Українські реферати, курсові, дипломні роботи
UkraineReferat.org
українські реферати
курсові і дипломні роботи

Ліна Костенко

Реферати / Література / Ліна Костенко

Ще кожен пальчик сам собі Бетховен.

Ще все на світі гарне і моє.

І світить сонце оком загадковим

Ще слів нема. Поезія вже є.

Світ незбагненний здалеку і зблизька.

Початок є. А слова ще нема.

Ще дивен дим, і хата ще казкова,

і ще ніяк нічого ще не звуть.

І хмари, не прив'язані до слова,

от просто так - пливуть собі й пливуть .

У наведених рядках відлунює ота недовіра до слова І навіть страх перед словом, про що йшлося на початку статті. З огляду на абсолютну відповідність творчості Поетеси онтологічній сутності Поезії це теж цілком природно. З цього приводу М.Хайдеґґер у статті Тельдерлін та сутність поезії" писав: "Мова є небезпекою з небезпек . Небезпека - це загроза для буття з боку сущого". Слово - це суще, поезія - це буття, і перше загрожує другому. Тому й не дивно, що мотиви мовчання, німоти, тиші є наскрізними в ідіостилі Поетеси. Ці образи ніби уособлюють справжнє Буття, точніше присутність справжності у всьому, що претендує бути істинним Буттям з поетичної точки зору Ліни Костенко. Згадані образно-словесні мотиви незмінне виникають, коли йдеться про поетичну творчість: "Ми мовчимо - поезія і я", "Марную день на пошуки незримої // німої суті в сутінках понять", "Душа з очима снайпера // в трагічній німоті, // здається, все вже знайдено, і знову - ні" ( .); кохання: "Я вас люб­лю. О як я Вас люблю! Але про це не треба говорити", "Такої дивної отрути // я ще ніколи не пила . такого зойку у мовчанні, такого сяйва навкруги"; природу: "Я їх ліси люблю. Я знаю їхню мову. Я з ними теж мовчанням говорю"; у тишині протікає одухотворене буття ліричної героїні: "Я тихо йду. Так ходять скрипалі, не сколихнувши музику словами". Не сколихнути музику словами - вельми показовий для Ліни Костенко естетичний принцип світобачення: вона визнає примат несловесних мистецтв, особливо музики, що, як відомо, має своїм предметом "душу (а не розум - Л.С.), що звучить" (Гегель). Музика - ірраціональна почуттєва стихія, здатна "виправити" затертість слів, перевести їх у план індивідуальної "мовчазної" поетичної реальності: "Будую мовчання, як зал філар­монії. Руки на клавіші слова кладу".

Домінанта поетичного світу Ліни Костенко - стихія ірреальності, крізь призму якої вона бачить навколиш­ній світ.

Якщо спробувати вибудувати словесну поетичну модель світу Ліни Костенко, то постане лексичний ряд іншосвіття, абстрактно-умоглядних понять, звернених до понадчуттєвої суті: сон, казка, мрія, марення, уява, магія, вигадка, чудо, омана, загадка, спогад, пам'ять. Шматочок реальної дійсності опосередковується цими абстракціями таким чином, що вислів сприймається у двох вимірах: реальному й поетичному - з акцентуванням останнього звичайно ж. Можна сказати "я не скажу "коханий", але у Ліни Костенко - "Я не скажу і в пам'яті "коханий"; або "ти любиш мене" - цей нормативний вислів є тлом, на якому проступає експресія індивідуального, костен­ківського - " .трохи любиш сни свої про мене". Лексема сон - одна з найуживаніших у поетичній мові Ліни Костенко; цей поетизм не тільки опосередковує дійсність, а й є знаком поетичності як такої, адже не забуваймо, що у філософському потрактуванні "поезія нагадує ілюзію чи сон", а оскільки Поезія адекватна Буттю, то й паралель буття - сон сприймається у відповідному смисловому вимірі з необхідною поетичною конкретизацією абстрактного "буття":

Чи ти мій сон, чи ти моя уява,

чи просто чорна магія чола .

