Інвестиційні операції комерційного банку

Відносна фінансова слабкість українських банків компенсується наявністю банківських установ з іноземним капіталом. Вони є тим "вікном", крізь яке ук­раїнські підприємства мають прямий вихід на світовий кредитний ринок. Що­правда, останнім часом в Україні почали висловлювати занепокоєння у зв'язку з нібито небезпечною експансією іноземного капіталу в нашу банківську систе­му. Справді, у фінансових системах розвинених країн майже немає іноземних банків. Наприклад, у США, Німеччині, Швейцарії, Японії їх кількість не пере­вищує 5—8%. Проте в Україні частка іноземного банківського капіталу ще не надто велика.

Особливу активність на фінансовому ринку України виявляє російський ка­пітал. Наприклад, Київський інвестиційний банк викуплений російською компанією "Альфа-груп" і перейменований у "Альфа-Банк". Власником Укрсиббанку є російський концерн "Сибірський алюміній". Нещодавно Наці­ональний банк України зареєстрував новий банк — ЗАТ "Банк НРБ Україна", що його відкрив у Києві російський Національно-резервний банк. Мета цього банку — обслуговувати російсько-українські зовнішньоекономічні операції. Окрім надання обом сторонам широкого спектра послуг, банк планує представ­ляти в Україні інтереси російського "Газпрому", з яким він тісно пов'язаний. Чи працюватиме такий банк на Україну, питання дискусійне.

Таким чином, услід за великим російським промисловим капіталом, що ак­тивно бере участь у приватизації української промисловості, в нашу країну ру­шили і російські банки. Є ймовірність, що банк, який створюється з метою на­дання фінансових послуг резидентам, згодом почне лобіювати не національні інтереси, проштовхувати на внутрішній ринок іноземні компанії, сприяти при­ватизації ними українських підприємств провідних галузей.

Але це не означає, що треба перешкоджати діяльності іноземного капіталу в нашій банківській сфері. Власні фінансові ресурси України ще надто слабкі, щоб підштовхнути вихід українських підприємств, які мають можливість ефектив­но використати кредитні ресурси, на світові кредитні ринки.

Головним недоліком діяльності українських банків із погляду інвесторів є високі кредитні ставки, що фактично перекреслюють можливості інвестування з банківських джерел.

Міжнародним центром перспективних досліджень у 2000 році, коли відно­вилися надії на економічне зростання, було проведене опитування підприємців щодо проблем кредитування. Результати опитування засвідчили, що понад тре­тина респондентів і тоді вважали високі процентні ставки за кредит чинником, який перешкоджає нарощуванню обсягів виробництва. Особливо це стосується довгострокових кредитів, готовність узяти які з огляду на умови повернення по­зики висловили лише 10% опитаних. Оновлення виробництва за рахунок бан­ківських кредитних джерел більшість підприємців не вважала за можливе.

Справді, частка довгострокових кредитів у складі кредитного портфеля ук­раїнських банків досить довго була порівняно малою: у 1991—1997 роках середнє її значення становило 8,9% від загального обсягу наданих кредитів, причому максимальне для цього періоду — 12,4% 1991 року, у 1998—2000 роках зафіксо­вано зростання цього показника до 19,6%. Однак розглядати його як прикме­ту позитивних тенденцій у кредитуванні економіки України було б передчасно.

Таблиця 2. Інвестиційні кредити комерційних банків в економіку України, заборгованість на кінець періоду, %

Незначні обсяги довгострокового кредитування економіки засвідчують, що українські банки віддають перевагу проектам, здатним давати прибутки в макси­мально короткі терміни. Процентні ставки за кредитами комерційних банків пе­ребувають на високому рівні, хоча і зменшилися порівняно з 1992 роком більше ніж удвічі. Наприклад, якщо у 1992 році вони становили 76%, то в 1998-му — 43,8, у 1999-му -- 43,3, у 2000 році - 33%. Але в 2001-2002 роках подальшого зниження процентних кредитних ставок не спостерігалося. Вони не опускалися нижче за 25—30% річних.

Звичайно, можна тішитися тим, що справи поліпшилися, — адже у 1993—1994 роках рівень процентних ставок перевищував сотні процентів2.

Проте це було в таку пору зростання цін, що реальні процентні ставки бу­ли навіть від'ємними. Парадоксально, але кредитування в цей період не було збитковим. Комерційні банки, працюючи в умовах високої інфляції, орієнтува­лися на короткострокові позики, досягаючи позитивних значень реальної про­центної ставки.

Інвестиційні кредити, звісно, не давали змоги досягти подібного, тому їх мі­німізували. Причиною такої ситуації, окрім інфляції, була також порівняно нез­начна депозитна база банківської системи, проблеми з поверненням наданих кредитів та надмірна активність держави на кредитному ринку.

Вельми цікавим є й питання, чому поліпшення основних макроекономічних показників фінансово-кредитної сфери не супроводжується адекватним розширенням кредитування інвестицій. Навіть без особливих концептуальних змін у монетарних засадах політики НБУ останніми роками простежується ви­переджувальне зростання грошової маси порівняно з обсягами економічного обороту. Відповідно відбувається зростання рівня монетизації економіки: якщо у 1996 році частка агрегату М2 у ВВП становила 11,1%, то у 1997 році — 13,3, у 1998-му - 15, 1999-му - 17,1, 2000 році - 17,9%. На 2001-2002 роки керів­ні органи НБУ прогнозували посилення обмежень у монетарній політиці, але певні внутрішні й зовнішні чинники змушують центральний банк нарощувати грошові параметри, що в цілому позитивно впливає на економіку. Під дією цих чинників дещо посилюється поточна ділова активність українських виробни­ків, але зростання рівня монетизації не досить для розгортання їхньої інвести­ційної активності.