Свобода вибору виробниками сфери діяльності в умовах конкурентного товарно-ринкового господарювання забезпечує високу гнучкість і пристосування суспільного виробництва до всіх змін економічної кон'юнктури. Вона забезпечує високу здатність виробництва до своєчасного задоволення потреб покупців і споживачів. Проте, існують і певні межі сприятливого впливу конкурентно-ринкового середовища на національне суспільне виробництво. Запобігання і виправлення різних негативних наслідків функціонування ринкової економіки є функцією держави.
Держава забезпечує:
- юридичні, політичні й соціальні основи, що сприяють ефективному функціонуванню ринкової економіки;
- регулювання економіки за допомогою економічних важелів впливу на поведінку суб'єктів ринкових відносин.
Особливою функцією держави в ринковому господарстві є здійснення антимонопольної політики і підтримка конкурентного порядку в економіці. Монополізм породжує ринкову владу. Вона спотворює економічний розвиток країни і не сумісна з правами і свободами людини, що можуть бути реально забезпечені лише в ринковому середовищі. Отже, будь-який захист і сприяння розвитку конкурентного порядку на товарному ринку є однією з основних завдань економічної політики України в сучасних умовах становлення соціально орієнтованої ринкової економіки.
Конкурентне середовище в умовах дії різних форм конкуренції формується під впливом багатьох факторів, що розрізняються періодом, інтенсивністю та ін. Основними факторами конкурентного середовища товарного ринку є:
- держава та її політика у сфері регулювання конкуренції;
- підприємства, що з'являються на ринку і тим самим підсилюють конкуренцію;
- споживачі товарів, що здійснюють тиск на підприємства галузі;
-постачальники сировини, матеріалів і комплектуючих виробів;
- виробники товарів-замінників, що займають значну частку галузевого ринку;
- підприємства-виробники і продавці певних товарів.
Аналіз і оцінка державної політики, що регулює конкуренцію на конкретному товарному ринку, здійснюється за такими напрямками:
1.Антимонопольна політика
- визначення способів і методів контролю та обмеження природних і державних монополій;
- умови визначення монопольного становища на ринку і відповідні санкції держави (аж до примусового розукрупнення підприємств-монополістів);
- порядок державного контролю за злиттям і поглинанням підприємств із метою запобігання появи нових монопольних структур;
- межі державного впливу на зовнішню торгівлю;
- умови прямого контролю за цінами і заробітною платою (в екстрених випадках);
- системи заохочення створення нових і функціонування діючих конкуруючих виробництв і підприємств;
-квотування і ліцензування різних видів діяльності;
- заходи щодо стимулювання малого бізнесу шляхом надання податкових пільг, дотацій і пільгових кредитів;
- спрощення умов організації бізнесу в певній галузі.
Суб'єктом формування антимонопольної політики в Україні є Антимонопольний комітет України.
2.Фінансова політика. Фінансова політика стимулювання конкуренції здійснюється Міністерством фінансів України, Національним банком України, Міністерством економіки України.
Ці органи регулюють обсяги та умови надання кредитів, депозитних ставок, систему оподаткування, динаміку і розподіл доходів суб'єктів ринку, норм рентабельності виробництва і реалізації продукції, товарів.
3.Регулювання експорту та імпорту на сонові: ліцензування; квотування; змін у митній політиці, що здійснюється Державною митною службою України та іншими спеціальними відомствами.
4.Участь держави у виробництві та реалізації продукції за рахунок:
- установлення певної частки державної власності в галузевих підприємствах(державний сектор);
- державних капітальних вкладень;
- державних замовлень;
- пільгових державних кредитів і позик.
5.Державна стандартизація продукції, товарів, технологій; умов безпеки та екологічності виробництва; охорони навколишнього середовища.
6,Державне регулювання видобутку корисних копалин, цін на сировину і матеріали, енергію, воду, землю.
7.Патентно-ліцензійна політика ,що законодавче закріплює виключні права на відкриття; на винаходи; раціоналізаторські пропозиції; ”ноу-хау”; іншу інтелектуальну власність.
8.Соціальний захист споживачів шляхом законодавчого закріплення прав споживачів; створення об'єднань споживачів; системи дотацій та пільг; інших мір.
Суб'єктами демонополізації, антимонопольного регулювання і застосування антимонопольного законодавства є державні органи, що забезпечують процес демонополізації економіки і розвитку конкуренції: Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Антимонопольний комітет України, Фонд державного майна України, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю.
3. Аналіз конкурентів і конкурентної стратегії підприємства.
3.1 Поняття конкурентних стратегій підприємства.
Стратегія в загальному розумінні – це формування системи довгострокових цілей діяльності підприємства та вибір найбільш ефективних шляхів для їх досягнення. Конкурентні стратегії – це стратегії, що дозволяють компанії зайняти міцні позиції в боротьбі з конкурентами і дають найбільшу з усіх можливих стратегічну перевагу перед конкурентами. Конкурентні стратегії з позиції лідера ринку можуть бути різними:
- підвищення попиту – залучення нових споживачів, пошук нових можливостей використання товарів;
- завоювання частки ринку – завоювання споживачів конкурентів, завоювання конкурентів, завоювання відданості споживачів;
- підвищення продуктивності – вдосконалення структури витрат, вдосконалення асортименту продукції, підвищення цінності;
- оборона позиції – підвищення цінності, вичікувальна оборона, оборона з превентивними заходами.
Формування стратегії підприємства є досить складним творчим процесом, що потребує високої кваліфікації виконавців. Передусім, формування стратегії базується на прогнозуванні окремих умов діяльності підприємства, в першу чергу, кон'юнктури споживчого ринку в цілому та вибраного його сегмента, що становить досить трудомісткий процес. Складність цього процесу зумовлюється ще й тим, що при формуванні стратегії йде розширений пошук та оцінка альтернативних варіантів стратегічних управлінських рішень, які найбільш повно відповідають місії підприємства та завданням його розвитку. Певну складність формування стратегії становить те, що вона не є незмінною, а потребує періодичної корекції з урахуванням змінності умов зовнішнього середовища та виникаючих нових можливостей для розвитку підприємства.
Головною умовою для визначення періоду формування стратегії повинна бути прогнозованість розвитку економіки в цілому та кон'юнктури споживчого ринку зокрема. В умовах нинішнього нестабільного (а по окремих напрямках не прогнозованого) розвитку економіки держави цей період не може бути занадто довгим і в середньому повинний бути не більше 3 років. Період формування стратегії також залежить від розміру підприємства: чим більше підприємство, тим більший період (в наших умовах цей період може бути визначений до 5 років).
Завантажити реферат