Українські реферати, курсові, дипломні роботи
UkraineReferat.org
українські реферати
курсові і дипломні роботи

Зміни в статусі УРСР як союзної республіки в період перебудови (1986-1991 pp.)

Реферати / Право / Зміни в статусі УРСР як союзної республіки в період перебудови (1986-1991 pp.)

Як уже зазначалось, у 1985—1991 pp. УРСР входила до складу Союзу РСР, який вважався згідно з конституційним законодавст­вом федеративною державою. Насправді ж на початку перебудови це була ще величезна централізована держава, яку характеризувало надмірне зосередження державної влади, функцій і повноважень у союзних органах, що знецінювало у багатьох відношеннях націона­льно-державний устрій, демократичні принципи федерації. Україна фактично була додатком до неї. Союз РСР як суверенна держава мав цілісну систему союзних державних органів, систему союзного законодавства, територію, громадянство, грошову і кредитну системи, бюджет, збройні сили, державну символіку. Разом з тим ставала очевидною необхідність заміни сталінської моделі союзної держави на дійсно федеративну державу. Деякі заходи щодо розширення повноважень республіканських органів влади були накреслені в рішеннях всесоюзної конференції КПРС, у прийнятій вересневим (1989 p.) пленумом ЦК КПРС програмі "Національна політика партії в сучасних умовах", а також в постанові з'їзду народних депутатів СРСР "Про основні напрямки внутрішньої і зовнішньої політики СРСР". У згаданих документах одним з основних напря­мків удосконалення національно-державного устрою вважалось за­безпечення більш доцільного розмежування, перерозподілу функ­цій і повноважень союзних і республіканських державних органів. На розвиток цього положення Верховна Рада СРСР ввела у дію з 26 квітня 1990 p. Закон СРСР "Про розмежування повноважень між Союзом РСР і суб'єктами федерації". В ст. 1 цього Закону давалось таке визначення СРСР: "Союз Радянських Соціалістичних Респуб­лік є суверенною соціалістичною державою". Наводилось також і визначення союзних республік: "Союзні республіки — суверенні радянські соціалістичні держави, які добровільно, на основі вільно­го самовизначення народів і рівноправності об'єдналися в Союз Радянських Соціалістичних Республік". В статтях 2—4 даного Зако­ну визначалися права союзних республік. Так, за кожною з них зберігалося право вільного виходу з СРСР. Вказувалося, що поря­док вирішення питань, пов'язаних з виходом союзної республіки з СРСР, визначається спеціальним законом. Аналіз змісту цього Закону свідчить, що для виходу союзної республіки із складу СРСР їй треба було виконати дуже багато складних умов, які практично робили вихід республіки зі складу союзної держави неможливим. У ст. 6 Закону СРСР від 26 квітня 1990 p. називались предмети виключного відання Союзу РСР в особі його найвищих органів державної влади й управління. Сюди входило широке коло питань державного, господарського і соціально-культурного будівництва. Крім того, цілий блок подібних питань знаходився згідно зі ст. 8 цього Закону у сфері спільного відання Союзу РСР і союзних республік. Причому за найвищими органами влади і управління СРСР збереглося право встановлення загальних засад і основ як державного, так і господарського, соціально-культурного будівниц­тва. Так, згідно з п. З ст. 8 коментованого Закону найвищі органи влади Союзу РСР встановлювали основи цивільного, земельного, лісового, водного, гірничого, кримінального, фінансового, трудово­го законодавства, законодавства про соціальне забезпечення, про народну освіту, про охорону здоров'я, про охорону навколишнього середовища, про адміністративні правопорушення, про судоустрій і судочинство. Союзні республіки мали приймати відповідні кодекси, які дублювали союзне законодавство. Отже, помітної трансформа­ції СРСР із понадцентралізованої у дійсно федеративну державу даний Закон не забезпечував.

