Лікування потерпілих з травмами

Перша допомога при травмі є однією з найважливіших ланок у процесі ліку­вання потерпілого. Від її якості і своє­часності часто залежать не тільки подаль­ший перебіг хвороби і ефективність ліку­вання, але нерідко й доля хворого. Ось чому в усьому світі питанню подання першої допомоги приділяється так ба­гато уваги. З огляду на величезне зна­чення чинника часу в розвитку усклад­нень при травмі (деякі з ускладнень, до того ж фатальні, можуть розвинутись протягом кількох хвилин, наприклад, асфіксія при травмі шиї, обличчя, груд­ної клітки або тяжкий геморагічний шок зі смертельним наслідком при травмі великих поверхнево розташованих судин) першу допомогу потерпілим (особливо зупинку зовнішньої крово­течі, штучну вентиляцію легень) повинні вміти подавати не тільки медичні пра­цівники, але й люди з найближчого оточення потерпілого, насамперед спів­робітники міліції, ДАІ, пожежники.

Первинна оцінка стану потерпілого полягає у з'ясуванні функцій життєво важливих органів та систем організ­му — дихання, кровообігу та ЦНС. У США та інших західних країнах ця схе­ма первинного обстеження відома під абревіатурою ABCD, яка з англійської мови перекладається так: A (Airway) — по-вітряпровідний шлях, В (Breathing) — дихання, С (Circulation) — кровообіг, D (disability) — порушення, не­здатність ЦНС, мозку.

Подаючи першу допомогу потерпі­лому, треба передусім перевірити прохідність його дихальних шляхів, упевнитись, що немає перешкод для дихання в початкових відділах дихаль­ного шляху, ротоглотці (землі, крові, блювотних мас, зміщених язика чи інших тканин, уламків щелеп тощо), та встановити наявність чи відсутність ди­хання, пульсу, притомності. Одночас­но із зовнішнім оглядом потерпілого треба пересвідчитися, чи нема у нього зовнішньої сильної кровотечі. Виявлені під час первинного обстеження пору­шення розпочинають лікувати негайно.

Якщо потерпілий непритомний, ле­жить на спині, його треба повернути набік, щоб блювотні маси не спричи­нили асфіксію. Якщо він лежить на жи­воті обличчям униз, голову треба по­вернути набік.

Якщо ротоглотка потерпілого заби­та землею чи іншими масами, їх треба обережно видалити з рота, забезпечив­ши вільний хід повітря, і покласти хво­рого на бік.

Якщо у хворого вільні дихальні шля­хи, але немає пульсу і дихання, треба розпочати йому штучну вентиляцію ле­гень і одночасно закритий масаж серця (серцево-легеневу реанімацію). Най­ефективнішим способом штучної вен­тиляції легень є так зване дихання рот до рота або рот до носа через уведену в ніс чи рот трубку. Якщо трубка введе­на в рот, то закривають пальцями ніс, і навпаки, якщо вона введена в ніс, то рот повинен бути закритим. Той, хто подає допомогу, вдуває повітря через трубку хворому в ритмі 15—20 разів за 1 хв. Якщо такої трубки нема, мож­на на рот покласти шматок складеної удвічі марлі і вдувати через неї повітря потерпілому прямо в рот, затиснувши пальцами носа. Одночасно зі штучною вентиляцією легень виконують масаж серця. Це роблять у положенні потерпі­лого на спині та на твердій основі (грунт, асфальт, стіл, щит тощо).

Якщо у хворого є серцебиття, пульс на судинах рук чи хоча б на великих су­динах, але нема дихання, обмежу­ються штучною вентиляцією легень, яку виконують до появи спонтанного дихан­ня. Штучну вентиляцію легень за відсутності серцебиття проводять 15 хв.

Потерпілому із зовнішньою артеріальною (виливання червоного кольо­ру крові пульсуючим струменем) кро­вотечею потрібно накласти на ногу чи руку вище від рани (у верхній третині) джгут або добре їх перетягнути (до зу­пинення кровотечі) гумовою трубкою чи іншим підручним засобом (пояс, бинт тощо) і трохи підняти вгору.