Я дуже тяжко Вами відболіла.

Це все було, як марення, як сон.

Моя любове! Я перед тобою,

Бери мене в свої блаженні сни.

Хай не розбудить смутку телефон.

Нехай печаль не зрушиться листами.

Хай буде легко. Це був тільки сон,

що ледь торкнувся пам'яті вустами.

Поетична стихія сну ніби "розчиняє" в собі "слово"; вислів наснились слова переводить суще, раціональне "слово" у план індивідуальної естетики Ліни Костенко:

В пустелі сизих вечорів,

в полях безмежних проти неба

о скільки слів,

і скільки снів

мені наснилося про тебе!

Рядки з лексикою іншосвіття заворожують читача, дають йому відчуття причетності до чогось неземного:

Щовечора ти дзвониш без "алло"

і вже стаєш одмріяно казковим.

Заклинаю тебе, будь навіки мені незвичайним.

Чорна магія ночі, скажи мені голосом рік.

Так, тексти Ліни Костенко не копіюють реальності. А відмова від усталеного, буденного виражається в її поетиці начебто звичайним способом - запе­речною часткою не. У цій естетичній дрібничці захована мовна особистість Поетеси. У сильній текстовій позиції початку вірша звичайними є речення з не, що одразу ж уводять в індивідуальний поетичний світ, відмежований від стереотипних уявлень. У її рядках звучить відмова від стереотипів етики, світогляду:

Не треба класти руку на плече.

Цей рух доречний, може, тільки в танці.

Я кохаю Вас, Єво. Не виходьте за мене заміж.

Не треба думати мізерно.

Безсмертя е ще де-не-де.

Крім того, це ще й відмова від загальноприйнятних принципів мистецтва, творчості, що інколи звучить парадоксально, однак органічно для світосприймання Поетеси:

Поетів ніколи не був мільйон .

Великі люди не вміють писати віршів.

О, як натхненно вміє він не грати!

Заперечна частка не структурує образ ліричного "я":

Я не жінка. Найкращі лицарі

наді мною зломили меч.

Я в людей не проситиму сили,

я нічого в житті не просила .

Я, що прийшла у світ не для корид,

що не люблю юрби і телекамер .

А у вірші "Я пішла як на дно" сильна позиція кінця твору включає естетично довершену фра­зему, що передає ідею духовної суверенності ліричної героїні:

Забуваю свій голос. І вчуся тихо конати.

Крижаніє ріка. Вже немає ні хвилі, ні хмар .

Так зате хоч одне: перетлілі мої канати

в не мої Великодні не сіпає жоден дзвонар.

У словнику Ліни естетично проакцентованими є однослівні поетичні одиниці з не-, такі конденсати, що філігранно окреслюють межі індивідуально-поетичного світу; в них звучить мотив невимовлених слів:

Багато слів написано пером.

Несказане лишилось несказанним.

.усе чекає невимовних слів.

Промовляє таїна буття і поезії:

Світ незбагненний здалеку і зблизька.

Ти дома - тільки в невідомості.

Ще кожен вірш, як перше "ма".

Це так природно - музика і час,

і Ваша скрізь присутність невловима.

Декларується ідея окремішності "я":

Я хочу в степ. Я хочу в непоміченість.

Говорячи про естетику лексем з не-, звичайно ж не можна оминути увагою концептуально наванта­женого поняття неповторності, яке не тільки вписується в аналізовану мікрогрупу, а й синтезує найважливіші ідеї, що структурують ієрархію поетичної моделі світу, вибудувану на підвалинах заперечення повторного, звичного. Світ, час, в якому протікає буття, - неповторні:

Завантажити реферат Завантажити реферат
Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6 

Подібні реферати:


Останні надходження


© 2008-2024 україномовні реферати та навчальні матеріали