Основні риси права в період 1921-1929 рр.

Перехід до нової економічної політики зумовив зміни, що відбулися в галузях права України. Були прийняті важливі законо­давчі акти, що регулювали майнові, договірні, трудові, земельні відносини, діяльність кооперації, торгівлі тощо. Вносилися зміни й до кримінального законодавства. Нове законодавство УСРР почат­ку нової економічної політики мало чим відрізнялося від аналогіч­ного законодавства РСФРР. Зміст законодавства РСФРР сприйма­вся законодавством України найчастіше повністю, без особливих змін.

Найважливішим засобом подальшого приведення законодавс­тва у відповідність з вимогами життя, що їх висувала нова економі­чна політика, була кодифікація права.

Було створено ряд кодексів та інших комплексних законодав­чих актів України: Цивільний кодекс (1922 p.), Земельний кодекс (1922 p.), Кодекс законів про працю (1922 p.), Кодекс законів про народну освіту (1922 p.). Кримінальний кодекс (1922 p.). Криміна­льно-процесуальний кодекс (1922 p.). Закон про ліси (1923 p.), Цивільно-процесуальний кодекс (1924 p.), Тимчасові будівельні правила (1924 p.). Ветеринарний кодекс (1925 p.), Виправно-трудо­вий кодекс (1925 p.). Кодекс законів про сім'ю, опіку, шлюб та акти громадянського стану (1926 p.), Адміністративний кодекс (1927 p.).

Після утворення СРСР на території України почали діяти загальносоюзні законодавчі акти. Органи влади і управління Союзу РСР повинні були приймати правові акти в межах, передбачених ст. 1 Конституції СРСР 1924 p.

На практиці союзні органи, здійснюючи правотворчу діяль­ність, почали поступово виходити за межі прав, наданих їм союз­ною Конституцією. Тим самим вони звужували компетенцію респу­бліканських органів. Прикладів прийняття в 20-ті роки союзними органами законодавчих актів у різних галузях права, що суперечили Конституції СРСР, існує безліч. Слід зазначити, що органи влади УСРР не мирилися з подібною ситуацією і, використовуючи надане їм статтями 42, 59 Конституції СРСР 1924 p. право, опротестовува­ли неконституційні акти Раднаркому СРСР та призупиняли дію актів союзних наркоматів. Нерідко Президія ЦВК СРСР задоволь­няла клопотання органів влади УСРР і підтверджувала їхнє рішення у конфліктних справах. Але нейтралістські тенденції в законодав­чій галузі, що культивувалися з союзним центром, все більше давалися взнаки. Командно-адміністративна система, таким чином, зводила нанівець законодавство УСРР, підкоряючи його союзній правовій системі.

Цивільне право. Це право, перш за все, закріплювало зосеред­ження основних знарядь і засобів виробництва в руках радянської держави.

Для закріплення результатів націоналізації промисловості, транспорту, банків та інших об'єктів приватної власності, здійсне­ної в попередні часи, ВУЦВК з Раднаркомом УСРР прийняли 23 листопада 1921 p. постанову, в якій проголошували, що всі підприємства, які до 21 червня 1921 p. фактично увійшли у воло­діння органів влади, вважаються націоналізованими, тобто держав­ною власністю. За умов непу за допомогою норм цивільного права державні органи УСРР запроваджували принцип матеріальної зацікавленості трудящих у наслідках виробництва шляхом надання підприємствам більшої самостійності в господарській діяльності.

Так, 21 жовтня 1921 р. Раднарком прийняв постанову. "Основні положення про заходи щодо відбудови великої промисловості, під­несення і розвитку виробництва", якою державні органи наділяли­ся правом організовувати на засадах господарського розрахунку особливі об'єднання великих державних підприємств. Постановою також дозволялось переводити окремі великі державні підприємст­ва на господарський розрахунок. У таких випадках підприємства ставали самостійними трестами. Згідно з декретом ВУЦВК від 2 липня 1923 р. "Про державні промислові підприємства, які діють на засадах комерційного розрахунку (трести)" державними треста­ми визнавалися промислові підприємства, яким держава надавала самостійність у проведенні своїх операцій згідно з затвердженим для кожного з них статутом, і котрі діяли на засадах комерційного розрахунку з метою одержання прибутку. Декретом Раднаркому УСРР від 27 січня 1922 p. госпрозрахунок запроваджувався і на державному транспорті. Законодавство республіки регламентувало питання, пов'язані з розпорядженням інвентарем та обладнанням, що перебували у віданні державних підприємств і установ.

