Зміни у державному апараті і праві України в період першої світової війни

19 липня 1914 p. Росія вступила у війну на боці Антанти проти Троїстого союзу. З обох сторін війна мала загарбницький, неспра­ведливий характер.

За формою правління Російська імперія залишалась самодер­жавною монархією. Реальна політична влада перебувала у царя і його уряду. Взаємовідносини з Державною думою і Державною радою царизм будував на грунті Основних законів 1906 p., актив­но використовувчи методи бонапартизму. Під впливом імперіаліс­тичної війни прискорився процес зрощування фінансового капіталу і державним апаратом. Буржуазія очікувала не тільки воєнних надприбутків, а й допущення її до керма влади. Державна дума в цей час була фактично зведена до становища дорадчого органу. Законодавство зосередилося в руках царського уряду, державно-монополістичних установ і, навіть, окремих міністрів. 24 липня 1914 p. Раді міністрів були надані надзвичайні повноваження: пра­во вирішувати більшість справ самостійно від імені царя, затверд­жувати "найпідданніші доповіді" та ін. Значно посилилась особиста влада голови уряду і окремих міністрів. За період війни Радою міністрів було затверджено 527 надзвичайних указів**.

На початку війни виявилася нестача пального, сировини, обладнання, робочої сили і продовольства. Це вимагало втручання держави в регулювання виробництва і розподілу воєнної продукції.

Нездатність вести переможну війну вимушувала самодержав­ство і царську бюрократію більш широко спиратися на буржуазію і передавати частину военно-господарських справ громадським орга­нізаціям.

Для посилення свого впливу на політичне і економічне життя країни буржуазія і обуржуазнені поміщики використовують органи земського та міського самоврядування. На з'їзді представників земств, що відбувся ЗО липня 1914р., був створений Всеросійський земський союз, який об'єднав земські установи 41 губерній, а 8—9 серпня 1914 p. того ж року — Всеросійський міський союз, який складався з головного, обласних і міських фронтових комітетів. Під час війни ці два союзи розширили свою діяльність в галузі військо­во-санітарної справи і постачання військ. В липні 1915 р. обидви союзи об'єдналися в Головний комітет Всеросійського земського і міського союзів ("Земгор").

В травні 1915 p. розпочалося формування воєнно-промисло­вих комітетів, які відбивали інтереси крупної і монополістичної буржуазії. Закон від 27 серпня 1915 p. закріпив створення центра­льного і місцевих воєнно-промислових комітетів. Вони отримали статус юридичної особи, хоч і "не могли переслідувати комерційні цілі" (однак наприкінці 1916 p. комітети виконували 11% воєнних замовлень). Активність буржуазії спонукала уряд приступити до формування державно-монополістичних органів — Особливих на­рад, закон про які був прийнятий 17 серпня 1915 p. Наради ство­рювались за галузевим воєнно-промисловим принципом. Головною серед них була Особлива нарада з оборони, в якій головував воєн­ний міністр (до її складу входили голови і члени Державної ради і Державної думи, вищі царські сановники, представники монополі­стичної буржуазії). Особливі наради отримали право здійснювати нагляд за заводами, розподіляти державні замовлення і контролю­вати їх виконання, визначати договірні зв'язки підприємств тощо.

В період сталися значні зміни в системі війського управління і управління територіями. З дня оголошення мобілізації набрало чинності Положення про польове управління військами, затвердже­не 16 липня 1914 p. Цим актом, а також особливими Правилами про місцевості, оголошені на воєнному стані, визначилися повноважен­ня військових властей та їх взаємовідносини з державними орга­нами.

Територія, на якій розгорталися і діяли збройні сили та їх тилові установи, складала театр воєнних дій. Усе цивільне управ­ління цього геатру підпорядковувалося головним начальникам вій­ськових округів або військовим генерал-губернаторам. Райони во­єнних дій оголошувалися на осадному або воєнному стані, решта місцевостей — у стані надзвичайної охорони. Командуючий армією міг вживати заходів, пов'язаних із забезпеченням громадського порядку, державної безпеки, організацією оборонних робіт. Він мав право видавати обов'язкові постанови з питань запобігання пору­шенням громадського порядку і державної безпеки, регулювання поштових і телеграфних зносин, діяльності торговельних і промис­лових підприємств тощо. За порушення цих постанов на винних накладалися стягнення у вигляді тюремного ув'язнення до 3 місяців або штрафу до 3 тис. крб. В ряді випадків могли призначатися й більш суворі стягнення. Розширення повноважень військових вла­стей обумовлювалося воєнною обстановкою і антивоєнними наст­роями в армії і в тилу.

З початком війни Правобережна Україна стала театром воєн­них дій. Посада київського, подольського і волинського генерал-гу­бернатора була скасована. Був проведений перерозподіл обов'язків вищих чинів губернської адміністрації. У доповіді міністра внутріш­ніх справ Хвостова, зокрема, говорилося: "Звільнити губернаторів . від завідування поточними справами, залишивши за ними зага­льне управління губернією, і покласти на них відповідальне спря­мування і об'єднання на місцях всіх заходів і дій, які викликаються умовами воєнного часу .". Завідування поточними справами пок­ладалося на віце-губернаторів.

В ході війни посилювалися карально-охоронні функції губерн­ської адміністрації. 8 травня 1915 p. міністр внутрішніх справ надіслав губернаторам телеграму, в якій вимагав "звернути найсер­йознішу увагу на настрої фабрично-заводських робітників і при виникненні заворушень на окремих фабриках і заводах з'ясовувати ї\ підстави .". Якщо "винними" в цих заворушеннях виявилися самі робітники, слід було "негайно вживати до них найсуворішіх заходів у порядку охорони". Тоді ж міністр вимагав від губернаторів посилити нагляд за "благонадійністю" посадових осіб сільської адміністрації.

Протягом всієї війни, аж до останніх днів свого існування, царат посилював поліцейський апарат, оскільки не покладався на армію, яка швидко революціонизувалася. ЗО жовтня 1916 p. Микола II затвердив Положення про посилення поліції в 50 губерніях імперії та про поліпшення службового і матеріального становища поліцейських чинів. Цим актом передбачалося істотне збільшення рядового складу поліції в містах і повітах, посилення її озброєння, підвищення платні. У великих містах створювалися поліцейські резерви.

Воєнна обстановка потягла за собою зміни в системі судових органів і порядку їх діяльності. 20 липня 1914 p. була затверджена нова редакція IV розділу Військово-судового статуту "Про суд у воєнний час". Згідно з ним в районі театру воєнних дій і в місцевостях, оголошених на воєнному стані, створювалися полкові, корпусні, військово-окружні суди. За надзвичайних умов могли створюватися військово-польові суди.

Військовому суду підлягали військовослужбовці й особи, які перебували при армії, а також жителі зайнятих російською армією територій, за певні види злочинів. У формуванні військових судів виключна роль належала командуванню.