Земська та міська реформа 60 – 70-х років ХІХ століття в Російській імперії - Курсова робота

Великою галуззю діяльності земств була освіта. Земства організували школи: чотирирічні, початкові, гімназії, професійні, технічні, курси для підвищення освіти вчителів, курси українознавства. Земські школи користувалися доброю справою. Земства поставили своїм завданням – повністю охопили освітню молодь, і в багатьох повітах це було досягнете напередодні революції. Треба додати, що в справі шкільної освіти з фінансової допомогою земству приходило міністерство освіти, яке властиво передало земству все шкільництво на селі.

За визнанням міністра освіти, до введення земства сільських шкіл у Росії майже не було.

Наприкінці XIX ст. дедалі більшого значення в діяльності і земств набуває охорона здоров'я.1

Земства дбали про санітарію та гігієну, утримували шпиталі, лікарів, фельдшерів, - акушерок. Медична допомога була безплатною: для всієї людності, незалежно від того, чи пацієнт платив земські податки, чи ні. протягом майже 50-літнього існування земства зразково поставили справу медичної обслуги в українських губерніях.

Зростання нагальних для місцевого населення витрат примушувало земства збільшувати ставки земських зборів. Законодавст­во не регулювало належним чином цей процес — оподаткування нерухомого майна було необмеженим. Цим завдавалася певна шко­да органам самоврядування міст,

_

1 Історія держави і права України. Академічний курс: у 2т. / В.Д. Гончаренко, А.Й. Рогожин, О.Д. Святоцький та ін.; За ред. В.Я. Тація, А.Й. Рогожина. – Т. 1. – К., 2000. – С. 459.

що існували на території тих чи інших земств. Оскільки земські кошториси затверджувалися губер­наторами, останні дістали можливість активно втручатися в госпо­дарське життя земських установ. Нерідко чиновники-самодури ви­користовували свої адміністративні права для тиску на неугодні їм земства. Бюрократія вправно зіштовхувала між собою органи зем­ського і міського самоврядування. Повітовим земствам, на території яких були розташовані губернські та інші великі міста, було вельми складно уникнути спокуси активно збільшувати свій бюджет за рахунок оподаткування міських нерухомостей. Чимало міст України неодноразово зверталися до уряду з клопотаннями про відділен­ня з повітових земств. У Харкові міська дума безуспішно клопотала ) про відділення з повітового земства протягом довгих 35 років. Ці самі процеси відбувалися і в інших містах. Уряд же впродовж багатьох років відповідав обіцянками розглянути це назріле питання.

Взагалі, земства навіть до того, коли вони стали пристанищем, інтелігентського лібералізму, були вельми нелюбимим дитям само­державства. Вже у 1866 р. воно почало законодавчий наступ на й без того обмежені права земських установ.

До 1866 року матеріали зборів і управ друкувалися без попередньої цензури за винятком постанов, що потребували затвердження губернатором.

Закон 21 листопада 1866 р. про оподаткування торговельно-промислових закладів істотно обмежував компетенцію земських установ, звужував фінансову базу їхньої діяльності. Закон 13 черв­ня 1867 р. забороняв зносини земських органів різних губерній між собою, утруднював діяльність земських зборів, вводив губернатор­ську цензуру над земськими виданнями. Істотно обмежувалася і участь земств у розвитку народної освіти з введенням нового Поло­ження про народні училища 1874 р.1

_

1 Історія держави і права України. Академічний курс: у 2т. / В.Д. Гончаренко, А.Й. Рогожин, О.Д. Святоцький та ін.; За ред. В.Я. Тація, А.Й. Рогожина. – Т. 1. – К., 2000. – С. 460.

Реакційне дворянство вимагало ліквідації земств, що перетво­рювалися в центри ліберальної опозиції уряду. Початок політичної діяльності земств, не передбаченої законодавством, припадає на кінець 70-х років. Саме в цей час намітилися основні напрями пере­творень, що пропонувалися ліберальними земськими діячами: пе­редача земствам адміністративно-політичних функцій на місцях (цим значно розширювалася компетенція земського самоврядування), поширення засад самоврядування (тобто парламентаризму) на центральному, загальнодержавному рівні, а також введення в абсолютистській Росії елементарних громадських свобод — особи, збо­рів, слова, друку. Провідну роль не тільки в Україні, й в усій Росій­ській імперії відіграло в цей період Харківське губернське земство. У грудні 1879 р. гласний губернських земських зборів Є. С. Гордієн­ко подав записку, в якій успішність боротьби з революціонерами-терористами пов'язував з необхідністю центрального земського представництва (тобто фактично елементів парламентаризму). Оскільки в офіційній адресі Харківського губернського земства уряду ця думка була пом'якшена і спотворена, Є. С. Гордієнко опублікував від імені земства адресу в емігрантській та іноземній пресі, в якій говорилося про необхідність конституції. В адресі Пол­тавського губернського земства наголошувалося, що «остаточно побороти пропаганду, розпочату ворогами уряду і суспільства, можливо лише сукупними силами уряду й усього земства». У 70-х роках у Чернігівській губернії сформувався своєрідний гурток зем­ських діячів, які ставили перед собою мету «земські установи пере­творити в школу самоврядування і цим шляхом підготувати країну до конституційного устрою».1

_

1 Історія держави і права України. Академічний курс: у 2т. / В.Д. Гончаренко, А.Й. Рогожин, О.Д. Святоцький та ін.; За ред. В.Я. Тація, А.Й. Рогожина. – Т. 1. – К., 2000. – Сс. 460 – 461.

В адресі Чернігівського губернського земства послідовно про­водилася думка про зв'язок зростання революційного руху та поси­лення політичної реакції в країні, доводилося, що урядовий курс сприяв «процвітанню ідей, супротивних державному ладу, супро­тивних бажанням уряду і людей, які визнають, що міцним і надій­ним є лише мирний розвиток громадських установ». Як висновок, в адресі прямо виражалася відмова у підтримці уряду і містився на­тяк на необхідність конституційної урядової політики.

Незадоволення самодержавства земствами вилилось в зем­ську контрреформу 1890 р. Основний зміст Положення 1890 р. полягав у перегляді земської виборчої системи — в обмеженні прав торговельно-промислової і нової землевласницької буржуазії, в забезпеченні дворянству панівного становища в земських установах.

Про відсотковий ріст числа дворян у земстві дає уявлення наступна таблиця.1