В ПР –1 тенденція до прямого порядку слів виконує важливу роль . Інверсія носить книжковий характер . Питання з “ est-ce que “ , поступившись місцем прямому порядку слів , є зменшуваним альтернативом.
ПР –2 зберігає інвентовану позицію головних членів як основну структуру в усіх стилях побудови .
Еволюція структури питального речення в розмовній мові свідчить про послаблення граматичної функції інверсії на рівні речення , про використання інверсії головним чином в емотивному реченні та у фразових формулах спонукального речення.
Широкого використання набувають в ПР підсилювальні засоби . В ПР-1 це інтонація , в деяких контекстах – інверсії та функціональні частки . В ПР-2 – часте використання функціональних часток .
Спонукальні речення.
Основою вираження спонукальноі модальності є односкладне спонукальне речення .
В мові звичайно має місце взаємодія різних засобів вираження спонукання при обов’язковості одного з них , а саме інтонації , що характеризує спонукальне речення особливим засобом . Однак , роль інтонації може бути як головною , так і другорядною .
Односкладне речення – це речення з дієсловом у наказовому способі . Воно зв’язане з обов’язковою присутністю співрозмовника та виражається наказовим способом дієслова. Наказовий спосіб не має власних форм і використовує форми індикативу та кон’юнктиву дркгої особи однини та множини та першої особи множини ( Шигаревська , 1970; 103). Для вираження імперативу в третій особі однини та множини використовується сюбжонктив .
1. Ne vous occupez pas de cela , je vous prie [ Arsene Lupin; 82 ].
2 Ayez l’obligence d’appeler au telephone le baron Repstein , prevenez – le que je serai chez lui a dix heures [ Arsene Lupin; 83 ].
3. Taisez – vous ! Ecoutez – moi ! ecoutez – moi et repondez ! [Arsene Lupin ; 85].
4. Qu’on le cherche ! Qu’on le trouve ! [ Arsene Lupin; 98].
Сюбжонктив надає відтінка катигоричності спонукальній модальності речення.
Відносячись до “ емоційно – вольової “ мови , форми наказового способу створюють в розмовній мові багаточисельні побудови з підсилювальними частками. Усі побудови в цьому випадку виражають настійливе спонукання до дії . Такими функціональними частками при наказовому способі звичайно є “ donc, plutot , toujours, un peu “. Їхньою загальною структурною характеристикою виступає місце в реченні – постозиція до присудка , особової форми дієслова в наказовому способі . Вони несуть на собі наголос .
Si je le veux ! Mais parlez donc ! Vous savez ou il se cache? [ Arsene Lupin; 87] .
В підсилювальній функції при імперативі найбільш частотним та нейтральним в стильовому відношенні є вживання сполучника “ donc “ . Побудови з цим сполучником можуть передавати найрізноманітніші градації спонукання – від м’якої настійливості до різкого наказу .
У наведеному вище прикладі цей сполучник взаємодіє з іншим сполучником в підсилювальній функції – “ mais “ . Така побудова з двома підсилювальними частками передає відтінок нетерпіння (та кажіть скоріше !).
1. Fouille donc dans ta memoire … ce nom-la ne te rappelle pas qqch? [Arsene Lupin; 117].
2. Mais parle donc et pas de balivernes, je suis presse [Arsene Lupin; 117].
3. Dis donc , cheri , si on achetait des bicyclettes ? Des bicyclettes
pliantes ?[Mallet – Joris . Allegra ; 38].
“Donc” у поєднанні з дієсловом “ dire “ формує або вільне сполучення з підсилювальним значенням, або стійку лексикалізовану одиницю.В наведеному вище прикладі цю побудову має в якості додатка питальне речення. В реченнях такого типу зберігається порядок слів прямого питання , що свідчить про поступову лексикалізацію сполучень “ dites donc, dis donc “ та їхню трансформацію у вигукові звороти , покликані привернути увагу співрозмовника , а тому ніяк не зв’язані граматично з наступною частиною речення .
Побудови з підсилювальною часткою “ donc “ в поєднанні з дієсловом “dire” може також мати в якості додатка інфінітив .
Dites – leur donc de nous renvoyer ce pauvre petit dont personne ne veut [Mallet – Joris. Allegra; 255].
Сполучення “ dites donc, dis donc” поступово трансформуються у стійку одиницю з вигуковими функціями у препозиції до спонукального речення , в окличних реченнях , як самостійних , так і з наступним простим реченням в позиції введеного елемента при спілкуванні .
Dites donc ! Ma soeur s’est fait faire un enfant par son propre pere ! [Mallet – Joris. Allegra; 256].
Функцію підсилювальної частки при наказовому способі може виконувати кількісний прислівник “ un peu “. В спонукальному реченні поєднання дієслова з цим прислівником набуває значення настійливого спонукання до дії та разом з тим дещо пом’якшує наказ .
1. Allons! Depechons – nous un peu , paresseux! [ Bazin . Vipere ; 28].
2. Tais – toi un peu ! Tu me fais perdre le fil de mes idees [ Bazin. Vipere; 69]
Однак , у поєднанні з дієсловами “ venir, arriver, se mettre “ кількісна семантика цього прислівника протидіє лексичному значенню стрижневого дієслова , і прислівник стає підсилювальним елементом конструкії .
Arretez ,Monsieur Benjamin Rothery , de grace , venez un peu recevoir mes reme rciements et ceux de Mme la marquise ; il faut bien que je vous paie votre operation [ Tillier. Mon oncle ; 122].
Н.Шигаревська вважає маркірованою в стильовому відношенні також побудову з “ toujours “ , яке втрачає в спонукальному реченні свою семантику прислівника часу , та вказує на його підсилювальне значення при конструюванні спонукального речення .
Таким чином , природа спонукальних речень вимагає широкого вживання підсилювальних побудов з функціональними частками та “ фразовими “ словами . В спонукальних реченнях широко використовуються лексикалізовані сполучення , які є як формами ввічливості , так і прямою формою вираження спонукання .
1.2. СКЛАДНЕ РЕЧЕННЯ.
Складне речення ( СР) – складний лінгвістичний знак , поліпредикативна одиниця, що складається з двох або більше компонентів та є змістовим , структурним та інтонаційним цілим. СР – одиниця більш високого рівня, ніж просте речення , можна навіть сказати, що просте речення є будівельним матеріалом для складного ( Штейнберг, 1972; 736).
Складне речення являє собою об’єднання простих речень . Частини СР в деякому ступені автономні , але складному реченню властива структурно-семантична цілістність .
Автономність компонентів СР проявляється в тому,що вони мають самостійний предикативний центр : підмет та присудок – дієслово в особовій формі . В цьому вони схожі на окремі речення .
Цілісність СР проявляється в інтонації завершення , в сполучниках та сполучникових словах , що з’єднують його частини , в семантичній неповноті однієї з частин речення.
Je suppose que c’est cela l’acquis de la femme moderne , son seul tresor ; ce faible sourire de Paule , echevelee comme une heroine romantique [ Mallet – Joris. Allegra; 55].
Ця фраза не може бути перервана після відносного займенника “ que “ або після порівняльного “ comme “ .
Завантажити реферат