Лікування потерпілих з травмами

Травма черевної порожнини, її органів трапляється дуже часто, тому дослідження живота є обов'язковим. Пошкодження органів черевної порож­нини проявляється симптомами пери­тоніту (біль та напруга м'язів черевної стінки під час пальпації) або кровотечі (біль у животі та порушення гемодина-міки, явища геморагічного шоку), ча­сто спостерії'аються одночасно обидва ці синдроми (перитоніт та внутрішньо­черевна кровотеча).

Загальні ознаки внутрішньої крово­течі — блідість, тахікардія, гшотензія, запаморочення, особливо під час вста­вання потерпілого. Кровотеча в порож­нину живота найчастіше буває у разі пошкодження селезінки, печінки, бри­жі. При цьому місцевими ознаками є подразнення очеревини при м'якій че­ревній стінці (якщо цілі порожнисті органи) та відчуття притуплення в відло-гих місцях живота під час перкусії (якщо кровотеча становить 1 л і більше).

Якщо з'явилася підозра на пошкод­ження порожнистих органів живота (кишок, шлунка), хворому не можна давати пити.

Сеча, що виливається в черевну по­рожнину у разі пошкодження сечового міхура, не так різко подразнює очере­вину, як кишковий вміст, і тому сим­птоми перитоніту виражені набагато слабкіше, ніж за пошкодження шлун­ка та кишок. Треба застерегти від по­милки в оцінці цілості сечового міхура за наявністю виливання сечі через уве­дений в міхур катетер. Часто при вели­ких розривах міхура та скупченні в че­ревній порожнині чималої кількості сечі через катетер виходить сеча також.

Діагностика травми нирок здійс­нюється на підставі скарг, даних фізич­ного дослідження (огляду, пальпації) живота спереду та ззаду і результатів ана­лізу сечі. Але повне відривання нирки (розрив її ніжки) не супроводжується зміною кольору сечі, бо вона надходить не в сечовивідні шляхи, а в навколонир-кову клітковину. Накопичення тут крові та сечі здебільшого призводить до випи­нання в ділянці поперека та фланзі жи­вота. Поглиблені, із застосуванням інструментальних та лабораторних методів дослідження при травмі нирок, якщо вона тяжка, проводять в умовах хірургі­чного та травматологічного стаціонарів.

За нетяжких ушкоджень м'яких тка­нин (рани, забиття, розтягнення або навіть переломи невеликих кісток рук чи ніг) чи вивихів допомогу хворим подають у травматологічних пунктах та в поліклініках. Лише рани живота, шиї та голови, особливо колоті й колото-різані, підлягають ревізії в умовах хірур­гічних стаціонарів.

Із сучасних інструментальних дослід­жень застосовують: рентгенологічне, ультразвукове, ендоскопічне, лапаро-ценгез талапароскопію, спинномозкову пункцію, торакоценгез, комп'ютерну то­мографію та магнітно-ядерний резонанс.

Велику питому вагу в структурі трав­матизму мають мікротравми. Серед мікротравм переважають поверхневі ма­ленькі рани, садна, подряпини та по­верхневі проколи. Лікування потерпі­лих з мікротравмами проводяться у мед­пунктах підприємств та поліклініках. Але подавати першу допомогу повинні вміти як самі хворі, так і члени їх сімей. Ці рани та пошкодження, особливо подряпини, проколи, треба зразу ж об­робити розчином йоду спиртовим, нанести на них клейову композицію — БФ-2 чи рідину Новикова тощо.

Великих розмірів рани закривають пов'яжою. Не треба намагатись стриму­вати кровотечу з колотих ран, навпаки, за її відсутності треба з метою стимулю­вання виділення крові стискати пальця­ми з обох боків рану. Своєчасна оброб­ка ранок, проколів чи подряпин запобі­гає розвитку гнійної банальної інфекції.

Потерпілі з відкритими травмами, у тому числі з мікротравмами, особли­во колотими, повинні одержати про­типравцеву імунізацію, якщо вони не були імунізовані в недалекому минуло­му (не пізніше 5 років) за існуючою схе­мою.

Травми, особливо тяжкі, можуть ускладнюватись як безпосередньо після їх виникнення, так і дещо пізніше. Серед безпосередніх загальних усклад­нень найчастіше спостерігаються гемо­рагічний та травматичний шок (який може поєднуватися з кровотечею), син­дром травматичного розчавлювання тка­нин, повітряна емболія, травматичні флеботромбози та масивні гематоми. Дещо пізніше, особливо у разі перело­му довгих трубчастих кісток, спостері­гаються жирова емболія та інфекційні ускладнення переважно гнійного харак­теру, хоч іноді трапляються також гостра специфічна та анаеробна клост-ридіальна інфекції.

Для запобігання ускладненням трав­ми проводять таки самі заходи, як і для профілактики травматизму. Велику роль щодо цього відіграють рівень організації першої медичної допомоги потерпілим та кваліфіковане подальше їх лікування.