Комерційні банки:активні операції

Відповідно до такого підвищення облікової ставки зросли і процентні ставки комерційних банків: в 1993 році в порівнянні з 1992 - в 2.91 рази, в 1994 - 2.65, в 1995 - 1.41, знизившись у 1996 році фактично до рівня 1992 року. Слід зазначити, що на фоні такого розбалансування фінансово-кредитної системи політика багатьох комерційних банків не була виваженою - більшість їз них намагалась одержати максимальний прибуток, орієнтуючись на один вид активних операцій - кредитування, причому в досить агресивній формі. Так, якщо в 1992 році маржа між відсотками за кредитами та депозитами складала 8 процентних пунктів, то в 1995 році - 45.9. Протягом 1996 року відбулось затухання, а за січень 1997 року маржа фактично знизилась до 40%, але все же залишається все ще високою. Проведений аналіз дозволяє зрозуміти, чому в комерційних банках виникли проблеми з поверненням кредитів. Перша і головна причина - економічний егоїзм банків, небажання зрозуміти потреби клієнтів і допомогти їм у розв’язанні їх фінансових проблем. Друга причина - гіпертрофоване уявлення про сутність і завдання банку: більшість банківських працівників, частіше за все не мали необхідної освіти і не знають або просто не розуміють сутність всіх активних операцій банку і тому сконцентровують діяльність в основному на кредитуванні.

Наслідком такої політики можна вважати банкрутство досить великих банків - “INKO”, “Відродження”, “Градобанк”, а також значну частку неповернених кредитів. Станом на 01.01.97 безнадійні кредити, видані комерційним банкам, складали близько 2%. Прострочені кредити за 1996 рік зросли на 31.9%, а їх частка в загальній заборгованості досягла 13.4%. Питома вага пролонгованих кредитів на початок 1997 року складала 15.3%, що свідчить про нестабільність комерційних банків.

Особливо слід сказати про надання кредитів нерезидентам - у 1995-1997 роках кредити, видані в іноземній валюті фактично на 99% були прострочені або пролонговані, що наводить на думку про безпідставність надання їх.

Грунтуючись на проведеному аналізі потрібно заначати, що досить важливою проблемою є визначення кредитоспроможності клієнта та розробка стратегії своєї діяльності.

Згідно з Положенням Національного банку України “Про кредитування” №246 від 29.09.95 (з наступними доповненнями) головним принципом кредитування банків є забезпеченість кредиту, що “означає наявність у банка права для захисту своїх інтересів, недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність позичальника”. Відповідно до даного Положення основними критеріями оцінки кредитоспроможності позичальника можуть бути:

- забезпеченість власними коштами не менш, ніж на 50% видатків позичальника (клієнта);

- репутація позичальника (кваліфікація, здібності керівника, дотримання ділової етики, договірної, платіжної дисципліни тощо);

- оцінка продукції, що випускається, наявність замовлення на її реалізацію, конкурентоздатність на внутрішньому та зовнішньому ринках, попит на продукцію, обсяги експорту;

- економічна кон’юнктура (перспективи розвитку підприємства-позичальника, наявність дрежер-коштів для капіталовкладень).

Аналізуючи запропоновані критерії, можна сказати, що крім першого, решта мають якісний характер, а завдання визначення певних кількісних параметрів та їх оцінки повністю покладені на менеджерів комерційного банку. Згідно з вказаними критеріями оцінки кредитоспроможності позичальника у вітчизняній практиці всі кредит поділяються на п’ять груп: стандартні, нестандартні, сумнівні, небезпечні та безнадійні.

Головною метою оцінки кредитоспроможності клієнта є визначення ризику, який банк може взяти на себе, обсягів капіталу, що перебувають під ризиком, та розробка заходів щодо запобігання або усунення ризику. Всебічна оцінка фінансової стійкості позичальника та врахування можливих ризиків за кредитними операціями дають змогу комерційному банку більш ефективно здійснювати управління кредитними ресурсами та одержувати стабільні прибутки.

Важливою проблемою забезпечення повернення наданих позичок є визначення форм та джерел забезпечення повернення позики, під якими розуміють конкретне фінансове джерело погашення боргу, юридичне оформлення права позичальника на його використання, організацію контролю банку за достатністю та сприйнятливістю цього джерела, що гарантувало б позичальнику збереження та мобільність його позичкових ресурсів.

Із загального обсягу кредитної заборгованості комерційним банкам України станом на 01.01.1997 р. 44,2% кредитів видано під заставу майна, 12,4% під страхування, гарантію та поручительство, 2,7% під гарантію уряду, а 5,2% під гарантію інших банків. Таким чином, переважною формою забезпечення повернення кредиту є його видача під заставу високоліквідних матеріальних об’єктів, цінностей та іншого майна. Останнім часом поширення набуває тенденція видачі позики під заставу цінних паперів, яку можна охарактеризувати позитивно, особливо коли мова йде про облігації внутрішньої державної позики, що мають 100-відсоткову ліквідність.

Про розвиток короткострокового і довгострокового кредитування свідчать наступні дані:

Таблиця 2. Обсяги і структура кредитів, наданих комерційними банками суб’єктам господарювання в 1991-1997 році.