Найсуттєвішими рисами поетики Винниченка - дитячого автора є реалістичність оповіді, розмовно-побутовий колорит, умотивованість конкретних деталей, психологізм мислення. Він - майстер динамічної сюжетної розповіді, проникливого бачення суспільної та індивідуальної психології людей [32].
У створенні книг для дітей брали участь також письменники Л.Мартович, МЛеремшина, М.Вороний, А.Тесленко, О.Кобнлянська, Н.Кобринська, Дніпрова Чайка, С.Васильченко, У.Кравченко, Грицько Григоренко, БЛепкий, П.Карманський, М.Яцків та ін. Кожен з них, розвиваючи свої творчі особливості, здійснив вагомий внесок у духовне збагачення молодого покоління.
Таким чином, у кінці XIX - на початку XX ст. українська дитяча література набула нової якості, розвиваючись на принципах народності, демократизму і гуманізму. Виникла і сформувалася когорта професіональних дитячих письменників, які у своїх творчих пошуках базувалися на національному грунті і досягненнях світової культури.
РОЗДІЛ ІІІ. Творчість О. Пчілки для дітей
Розглядаючи великий творчий доробок Олени Пчілки як дитячої письменниці, насамперед вважаємо за необхідне звернути увагу на її педагогічні погляди і ті принципи, які вона покладала в основу виховного процесу. .
Свій великої сили педагогічний талант Олена Пчілка в першу чергу виявила у своїй родині, у вихованні власних дітей. В основному вихованням дітей у сім'ї Косачів займалася Ольга Петрівна. Вона була дбайливою, люблячою матір'ю, величезну увагу приділяла своїм дітям.
Прагнучи, щоб діти виросли справжніми патріотами, вона створила для них - Михайла, Лесі, Ольги, Оксани, Миколи, Ісидори - затишний український мікросвіт. Але він був не герметизований, а відчинений навстіж у люди і народи. Любов до рідної мови, шану до народних українських звичаїв Ольга Петрівна прищепила дітям на все життя. А разом з тим -величезну спрагу знань, знання кількох іноземних мов, захоплення зарубіжною літературою та культурою.
Слід зазначити, що Ольга Петрівна намагалася виховувати своїх дітей справедливо, не вдаючись до покарань, і, мабуть, цим також сприяла укоріненню в їх душах кодексу демократизму. Наймолодша донька Олени Пчілки Ісидора Косач-Борисова так писала про матір: "Олена Пчілка була ворогом муштрування дітей, надуживання дорослих примусом, наказом у стосунках з дітьми, говорячи завжди, що така суворість дорослих з дітьми "пригащає" дух. Так Олена Пчілка уміла сполучати у відносинах з членами своєї родини ніжність, жартівливість і пестощі з неухильним виконанням обов'язків. І тому, коли вчила когось зі своїх дітей чогось (рідної чи чужої мови тощо), то ставила великі вимоги, а водночас за різні дитячі пустощі й провини не карала" [16, с. 28].
Ольга Петрівна організувала домашній український драматичний і ляльковий театр, виконувати ролі у якому запрошувались діти з інших родин, а також селянські діти.
У вихованні дітей на національних традиціях зустрічались усілякі перешкоди, які Олені Пчілці все ж таки вдавалося успішно подолати. Насамперед, бракувало українськомовних підручників: їх треба було створювати самій. Настирним пошуком Ольги Петрівни добивалися найвартісніші з українських книжок, вона сама перекладали найкращі зразки творів з інших мов.
Та найбільшою проблемою, яка дуже непокоїла Олену Пчілку, була шкільна наука. Вона була впевнена, що русифікована школа зведе нанівець усі її намагання у національному вихованні дітей. І тому вона відважилася на немалий ризик - на початку зовсім ізолювати дітей від російськомовної школи і самостійно дати їм початкову освіту. У своШ "Автобіографії" Ольга Петрівна так писала про це: "Мені тоді здавалось, що школа зараз же зруйнує моє змагання виховати дітей в українській мові. Це був даремний страх, бо потім я побачила, що коли дітей добре вправлено в українській мові, то тоді школа цієї мови не руйнує" [1, с. 143].