Разом з тим в умовах загальної демократизації радянського суспільства союзні республіки зробили рішучий крок у напрямку забезпечення реального суверенітету. Першою його проголосила Росія. 16 липня 1990 p. Верховна Рада УРСР прийняла Декларацію про державний суверенітет України, яка мала величезне значення для подальшої боротьби за державну незалежність. Декларація про­голошувала верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади республіки в межах її території, недоторканість і незмінність кордонів, право народу України на володіння, користування і роз­порядження національним багатством, самостійне створення бан­ківської, цінової, фінансової, митної і податкової систем. Україна заявила про права на власні збройні сили, внутрішні війська та органи державної безпеки, підпорядковані Верховній Раді. У Дек­ларації наголошувалося, що відносини з іншими республіками Ук­раїна має намір будувати на основі договорів, укладених на прин­ципах рівноправності, взаємоповаги і невтручання у внутрішні справи, та зазначалося, що принципи Декларації про державний суверенітет України використовуються для укладення союзного договору. Важливим політичним кроком у національному відрод­женні України було прийняття Закону "Про економічну самостій­ність Української РСР". Визначилася також надто важлива й акту­альна позиція України з приводу проходження військової служби громадянами республіки.

Як показав подальший розвиток подій, принципи Декларації були несумісні з "новим" союзним договором, який розроблявся кремлівським керівництвом, щоб врятувати прогнилу імперію. Так, у грудні 1990 p. IV з'їзд народних депутатів СРСР фактично відмовився підтримувати декларації про державний суверенітет, прийняті союзними республіками. Замість цього з'їзд ухвалив пос­танову "Про загальну концепцію нового Союзного Договору і порядок його укладення", де наголошувалося на перетворенні СРСР як багатонаціональної держави у "добровільний рівноправ­ний союз суверенних республік — демократичну федеративну дер­жаву". Для розробки проекту союзного договору створювався під­готовчий комітет, якому рекомендувалося розпочати роботу уже в січні 1991 p. З'їзд підкреслив, що головною умовою досягнення злагоди є підписання нового союзного договору усіма державними органами чинної Конституції СРСР і союзних законів. Одночасно з'їзд доповнив Конституцію СРСР розділом 15 "Рада Федерації", який був покликаний здійснювати координацію діяльності найви­щих органів державного управління Союзу РСР і республік. 16 січня 1991 p. Верховна Рада СРСР прийняла постанову про прове­дення на території СРСР 17 березня 1991 p. референдуму з питання збереження Союзу РСР як федерації рівноправних суверенних рес­публік. Такий загальносоюзний референдум відбувся. Але він не вніс ясність щодо змісту нового союзного договору і подальшої долі СРСР. Кожна республіка проводила референдум на свій розум, а деякі навіть відмовилися від нього (Грузія, Литва, Молдова, Латвія, Вірменія, Естонія).

Після референдуму розпочався так званий "новоогарьовський процес", під час якого йшли переговори керівників республік з Президентом СРСР М.Горбачовим про новий союзний договір. 23 квітня 1991 p. учасниками переговорів була підписана "Заява". В документі декларувалися принципи нового союзного договору і підкреслювалася необхідність його найскорішого підписання. Зус­трічі учасників переговорів у травні — липні в Ново-Огарьові явно неспрацювали, виявивши значні розходження між сторонами. Так, керівництво України, посилаючись на Декларацію про державний суверенітет, заявило про необхідність попереднього обговорення проекту договору на засіданні Верховної Ради України. 27 червня остання прийняла рішення про відкладення розгляду договору на вересень. Наприкінці липня М. Горбачев заявив, що роботу над проектом союзного договору завершено. 15 серпня було розповсю­джено остаточний текст проекту союзного договору. Цей проект залишав фактично недоторканою монополізацію центром найваж­ливіших повноважень і понадцентралізацію прийняття рішень з основних питань державного, господарського і соціально-культур­ного будівництва.

Завантажити реферат Завантажити реферат
Перейти на сторінку номер: 1  2 

Подібні реферати:


Останні надходження


© 2008-2024 україномовні реферати та навчальні матеріали