Українські реферати, курсові, дипломні роботи
UkraineReferat.org
українські реферати
курсові і дипломні роботи

Земська та міська реформа 60 – 70-х років ХІХ століття в Російській імперії - Курсова робота

Реферати / Право / Земська та міська реформа 60 – 70-х років ХІХ століття в Російській імперії - Курсова робота

Розділ ІІІ. Міська реформа 1870 р.

Міська реформа розпочалася після затвердження Олександ­ром II 16 червня 1870 р. нового Міського положення. До її проведен­ня в Російській імперії діяла анахронічна у правовому відношенні «Жалувана грамота містам» Катерини II (1785 р.). Станова організація міського самоврядування, заплутане і невизначене законодавство не відповідали рівню соціально-економічного розвитку міст, ста­ли гальмом в організації муніципальної діяльності і міського госпо­дарства.

Вже починаючи з 40-х років. XIX ст. навіть консервативні громадські кола почали усвідомлювати необхідність реформування застарілої системи міського самоврядування. У 1859 р. новоросій­ський і бессарабський генерал-губернатор граф А. Г. Строганов виступив з клопотанням про поширення на Одесу нового Міського положення, введеного у 1846 р. лише для Санкт-Петербургу. Клопотання у 1863 р. було задоволене. Зміни в організації самоврядування зберегли становий принцип. Основним нововведенням стало залучення до міських справ дворянства, яке раніше ігнорувало їх. Важливе значення мало чіткіше розмежування обов'язків між за­гальною і розпорядчою думами. Загальна дума обиралася за стана­ми і налічувала 250 осіб. Розпорядча дума складалася з міського і голови, який обирався з числа дворян, почесних громадян і купців 1-ої гільдії, які досягли 30 років, 12 обраних членів і «члена від ко­рони» (особи, яка призначалася урядом).1

Ясність у питання компетенції міського громадського управління, втім, так і не була внесена. Межі його самостійності також не були істотно розширені.

1 Історія держави і права України. Академічний курс: у 2т. / В.Д. Гончаренко, А.Й. Рогожин, О.Д. Святоцький та ін.; За ред. В.Я. Тація, А.Й. Рогожина. – Т. 1. – К., 2000. – С. 464.

Половинчастість і недостатність Міського положення 1846 р. були очевидними. Наприкінці 50-х років питання про міську реформу обговорювалося на шпальтах газет і сторінках журналів, піднімалося в низці,

клопотань з місць на ім'я міністра внутрішніх справ. Ініціаторами нововведень були представники різних станів, насамперед дворян­ства, яке раніше було байдужим до муніципальних справ.

Проект положення розроблявся в Міністерстві внутрішніх справ. Міністр П.А. Вобуєв для виконання Височайшого наказу розіслав губернаторам циркуляри, за якими вони зобов’язувалися утворити особливі комісії для вироблення пропозицій з питань міського самоуправління. В 1864 році проект реформи був підготовлений і в 1866 році винесений на Державну Раду. Однак ще до обговорення відбувся замах на вбивство царя і проект був відкладений. Про нього знову згадали в 1868 році і перед обговоренням в Державній Раді передали новому міністрові внутрішній справ А. Р. Тимашову. Міністр повернув проект без змін, але Державна рада не задовольнилася таким формальним ставленням до справи і повернула проект в Міністерство внутрішній справ. Повторно проект розглядався з залученням представників державного самоуправління, яким було запропоновано підсилити вимоги до порядку виборів шляхом введення так званої пруської системи, у відповідності з якою рівне число гласних набирали платники податків, що сплачували рівну суму податку. списки платників податку складалися за принципом спадання, починаючи з тих, хто платив найбільші податки, і закінчуючи найменшими платниками.

Міське положення 1870 р. було значним кроком у напрямі розширення самостійності органів міського самоврядування, підвищення їх ролі. Виборчі права громадян будувалися на нових, загальностанових підставах.

До виборців належали жителі міста чоловічої статі, російські піддані, майновий стан яких відповідав вимогам майнового цензу. Він полягав у володінні на території міста нерухомим майном або торговельними та промисловими підприємствами. Іноземці, злочинці, ув'язнені, особи, виключені зі станових товариств, позбавлені прав за вироком суду, а також керівники органів державної ад­міністрації, чини прокуратури і поліції виборчих прав не мали. Жінки — власники майнового цензу, а також неповнолітні могли передавати свій голос за дорученням іншій особі, наділеній виборчим правом. Отже, до виборців не належала більшість мешканців міст: наймані робітники, переважна частина інтелігенції, особи, які наймали квартири або кімнати, а також більшість жінок.

У зв'язку з тим, що серед виборців більшість була дрібними власниками майна, «торговельно-промислових закладів», прикаж­чиків та ін., законодавство піддавало їх дискримінації за майновою ознакою. Виборці поділялися на три нерівномірні курії, кожна з яких вносила третину міських зборів з нерухомості, торговельних і промислових підприємств і обирала третину гласних нового розпо­рядчого органу міського громадського самоврядування — міської думи. Залежно від розмірів і адміністративного значення міст України кількість гласних у них коливалася від 30 до 72 осіб.1

Установлений порядок створював переваги для найбільш забезпеченої частини населення міст, бо перші дві курії, які давали думі 2/3 гласних, охоплювали лише близько 14% виборців. Міські вибори проводилися один раз на чотири роки.

Половина складу управи повинна була оновлюватися через кожні два роки. Міський голова міг призупинити рішення управи. Протиріччя між думою і управою вирішував губернатор.

Установлювалося граничне число осіб нехристиянського віросповідання, що допускалося у склад управи, - воно не могло

_

1 Хрестоматія з історії держави і права України: Навч. посібник для юрид. вищих навч. закладів і фак.: У 2 Т. / За ред. В.Д. Гончаренко. – 2-е вид., перероб. і доп. – Т. 1: з найдавніших часів до початку ХХ ст. - К., 2000. – С. 417.

перевищувати однієї третини. Міським головою не могла бути особа єврейської національності.

Міськими думами формувалися виконавчі органи — міські управи. Ключовою фігурою самоврядування був міський голова, який обирався поміж власників виборчого цензу (причому не обо­в'язково тих, які входили до складу міської думи). Голова губерн­ського міста затверджувався міністром внутрішніх справ, а повіто­вого — губернатором. Міський голова мав достатньо широкі повно­важення, керував роботою як думи, так і управи. Він віддавав розпорядження про скликання думи і визначав порядок денний її засідань, представляв інтереси міста у відносинах з адміністративними органами та іншими установами.

Міська управа мала постійну канцелярію, яка розділялася на ряд відділів, що відповідали функціям міського «самоуправління»; тут же створювалися різні постійні тимчасові виконавчі комісії.1

Згідно зі ст. 60 Міського положення 1870 р. будь-який гласний мусив повідомити міського голову про внесену ним на розгляд думи пропозицію за три дні до засідання. Усвідомлюючи особливу роль великих міст у соціально-економічному і політичному житті країни, самодержавство велику увагу приділяло благонадійності міських голів, все активніше використовуючи незатвердження їх на посаді, часто без вказівки формальних причин. Відразу ж після обрання усі документи передавалися губернатору для затвердження або пересилання з відповідною характеристикою до Міністерства внут­рішніх справ. Одночасно з головою обиралися і члени міської упра­ви, кожному з яких дума доручала керувати тією чи іншою галуз­зю міського господарства. Кількість членів управи законодавством не

Завантажити реферат Завантажити реферат
Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11 

Подібні реферати:


Останні надходження


© 2008-2024 україномовні реферати та навчальні матеріали