Адаптація, дезадаптація і реадаптація людини

ЗМІСТ

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Проблема адаптації людини визнається однією з основних в систем сучасного психологічного знання. Проте, багато концептуальних положень довгий час розроблялися переважно у фізіологічно орієнтованих дослідженнях акцент робився, перш за все, на фізіологічних і психофізіологічних закономірностях адаптації до окремих чинників зовнішнього середовища, до різних видів професійної діяльност або в цілому до екологічної системи.

На сучасному етапі розвитку нашого суспільства виникли соціальні та соціально-психологічні фактори напруг і перевантажень у життєдіяльності людей. Динаміка соціальних процесів (особливо таких, як зростання соціальної мобільності, урбанізація тощо) характерна не тільки позитивними зрушеннями. Вона не вільна і від негативних проявів. Її прямим і опосередкованим наслідком стають конфлікти, що виникають у формальних і неформальних групах, життєві фрустрації, монотонність життєвих вражень, інтенсифікація психічних та інших перевантажень, що провокують дезадаптацію особистості.

Зауважу, що соціальна адаптація – це інтеграційний показник станів людини, що відображає його можливості виконувати певні біосоціальн функції: адекватне сприйняття навколишньої дійсності власного організму; адекватна система відносин спілкування з оточуючими; здібність до праці, навчання, до організації дозвілля і відпочинку; здібність до самообслуговування, взаємообслуговування в сім'ї і колективі; мінливість поведінки відповідно до рольових очікувань інших [2; 19].

Соціальна адаптація особистості уявляється як процес формування і розвитку її соціальної активності, прояву соціальних, соціально-психологічних, біопсихічних механізмів регуляції життєдіяльності в процесі соціалізації особистості – безперервного процесу її становлення і розвитку. І в цій безперервності значну роль і відіграє соціальна адаптація – необхідний механізм соціалізації, яка, в свою чергу, є передумовою соціально реадаптивного процесу. Соціальна реадаптація постає як специфічна форма соціалізації. Підготовчий етап соціально адаптивної поведінки припускає відповідний рівень соціалізації особистості, на основі чого й стають можливими відносно стійка поведінка і діяльність особистості в різних соціокультурних ситуаціях.

Мета і завдання курсової роботи. Метою роботи є здійснення комплексного аналізу наукової літератури по питанню адаптації, дезадаптації та реадаптації людини. Дослідити; визначення впливу факторів на процес адаптації. Відповідно до мети курсової роботи ставляться такі основні завдання:

- з’ясувати поняття та зміст процесів адаптації, дезадаптації, дисоціалізації та реадаптації людини, виділити характерні особливості;

- визначити роль адаптації людини у процесі її соціалізації;

- визначити основні фактори, що впливають на процеси адаптації, дезадаптації та реадаптації людини;

- виявити взаємозв’язок адаптації і соціалізації, дезадаптації і дисоціалізації.

Об’єкт і предмет дослідження. Об’єктом дослідження є процес адаптації, дезадаптації, реадаптації та дисоціалізації людини.

Предметом дослідження є фактори, що впливають на дані процеси.

Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є загальнонаукові методи, зокрема, спостереження, аналізу, порівняльний, узагальнення тощо.

Ступінь наукової розробки теми дослідження. Питання адаптації та дезадаптації розглядалися в роботах Е. Еріксона, Н.В. Гришиної, О.А. Донченко, М.І. Пірен, Т.М. Титаренко, Н.В. Чепелєвої, К.О. Абульханової-Славської, Л.І. Анциферової, Ф.Б. Березіна, О.О. Кронік тощо. Біологічні механізми адаптації вивчали П.К. Анохін, І.А. Аршанський та К.М. Биков. Проблеми соціальної реадаптації в різному ступені висвітлені в дослідженнях В.В.Голини, І.М.Даниліна, В.С.Потьомкіна та нших авторів.

У вітчизняній науковій літературі з соціології та соціальної психології проблема протиріч у процесах соціалізації і соціальної адаптації особистості висвітлена мало. Отже управління цими процесами без поглибленого аналізу наявних у них протиріч стає дуже складним, а іноді й неможливим.

РОЗДІЛ І. АДАПТАЦІЯ ЛЮДИНИ, ЇЇ МІСЦЕ

І РОЛЬ У СОЦІАЛЬНОМУ РОЗВИТКУ СОЦІАЛІЗАЦІЇ

1.1 Основні поняття та зміст адаптації,

реадаптації та соціалізації людини

Адаптація (від латинського слова adaptatio) - приладжування, пристосування) - це властивості організму пристосовуватися до дії факторів навколишнього середовища.

Термін „адаптація” виник у другій половині XVIII ст. Введення його в науковий обіг пов'язують з ім'ям німецького фізіолога Ауберта, який використав цей термін для характеристики явищ пристосування чутливості органів зору (або слуху), що виражається в підвищенні чи зниженні чутливості у відповідь на дію адекватного подразника [17].

Проблема адаптації людини може бути розглянута на процесуальному й змістовному рівнях. Адаптація проявляється як механізм вхождення суб'єкта в різні об'єднання, формальні й неформальні групи. Адаптація може бути показником професійного навчання й розвитку людини.

Водночас загальна зацікавленість проблемою адаптації людини дає змогу твердити про багатогранність, навіть універсальність класу адаптивних явищ. Тому важливо з міждисциплінарних позицій поглянути на багаторівневе явище складної біологічної, психічної та соціальної природи, виокремити в ньому соціальну зумовленість як основну в адаптації людини.