування спадкування" зазначалося, що "право спадкування як за законом, так і за заповітом, на все майно, яке знаходиться на території республіки скасовується". Спадкоємці мали можливість отримати спадкове майно в межах 10 000 крб. золотом, а непрацездатні — отримати утримання в межах прожит­кового мінімуму 1.

Але вже в Цивільному кодексі 1922 року законода­вець переглянув своє ставлення до цього інституту і по­новив право спадкування, надавши його подружжю, ро­дичам по низсхідній лінії та непрацездатним утриман­цям померлого. В грудні 1945 р. коло спадкоємців за за­коном було значно розширено, спадщину отримували і батьки, і брати, і сестри, були встановлені обов'язкові частки для непрацездатних спадкоємців, нові принципи поділу спадщини. Ці положення з деякими змінами ді­ють і сьогодні.

Основні норми спадкового права знайшли своє відо­браження в ЦК України. Серед інших джерел спадко­вого права чільне місце посідають спеціальні нормативні акти, які визначають порядок діяльності нотаріальних органів, зокрема. Закон України від 2 вересня 1993 р. "Про нотаріат", "Інструкція про порядок вчинення но­таріальних дій нотаріусами України", затверджена нака­зом Міністерства юстиції України від 18 червня 1994 р. "Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій по­садовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад народних депутатів", затверджена на­казом Міністерства юстиції України від 25 серпня 1994 р., "Порядок посвідчення заповітів та доручень, прирівню­ваних до нотаріально посвідчених", затверджений поста­новою Кабінету Міністрів України від 15 червня 1994 р.

Важливе значення для правильного вирішення судо­вих спорів, які виникають при спадкуванні майна, ма­ють постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 червня 1983 р. (зі змінами, внесеними постановою Пле­нуму від 25 грудня 1992 р.) "Про практику розгляду су­дами України справ про спадкування" та від 31 січня 1992 р. (зі змінами від 31 грудня 1992 р.) "Про судову практику в справах за скаргами на нотаріальні дії або відмову в їх вчиненні".

Майно, яке переходить в порядку спадкування, нази­вається спадщиною.

Спадщина складається із сукупності майнових прав та обов'язків померлого громадянина, які, у відповіднос­ті з чинним законодавством, можуть переходити у по­рядку спадкування до іншої особи. Іноді спадщину на­зивають спадковою масою або спадковим майном. У біль­шості випадків спадщина складається з права приватної власності померлого громадянина на різне майно: жилий будинок, квартиру, предмети домашнього користування, дачу, садівничий будиночок, предмети домашнього гос­подарювання, продуктивну та робочу худобу, насаджен­ня на земельній ділянці, засоби виробництва, вироблену продукцію, транспортні засоби, земельну ділянку, гро­шові кошти, акції, інші цінні папери та інше майно споживчого та виробничого призначення, яким грома­дянин володів (ст. 13 Закону України "Про власність", ст. 5 Земельного кодексу).

Після прийняття Закону України "Про власність" відбулися певні зміни в складі спадкових прав помер­лого громадянина, який був членом кооперативу. Так, у випадках смерті до 1 липня 1990 р. члена житлово-будівельного, дачно-будівельного або гаражно-будівельного кооперативу, члена садівницького товариства спад­щина відкривається не на квартиру, дачу, гараж, садовий будиночок, насадження, а на пай спадкодавця та інші суми, які підлягають поверненню у таких випадках.

Таким же чином відкривається спадщина, якщо ці особи померли після 1 липня 1990 року, якщо до дня смерті не були внесеш повністю пайові внески, а якщо на цей час спадкодавцем був повністю внесений пайо­вий внесок, то спадщина відкривається відповідно на квартиру, дачу, гараж, садовий будиночок, інші будівлі та насадження (п. 11 постанови Пленуму Верховного суду України від 24 червня 1983 р. "Про практику розг­ляду судами України справ про спадкування").

Після прийняття Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" від 19 червня 1992 р. на практиці виникло ряд питань, пов'язаних із спадкуван­ням приватизованих квартир. А саме: чи вважається квартира приватизованою і відповідно входить в склад спадкового майна, якщо наймач подав заяву про прива­тизацію квартири і, не одержавши свідоцтво про право власності, помер, а:

а) розпорядження про передачу житла у власність бу­ло видано після його смерті;

б) розпорядження видано не було, але місячний строк, встановлений законом для розгляду такої заяви, ще не минув;

в) розпорядження не було видане, але закінчився мі­сячний строк для розгляду заяви?

Як свідчить судова практика, ці питання вирішують­ся таким чином. Право власності на квартиру виникає з моменту підписання розпорядження про передачу житла наймачеві у власність, яке повинне бути оформлене про­тягом місяця. Тому якщо громадянин помер до підпи­сання розпорядження, а строк оформлення порушений не був, квартира не включається в склад спадкової маси, а якщо наймач був самотнім — то відповідно переходить до держави.

Якщо громадянин помер після підписання розпо­рядження, то квартира спадкується на загальних під­ставах.

Якщо ж строк оформлення розпорядження був по­рушений і громадянин помер після закінчення місячного строку, то спадкоємці можуть звернутися до суду з позо­вом про визнання своїх прав на спадщину.