Зміни в державному ладі України в першій половині 30-х років. Подальший процес формування адміністративно-командної системи

Правовий статус України, її місце у складі союзної держави — Союзу РСР — були законодавче закріплені як в Конституції СРСР 1924 р., так і в Конституції УСРР 1929 p. Проте подальший процес формування командно-адміністративної системи управління (він розпочався ще в роки громадянської війни), основою якої стала реставрація воєнно-комуністичних методів та військових наказів, руйнував зафіксовані Конституцією УСРР 1929 p. принципи взає­мовідносин між загальносоюзними і республіканськими органами, обмежував права й компетенцію державних органів УСРР. Звідси — невпинне зростання ролі центру, тобто загальносоюзних установ, і обмеження прав республіканських. Україна поступово втрачала еле­менти своєї суверенності. Все це позначалось на становищі як центральних, так і місцевих органів влади УСРР

Центральні органи влади і управління УСРР. Згідно з Консти­туцією УСРР 1929 p. систему державних органів республіки очолю­вав Всеукраїнський з'їзд Рад робітничих, селянських і червоноар-мійських депутатів, якому були підпорядковані усі інші органи влади.

Всеукраїнський з'їзд Рад складався а представників місцевих і селищних Рад УСРР за нормою один делегат на кожні 10 тис. виборців і з представників сільського населення за нормою один делегат на кожні 50 тис. населення. Делегати на з'їзд обирались Всемолдавським з'їздом Рад і обласними з'їздами Рад України.

З'їзд як формально найвищий орган державної влади на тери­торії республіки видавав нормативні акти, які були юридичною базою для прийняття іншими державними органами своїх рішень, користувався виключним правом вносити зміни та доповнення до Конституції УСРР, здійснював верховне керівництво і найвищий контроль в республіці.

Наглядне уявлення про характер роботи Всеукраїнських з'їздів Рад дає перелік питань, які в цей час розглядалися на з'їздах. Так, XII Всеукраїнський з'їзд Рад, який проходив з 25 лютого до 4 бере­зня 1931 p. у Харкові, мав такий порядок денний: 1) звіт уряду УСРР;

2) питання радянського будівництва; 3) про колгоспне та радгоспне будівництво; 4) загальне навчання і політехнізація шкіл; 5) про конституцію і вибори. Схожим був і порядок денний Всеукраїнського з'їзду Рад, який відбувся 15—22 січня 1935 p. Окрім звіту уряду УСРР, на з'їзді були розглянуті питання про збереження та розвиток тварин­ництва в республіці, про господарське, культурне і радянське будів­ництво тощо. Останнім став Надзвичайний XIV з'їзд Рад, який затвердив ЗО січня 1937 p. нову Конституцію УСРР, згідно з якою на зміну з'їздівській системі прийшла Верховна Рада УСРР.

У дійсності Всеукраїнський з'їзд Рад не мав повноти влади і був обмеженим у своїй діяльності. Слід мати на увазі, що Всеукраїнський з'їзд керувався директивами Комуністичної партії та постановами Всесоюзних з'їздів Рад і ЦВК СРСР. Надалі, в міру розвитку адміні­стративно-командної системи управління, активізувалась нормотво-рча діяльність загальносоюзних органів влади і одночасно обмежува­лись вищі органи державної влади союзних республік. Ось чому уже на початку 30-х років помітно звузилась компетенція Всеукраїнсько­го з'їзду Рад, значно меншу роль він став відігравати в державному, господарському і соціально-культурному будівництві в республіці.

В умовах тоталітарної держави з'їзди ставали декоративними форумами, які безоглядно схвалювали усі заходи, що впроваджува­лись в державі партапаратом, надавали державно-правової форми партійним директивам.

Показовим з цієї точки зору було й порушення черговості скликання Всеукраїнських з'їздів Рад. За Конституцією УСРР 1929 p. чергові з'їзди мали скликатися один раз у два роки. Але на практиці, якщо XII Всеукраїнський з'їзд Рад відбувся у 1931 р., то наступний ХНІ з'їзд було скликано не в 1933 p., а лише в 1935 p.

