Основні етапи анестезіологічного забезпечення оперативних втручань

Ефективність хірургічного лікуван­ня багато в чому визначається адек­ватністю його анестезіологічного за­безпечення. Воно складається з таких етапів: передопераційний огляд та оцінка стану хворого, підготовка до операції та анестезії, проведення за­гальної анестезії, ведення раннього післяопераційного періоду.

У процесі знайомства з хворим тре­ба звернути увагу на його психічний стан і за наявності підвищеної збудли­вості збільшити дозу седативних засобів перед операцією. Слід з'ясовувати, чи є в нього шкідливі звички (куріння, алкоголізм, наркоманія), бо при цьо­му нерідко спостерігається стійкійсть до загальних анестетиків.

Будь-яке планове оперативне втру­чання, яке проводиться під загальною анестезією, потребує певного рівня лабораторного та клінічного обстежен­ня. Якщо є дані про наявність інших захворювань, потрібна консультація відповідних фахівців.

Результати передопераційного об­стеження хворого визначають тактику анестезіолога до операції, під час її проведення та після неї. Для адекват­ного анестезіологічного забезпечення хірургічного втручання потрібно мати об'єктивну уяву про ступінь опера­ційного ризику. Ступінь ризику оці­нюють у балах. Об'єм та характер пе­редопераційної підготовки значною мірою визначаються тяжкістю основ­ного та супутнього захворювань.

Перед плановими оперативними втручаннями проводять такі заходи:

розмова анестезіолога з хворим про анестезію та операцію; обмеження прийому їжі перед операцією (не мен­ше ніж за 5—6 год), очисна клізма уве­

чері (напередодні операції) та зранку;

спорожнення сечового міхура; зняття з'ємних зубних протезів; медикамен­тозна підготовка (премедикація). Пе­ред екстреними хірургічними втручан­нями проводять очищення шлунка че­рез зонд.

Премедикацію проводять для зас­покоєння хворого, забезпечення його відпочинку перед операцією, зняття психічного напруження, нормалізації обміну речовин. Премедикація змен­шує втрати загальних анестетичних за­собів, запобігає появі небажаних нейровегетативних реакцій, побічній дії наркотичних засобів, гальмує са­лівацію, секрецію бронхів та потови­ділення. Використовують препарати, що володіють енергетичним потенці­юванням. Для поліпшення сну при­значають снотворні засоби, які також володіють певним седативним ефек­том, що посилюється призначенням транквілізаторів. Подібним чином діють наркотичні аналгетики. Вони значно підвищують поріг больової чут­ливості, зменшують необхідну концен­трацію анестетиків, бо потенціюють їх дію. Значною мірою седатив­ний ефект доповнюють деякі протигі-стамінні засоби з нерізким нейро­лептичним впливом. Всі ці препарати гальмують небажані нейрореф-лекторні реакції, однак повністю не замінюють холінолітичні засоби.

Як правило, у клініці використову­ють 2—3 схеми премедикації. У пропо­нованій схемі наведені середні дози за­собів для премедикації, що найчастіше застосовуються для пацієнтів з масою тіла 50—70 кг. Для ослаблених хворих, пацієнтів похилого та старечого віку дозу препарату відповідно зменшують. Найчастіше використовують премеди-кацію за схемою І. Вона розрахована на спокійних, урівноважених хворих, яким передбачається виконати не дуже травматичну і тривалу операцію. Пре-медикація за схемою II показана хво­рим з підвищеною збудливістю нерво­вої системи й інтенсивними обмінни­ми процесами (тиреотоксикоз), а та­кож у разі тривалого і травматичного оперативного втручання.

У разі тривалого і травматичного хірургічного втручання за ЗО— 40 хв до операції хворим разом із атропіну сульфатом внутрішньом'язово вводять 0,0025 г дроперидолу і 0,0005 г фснтанілу.

МАСКОВИЙ НАРКОЗ

Масковий наркоз використовують головним чином у хворих без виражених порушень дихальної, серцево-судинної систем та функцій паренхіматозних органів. Його можна використовувати тоді, коли немає потреби в релаксації м'язів і створенні положення, що ут­руднює вентиляцію легень. Масковий наркоз відкритим крапельним способом зараз використовують надзвичайно рідко. Його найчастіше проводять за напіввідкритим контуром. Масковий наркоз має такі недоліки:

1) збільшення мертвого простору;

2) тяжкість забезпечення про­хідності дихальних шляхів унаслідок можливого спазму голосової щілини у разі поверхневого наркозу, западан­ня язика і аспірації слизу, крові за глибокого наркозу;

3) позаяк релаксація м'язів за по­верхневого рівня наркозу не настає,

треба поглиблювати його до другого рівня хірургічної стадії, що супровод­жується пригніченням життєво важ­ливих функцій організму;

4) тяжкість забезпечення допоміж­ної і, особливо, штучної вентиляції ле­гень, оскільки у разі маскового нар­козу повітря може розтягувати шлунок;

5) неможливість проведення зне­болювання при багатьох оторинола­рингологічних, офтальмологічних і нейрохірургічних операціях, бо мані­пуляції анестезіолога можуть обмежи­ти дії хірурга.

Сучасний комбінований ендотрахе-альний наркоз позбавлений багатьох цих недоліків.

ЕНДОТРАХЕАЛЬНИЙ НАРКОЗ

На сьогодні знеболювання бага­тьох тривалих оперативних втручань здійснюється під ендотрахеальним наркозом. Порівняно з масковим нар­козом він має низку переваг:

1) запобігає спазмові голосової щілини, западанню язика, аспірації блювотних мас, крові, слизу, що за­безпечує прохідність дихальних шляхів;

2) створює оптимальні умови для проведення штучної вентиляції легень у будь-якому положенні хворого;

3) забезпечує можливість для широкого використання міорелак-сантів, досягнення розслаблення м'язів за поверхневого рівня наркозу з мінімальною токсичною дією анес­тетика на організм;

4) зменшує мертвий простір у ди­хальній системі наркозного апарата порівняно з масковим наркозом;