Піклуючись про організацію державного сектора господарст­ва, державні органи України водночас, виходячи з принципів непу, дозволили діяльність приватних та кооперативних підприємств. Найчіткіше обсяг і межі приватногосподарської діяльності були визначені в постанові ВУЦВК від 26 липня 1922 р. "Про основні приватні майнові права, що визнаються УСРР, охороняються її законами і захищаються судами УСРР". Згідно з зазначеною постановою усім необмеженим у своїй правоздатності громадянам надавалося право на території України створювати промислові і торговельні підприємства та займатися дозволеними законами про­фесіями і промислами з дотриманням усіх вимог відповідних нор­мативних актів. У галузі майнових прав громадянам надавалися:

а) право власності на денаціоналізовані будівлі в міських і сільсь­ких місцевостях, з правом відчуження цих будівель і з передачею покупцеві права оренди на земельні ділянки під будівлі; б) право забудови як у міських, так і в сільських місцевостях на основі договорів з місцевими органами влади на строк не більше 49 років;

в) право власності на рухоме майно (на промислові і торговельні підприємства, знаряддя, засоби виробництва і товари, на грошові капітали, предмети домашнього господарства і особистого вжитку);

г) право застави зазначеного майна; д) авторське і винахідницьке право, а також право на товарні знаки; е) право спадкування за заповітом і за законом при умові, що вартість спадщини не переви­щує 10 тис. золотих крб. Постанова визнавала за громадянами право укладання будь-яких не заборонених законом договорів (ку­півлі-продажу, обміну, позики, підряду, поручництва, майнового найму, страхування, різних видів товариств). Зазначалося, що пос­танова не мала зворотної сили, тобто вона не відновлювала права дореволюційної власності, не скасовувала вчиненої в попередній період експропріації приватної власності і не давала підстав коли­шнім власникам вимагати повернення їхнього майна.

Правове врегулювання всієї сукупності майнових взаємин між громадянами, а також між ними і державними організаціями та цими організаціями поміж собою за умов нової економічної полі­тики було здійснено Цивільним кодексом УСРР 1922 p. (далі — ЦК). За постановою ВУЦВК від 16 грудня 1922 p. цей кодекс набирав чинності з 1 лютого 1923 p. Це означало, що до тих відносин, які виникали після 31 січня 1923 p., треба було застосо­вувати норми Цивільного кодексу. ЦК УСРР будувався у цілковитій відповідності зі змістом Цивільного кодексу РСФРР 1922 р. ЦК УСРР складався з чотирьох частин і 435 статей.

У Цивільному кодексі перш за все зазначалося, що "цивільні права захищаються законом, за винятком того, коли вони здійснюю­ться всупереч із їхнім соціально-господарським призначенням". Де­мократичний характер мала ст. 4 ЦК, котра характеризувала цивільну правоздатність (тобто здатність мати цивільні права і обов'язки), що надавалася всім громадянам, не обмеженим судом у правах. Стать, раса, національність, віросповідання, походження не впливали на обсяг цивільної правоздатності. Кожному громадянину республіки надавалися права вільного пересування, обрання незаборонених за­коном занять і професій, придбання та відчуження в рамках закону майна, укладання угод і створення промислових і торговельних підприємств при дотриманні норм, що стосувалися відання цих підприємств. У той же час Цивільний кодекс декларував класовий підхід у регулюванні майнових відносин. Так, він забезпечував робі­тникам і службовцям право автоматичного поновлення договору житлового найму і встановлював для них тверді ставки квартирної плати. Коли йшлося про відшкодування збитків, ЦК зобов'язував судові органи враховувати майновий стан потерпілого й відповідача. Згідно зі ст. 123 ЦК майновий стан боржника мав бути врахований при визначенні порядку стягнення за невиконання договору.