Непритомного чи лежачого потер­пілого із переломом, як і інших тяжко травмованих, до приїзду машини "швидкої допомоги" або іншого транс­порту треба захистити від холоду, спе­ки, дощу, у разі потреби зігріти.

Потерпілих з легкими травмами (що не були в стані непритомності), за відсутності тяжких розладів серцевої діяльності та дихання, а також хворих з накладеним джгутом чи переломом кісток ступні або кисті, взимку можна у міру можливості перенести до приїзду машини "швидкої допомоги" для зі­грівання в приміщення. У наших умо­вах першу допомогу подають головним чином спеціальні медичні бригади "Швидкої допомоги", в складі яких зви­чайно є лікар, рідше фельдшер. Ці бри­гади оснащені всім потрібним для термі­нової першої допомоги: для здійснення реанімаційних заходів (штучної венти­ляції та масажу серця), зупинки крово­течі з зовнішніх великих судин, накла­дання транспортної іммобілізації у разі перелому довгих трубчастих кісток ніг та рук, боротьби з травматичним шо­ком (аналгетики, серцеві засоби, гідро­кортизон, протишокові рідини тощо). Потерпілих з тяжкою травмою в стані шоку чи із загрозою його розвитку в най­ближчий час терміново транспортують у найближче хірургічне відділення ра­йонної, міської чи обласної лікарні, в яких проводиться як лікування критич­них розладів, так і всебічне обстеження.

Травмованим, у яких під час дослі­дження "першої лінії" не було виявле­но критичних порушень життєдіяльності, вже на етапі подання першої до­помоги проводять також деякі дослід­ження "другої лінії", тобто уточнюють масштаб травми, характер її.

Велике значення під час подання першої допомоги має обстеження хво­рого, яке визначає подальший хід ліку­вальних процедур. У потерпілого зби­рають анамнез про час та механізм трав­ми, з'ясовують скарги, стан до травми та проводять дослідження стану голов­них систем — кровообігу, дихання, нервової, органів черевної порожни­ни, скелета тощо.

Якщо потерпілий непритомний, у свідків пригоди з'ясовують походжен­ня травми. Головна роль у такій ситу­ації відводиться об'єктивному обсте­женню потерпілого, яке починають із визначення стану серця та системи ди­хання. Дослідження проводять у тому самому положенні хворого, в якому він був (лежачи чи іншому).

Про заходи щодо відновлення функцій серцево-судинної системи та дихання говорилось вище. Дуже важли­во визначити стан скелета, зокрема хре­бетного стовпа. При цьому треба брати до уваги механізм травми (паціння на ноги чи сідниці, закидування голови назад під час зіткнення машин лоб у лоб на до­розі чи лобових ударів машин у бар'єри, стовпи тощо). Звертають увагу на місце прикладання сили, положення тіла, го­лови, ніг, наявність чи відсуг ність по­рушення їх рухомості та чутливості.

Порушення цілості кісток верхньої та нижньої кінцівок оцінюються за поло­женням тулуба, кінцівок, наявністю їх деформації та патологічної рухомості.

Травму черепа та мозку визначають за локалізацією ознак пошкодження голови та механізмом його, наявністю порушення притомності, рухомості та чутливості кінцівок, за наявністю кро­вотечі з вух. Зовнішню кровотечу ви­являють під час огляду ділянки травми, а крововилив у тканини, якщо шкіра не порушена, — за припухлістю вздовж проекції магістральних судин та станом пульсації артерій на периферії (дисталь-ніше від місця травми). Пошкодження грудної клітки (та легень) визначаються за наявністю ознак травми на ній, формою, наявністю чи відсутністю відкритого пневмотораксу, підшкірної емфіземи та локального болю. Розрив легень супроводжується емфіземою шиї, напруженим пневмотораксом та тяжкими розладами дихання (гшоксе-мія, ціаноз, прискорене дихання, не­рідко з явищами гемотораксу).