Основні риси права під час Другої Світової війни

Основні зміни в правовій системі Української РСР здійснюва­лись головним чином у відповідності зі змінами і доповненнями в загальносоюзному законодавстві, що обумовлювалися надзвичай­ною обстановкою режиму воєнного стану, який вимагав максима­льної централізації всього державного механізму з метою перетво­рення всієї країни в єдиний бойовий табір. Централізація обумов­лювалась також процесом складання ще у довоєнний період адміністративно-командної державної системи, за якою встанов­лення основ законодавства, а в дійсності всього законодавства про судоустрій та судочинство, цивільного та кримінального права пе­ребувало у віданні Союзу РСР. Крім норм, що були прийняті на основі загальносоюзного законодавства законодавчими та викона­вче-розпорядчими органами Української РСР, в період війни набирали чинності також деякі нормативні акти республіканського значення, які певним чином впливали на законодавство, правове життя УРСР.

Перебудова правової системи Української РСР здійснювалась на основі правової доктрини, принципів, що склалися у довоєнний час і відповідали особливостям правового режиму сталінізму, тота­літаризму.

Найбільш істотні зміни і доповнення, крім законодавства в галузі конституційного (державного) і адміністративного права, відбулися в галузі цивільного, трудового, земельного і колгоспного законодавства; кримінального права та процесу.

Адміністративне право. У надзвичайних умовах воєнного стану і, особливо, стану облоги важливого значення набуває адміністра­тивне право, характерними рисами якого стали: поширення адмі­ністративної влади надзвичайних (воєнних) органів, розширення предмета правового регулювання, підвищення санкцій за невико­нання розпоряджень та ін. В умовах сталінізму норми адміністра­тивного законодавства стали носити репресивний конфіскаційний характер.

Стан облоги, як і близький до нього стан прифронтової смуги, впроваджувався як додатковий до воєнного стану, застосовувався на всій території України і відмінявся у процесі пересування фрон­ту. При стані облоги деякі функції державної влади належали воєнним органам в особі військового коменданта. При стані облоги правомочність воєнних властей в порівнянні з воєнним станом була посилена, для чого в розпорядженні військового коменданта були війська внутрішньої охорони НКВС, міліція й добровільні міліарні формування. При облозі дозволялось застосовувати до порушників порядку крайні міри, аж до розстрілу на місці злочину.

Деякі заходи адміністративного порядку носили відкрито реп­ресивний характер і навіть мали забарвлення геноциду. Так, поста­новами ДКО СРСР від 12 травня та 2 червня 1944 p. з Криму було депортовано у Середню Азію понад 200 тис. кримських татар. У 1944—1945 pp. з Західної України було депортовано до Сибіру десятки тисяч громадян.

Цивільне право. Правове регулювання питань власності напе­редодні війни характеризувалося встановленням абсолютного пану­вання державної власності на засоби та знаряддя виробництва. Умови воєнного часу не внесли нічого суттєво нового в побудову інституту соціалістичної власності.

Війна поставила на порядок денний також питання захисту права приватної власності. В процесі бойових дій майно багатьох осіб тимчасово вийшло з володіння власника. Повернення власників на звільнену територію надало їм можливість розшукувати і повертати своє майно. Спори про повернення майна стали однією з основних категорій цивільних справ у судах. На вирішення цих проблем були спрямовані директивний лист Раднаркому УРСР від 20 серпня 1943 р. "Про повернення власникам худоби та іншого майна в місцевостях, визволених віл німецьке-фашистської окупації" та постанова пленуму Верховного Суду СРСР від 7 жовтня 1943 p.

В умовах війни разом з принципом єдності державної власно­сті, відповідно до якого основні знаряддя виробництва могли пере­ходити від одного державного органу до іншого лише в порядку передачі, що грунтувалося на розпорядженні відповідних держав­них та господарських органів, були дещо розширені права господа­рських наркоматів та спрощено порядок передачі майна між дер­жавними підприємствами та організаціями. Принцип єдності дер­жавної власності в деяких випадках надав можливість вико­ристовувати державне майно не тим органам, за якими воно було закріплене, а тим, що включили його на законних засадах в свою промислову базу. Згідно з правилами Наркомату фінансів СРСР при інвентаризації на баланс відбудованого підприємства заноси­лись всі матеріальні цінності, які знаходились на його території, незалежно від того, чи рахувались вони на його балансі раніш. Це положення було розвинуто в постанові Раднаркому УРСР від 28 вересня 1943 р. "Про порядок обліку і використання націоналізова­ного, конфіскованого, виморочного і безгосподарного майна".

Незмінним залишився правовий механізм передачі продукції у власність споживача, заснований на планових актах і договорах. Система планового розподілу, створена ще напередодні війни, від­повідала потребам воєнного часу.

Якщо взяти до уваги той факт, що колгоспно-кооперативна власність була прирівняна до державної, то така примусова форма відчуження власності, як реквізиція, відігравала вельми скромну роль. У порядку загальнодержавних заходів було видано незначну кількість актів про реквізицію окремих об'єктів власності.

Умови воєнного стану внесли зміни у цивільне законодавство, яке торкалося як майнових, так і немайнових прав громадян. Так, були припинені усі справи про виселення з жилих приміщень військовослужбовців та їх сімей, цій категорії громадян були надані широкі пільги щодо державного житла. Війна внесла корективи і в порядок визнання безвісно відсутніми і померлими осіб, що без вісті пропали на фронті. Наркомюст СРСР у лютому 1943 p. спеці­ально роз'яснив, що повідомлення військових органів про безвісну пропажу особи є підставою для визнання особи померлою. Для цих випадків встановлювався обов'язковий судовий порядок розгляду справ. Були розширені права успадкування. Згідно з Указом Прези­дії Верховної Ради СРСР від 14 березня 1945 p. коло спадкоємців за законом було розширено: спадкоємцями стали вважатися і батьки спадкодавця, незалежно від того, були вони на його утриманні чи ні, а також його рідні брати і сестри. Крім того, в разі відсутності спадкоємців за законом громадяни діставали право заповідати своє майно на користь сторонніх осіб.

В цілому інститут права власності в радянській державі, як і все цивільне законодавство, виявився достатньо пристосованим до надзвичайних умов воєнного часу, що дало змогу швидко перебу­дувати весь господарський механізм держави на воєнний лад.

Сімейне право. Війна забрала життя десятків мільйонів грома­дян України. Сирітство, удівство, зруйновані сім'ї — все це вима­гало вжиття серйозних заходів по охороні материнства, допомозі дітям і зміцненню сім'ї.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 8 липня 1944 p. "Про збільшення державної допомоги вагітним жінкам, багатодіт­ним і одиноким матерям, посилення охорони материнства і дитин­ства, про встановлення почесного звання "Мати- героїня" і засну­вання ордена "Материнська слава" та медалі "Медаль материнства" була радикально змінена система державної допомоги багатодітним матерям, уведена державна допомога на утримання і виховання дітей одиноким матерям, внесені істотні зміни в порядок укладання шлюбу і розлучення. Але слід визнати, що ця допомога була явно недостатня, а медалями та орденами дітей не нагодуєш.