Про те, яку високу оцінку сучасників здобула материнська школа Олени Пчілки, свідчать вітальні листи, спогади близьких людей, а найбільше - сама реальність навдивовижу освічених, винятково талановитих її дітей. З нагоди 25-річчя літературної діяльності Олени Пчілки редакція "Літературно-наукового вісника" в особі МГрушевського, І.Франка, В Гнатюка серед великих заслуг ювілянтки наголосила її педагогічно-материнське першинство: "Ви дали Україні перший приклад освіченої сім'ї, в якій плекається рідна українська мова і українська літературна традиція в найкращому розумінню сего слова". А Л.Старицька-Черняхівська, порівнюючи з Михасем та Лесею себе, інших однолітків, які навчалися у гімназії, приходить до висновку про незрівнянну перевагу 'вихованців материнської школи: " . вони були далеко серйозніші і освіченіші за нас.
Одрізнялися вони від нас і мовою, і одежею. Балакали і ми по-українськи, але се вже була якась мішанина з російщиною, що затопляла нас у гімназії, - Леся ж і Михайло балакали добірною мовою, бо вони і вчилися на ній, що ж до одежі, то й тут вони відрізнялися від нас; скільки пам'ятаю Лесю та Михайла - все пам'ятаю їх в доброму українському вбранню - Михайла в сірій чумарочці, Лесю в спенсері, у вишиваній сорочці, білява голівка гладенько перев'язана стьожкою" [1,с. 143].
Олена Пчілка справді продовжила і увічнила себе у своїх дітях. Однак її педагогічні заслуги не вичерпуються лише фундацією основ української школи родинного виховання. Устшно здійснивши великої ваги експеримент на власних дітях, вона вийшла зі своїми ідеями виховання поміж люди.
Педагогічною діяльністю Олена Пчілка займалася наполегливо і серйозно, бо вважала цю працю своїм патріотичним обов'язком. У той час, коли все поступове українство бачило шлях до щасливого майбутнього лише через зміну зовнішніх обставин, Олена Пчілка вважала, що, передусім, слід самоудосконалитися, зміцніти духом, пройнятися національною ідеєю і пронести її крізь життя.
Педагогічні здібності Олени Пчілки особливо повно розкрилися у редагуванні дитячого журналу "Молода Україна". Ю.Тищенко-Сірий так пише про це: "Вона збагнула, що для національного виховання майбутніх поколінь треба працю виховання починати з колиски. Будучи послідовною у своїх поглядах, вірячи в те, що боротьбою ми досягнемо того, що Україна прокинеться зі сну, вона не обмежувалась вихованням тільки своїх дітей в національному дусі. Вона не задовольнялась тим,.що виховала й дала Україні славнозвісну поетку, свою доньку Лесю Українку. Вона бачила, що діти українських родин денаціоналізуються, і, щоб запобігти цьому, засновує у Києві в 1908 році український дитячий журнал "Молода Україна" [24, с. 8].
На той час це був перший і єдиний на Наддніпрянській Україні журнал для дітей українською мовою. Тому його роль у патріотичному вихованні молодого покоління була дуже великою.
Олена Пчілка дбайливо добирала авторів свого журналу. Серед них є відомі і маловідомі українському сучасному читачеві: Леся Українка, Борис Грінченко, Михайло Старицький, Спиридон Черкасенко, Надія Кибальчич, Людмила Старицька-Черняхівська, Христя Алчевська, Грицько Григоренко, Олександр Олесь, Микола Фон-Рендель, Сергій Мартос, Марія Ішуніна, Одарка Романова, Валер'ян Тарноградський та інші. На сторінках "Молодої України" дебютував Максим Рильський одними зі своїх перших творів -віршем "Зимовий танок" та оповіданням "Кузьмик і Семенко".
Завантажити реферат