4. Напрямки державної політики в галузі науково-технічного прогресу.
5. Зміст, засади і види зовнішньоекономічної діяльності.
6. Методи і засоби регулювання зовнішньоекономічної діяльності.
1. Поняття інвестицій, інвестиційного процесу, інвестиційної діяльності та роль держави в інвестиційному процесі.
Під "інвестиціями" відповідно до Закону України "Про інвестиційну діяльність" розуміють кошти, які інвестуються. Це "всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект":
• кошти;
• паї, банківські депозити, боргові зобов'язання, інші цінні папери;
• нерухомість;
• устаткування, транспортні засоби, товарно-матеріальні цінності;
• майнові права (щодо матеріальних, нематеріальних і фінансових активів) або права користування;
• інформація у будь-якій формі (документованій, електронній);
• знання, навички, досвід і вміння людей, їх ноу-хау. Інвестиційна діяльність за ознакою типу інвестора розподіляється на:
• інвестування недержавними юридичними особами;
• інвестування фізичними особами;
• державне інвестування, яке здійснюється органами влади всіх рівнів за рахунок коштів бюджетів, позабюджетних фондів або позик, займів;
• інвестування державними підприємствами та установами за рахунок власних і позичених коштів;
• іноземне інвестування, яке здійснюється іноземними фізичними та юридичними особами.
Інвестиційний процес - це прийняття інвестором рішення щодо вибору об’єктів, обсягів та строків інвестування. Інвестиційний процес може бути представлений як послідовність п’яти основних етапів:
1. Вибір інвестиційної політики;
2. Аналіз ринку цінних паперів;
3. Формування портфелю цінних паперів;
4. Перегляд портфелю цінних паперів;
5. Оцінка ефективності портфелю цінних паперів.
Інвестиційна діяльність — це процес організації інвестування в реально існуючих у країні умовах господарювання. Термін "інвестування" має більш теоретичне значення, визначаючи модель поведінки інвестора щодо нарощування свого капіталу.
Інвестиційна діяльність представляє інвестиційний процес в реальних умовах, з акцентом на організаційні засади його реалізації та управління цим процесом. Як правило, інвестиційна діяльність розглядається стосовно конкретного інвестиційного проекту та підприємства (юридичної особи), що здійснює інвестиційний процес.
Державне регулювання умов інвестиційної діяльності є комплексом сфер впливу на поведінку інвесторів за рахунок:
• податкової системи;
• амортизаційної політики, у тому числі методів прискорення амортизації основних фондів;
• державних норм (наприклад, екологічних) і стандартів;
• антимонопольного законодавства;
• визначення умов користування землею, водою та іншими природними ресурсами;
• забезпечення макроекономічної стабільності;
• стабільності та розвитку фінансово-кредитної системи, сприятливих умов для користування позиковими коштами;
• розвитку інфраструктури фондового ринку.
2. Організація державного регулювання інвестиційної діяльності.
Державне регулювання інвестиційної діяльності згідно ст. 11 Закону здійснюється з метою реалізації економічної, науково-технічної і соціальної політики. Воно визначається показниками економічного і соціального розвитку України, республіканськими і регіональними програмами розвитку народного господарства, республіканським і місцевими бюджетами, передбачуваними в них обсягами державного фінансування інвестиційної діяльності.
Суть державного регулювання інвестиційної діяльності полягає в наступному: управлінні державними інвестиціями; регулюванні умов інвестиційної діяльності; контролі за її здійсненням усіма інвесторами та учасниками.
Управляння державними інвестиціями здійснюють державні і місцеві органи державної влади й управління. Сюди включають планування, визначення умов і виконання конкретних дій по інвестуванню бюджетних і позабюджетних коштів.
Регулювання умов інвестиційної діяльності здійснюється за допомогою наступних засобів: системи податків з диференціацією суб'єктів і об'єктів оподаткування, податкових ставок і пільг. З метою регулювання інвестиційного попиту Верховною Радою України може вводитись диференційований податок на інвестиції; проведення кредитної та амортизаційної політики, в тому числі шляхом прискореної амортизації основних фондів.
3. Сутність регулювання розвитку науки і техніки.
Державне регулювання науково-технічної діяльності включає:
- пряме державне регулювання розвитку науково-технічної сфери;
- державне регулювання умов науково-технічної діяльності.
Пряме державне регулювання здійснюють за допомогою таких форм і методів, як визначення державних пріоритетів розвитку науки і техніки, формування і реалізація національних, державних та міждержавних науково-технічних програм, формування і розміщення державного замовлення (держконтракту) у науково-технічній сфері, бюджетне фінансування певних видів науково-технічної діяльності, створення системи науково-технічної інформації, проведення патентно-ліцензійної діяльності, формування та заохочення науково-технічних кадрів.
Для створення економічно сприятливих умов науково-технічної діяльності держава створила інноваційний фонд.
З метою підтримки ефективного науково-технічного розвитку на контрактній основі виконуються наукові дослідження і розробки для потреб держави.
Держава законодавче забезпечує захист права власності суб'єктів на науково-технічну продукцію, створює необхідні економічні умови для міжнародного науково-технічного співробітництва.
4. Напрямки державної політики в галузі науково-технічного прогресу.
Верховна Рада України ухвалила в 1991 р. Закон «Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічної діяльності». Цим законом визначено сутність, цілі, напрямки та основні принципи державної науково-технічної політики, окреслено основні риси організаційної структури державного управління науково-технічною діяльністю, дано характеристику форм і методів державного впливу на розвиток науково-технічної сфери. У Законі проголошено, що державна науково-технічна політика — це складова частина соціально-економічної політики України, яка визначає основні цілі, напрямки, принципи, форми і методи діяльності держави в науково-технічній сфері.
Основними завданнями державної науково-технічної політики на перехідний період мають бути:
- визначення пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки;
- структурна перебудова науково-технічної сфери;
- підтримка нових інноваційних структур;
- розвиток вищої освіти та організація підготовки наукових кадрів;
- розвиток міжнародного співробітництва.
Одним із головних завдань науково-технічної політики є визначення пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки.
Завантажити реферат