В період між Всеукраїнськими з'їздами Рад верховним законо­давчим, розпорядчим і виконавчим органом влади республіки був Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет (ВУЦВК), який обирався Всеукраїнським з'їздом Рад. Хоча конституційне законо­давство УСРР не встановлювало кількісний склад ВУЦВК, на початку 30-х років на практиці він складав приблизно третину від кількості делегатів Всеукраїнського з'їзду Рад. XII і XIII Всеукраї­нські з'їзди Рад обирали ВУЦВК у складі 366 чоловік. Такий значний склад ВУЦВК створював видимість демократії, а на прак­тиці робив цей орган малопрацездатним.

Як і в попередні роки, діяльність ВУЦВК здійснювалася шля­хом проведення сесій. На відміну від попереднього періоду, почи­наючи з 30-х років, сесії ВУЦВК стали скликатися нерегулярно. Час між їх скликанням коливався від 1,5 місяці до одного року. Причи­на цього полягала в тому, що тоталітарний режим не відчував потреби в діяльності представницьких органів влади. Рішення, які приймалися ними, носили, як правило, декларативний характер.

У період між сесіями вищим законодавчим, виконавчим і розпорядчим органом влади УСРР була Президія ВУЦВК. За Кон­ституцією УСРР 1929 p. вона мала право: видавати декрети, поста­нови і розпорядження (ті з них, які визначали загальні норми економічного та політичного життя або вносили докорінні зміни в практику діяльності установ республіки, підлягали затвердженню сесією ВУЦВК); припиняти дію і відміняти постанови Раднаркому УСРР, республіканських наркоматів, Всемолдавського ЦВК та ок­ружних виконавчих комітетів; законодавчої ініціативи у вищих органах влади Союзу РСР; опротестовувати у відповідних органах Союзу РСР постанови Президії ЦВК та Раднаркому СРСР.

У середині 30-х років відбулася зміна найменування вищих органів влади республіки. Після XIII з'їзду Рад (січень 1935 p.) Всеукраїнський з'їзд Рад було перейменовано у з'їзд Рад УСРР, ВУЦВК - у ЦВК УСРР, Президію ВУЦВК - у Президію ЦВК УСРР. Відповідно до цього змінились і назви вищих органів дер­жавної влади Молдавської АСРР. Згодом, на Надзвичайному XIV з'їзді Рад (січень 1937 p.) замість назви "Українська Соціалістична Радянська Республіка" (УСРР) було: встановлено назву "Українсь­ка Радянська Соціалістична Республіка" (УРСР).

Характерною рисою періоду, що розглядається, було посилен­ня впливу Раднаркому УСРР на усі сфери державного життя. РНК був бюрократичним органом, через який тоталітарному більшови­цькому керівництву було зручніше керувати країною. Форсовані темпи проведення індустріалізації, суцільна колективізація сільсь­кого господарства призвели до дедалі більшого зосередження влади у центрі Союзу РСР, в ЦК ВКП(б), а тому вимагали певної перебу­дови структури та організаційних форм діяльності уряду України.

Щоб забезпечити чітке виконання директив, які надходили з центру, постановою ЦВК і Раднаркому СРСР від 18 січня 1931 p. при раднаркомах союзних і автономних республік передбачалось утворення комісій виконання. У розвиток цієї директиви ВУЦВК і Раднарком УСРР постановою від 4 лютого 1934 p. утворили постій­ну комісію, на яку були покладені перевірка фактичного виконання директив уряду і зміцнення дисципліни в усіх державних органах та господарських організаціях. До складу цієї комісії входили: голова Раднаркому УСРР, один з секретарів ЦК КП(б)У, народний комі­сар РС1, голова Всеукраїнської Ради профспілок і голова Укрколгоспцентру.