Норми права в системі нормативного регулювання

Правові відносини виникають не з юридичних норм, а з життє­вих, фактичних суспільних відносин. Однак, для того щоб ті чи інші фактичні суспільні відносини чи придбали мало характер право­відносини, воно повинне регулюватися нормою права. Таким чином, настання юридичних наслідків для учасників, регульованих правом су­спільних відносин, перетворення цих відносин у правові – одна з важливих відмінних рис, характерних рис права як державного регулятора суспільних від­носин. Правові норми регулюють відносини усередині суб'єкта керу­вання, визначаючи компетенцію, структуру і функції всіх керуючих підсистем і їхніх елементів – органів держави, посадових осіб, інших суб'єктів керування колективами людей. Виконання правом своєї соці­альної ролі в першу чергу обумовлено його нормативністю. Яку б зі своїх функцій право не виконувало, воно завжди визначає міру, обсяг належного, забороненого чи дозволеного поводження, визначає правове положення людей і наділяє їх правами й обов'язками по відношенню друг до друга і до держави.

Загальнообов'язковість, формальна визначеність, абстрактність но­рми дозволяють моделювати різні суспільні відносини (чи їхні види), охопити в схематичному розпорядженні різноманіття конкретних від­носин, виділити і закріпити основний їхній зміст. Право як система норм – найважливіший компонент усього процесу правового регулю­вання. Впливаючи на свідомість і поводження людей, на діяльність ор­ганів, що застосовують норми права, ці норми складають основу меха­нізму правового регулювання. Лише у єдності з цим механізмом, право виконує своє призначення – регулює поводження людей. Система права включається в механізм правового регулювання в якості однієї з підсистем і діє як регулятор через свідо­мість людей на їхнє поводження.

С.С. Александров пише, що « право саме по собі нічого не може створити, побудувати. Право – це такий інструмент регулювання суспі­льних відносин, що діє через волю і свідомість людей ».

«…В історії суспільства діють люди, обдаровані свідомістю, що надходять чи обдумано під впливом пристрасті, що прагнуть до визна­ченим цілям», якби об'єктивні закони суспільного розвитку діяли авто­матично, і люди також надходили відповідно до вимог цих законів, то потреба в соціальному регулюванні просто б не виникла. Тому основна мета соціального регулювання – « домогтися відповідності між пово­дженням особистості і діями людей, їхніми інтересами, цілями і зада­чами, що випливають з об'єктивних закономірностей, що є в наявності у даному суспільстві».

Дійсно: соціальні норми, як у загальних типових ситуаціях, так і в конкретних випадках жадають від людини тільки обов'язкових і тільки припустимих варіантів поводження. Здавалося б, поводження людини насправді вичерпується нормативною регуляцією. Але чи цілком? Ви­являється, соціальне регулювання виявляє себе не тільки нормативними впливами на поводження людини, але і містить у собі нормативний компонент регулювання його соціальної активності. У соціальній регу­ляції і відповідних коштах (у тому числі нормативних) такої регуляції бідує будь-яке суспільство і будь-яке суспільне виробництво, на якій би стадії історичного розвитку вони не знаходилися. Об'єктивна потреба в регуляції обумовлена тим, що «постійне відтворення базису істотного стану, що лежать в основі цього стану відносин, здобуває з часом уре­гульовану й упорядковану форму, і ці регулярність і порядок самі суть необхідний момент усякого способу виробництва, коли незабаром він повинний придбати суспільну стійкість і незалежність від простого чи випадку сваволі».

Поява соціальних норм і нормативного типу регуляції зв'язано з переходом від тваринної стадії до людського суспільства, із процесом соціалізації і раціоналізації людських відносин і в цілому поводження людини як особливого природно-біологічного і разом з тим суспільної істоти.

Джерела виникнення соціонормативною регуляцією йде до тих часів, коли, узагальнено говорячи, йшов процес виділення людей із тваринного світу і формування людської спільності. Саме в руслі й у рамках такого процесу прогресуючого розрізнення і розбіжності між тваринним і суспільно-соціальної виникли і розвивалися нові форми життєдіяльності людей, нові типи їхньої орієнтації в навколишньому світі, нові види і кошти регуляції. Поступово сформувалися представ­лення про норми життя людей, правилах і формах їхніх взаємин, про схвалюване і карне людське поводження.

У докласовому суспільстві механізм соціального регулювання був надзвичайно простий. Дії суспільностей, окремих індивідів регулювалися звичками, традиціями і звичаями. Останні звичайно являли собою сис­тему заборон (табу). Для первісної людини табу служили орієнтиром в індивідуальному досвіді діяльності. Їхня загальнообов'язковість, простота і сила впливу, що санкціонує, не були результатом якого або вибору.

Розкладання родового ладу, зміна матріархату патріархатом су­проводжується руйнуванням колишніх установлень, традицій, звичаїв. Усе це відбувається в зупинці становлення приватної власності і витис­нення первісного колективізму. З'являється пануючий, рабовласниць­кий клас, що виробляє для захисту своїх інтересів власну ідеологію, право і мораль.

Поняття норми нормативності невіддільно від соціальної дія­льності людей і від їхніх суспільних відносин, від їхнього суспільного буття. Норма не є тим, що коштує поза суспільними відносинами, над ними, вона органічна уплетена в діяльність людей і виражає найбільш типові і стійкі суспільні зв'язки і відносини. Тому дослідження норми сполучене з аналізом суспільних відносин, діяльності індивідів як спо­собу їхнього соціального буття, з особистісним підходом до природи нормативності.

Суспільні відносини виникають тільки в процесі взаємодії лю­дей, обміну діяльністю і її результатами. Люди «не можуть робити не з'єднуючись відомим образом для спільної діяльності і для взаємного обміну своєю діяльністю. Щоб робити, люди вступають у визначені зв'язки і відносини, тільки в рамках цих суспільних зв'язків і відносин, існує їхнє відношення до природи, має місце виробництво».

Категорія «відношення» розкриває універсальну залежність ін­дивідів друг від друга, породжувану універсальністю потреб, коштів споживання, продуктивних сил індивідів, створених універсальністю обміну. Люди не просто «відносяться» друг до друга; за цим відношен­ням завжди коштують інтереси людини, його потреби в спілкуванні, у взаємному обміні матеріальними і духовними цінностями. У постійній і активній взаємодії людини зі світом – природою і суспільством – здійс­нюється його індивідуальний розвиток, реалізація його потреб і здібно­стей. «Обмін речовин, енергія, інформація навіть самих людських вла­стивостей у цьому процесі взаємодії має універсальний характер для буття і свідомості».

Але для кожного суспільства процес соціальної взаємодії зв'я­заний з обміном, кожному суспільству належить свій характер обміну, що об'єктивується в стійких, повторюваних формах і суспільних зв'яз­ках.

Об'єктивний характер соціальної взаємодії людей, зв'язаного з обміном діяльністю, не означає, що воно знаходиться поза сферою сві­домості. Соціальна діяльність людей невіддільна від їхньої свідомості, що, відображаючи об'єктивні процеси суспільного розвитку, є переду­мовою і регулятором людської діяльності. Регулятивна роль свідомості виявляється в його впливі на діяльність людей і тим самим на всю сис­тему суспільних відносин, що виступає як результат соціальної діяль­ності.