Українські реферати, курсові, дипломні роботи
UkraineReferat.org
українські реферати
курсові і дипломні роботи

Антропоцентризм та гуманізм філософії Відродження

Реферати / Культура / Антропоцентризм та гуманізм філософії Відродження

План

1. Філософія Відродження Європи.

2. Гуманізм і антропоцентризм філософії Відродження.

3. Антропоцентризм і гуманізм філософії Відродження в Україні.

1. Філософія Відродження

XV-XVI ст. в історії філософської думки прийнято називати епохою Відродження, Ренесансу (від фр. renaissance — відродження). Цей термін вживається на означення періоду відродження античної культури під впливом суттєвих перемін в соціально-економічному та духовному житті Західної Європи. Але надто спрощено було б вважати, що поняття Відродження відбиває лише смисл тієї епохи і що в духовному житті спостерігається механічне перенесення на тогочасний грунт культурного надбання античності.

Відродження, або Ренесанс, — одна з найбільш зна­менних епох в історії людської цивілізації. Термін "Кепіззапсе" (Відродження) був уведений Джорджо Базарі (151 1 — 1574) — видатним італійським живописцем, архітек­тором та істориком мистецтва XVI ст.

Хронологічно європейське Відродження як єдиний куль­турний рух розгорнулося в межах XIV — початку XVII ст. й охопило Італію, Іспанію, Францію, Німеччину, Англію, Далмацію, Угорщину, Польщу, Чехію, північну Хорватію. Але в цих різних країнах воно проходило асинхронно.

Передусім Відродження розпочалося в Італії і в XIV — першій половині XV ст. розвивалося тільки в цій країні, а згасати там почало вже з середини XVI ст. У Німеччині швидке піднесення ренесансного культурного руху при­падає на кінець XV — першу третину XVI ст., далі так само швидко загальмовується. У Франції Відродження охопило XVI ст., в Англії та Іспанії — кінець XV — початок XVII ст.

Найповніше і найпослідовніше еволюція Відродження проходила в Італії. Відродження — це могутній культурний рух у межах XIV — початку XVII ст., в ході якого відбуло­ся подолання духовної диктатури і деспотії церкви, виникла нова культура, звернена до земних справ, прагнення лю­дей до щасливого життя, а також нова система національ­них літератур, нова філософія і наука; небувалого розквіту досягло у ту пору мистецтво. Характерними ознаками куль­тури Ренесансу були такі:

1) Світський, нецерковний, характер культури Відро­дження, що було наслідком секуляризації (звільнення) сус­пільного життя загалом.

2) Відродження інтересу до античної культурної спад­щини, яка була майже повністю забута у середні віки.

3) Створення людської естетично-художньої спрямова­ності культури на противагу релігійній домінанті у куль­турі середніх віків.

4) Повернення у власне філософських дослідженнях до античної філософії і пов'язана з цим антисхоластична спря­мованість філософських вчень Відродження.

5) Широке використання теорії "подвійної істини" для обґрунтування права науки і розуму на незалежне від релігії і церкви існування.

6) Переміщення людини як основної цінності у центр світу і в центр філософії, літератури, мистецтва та науки.

Відродження виникло, по-перше, на грунті досягнень се­редньовічної цивілізації, зокрема, періоду пізнього серед­ньовіччя, коли феодальне суспільство досягло найвищого розвитку і зазнало великих змін. У XIV—XV ст. відбувало­ся швидке піднесення економіки і культури міст, з'явили­ся нові технічні винаходи (друкарський верстат, компас, артилерія та ін.), розвинулося кораблебудування і море­плавство, зроблено великі географічні відкриття. На цей період припадає початок інтенсивного книгодрукування. У царині культури посилюється боротьба за звільнення філо­софської думки від догматів церкви, з'являються нові знан­ня і течії, які не вкладалися в середньовічну філософсько-богословську систему.

Усі ці явища готували підґрунтя для прогресивного пе­ревороту, яким і стало Відродження. Проте переворот не був універсальним, він не охоплював соціально-економічні чинники і в основах феодального ладу суттєво нічого не змінював.

Другим чинником, який відіграв величезну роль у ста­новленні і розвитку культури Відродження, була античність. Звідси пішла і назва доби, її культурні діячі зуміли від­родити античну спадщину і надати їй великого практич­ного значення.

Слід згадати, що середньовіччя також зверталося до античності, особливо з XII ст., але успадкувало від неї лише окремі елементи. В нову добу, добу Ренесансу, засвоєння античності мало зовсім інший характер, її відродження стало метою і суттю нової культури. Античність сприйма­лася як найвищий авторитет, ідеал людської досконалості, в світлі якого оцінювалася сучасність. Найсильніше ан­тичність вплинула на освіту, філософію, образотворче ми­стецтво і літературу.

На перший план у ренесансному неоплатонізмі висту­пає його гуманістичний зміст.

Античність позначилася на формуванні провідної ідей­ної течії доби Відродження — ренесансного гуманізму. Його журливість (печаль) можна визначити як прояв пристрас­ного інтересу до земного життя.

Між гуманізмом і неоплатонізмом Ренесансу існувала не тільки єдність, а й тотожність. Зачинателем гуманістично­го руху вважається італійський громадський діяч і демок­рат Колюччо Салютаті (1331—1404).

В новій культурі, окрім ренесансу античності, значною мірою знаходить відбиття соціально-економічний та духовний зміст середньовіччя. У царині філософії спостерігається складний, непослідовний, часто суперечливий характер філософських поглядів. Тому надто складно визначити певну систему поглядів, більш-менш сталі напрямки чи філософські течії того періоду. Навіть погляди окремих філософів хибують подекуди двоїстістю, відсутністю певної визначеності. В цілому філософія Відродження не є якимсь повторенням, копіюванням античної філософії, а суттєво відрізняється від неї. З іншого боку, нова філософія, хоча і протиставляє себе середньовічній схоластиці, несе на собі відбиток середньовічної культури, і їй притаманні певні риси, що не властиві античності.

Пояснюється це, по-перше, несталістю соціально-економічного устрою в провідних країнах Західної Європи. То був перехідний період від однієї (феодальної) формації до іншої, до нових, буржуазних виробничих відносин. Характеризується він невизначеністю соціально класової структури, а звідси — неоднорідністю ідеологічних настанов. По-друге, теоретичні джерела філософії Відродження надто розмаїті і не обмежуються лише античною культурою.

Період Відродження на перше місце ставить Платона, а не Арістотеля. Філософія Платона спрямовується проти католицької теології та авторитету Арістотеля в схоластичному його тлумаченні, широко впливає на утвердження філософського ідеалізму в його новій, звільненій від середньовічної схоластики формі і відкрито виступає проти матеріалістичних тенденцій у філософії. В той же час вчення Платона, зокрема його етичні та естетичні погляди, використовувалися для обгрунтування непорушної єдності духовного та тілесного і спрямовувалися проти офіційного релігійного вчення про умертвіння плоті та одвічної гріховності людини. Філософія Відродження не відмовляється також і від філософії Арістотеля, але оригінальної, очищеної від середньовічних напластувань, а то й спотворень. Прибічники арістотелізму прагнули розвивати його матеріалістичні тенденції, запозичивши багато що у натурфілософів, стихійних діалектів та етичних вчень епікурейської школи і стоїцизму.

Завантажити реферат Завантажити реферат
Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5 

Подібні реферати:


Останні надходження


© 2008-2022 україномовні реферати та навчальні матеріали