Формування та зміцнення дохідної бази державного бюджету - Магістерська дисертація

Взагалі удосконалювання бухгалтерського обліку найближчими роками має відігравати значну роль у поліпшенні обчислювання прибутку, що підля­гає оподаткуванню. Річ у тому, що в Україні ще не впроваджено стандартів бухгалтерського обліку, які б однозначно регламентували зобов'язання і мож­ливості підприємств у частині вибору конкретних правил обліку, що мають вплив на розмір оподатковуваної бази. Зокрема, це стосується проблем визна­чення порядку списання та обліку виробничих запасів і готової продукції. Припустимо, що підприємство має запаси однорідної готової продукції (на­приклад, вугілля), собівартість окремих порцій якої різниться. У дебет рахунку 45 або 46 можна списувати спочатку найдорожчі або найдешевші порції, перші з оприбуткованих на складі чи останні з оприбуткованих на складі, на­решті по середній собівартості — і щоразу суми оподатковуваного прибутку будуть різними. Напевно, враховуючи традиції вітчизняної бухгалтерії, можна рекомендувати метод "першим надійшов — першим використаний" або метод усереднення. Принаймні це треба чітко вказати у податковому законодавстві.

Важливим напрямком удосконалення механізму дії податку на прибуток підприємств є раціоналізація спеціальних методів стимулювання виробничо­го розвитку з допомогою податкових пільг. У розвинутих країнах до них зви­чайно відносять податкові пільги на здійснення НДДКР (зменшення оподат­ковуваного прибутку на суму витрат на НДДКР, вирахування з суми уже на­рахованого податку на прибуток певної частини приросту витрат на НДДКР) та інвестиційні податкові пільги (прискорена амортизація основних фондів і так звані інвестиційні податкові кредити — зменшення суми нарахованого податку на вкладення у певні види основного капіталу).

Використання спеціальних податкових методів заохочування виробничо­го розвитку зумовлено тим, що навіть в умовах висококонкурентних ринків сила економічних стимулів буває недостатньою для того, щоб спрямувати підприємницьку діяльність у русло науково-технічних рішень, які, у кінцево­му рахунку, забезпечують найбільший ефект. Тому після другої світової вій­ни податкове стимулювання НДДКР та інвестицій набуло широкого розпов­сюдження у розвинутих країнах.

Разом з тим є різні точки зору на ефективність податкових пільг ях за­собу стимулювання науково-технічного розвитку. Так, деякі західні фахівці вважають, що вирішальний вплив на інвестиції справляє загальний макрое­кономічний клімат, і коли він не сприяє інвестиціям, то ніякі засоби, при­значені для їх спеціального заохочування, не дадуть великого ефект). Інші наголошують, що і прямий досвід, і наукові дослідження свідчать про чутли­ве реагування підприємців на стимули у вигляді податкових пільг .

Що стосується України, то сьогодні, мабуть, уже немає іншого шляху, як заохочувати наукові дослідження та інвестиції незалежно від того. будуть такі дії більш чи менш ефективними. Треба використати усі можливості впливу на виробництво з метою його виведення з кризи. Важливо тільки (враховуючи великі жертви, що були принесені для досягнення виносної фінансової стабілізації) зробити так, щоб податкове стимулювання торкнуло­ся у першу чергу пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки ; дово­дити пільговість податкового режиму до тієї межі, коли загроза неконтрольо­ваної інфляції може стати реальною. Тому, перш ніж вводити ті чи інші пільги, треба виконувати спеціальні прогнозні розрахунки, методику яких українські науковці можуть запропонувати.

Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" пільги по витратах на НДДКР не передбачені. Для створення сприятливого податково­го режиму щодо наукових досліджень та розвитку науковомістких вироб­ництв такі пільги треба ввести. Зокрема, можна запропонувати, за прикла­дом деяких розвинутих країн, запровадити податковий кредит (зменшення суми нарахованого податку на прибуток) у розмірі, наприклад, 50 відсотків приросту витрат по деяких напрямках НДДКР . Можна пропонувати інші відсотки та інші методи податкового стимулювання НДДКР — це, як на ме­не, не принципово. Важливо тільки нарешті прищепити законодавцям та ви­конавчій владі переконання, що такі пільги повинні бути.

Тепер кілька слів про амортизаційну політику. Одне з принципових пи­тань, яке потребує вирішення — це питання про те, можна чи ні вказувати різні суми амортизаційних відрахувань у податковій та фінансовій звітності. Якщо додержуватися принципів континентально-європейського (а не англо­саксонського) бухгалтерського обліку, то таких відмінностей рекомендувати не треба (при цьому буде збережено ту ситуацію, яка фактично має місце сьогодні), хоча в умовах інфляції тимчасові розбіжності між податковою та економічною амортизацією, можливо, були б зручні з точки зору податково­го стимулювання розвитку виробництва (якщо розраховувати податкову амортизацію з використанням методів прискореного списання, наприклад, методу залишку, що зменшується, - declining balance method).

Але радикальнішим і логічнішим є рішення, свого часу запропоноване за­хідними фахівцями для Росії, — списувати вартість придбаних та введених в ек­сплуатацію основних фондів на витрати виробництва (обігу) протягом одного року. Тоді у податкових цілях амортизацію не треба буде розраховувати взагалі .

Власне, ця пропозиція не нова. Зокрема, вона була висунута рядом еко­номістів для США стосовно умов початку 80-х років, коли наголос робився на компенсації інфляційного знецінювання амортизаційних відрахувань. Впро­вадження її означатиме перехід від амортизаційної політики, що грунтується на принципі врахування нормативних строків служби основного капіталу, до вигідної для бізнесу концепції прискореного відшкодування витрат. Зрозуміло, що у цьому разі відшкодування авансованого капіталу не буде відповідати еко­номічній амортизації. Але зараз це, мабуть, і не потрібно. Підприємствам тре­ба надати можливість відновити джерела розширеного відтворення. А робити це шляхом індексацій незручно, принаймні коли існує велика кількість шифрів та норм амортизаційних відрахувань. Тому давно вже слід за прикла­дом розвинутих країн об'єднати всі капітальні активи у декілька класів.

Для створення більш сприятливого податкового режиму щодо розвиту виробництва, мабуть, доцільно розширити інвестиційні податкові пільги. Зокрема, можна запропонувати вирахування з суми податку на прибуток пев­ного відсотка витрат підприємства на реконструкцію і модернізацію активної частини основних виробничих фондів і не обмежувати при цьому зменшення суми податку заздалегідь установленим відсотком. Нехай навіть при цьому стануть виникати від'ємні податкові зобов'язання. Це тільки буде означати, шо держава стає фактичним партнером підприємства в інвестиціях.

Треба поступово змінювати функціональний розподіл доходів в економіці у напрямку підвищення ролі доходів населення. У світлі сказаного очевидна вся абсурдність спроб регламентувати фонди споживан­ня підприємств. Якщо у них є кошти на оплату праці, то чим більше вони видаватимуть робітникам (сплачуючи при цьому прибутковий податок, а та­кож відрахування на соціальні заходи — до речі, надзвичайно високі в Ук­раїні), тим краще. Це означатиме рух до більш досконалої структури подат­кової системи завдяки заміщенню технічно стадного і такого, що пригноб­лює бізнес, податку на прибуток особистим, що враховує індивідуальні об­ставини платників, прибутковим податком з громадян та вирахуваннями на соціальне страхування і забезпечення.