Види кредитів комерційних банків

Таб. № 1 Фактори, які визначають розмір плати за кредит

комерційного банку.

1.2. Джерела формування кредитних ресурсiв комерцiйних банкiв

Специфiка банкiвського закладу як одного з видiв комерцiйних пiдприємств мiститься в тому, що переважна частина його ресурсiв формується не за рахунок власних, а за рахунок позикових коштiв.

Пасиви комерцiйних банкiв є основою для здiйснення ним активних операцiй і визначають масштаби їх розвитку. Одночасно структура i якiсть активiв обумовлюють структуру пасивiв i рiзноманiтнiсть депозитних iнструментiв.

До останнього часу вiтчизняна банкiвська система мала певну своєрiднiсть, що зв’язана з монополiєю спочатку Держбанка, а потiм спецiалiзованих банкiв на кредитнi ресурси. Ця монополiя виражалася у вольовому розподiленнi клiєнтури мiж банками, а вiдповiдно й закрiплення коштiв за тим чи iншим банком. Банки були не зацiкавленi у залученнi вiльних грошових коштiв на свої рахунки, оскiльки розмiри їх активних операцiй визначалися лiмiтами кредитних вкладень, а не реально залученими на рахунки коштами.

В умовах використання на цiлi технiчного переоснащення, розширення, реконструкцiю виробництва, нового будiвництва переважно бюджетних коштiв, а не довгострокових чи середньострокових кредитiв банкiв була вiдсутня потреба в аккумуляцiї строкових вкладiв як джерела середньострокових i довгострокових кредитних вкладень. Перехiд до дворiвневої банкiвської системи, створення економiчно самостiйних комерцiйних банкiв, переведення господарства на принципи самофiнансування визначили проблему формування пасивiв як одну з найактуальнiших у роботi банкiв.

Банки сприяють перетворенню тимчасово вiльних грошових заощаджень у позиковий капiтал. На основi депозитних операцiй формується бiльша частина кредитних ресурсiв банкiв.

Основними джерелами формування банківських кредитних ресурсів є власні кошти банків, залишки на розрахункових та поточних (валютних) рахунках, залучені кошти юридичних та фізичних осіб на депозитні рахунки до запитання та строкові, міжбанківські кредити та кошти, одержані від випуску цінних паперів.

Для оперативного залучення необхідних додаткових коштів комерційні банки використовують можливості міжбанківського ринку ресурсів, на якому здійснюється продаж грошових коштів, що були мобілізовані іншими кредитними установами.

Цьому оперативному за способом залучення коштів джерелу притаманний короткостроковий характер. В банківський практиці міжбанківські кредити рідко виступають як джерело кредитних ресурсів, тому що вони дуже дорогі. Міжбанківський кредит доцільно залучати, коли є необхідність прокредитувати дуже вигідну угоду чи важливого крупного клієнта.

Комерційні банки також з метою залучення додаткових кредитних ресурсів можуть випускати різноманітні види цінних паперів: акції, облігації, ощадні сертифікати.

Депозити – основне джерело формування банкiвських кредитних та iнвестицiйних ресурсiв. У сукупному капiталi комерцiйних банкiв деяких розвинутих країн запозиченi кошти в 10-100 разiв перевищують власний капiтал.

Депозит вигiдний не тiльки вкладнику, але й банку. Велика кiлькiсть депозитiв здатна створити банку позиковий капiтал, котрий вiн потiм розмiстить на вигiдних умовах у будь-який галузi господарства. Рiзниця в процентах за депозитами i процентах, що банк отримує вiд позичальникiв капiтала, являється винагородою банку за проведену ним роботу по залученню вiльних грошових коштiв i розмiщенню позикового капiталу. Прагнення банкiв збiльшити обсяги цiєї винагороди обумовлює їх бажання розширити свою ресурсну базу шляхом утворення "уявних вкладень", грунтом для появи яких являються рахунки до запитання.

Пiд депозитом розумiють записи у банкiвських книгах, що свiдчать про наявнiсть певних вимог клiєнтiв до банка, чи кошти клiєнтiв в банках у формi вкладiв за депозитними угодами i договорами.

В теперiшнiй час джерела коштiв, що розмiщуються у вклади, дуже рiзноманiтнi. Це кошти на рахунках пiдприємств, рахунках заробiтної плати робiтникiв i службовцiв, рахунках державних установ i пiдприємств, якi тимчасово не використовуються, але повиннi знаходитися на рахунку. З точки зору банкiвської технiки вклади можна роздiлити на три групи: безстроковi (до запитання), строковi та ощаднi вклади.

Вклади до запитання являють собою кошти на поточних, розрахункових, бюджетних та iнших рахунках. За вкладами до запитання виплачується досить низький процент, а нерiдко за ними зовсiм не виплачується винагорода. Депозити до запитання призначенi в першу чергу для здiйснення поточних розрахункiв. Щоденнне ведення платiжних операцiй пiдприємств в банках потребує великих витрат. Щоденне за рахунками пiдприємств робиться безлiч бухгалтерських проводок. Однак цi витрати банкiв в бiльшiй або меншiй мiрi компенсуються тим, що при загальному розглядi клiєнти, що володiють рахунками до запитання, не в повнiй мiрi використовують грошовi кошти, що знаходяться на рахунках. Залишається так званий твердий залишок, який використовується банком для своїх комерцiйних цiлей, тобто вiн може бути наданий у позику з метою отримання прибутку. В середньому цей залишок є визначеною очiкуваною величиною. Вiн утворюється внаслiдок того, що багато клiєнтiв банка регулярно знiмають кошти зi своїх поточних рахункiв i поповнюють їх через кiлька днiв чи тижднiв. Але бiльшiсть клiєнтiв для оплати своїх зобов’язань не знимає всiєї суми вклада. Навiть тодi, коли компанiї щоденно використовують свої кошти, на рахунках залишаються певнi грошовi залишки. Такий залишок коштiв може бути використаний для розширення активних операцiй i, отже, для отримання прибутку. Банк без особливих труднощів може видавати за рахунок цих коштiв у певному обсязi короткостроковi кредити, наприклад позики пiд векселі на 90, 120 днiв, чи контокоррентний кредит.