Зміст
Вступ
І. Основні права нації (народу)
ІІ. Основні міжнародно-правові акти, які визнають і захищають права народу (нації).
ІІІ. Основні права людства
І\/. Права людини і права нації як політологічна проблема.
1. Особливості розмежування політичних сил суспільства.
2. Загальна структура поділу населення країни.
3. Основні права народу (нації) в антидемократичних і тоталітарних державах.
4. Основні чинники, від яких залежить формування українського народу.
\/. Права національних меншин в Україні.
1. Основні нормативно-правові документи які захищають права національних меншин в Україні.
2. Конституційно - правовий статус національних мншин.
3. Політичне тлумачення поняття «Український народ».
4. Конституція України і міжнародні договори з питань захисту прав національних меншин.
\/І. Міжнародно-правові стандарти з прав людини та законодавство України.
Висновки
Список використаних першоджерел
Вступ
Україна, ставши на шлях розвитку та становлення дійсно суверенної і незалежної країни, неухильно орієнтуючись на визнанні світовою спільнотою демократичні та гуманістичні за своїм змістом і спрямованістю міжнародні стандарти, приступила до формування державних інституцій, місцевого самоврядування, системи національного права. Конституція України, прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року, визначає Україну як суверенну і незалежну, демократичну соціальну, правову державу. Основоположними принципами такої держави об’єктивно виступають верховенство Права, першочергова соціональна цінність прав і свобод людини і громадянина. Саме тому ст. 3 Конституції України підкреслює, що «Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні визнаються найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави». Частина ж перша ст. 8 Основного Закону нашої держави проголошує: «В Україні визнається і діє принцип верховентва права».
Конституційне закріплення такого підходу до людини і громадянина та права вимагає організації та здійснення діяльності держави, її органів і посадових осіб у повній відповідності з правовими настановами. Ці ж вимоги мають бути орієнтирами й у повсякденному житті кожного громадянина. Все зазначене, а також активні процеси розбудови Української держави, діяльність, спрямована на створення національної системи права, вимагають глибокого знання і розуміння не тільки змісту приписів чинного законодавства, але й основних принципів, ідей, закономірностей та напрямів розвитку основоположних державно-правових явищ.
І. Основні права нації (народу)
Основні права нації (народу) - це певні можливості кожної нації (іншої етнічної спільності, народу) необхідні для нормального її існування і розвитку у конкретно-історичних умовах, об’єктивно зумовлені досягнутим рівнем розвитку людства, які мають бути загальними й рівними для всіх націй (народів)[1].
Первинним основним правом нації (народу) є право на існування та вільне самовизначення - насамперед політичне (державна самоорганізація), а також економічне, соціальне, духовно-культурне (гуманітарне).
До інших прав цієї групи належать, зокрема, можливості:
- економічного, соціального і культурного розвитку;
- розпоряджатись природними та матеріальними ресурсами на своїй території;
- мирного співіснування з іншими народами і націями (право на безпеку і мир);
- підтримувати природне середовище в стані, необхідному для забезпечення й відтворення здорового генофонду народу, нації (право на екологічну безпеку).
ІІ. Основні міжнародно-правові акти,
які визнають і захищають права народу (нації).
Процес міжнародного визнання права народів (націй) на самовизначення відбито у таких документах:
- Статут Організації Об’єднаних націй (п. 2, ст. 1);
- Декларація про надання незалежності колоніальним країнам і народам (ООН, 1960 р.);
- Пакт про громадянські і політичні права (ст. 1);
- Пакт про економічні, соціальні і культурні права (ст. 1);
- Декларація про принципи міжнародного права, щотрактуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно Статуту ООН (1970 р.);
- Заключний акт Наради з безпеки та співробітництва в Європі (1975 р.);
- Африканська хартія прав людини і народів (1981 р.)[2].
У кожної нації (народу) є не тільки права, але й соціальні обов’язки. Це певні обов’язки щодо інших націй, народів, які є її сучасниками, існують «паралельно» з нею. Це також обов’язки перед її новими і прийдешніми поколіннями. Це, зрештою, й обов’зки перед пам’яттю минулих поколінь.
В захист основних прав народу у Міжнароднопу Пакті про економічні, соціальні і культурні права присвячена перша стаття, в які говориться, що «всі народи мають право на самовизначення. На підставі цього права вони вільно встановлюють свій поіличний статус і вільно забезпечують свій економічний, соціальний і культурний розвиток. Всі народи для досягнення сіоїх цілей можуть вільно розпоряджатися своїми природними багатствами і ресурсами без шкоди для будь-яких зобов’язань, що випливають з міжнародного економічного співробітництва, основаного на принципі взаємної вигоди, та з міжнародного права. Жоден народ ні в якому разі не може бути позбавлений належних йому засобів існування.
Всі народи, які беруть участь у цьому Пакті, в тому числі ті, що несуть відповідальність за управління несамоврядними і підопічними територіями, повинні відповідно доположень Статуту Організації Об’єднаних націй, заохочувати здійснення права на самовизначення і поважати це право»[3].
Аналогічну статтю про захист основних прав народу містить також міжнародний Пакт про громадянські і політичні права.
ІІІ. Основні права людства
Основні права людства - це певні можливості людства, необхідні для його існування і розвитку як єдиного, цілісного суб’єкта світової історії - носія земної цивілізації, які об’єктивно зумовлені станом соціальногота природнього середовища[4].
До них можна віднести, зокрема, права на:
- безстрокове існування людства (право набезсмертя);
- мир;
- відродження та збереження гаромонії з природою (право на екологічну безпеку);
- збереження, використання і розвиток загальнолюдських матеріальних і духовних цінностей (культурних, духовних, наукових та інших надбань);
- відкрите море і його корисні копалини;
антарктичний простір;
Завантажити реферат